ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2019 р. Справа№ 910/12929/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Жук Г.А.

секретар судового засідання Бовсуновська Ю.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Шейк»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 9.01.2019 (повний текст рішення складено 04.02.2019)

у справі № 910/12929/18 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Акціонерного товариства «Сбербанк»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шейк»

третя особо, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Дочірнє підприємство «Край Проперті»

про стягнення 16 444 590, 88 грн.

В С Т А Н О В И В:

Акціонерне товариство «Сбербанк» (далі - АТ «Сбербанк», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шейк» (далі - ТОВ «Шейк», відповідач) про стягнення безпідставно набутих грошових коштів в сумі 16 444 590,88 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що внаслідок застосування позивачем процедури звернення стягнення на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки за Іпотечним договором від 27.09.2011, укладеним між АТ «Сбербанк» та ДП «Край Проперті», як забезпечення зобов`язання щодо повернення кредитних коштів, за позивачем 19.12.2017 у Державному реєстрі речових прав було зареєстровано право власності на предмет іпотеки - ТРЦ «Магелан» - нежилий будинок-громадський центр з об`єктами (в літ.А) загальною площею 28 539,50 кв.м., розташований за адресою: м. Київ, пр. Академіка Глушкова, 13-Б.

За твердженнями позивача, вказане майно до моменту набуття ним права власності на ТРЦ «Магелан», використовувалося боржником ДП «Край Проперті» у підприємницькій діяльності, а саме передавалось у платне користування орендарям, перелік яких було надано позивачу боржником у довідці на січень 2017. Після набуття права власності позивачем на згадане вище майно йому стало відомо, що орендарі користуються майном на договірних підставах з відповідачем, якому сплачують орендні платежі.

Листом від 11.04.2018 позивач звернувся до відповідача й повідомив, що договір оренди між ДП «Край Проперті» та ТОВ «Шейк» є припиненим з 19.12.2017, просив надати копію договору та договорів суборенди, перерахувати грошові кошти, які отримані в якості плати за користування приміщеннями, починаючи з 19.12.2017. Проте ТОВ «Шейк» за умовами Договору майнового найму № 2/МЦ, укладеного між ним та ДП «Край Проперті», продовжувало здавати в суборенду належні позивачеві приміщення та отримувати від цього грошові кошти на свою користь, незважаючи на те, що позичальнику відповідно до кредитних договорів надавалась можливість передавати в оренду предмет іпотеки із умовою, що у разі звернення стягнення на предмет іпотеки, договір оренди є достроково розірваним. Тобто станом на 19.12.2017 договори оренди приміщень, які є складовими частинами ТРЦ «Магелан» є припиненими, решта договорів нікчемними в силу приписів ч.2 ст. 215 ЦК України, ст.9, ч.3 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» та такими, що отримані без дозволу іпотекодержателя.

На переконання позивача, безпідставне отримання відповідачем за період з 19.12.2017, січень 2018 (5 днів), лютий 2018 (6 днів), березень-травень 2018 року (з урахуванням періоду судових проваджень щодо права власності на нерухоме майно) орендної плати за надання в оренду приміщень, які належать позивачеві на праві власності, порушує права АТ «Сбербанк», в тому числі на отримання доходу від свого майна. Тому, посилаючись на положення ст.ст. 1212, 1214 ЦК України, позивач просив стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 16 444 590,88 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Дочірнє підприємство «Край Проперті» (далі - ДП «Край Проперті», третя особа).

