ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.05.2019 року          м.Дніпро         Справа №  904/3238/18

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)                                    

суддів: Білецької Л.М., Паруснікова Ю.Б.,

розглянувши в письмовому провадженні матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2018 року (повний текст складено 11.10.2018 року) у справі №904/3238/18 (суддя Назаренко Н.Г.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування", м. Київ                                              

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеліта", м. Дніпро

про стягнення 19 758,50 грн. ,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2018 року у справі №904/3238/18 в задоволені позову відмовлено.                    

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено належними доказами та не обґрунтовано правові підстави його майнових вимог до відповідача.

Суд зазначив, що відшкодування виплачених позивачем потерпілому в ДТП сум має здійснюватися страховиком відповідача – ПрАТ СК "Дніпроінмед" і послався в рішенні на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 04.07.2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження №14-176 цс 18).

Не погодившись з рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.  

В апеляційній скарзі посилається на неналежну оцінку господарським судом доказів по справі, порушення норм процесуального права.

Апелянт зауважує, що разом з позовною заявою ним були надані достатні докази (відповідно до ст.ст. 76-78 ГПК України), що підтверджують вину особи ОСОБА_1 , який керував автомобілем "Scania-R114", номерний знак НОМЕР_1 з причепом "Schmitz" державний номер НОМЕР_2 та який знаходиться на праві фінансового лізингу у ТОВ "Аеліта", надано докази виплати страхового відшкодування потерпілій особі, що надало позивачу право вимоги до відповідача згідно з положеннями ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування".

Просить скасувати оскаржуване ним рішення, задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач спростовує її доводи. Вважає, що судом першої інстанції при вирішенні спору правомірно було застосовано постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176 цс 18), з якої вбачається, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Висновки суду першої інстанції вважає вірними.

Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду  першої інстанції залишити без змін.

Положеннями ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу  України встановлено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Відповідно до ч.5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу  України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За приписами ч.10 ст.270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.08.2018 року було відкрито апеляційне провадження в порядку письмового провадження.

Указом Президента України від 29.12.2017 № 454/2017 "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах" ліквідовано Дніпропетровський апеляційний господарський суд та Донецький апеляційний господарський суд; утворено Центральний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську, Запорізьку та Кіровоградську області, з місцезнаходженням у місті Дніпрі.

03.10.2018 року розпочав роботу Центральний апеляційний господарський суд.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо ліквідовано або з визначених законом підстав припинено роботу суду, який розглядав справу.

Відповідно до ч. ч. 5, 7 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України, у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.          

Ухвалою Центрального  апеляційного господарського суду від 19.11.2018 року в даній справі, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2018 року була  залишена суддею без руху.

Ухвалою Центрального  апеляційного господарського суду від 10.12.2018 року було відкрито апеляційне провадження в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга  не підлягає задоволенню з наступних підстав:   

Відповідно до  ч.ч.1-2 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Доводи апеляційної скарги позивача зводяться до підтвердження ним наданих доказів, як належних. Між тим, окрім належності доказів, апелянт мав спростувати висновок суду про відсутність у позивача правових підстав для стягнення заявленої ним суми страхового відшкодування.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 19 758,50 грн. та обґрунтовував свої вимоги тим, що позивач є страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат і відповідно до Закону України "Про страхування" та ст.993 Цивільного кодексу України має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Судом встановлено, що 28.09.2015 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "АХА Страхування" ( далі – позивач, страховик) та ПАТ "Миронівський хлібопродукт"   (далі - страхувальник) підписано сертифікат № 291 від 28.09.2015 року до генерального договору №001а5ц5 від 22.12.2014 року добровільного страхування наземного транспорту (а.с. 13).

Предметом страхування є майнові інтереси страхувальника (вигодонабувача), що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням  і розпорядженням наземним транспортним засобом (надалі – ТЗ) та іншим майном, вказаним у розділах 5 та 6 цього сертифікату.

В розділі 5 сертифікату вказано автомобіль MAN TGS НОМЕР_3 , реєстраційний номер   НОМЕР_4 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_5 номер кузова (шасі) НОМЕР_6 , рік випуску 2013, колір білий, об`єм двигуна 10518 куб.см, система запобігання викраденню – заводська.

Встановлено і не заперечується відповідачем, що автомобіль страхувальника ПАТ "Миронівський хлібопродукт"  "Man", державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА_2  07.10.2015 року о  03 год. 55 хв. в с. Степанці Канівського району Черкаської області потрапив у дорожньо-транспортну пригоду.

Відповідно до постанови Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 04.11.2015 року у справі № 204/6916/15-п винним у скоєні дорожньо-транспортної події визнаний ОСОБА_1 , що керував транспортним засобом "Scania-R114", номерний знак НОМЕР_1 з причепом "Schmitz" державний номер НОМЕР_2 , який  знаходився на праві фінансового лізингу у ТОВ "Аеліта" (а.с.19).

Згідно з довідкою про дорожньо - транспортну пригоду  №73894186 від 07.10.2015 року цивільно-правова відповідальність  власника транспортного засобу "Scania-R114", номерний знак НОМЕР_1 з причепом "Schmitz" державний номер НОМЕР_2  застрахована ПрАТ СК "Дніпроінмед" (а.с.20).

