Справа № 2-а-1977/2010р./0121.

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 лютого 2010 року Феодосійський міський суд АРК у складі:

Головуючого судді                        Терентьєва А.М.,

 при секретарі                                 Копосовой Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в м. Феодосія АР Крим про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги «Дітям війни»,-,

                                                        ВСТАНОВИВ:

     Позивач  звернулася до суду з позовом  до ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в м. Феодосія АР Крим  про зобов’язання нарахувати недоплачену як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за 2009 р.р. в сумі 1195,20 грн.,мотивуючи позовні  вимоги тим, що є "дитиною війни" в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни" і має право на пільги, передбачені цим Законом. Зокрема, посилаючись на статтю 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", зазначає, що має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, яка мала виплачуватися з 01.01.2006 р., але не виплачувалася.

   Позивач у судове засідання не з’явився, надіслав клопотання про розгляд справи за його відсутністю.

Відповідач у судове засідання не з’явився, надіслав заперечення на адміністративний позов, згідно з яким вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Визнає той факт, що позивач є особою, що має статус дитини війни за датою народження. Але зазначає, що жодним законом не передбачений порядок, процедура та орган, який зобов’язаний виплачувати соціальну допомогу. Крім того, за  основу перерахунку не може бути взятий розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки цей закон визначає розмір мінімальної пенсії виключно для правовідносин, які регулюються зазначеним законом. Заявив про розгляд справи без участі його представника в порядку письмового провадження.

      Відповідно до ч.4 ст.128 КАС України у разі неприбуття відповідача – суб’єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце  судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття, розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

   Приймаючи до уваги, що позивач та відповідач надіслали клопотання про розгляд справи за їх відсутністю, суд вважає можливим розглядати справу за відсутністю сторін на підставі наявних у справі доказів в порядку письмового провадження згідно ч.3 ст.122 КАС України.

   Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, надані сторонами, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.  

   Відповідно до ст.1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004р. № 2195-IV дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

    ОСОБА_1  ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером за віком, має статус дитини війни в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни", що відповідачем не спростовується. Виходячи із того, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни", на нього розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України "Про соціальний захист дітей війни", в тому числі й право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено ст.6 Закону.

   Відповідно до ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003, № 1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеному законом.

   Конституційний Суд України в рішенні від 03 жовтня 1997 року № 4-зп (справа про набуття чинності Конституції України) зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована одно предметними нормативними правовими актами однакової сили, які за замістом суперечать один одному. Звичайно є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового  скасування попереднього. Загальновизнаним є і те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується одно предметний акт, який діяв у часі раніше.

  Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-У1 «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та статтю 6 Закону викладено в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» таке підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів». Зазначені зміни набрали чинності з 01 січня 2008 року.

   Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) зміни щодо розміру пенсії дітям війни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Таким чином, із 01 січня по 22 травня 2008 року застосуванню до спірних правовідносин підлягали приписи Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

  Враховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у редакції цього Закону від 18 листопада 2004 року № 2195-1У, поновили свою дію з 22  травня 2008 року. Отже з цієї дати особи зі статусом дітей війни мають право на підвищення 30 відсотків мінімальної пенсії за віком або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії.

   Відповідно до ст.54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» установлено у 2009 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, в розмірах, що діяли у грудні 2008 року, тобто  - 498,00 грн. Згідно із змінами, внесеними до Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» та ст. 1 Закону України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати», з 01 листопада 2009 року прожитковий мінімум на одну особу, що втратила працездатність складає 573,00 грн.

     Стаття 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» надає право Кабінету міністрів України у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Будь-яких обмежень стосовно розмірів соціальних виплат, які визначаються залежно від розміру мінімальної пенсії за віком чи мінімального прожиткового мінімуму, вищезазначеним Законом не встановлено.

Суд не погоджується з доводами представника  відповідача ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в м. Феодосії Автономної Республіки Крим в частині, що для визначення розміру мінімальної пенсії за віком необхідно керуватися розміром пенсії, встановленим Постановою Кабінету Міністрів Україні від 03.01.2002 року № 1 “Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету” з наступних підстав.

   Зазначеною Постановою не встановлені мінімальні пенсії за віком, які б могли бути підставою для розрахунку щомісячної державної соціальної допомоги, тому зазначений нормативний акт не може регулювати спірні правовідносини, що   виникли між позивачем та відповідачем.

На підставі викладеного, суд не може визнати обґрунтованими доводи відповідача, що позов не може бути задоволеним у зв’язку з невизначеністю мінімального розміру пенсії за віком, який має бути підставою для розрахунку щорічної грошової допомоги.

   Також суд вважає доводи відповідача стосовно того, що поняття «мінімальна пенсія за віком», про яке йдеться в ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», застосовується виключно для визначення пенсій, що призначаються лише за цим Законом, і не стосується дітей війни відповідно до ст. 6 Закону, непереконливими.

   Положення ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат, пов’язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого ч. 1 статті мінімального розміру пенсії за віком. Таку позицію висловив Вищий адміністративний суд України в Ухвалі від 18 березня 2009 року (Бюлетень законодавства і юридичної практики України № 7 2009 рік).

   Крім того, згідно з абзацом 1 п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» звернуто увагу на те, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

Фізичним та юридичним особам для захисту порушених прав відповідно до ч.3 ст. 8 КАС України гарантується звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.