Заперечуючи проти позову, відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про відсутність будь-яких зобов`язань та укладених правочинів з позивачем. За твердженнями відповідача, на підставі укладеного з ДП «Край Проперті» Договору найму № 2/МЦ (зі змінами та доповненнями до нього) він, як наймач, отримав у строкове платне користування частину нежилого приміщення в ТЦ «Магелан», та яке передане в суборенду, дохід отримував за здійснення організації та комунікації з суборендарями, а за користування майном кошти надходили власнику - ДП «Край Проперті». З приводу доводів позивача про недійсність Договору оренди відповідач зазначав, що за умовами укладених між банком та позичальником Договорів про відкриття кредитної лінії № 119-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 та № 120-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 сторони визначили та погодили можливість передачі в оренду нерухомості позичальника без згоди банку. Посилання позивача на ст. 1212 ЦК України за дійсності договору майнового найму є безпідставними, вказуючи на наявність судових справ, предметом яких є оскарження дій державного реєстратора щодо реєстрації права власності на майно, звернення стягнення банком на предмет застави - інженерне обладнання до нерухомого майна та ін.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.01.2019 позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ «Шейк» на користь АТ «Сбербанк» 16 444 590, 88 грн. боргу, 246 668,86 грн. судового збору.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням, ТОВ «Шейк» оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати і прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального та порушення вимог процесуального права. Висновки суду першої інстанції про нікчемність договорів оренди, суборенди та відсутність у TOB «Шейк» підстав на використання спірних приміщень, апелянт визнав як такі, що не відповідають фактичним обставинам справи та не підтверджується матеріалами справи, адже у TOB «Шейк» наявні правові підстави користування майном відповідно до умов Договору майнового найму. Цей договір не визнаний недійсним, не є припиненим, а відтак відсутні підстави для застосування господарсько-правової відповідальності. За твердженнями апелянта, за умовами Договорів про відкриття кредитної лінії №119-В/11/55/KJI від 22.09.2011 та №120-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 між AT «Сбербанк» та ДП «Край Проперті», позичальнику та майновим поручителям дозволено передачу в оренду нерухомого майна, яке передане в іпотеку Банку, без згоди Банку. Крім цього, надання Банком дозволу ДП «Край Проперті» на укладання Договорів оренди також підтверджується листом ПАТ «Сбербанк» вих. №341/5/50 від 08.12.2015, відповідно до якого укладання договорів оренди не потребує додаткового погодження Банком. Оскільки TOB «Шейк» не є стороною у кредитних договорах та не виступало поручителем у боргових зобов`язаннях перед AT «Сбербанк», про цей лист йому стало відомо з листа ДП «Край Проперті» від 31.01.2019 (вже після винесення судом першої інстанції рішення), відтак такий доказ не було подано місцевому суду з поважних причин. За наявності у TOB «Шейк» правових підстав на користування майном на підставі Договору майнового найму, відсутні підстави для застосування положень ст.1212 ЦК України. На переконання апелянта, судом першої інстанції не надано оцінки доводам TOB «Шейк» з приводу того, що за Договором майнового найму останній є орендарем як частини приміщень торговельно-розважального центру, так рухомого майна - інженерних систем, якими обладнано приміщення, адже, предметом Договору майнового найму виступає як нерухоме майно, право власності на яке перейшло до AT «Сбербанк», так і рухоме майно - відповідне обладнання (системи опалення, кондиціювання та вентиляції; системи димовидалення та автоматичного пожежогасіння; системи енергозабезпечення та освітлення; системи підйому та переміщення людей та вантажу; системи поставки холоду в холодильні системи), право користування якими є складовою предмета оренди. При цьому, TOB «Шейк» отримувало дохід лише у вигляді 4% від розміру отриманих платежів за здійснення організації та комунікації роботи з суборендарями, інші 96% від розміру отриманих платежів TOB «Шейк» щомісячно сплачувало ДП «Край Проперті» як орендну плату, комунальні та експлуатаційні платежі. Висновки суду першої інстанції про розмір коштів, які підлягають стягненню з TOB «Шейк» на користь AT «Сбербанк», на думку апелянта, є помилковими в частині обґрунтованості заявлених вимог, адже їх не підтверджено належними та допустимими доказами та ґрунтуються вони виключно на припущеннях щодо ймовірно отриманого доходу TOB «Шейк» за користування приміщеннями ТРЦ «Магелан» в розмірі 16 444 590,88 грн. Крім цього, договори оренди та реєстр орендарів, складений ДП «Край Проперті» станом на січень 2017, підтверджують лише той факт, що TOB «Шейк» уклало сім договорів суборенди з третіми особами щодо передання в користування деяких приміщень ТРЦ «Магелан», з різною суборендною ставкою щодо різного виду приміщень, проте жодним чином не підтверджують сплату суборендарями орендних платежів, тим більше у розмірі більше ніж 16 млн. грн., як і отримання цих коштів TOB «Шейк» тощо.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, а оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив, що з урахуванням ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ч. 4 ст. 334 ЦК України Банк 19.12.2017 став законним власником ТРЦ «Магеллан», та набув усіх правомочностей, передбачених ч. 1 ст. 317 ЦК України, в тому числі виключного права отримувати доходи від користування вказаним нерухомим майном. Таким чином, станом на 19.12.2017 договори оренди приміщень, які є складовою частиною ТРЦ «Магеллан», укладені між відповідачем та третіми особами припинено, а решта договорів за своєю суттю є нікчемними в силу приписів ч. 2 ст. 215 ЦК України, ст. 9, ч. З ст. 12 Закону України «Про іпотеку», як такі, що укладені без отримання відповідного дозволу зі сторони іпотекодержателя - Банку. Відтак, на переконання позивача, орендні правовідносини TOB «Шейк» з його контрагентами виникли неправомірно, а тому всі кошти, отримані ним на підставі нікчемних правочинів, є безпідставно отриманими доходами й підлягають відшкодуванню Банку як легітимному власнику. Крім цього, позивач стверджував, що матеріали справи та доводи апеляційної скарги не містять жодних належних доказів чи посилань на те, що спростовувало б факт обізнаності ДП «Край Проперті» та TOB «ІІІейк» про реєстрацію права власності на орендоване ними майно за AT «Сбербанк» та відсутність підстав для отримання орендних платежів від третіх осіб. Крім цього, позивач звертав увагу на те, що оскільки підставою позову є стягнення з відповідача 16 444 590,88 грн. в порядку ст. 1212, 1214 ЦК України, а положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події, питання несвоєчасного повідомлення TOB «Шейк» (на які посилався апелянт у своїй апеляційній скарзі) про набуття права власності Банком на орендовані ними приміщення в даному випадку не має правового значення. За твердженнями позивача, саме AT «Сбербанк», як власник відповідного майна, та відповідно, особа наділена правами орендодавця, мала та має право на отримання орендної плати за користування її майном третіми особами. Щодо посилань апелянта на неправомірність стягнення суми орендних платежів в розмірі 16 444 590, 88 грн., оскільки такий розмір наводиться як орієнтовний та не підтверджується жодними доказами, а відтак такий розмір стягнення є недоведеним і не може враховуватись судом, позивач вважав, що відповідачем не надано жодних належних доказів, які б спростовували заявлену суму чи давали підстави для висновків про інший розмір орендних платежів тощо.