Судом встановлено, що потерпілий звернувся до позивача із заявою від 12.10.2015 року про настання страхового  випадку  та виплату страхового відшкодування (а.с. 15-16).

10.05.2016 року позивачем складено страховий акт №АХА2051000, відповідно до якого сума страхового відшкодування, а також розрахунку страхового відшкодування становить 19   758,50 грн. (а.с. 22, 23).

На підставі страхового акта №АХА2051000 від 10.05.2016 року позивач здійснив відшкодування завданої шкоди, спричиненої внаслідок  ДТП у розмірі 19 758,50 грн., що підтверджується платіжним дорученням №241190  від 11.05.2016 року на суму 19 758,50 грн. (а.с. 25).

Відповідно до постанови Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська  від 04.11.2015 року у справі № 204/6916/15-п на час скоєння ДТП ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ "Аеліта". Дана обставина відповідачем не заперечується.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно ст. 979 Цивільного кодексу   України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (частина перша   статті 10 Закону України "Про страхування").

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 Цивільного кодексу України).

Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування (стаття 5 Закону України "Про страхування"). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої   статті 6 Закону України "Про страхування"). Законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) (частина перша   статті 999 Цивільного кодексу України).

Види обов`язкового страхування в Україні визначені у   статті 7 Закону України "Про страхування". До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема,   Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Учасники даної справи згідно з її матеріалами мають декілька зобов`язань:

-договірне зобов`язання між позивачем і потерпілим - за договором добровільного майнового страхування;

- деліктне зобов`язання між потерпілим та відповідачем - із завдання шкоди внаслідок ДТП;

-договірне зобов`язання між відповідачем і ПрАТ СК "Дніпроінмед" за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Суд встановив, що на виконання договору добровільного майнового страхування позивач сплатив страхове відшкодування у розмірі   19   758,50 грн.

Суд першої інстанції вважав, що відповідальною особою за відшкодування збитків, завданих відповідачем, є його страховик - ПрАТ СК "Дніпроінмед".

Докази того, що позивач звертався до ПрАТ СК "Дніпроінмед" із заявою про сплату страхового відшкодування у порядку регресу та отримав її відмову, в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до частини першої   статті 1191 Цивільного кодексу України   особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Стаття 38 Закону   України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"    передбачає право страховика подати після виплати страхового відшкодування регресний позов до страхувальника за наявності певних умов.

Так, згідно п.п.38.2. ст.38 зазначеного Закону після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов:

- до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону;

- до водія транспортного засобу, який заволодів транспортним засобом за допомогою протиправних дій;

- до страховика, якщо забезпечений транспортний засіб, що заподіяв шкоду, було встановлено та страховик був зобов`язаний, але не виплатив страхове відшкодування у порядку, встановленому цим Законом;

-до підприємства, установи, організації, що відповідають за стан дороги, якщо заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди шкода виникла з їх вини;

У даній справі цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу, винного в скоєнні ДТП, застрахована. Інші обставини, передбачені згаданою нормою права, також відсутні.

Позивач вірно зазначає, що згідно зі   статтею 27 Закону України "Про страхування"   та   статтею 993 Цивільного кодексу України   до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Однак, вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно зазначив, що відповідач не є особою, відповідальною за збитки.

Відповідно до ст. 3 Закону України   "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону).

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 04.07.2018 року  у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176 цс 18), на яку послався і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні,    стаття 1191 Цивільного кодексу України   та   стаття 38 Закону   України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", з одного боку, і   стаття 993 Цивільного кодексу України   та   стаття 27 Закону України "Про страхування", з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому   Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"   порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у   статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Суд першої інстанції встановив, що суб`єктом, який має задовольнити вимогу позивача, є страховик відповідача.

Обов`язок страховика відшкодувати завдану шкоду виникає з факту завдання застрахованою особою такої шкоди.

Відповідно до   статті 9 Закону України   "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"   у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені у договорі страхування.

Відповідно до пункту 22.1   статті 22 Закону України   "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (   у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, завдану внаслідок ДТП майну третьої особи.

Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з укладеним договором або   Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"   у   страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

У даному випадку такі обставини позивачем не зазначались і не були предметом дослідження суду.

Колегія суддів поділяє доводи оскаржуваного судового рішення про те, що згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 04.07.2018 року  у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176 цс 18) "...покладання обов`язку з відшкодування шкоди на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі,  суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди...".

   З огляду на вказане  колегія суддів погоджується з доводами відповідача, який заперечував проти стягнення суми  вже виплаченого позивачем потерпілому страхового відшкодування, оскільки вважав, що саме на страховика відповідача покладений відповідний обов`язок у межах суми страхового відшкодування.

Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, встановивши, що позивач не звертався до страховика відповідача та не отримав його відмову у виплаті страхового відшкодування, а відразу пред`явив вимогу до відповідача.

Висновки оскаржуваного рішення апелянт не спростував. Апеляційна скарга є не доведеною.

Оскільки підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні, в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, судові витрати за її розгляд слід віднести на апелянта згідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

         Апеляційну скаргу  залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2018 року у справі №904/3238/18  залишити без змін.

                Судові витрати за розгляд  апеляційної скарги  покласти на Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених ч.3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя:                                                            Т.А. Верхогляд   

Суддя:                                                                                   Л.М. Білецька  

         Суддя:                                                                                   Ю.Б. Парусніков