Повторно подане клопотання позивача про витребування доказів (20.05.2019) та поновлення строку на його подання залишено судом апеляційної інстанції без розгляду як таке, що подано поза межами строку, встановленого ухвалою суду про відкриття апеляційного провадження й підстав для поновлення такого строку апеляційний суд не знайшов.

В судове засідання апеляційної інстанції 21.05.2019 з`явились представники сторін, представник відповідача (апелянта), який одночасно є представником третьої особи, надав пояснення, в яких підтримав вимоги апеляційної скарги, просив їх задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представники позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції надали пояснення, в яких заперечили доводи апеляційної скарги, просили не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, 22.09.2011 між ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії», правонаступником якого є АТ «Сбербанк» (позивач, банк за договорами) та ДП «Край Проперті» (третя особа, позичальник за договорами) укладено Договори про відкриття кредитної лінії № 119-В/11/55/КЛ та № 120-В/11/55/КЛ, із наступними змінами та доповненнями (далі - Кредитні договори).

27.09.2011 в забезпечення виконання зобов`язань за Кредитними договорами між АТ «Сбербанк» (іпотекодержатель) і ДП «Край Проперті» (іпотекодавець) укладено та нотаріально посвідчено Іпотечний договір, за умовами якого в забезпечення виконання зобов`язань іпотекодавця, які випливають із Договорів про відкриття кредитної лінії № 119-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 та № 120-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 з усіма змінами і доповненнями до нього, іпотекодавець передав іпотекодержателю в іпотеку предмет іпотеки: нежилий будинок (літ.А), загальною площею 28 539,50 кв.м., що знаходиться за адресою місто Київ , проспект Глушкова Академіка, буд. 13б , реєстраційний номер: 34696251 та належить іпотекодавцю на праві власності. Предмет іпотеки передано в оренду згідно з договором/ами, переліченими в додатку 1 до цього договору, який є невід`ємною частиною Договору (п. 3.3).

В додатку № 1 до Іпотечного договору від 27.09.2011 (до п. 3.3 Договору) визначено перелік орендарів, що займають орендовану площу в кількості 145 осіб (юридичних та фізичних осіб-підприємців).

Положеннями п.2.8 Додатку № 1 до Кредитних договорів встановлено, що позичальнику - ДП «Край Проперті» та майновим поручителям ТОВ «Сіті-Стейн» та ТОВ «Сітістейтсервіс» надається дозвіл на передачу в оренду нерухомого майна, яке передане в іпотеку Банку, без згоди Банку. При цьому, позичальник зобов`язаний щомісяця, не пізніше 15-го числа, надавати до Банку реєстр орендарів разом з відповідним чином посвідченими копіями договорів оренди. У випадку підписання нових договорів оренди, вони повинні містити наступні умови: орендаря повідомлено, що нерухоме майно, що є предметом відповідного договору оренди, передано в заставу/іпотеку банку; орендар зобов`язаний допускати представників банку до орендованих приміщень з метою перевірки предмету іпотеки, а також не перешкоджати діям, в разі реалізації предмету іпотеки на умовах договору іпотеки; дострокове розірвання договору оренди, в разі звернення стягнення на предмет іпотеки. Також позичальнику надається дозвіл на укладення договору оренди нерухомого майна, яке передано в іпотеку Банку, з ТОВ «Атлант Фінанс» за умови включення до договору визначених умов.

Разом з цим, матеріалами справи встановлено, що 01.02.2017 між Дочірнім підприємством «Край Проперті» (третя особа, наймодавець за договором) та ТОВ «Шейк» (відповідач, наймач за договором) укладено Договір майнового найму № 2/МЦ, за умовами якого наймач отримав у строкове платне користування частину нежилого приміщення, яке знаходиться в ТРЦ «Магелан», розташованому за адресою: м. Київ, проспект Академіка Глушкова, 13Б.

Загальна площа приміщень, яка передана в найм складає 12 254,72 кв.м.(п.1.2 цього Договору в редакції Додаткової угоди № 41 від 30.11.2017).

Відповідно до п. 3.1 Договору майнового найму № 2/МЦ за користування приміщенням наймач сплачує наймодавцю плату, а також компенсує комунальні та експлуатаційні витрати у розмірі та на умовах, визначених цим Договором, додатковими угодами та додатками до цього Договору.

За умовами п. 4.2.25 Договору майнового найму № 2/МЦ сторони визначили та погодили, що наймач має право передати приміщення в піднайм (оренду, суборенду).

За користування приміщенням наймач сплачує наймодавцеві плату, яка дорівнює 96% від розміру платежів, отриманих наймачем в результаті дозволеного використання приміщення, з врахуванням ПДВ. Наймач сплачує наймодавцеві плату за кожен місяць користування приміщенням за Договором (Додаткова угода №1 до Договору майнового найму).

Вказане орендована площа передана наймачем в суборенду, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями відповідних договорів.

За матеріалами справи в зв`язку з порушенням позичальником зобов`язань за Кредитними договорами Банк звернув стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 19.12.2017 державним реєстратором Скляренком О.М. внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію за Публічним акціонерним товариством «Сбербанк» права приватної власності на нежилий будинок-громадський центр з об`єктами (в літ.А), загальною площею 28 539,5 кв.м. за адресою м. Київ, проспект Глушкова Академіка, буд.13-Б, реєстраційний номер запису 24034900, підстава виникнення права власності: Іпотечний договір з доповненнями та змінами від 27.09.2011.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказував, що незважаючи на зміну власника ТРЦ «Магелан», відповідач продовжував здавати орендовані площі в суборенду та отримувати за це грошові кошти, що порушує права власника, в тому числі на отримання доходу від свого майна. Розраховуючи суму позову, позивач виходив з розміру ймовірно отриманого доходу за період безпідставного використання ТОВ «Шейк» майна від орендарів приміщень, зазначених у довідці, наданій боржником, з якими сумарно укладено 169 договорів оренди із визначеними сумами орендних платежів, сплачених третіми особамии, та які просив повернути на його користь в порядку ст. 1212, 1214 ЦК України.

Як вище згадувалось, рішенням Господарського суду міста Києва від 29.01.2019 позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ «Шейк» на користь АТ «Сбербанк» 16 444 590, 88 грн. боргу, 246 668,86 грн. судового збору. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів погодження Банком правочинів відповідача про передачу спірного нерухомого майна в оренду по Договору найму № 2/МЦ від 01.02.2017 та суборенду третім особам. Відтак, всі договори оренди нерухомого майна (предмета іпотеки), які були укладені між ТОВ «Край Проперті» та ТОВ «Шейк», суборенди між ТОВ «Шейк» та третіми особами без відповідної згоди іпотекодержателя (АТ «Сбербанк»), є недійсними в силу прямих вказівок закону (ч. 3 ст.12 Закону України «Про іпотеку»), отже такі правочини є нікчемними в розумінні ч. 2 ст. 215 ЦК України та не породжують жодних юридичних наслідків. Тому, за висновками суду, орендні правовідносини відповідача з його контрагентами виникли неправомірно, а тому всі кошти, отримані відповідачем на підставі нікчемних правочинів, є безпідставно отриманими доходами й підлягають відшкодуванню Банку як легітимному власнику. При цьому, місцевий суд вважав, що заявлений позивачем розмір одержаних ТОВ «Шейк» доходів (як реальних, так і тих, що відповідач міг одержати від оренди спірного майна) підтверджується копіями договорів суборенди, укладеними відповідачем з третіми особами.

Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

За приписами ч. ч. 1-2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають в зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають:

1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого);

3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого;

4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Як вище згадувалось, п. 2.8 Додатку № 1 до Кредитних договорів сторони погодили, що позичальнику - ДП «Край Проперті» та майновим поручителям ТОВ «Сіті-Стейн» та ТОВ «Сітістейтсервіс» надається дозвіл на передачу в оренду нерухомого майна, яке передане в іпотеку Банку, без згоди Банку.

Крім цього, надання Банком дозволу ДП «Край Проперті» на укладання договорів оренди також підтверджується листом ПАТ «Сбербанк» (вих. №341/5/50 від 08.12.2015), за змістом якого укладання договорів оренди не потребує додаткового погодження Банком, згаданий лист було долучено ТОВ «Шейк» до апеляційної скарги.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, які стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

За приписами наведеної норми ГПК України апеляційний господарський суд розглядає справу повторно. За загальним правилом апеляційний господарський суд переглядає справу за наявними у справі доказами, тобто тими доказами, що зібрані місцевим господарським судом і покладені в основу рішення цього суду. Водночас, суд переглядає справу також і за додатково поданими апеляційному суду доказами. Втім, додаткові докази приймаються судом, якщо особа, яка подає докази, обґрунтує неможливість подання цих доказів місцевому господарському суду під час розгляду справи у першій інстанції та при цьому, має довести обставини, що об`єктивно перешкоджали їй подати ці докази місцевому господарському суду.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому, обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов`язаний самостійно з`ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Оскільки TOB «Шейк» не є стороною у кредитних договорах та не виступало поручителем у боргових зобов`язаннях перед AT «Сбербанк», суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що про вищезгаданий лист апелянту стало відомо лише з листа ДП «Край Проперті» від 31.01.2019, копія якого також долучена до апеляційної скарги, тобто вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, відтак цей лист є належним та допустимим доказом.

Таким чином, відповідно до п. 2.8 Додатку №1 в редакції Договорів про внесення змін від 22.09.2015 Банком надано дозвіл ДП «Край Проперті» на передання TOB «Шейк» в оренду нерухоме майно. Відповідно висновки суду першої інстанції про відсутність дозволу банку на передання спірного майна в оренду не заслуговують на увагу як безпідставні та необґрунтовані.

При цьому, слід зазначити, що положеннями пунктів вищевказаних кредитних договорів також передбачено, що у випадку підписання нових договорів оренди, вони повинні містити наступні умови: орендаря повідомлено, що нерухоме майно, що є предметом відповідного договору оренди, передано в заставу/іпотеку банку; орендар зобов`язаний допускати представників банку до орендованих приміщень з метою перевірки предмету іпотеки, а також не перешкоджати діям, в разі реалізації предмету іпотеки на умовах договору іпотеки; дострокове розірвання договору оренди, в разі звернення стягнення на предмет іпотеки.

Як встановлено матеріалами справи, укладаючи Договір майнового найму сторони частково відступили від даної умови та визначили строк дії Договору майнового найму №2/МЦ від 01.02.2017 до 31.12.2020 включно. При цьому, визначили, що зміна власника приміщення (ТРЦ) не є підставою для припинення цього Договору чи зміни його умов. У разі зміни власника приміщення (ТРЦ) Договір продовжує діяти на умовах, визначених цим Договором (п.п. 8.1., 8.4. Додаткової угоди №41 до Договору майнового найму).

Водночас, включення до Договору майнового найму положення про пролонгацію його дії після звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до недійсності такого договору, оскільки безпосередньо самими сторонами кредитних договорів (AT «Сбербанк» та ДП «Край Проперті») на власний розсуд визначено та погоджено відповідальність у разі недотримання включення такої умови, а саме: «У випадку невиконання/ незабезпечення Позичальником виконання зобов`язання, передбаченого цим пунктом, процентна ставка за користування кредитом збільшується на 2% річних в порядку, передбаченому п. 6.6 цього Договору.

Таким чином, сторони кредитних договорів на власний розсуд врегулювали свої відносини щодо передання в оренду предмета іпотеки та визначили, що наслідком порушення умов є збільшення кредитної ставки для ДП «Край Проперті», а не недійсність укладених з третіми особам договорів оренди, що відповідає загальним засадам, закріплених у ст. 6 ЦК України щодо свободи договору.

З огляду на наведене, висновки місцевого суду про недійсність Договору майнового найму є помилковими й такими, що суперечать умовам Кредитних договорів (п. 2.8. Додатку №1 в редакції затвердженій Договором про внесення змін №12 до Договору про відкриття кредитної лінії №119-В/11/55/КЛ від 22.09.2011 та Договором про внесення змін №11 до Договору про відкриття кредитної лінії №120-В/11/55/КЛ від 22.09.2011).

Крім цього, предметом Договору майнового найму виступає як нерухоме майно, право власності на яке перейшло до AT «Сбербанк», так і рухоме майно - відповідне обладнання (системи опалення, кондиціювання та вентиляції; системи димовидалення та автоматичного пожежогасіння; системи енергозабезпечення та освітлення; системи підйому та переміщення людей та вантажу; системи поставки холоду в холодильні системи), право користування якими є складовою предмета оренди та право власності на яке на момент розгляду даної справи до AT «Сбербанк» не перейшло. Питання сплати орендної плати, комунальних та експлуатаційних платежів не було розмежоване, Договором передбачено сплату орендної плати, комунальних і експлуатаційних платежів в сукупності без розподілу окремо за приміщення, окремо за інженерні мережі.

При цьому, висновки суду першої інстанції з приводу того, що TOB Шейк» було відомо, що з 19.12.2017 законним власником орендованих приміщень став Банк не підтверджуються належними та допустимими доказами у справі.

Враховуючи, що Договір майнового найму не визнаний в судовому порядку недійсним, він не є припиненим, у TOB «Шейк» наявні правові підстави користування майном відповідно до умов цього Договору, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для застосування до даних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України.

З приводу заявленої позивачем до стягнення суми в розмірі 16 444 590, 88 грн., слід зазначити, що розраховуючи суму позову, позивач виходив з розміру ймовірно отриманого ТОВ «Шейк» доходу за період безпідставного використання майна від орендарів приміщень, зазначених у наданій боржником довідці, з якими сумарно укладено 169 договорів оренди із визначеними сумами орендних платежів, які сплачували треті особи.

Разом з цим, обов`язковим на підставі ч. 1 ст. 74 ГПК України є подання доказів наявності фактичних обставин, на які кожна сторона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, що мають значення для справи.

Належними згідно ст. 76 ГПК України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять до предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Проте, задовольняючи позов та приймаючи в якості належних та допустимих доказів на підтвердження заявленої до стягнення суми надані позивачем копії договорів суборенди, укладених між відповідачем та третіми особами, а також складений ДП «Край Проперті» станом на січень 2017 реєстр орендарів, місцевий суд не врахував, що укладені відповідачем договори суборенди, а саме: №39 від 01.04.2017 з TOB «Лінія кіно», №79 від 01.04.2017 з TOB «Перша чарівна скриня», №202 від 20.06.2017 з ФОП Лазаренко О.П., №212 від 25.06.2017 з TOB «Лабораторія Ірен Букур», №51 від 31.03.2017 з ПП «Арабіка», №43 від 01.04.2017 з TOB «Торгова мережа «Арбер», №209 від 20.06.2017 з TOB «Транспортне підприємство «Вантажсервіс», лише підтверджують, що TOB «Шейк» уклало сім договорів суборенди з третіми особами щодо передання в користування деяких приміщень ТРЦ «Магелан» з різною суборендною ставкою щодо різного виду приміщень, та жодним чином не підтверджують сплату суборендарями орендних платежів, а тим паче в заявленому позивачем до стягнення розмірі.

Наданий позивачем реєстр договорів орендарів ДП «Край Проперті» станом на січень 2017 містить перелік орендарів, які уклали договори оренди з ДП «Край Проперті» станом на січень 2017, тобто за рік до звернення AT «Сбербанк» стягнення на предмет іпотеки, та не співвідноситься з періодом (з 19.12.2017 по 31.05.2018), за який позивачем заявлено вимоги. Цей реєстр орендарів складений до виникнення права оренди у TOB «Шейк», жодним чином не стосується останнього та не підтверджує його правовідносин з суборендарями.

Крім цього, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тій обставині, що копії договорів суборенди, на які посилався позивач на підтвердження своїх вимог, всупереч приписам ст. 91 ГПК України не засвідчені в установленому законом порядку, відповідно не можуть бути прийняті судом в якості належного та допустимого доказу у справі.

З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 16 444 590,88 грн. на підставі ст.ст. 1212, 1214 ЦК України, адже їх не підтверджено належними та допустимими доказами, такі грунтуються виключно на припущеннях позивача, відтак в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи сторін, викладені в апеляційній скарзі, у відзиві на неї, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення справи по суті спору.

Відповідно до ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.ч. 1-2, 4 ст. 269 ГПК України).

За результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції згідно п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення на підставі п.п. 1-4 ч.1 ст.277 ГПК України є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, апеляційний господарський суд не погоджується із висновками місцевого суду в частині задоволення позову, оскаржене рішення вважає незаконним й таким, що підлягає скасуванню з прийняттям нового - про відмову у задоволенні позову, адже місцевим судом не доведено обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими та висновки суду, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи тощо. Тому доводи відповідача по суті його апеляційної скарги заслуговують на увагу, а скарга - підлягає задоволенню.

В зв`язку із задоволенням апеляційної скарги відповідача з позивача на його користь на підставі ст. 129 ГПК України підлягає стягненню 370 003, 29 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шейк» задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2019 у справі № 910/12929/18 скасувати та прийняти нове рішення:

В задоволенні позову Акціонерного товариства «Сбербанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шейк» про стягнення 16 444 590, 88 грн. відмовити повністю.

Стягнути з Акціонерного товариства «Сбербанк» (01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 46, ідентифікаційний код 25959784) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Шейк» (03083, м. Київ, проспект Науки, буд. 50, ідентифікаційний код 41017890) 370 003, 29 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/12929/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 29.05.2019

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді Є.Ю. Пономаренко

Г.А. Жук