   Статтею 2 Конституції України визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст та спрямованість держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов’язком держави.

   Відповідно до ст. 21 Конституції України, зміст та обсяг прав і свобод людини при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений.

   При вирішенні спору суд виходить із загальних засад пріоритету законів над підзаконними актами і з того, що при розрахунку державної та додаткової пенсій, застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установлений у законі про державний бюджет на відповідний рік, з урахуванням якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

  Таким чином, розрахунок щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни необхідно здійснювати  за 2009 рік  таким чином дорівнює: січень-жовтень (498 грн. х 30%) х 10 місяців = 1494,00 грн., за листопад - грудень 2009 року ( 573 х 30%) х 2 місяці  = 343,80 грн., а всього – 1837,80 грн.

   З  заперечення та довідки, наданих представником відповідача  слідує, що  позивач частково отримав вказану соціальну щомісячну допомогу в період січня –грудня 2009 року  – 597,60 грн.

   На підставі викладеного, суд зазначає, що позивач має право з 22 травня  2008 року, тобто з дня набрання чинності рішень Конституційного Суду України, отримувати допомогу в розмірі, встановленому статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

   Згідно ст.9 КАС України суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

   Статтею 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"  на Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.

   Згідно з п.п.6 п. 2.2. розділу 2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого Постановою  Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року № 8-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 13.03.2008 року № 209/14900 саме на територіальні  управління Пенсійного фонду України в районах, містах, в районах в містах покладені обов’язки щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії.

   Крім того, головним розпорядником коштів для виплати до пенсії або щомісячного  довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, передбаченої ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, є Пенсійний фонд України. У той же час, судом встановлено, що відповідно до п. 2.1. розділу 2 Положення "Про утворення головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України  від 27.06.2002, № 11-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.03.2008 року за № 208/14899   основними завданнями Головного управління Пенсійного фонду України в АРК є забезпечення у відповідному регіоні збирання та акумулювання внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інших коштів, призначених для пенсійного забезпечення, ведення їх обліку.

  Таким чином, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в м. Феодосії АРК є належним відповідачем по справі, який зобов’язаний відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, ст.58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" здійснювати нарахування та виплату щомісячної державної соціальної допомоги.

  Статтею 72 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003, № 1058-IV передбачено, що джерелами формування коштів Пенсійного фонду є  також кошти державного бюджету та цільових фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом. Статтею 113 Закону встановлено що у разі виникнення дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі (перевищення видатків над доходами, у тому числі з урахуванням резерву коштів Пенсійного фонду) у зв'язку із забезпеченням виплати пенсій в розмірі, передбаченому статтею 28 цього Закону такий дефіцит покривається за рахунок коштів Державного бюджету України.

   Реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних  та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання суб’єктами владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань, судом не приймається до уваги. Так, у справі “Кечко проти України” Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.

  Таким чином, невиконання або неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання дискримінуючої невиплати щомісячної державної соціально допомоги дітям війни.

   Судом встановлено, що доводи представника відповідача стосовно пропуску позивачем строків звернення з позовом до суду не знайшли  підтвердження при розгляді справи. Перевіряючи зазначені факти, судом встановлено наступне.  

   Статтею 99 КАС України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

   Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені ч.ч.1 та 2 ст. 100 КАС України, згідно з якою пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

   У запереченнях проти позову відповідач наполягав на застосуванні наслідків пропуску строків звернення до адміністративного суду стосовно позовних вимог позивача щодо нарахування щомісячної державної соціальної допомоги.

   Приймаючи до уваги, що позивач звернувся з позовом до суду  11 грудня 2009 року, суд не вважає, що позивачем пропущений строк звернення до адміністративного суду  стосовно позовних вимог щодо нарахування щомісячної державної соціальної допомоги за  2009 рік.

  Позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, оскільки, як було вже вказано вище, суд задовольняє вимоги позивача тільки за термін з 01 січня 2009 року по  31 грудня  2009 року (оскільки в травні 2008 року набрало законної сили Рішення Конституційного суду України від 22.05.2008 р.),  з урахуванням раніше виплачених сум.

    На підставі викладеного, суд вважає можливим зобов’язати відповідача нарахувати  недоплачену  щомісячну соціальну допомогу позивачу,  як дитині війни у такому розмірі:  за січень – грудень 2009 року (1837,80 грн.- 597,60 грн.),  всього – 1240,20 грн.

    На підставі наведених вище доводів суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а саме донарахуванню підлягає щомісячна державна соціальна допомога у розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за  період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року.

    Одночасно, суд вважає, що бездіяльність відповідача щодо  не нарахування та не виплати позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”  є протиправною, таку позицію висловив Вищий адміністративний суд України в Ухвалах від 18 березня 2009 року та від 28 квітня 2009 року (Бюлетень законодавства і юридичної практики України № 7 2009 рік).

    Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь  сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

    Керуючись ст.ст.9,11,17,69,71,94,99,ч.3ст.122,128,159,160-163,186 КАС України, ст.ст.1,6,7,10 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

  Позов задовольнити.

  Зобов’язати ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в м. Феодосія АР Крим (98100, м.Феодосія, вул.Українська, 44) (інші відомості відсутні) провести донарахування та виплату ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 (АР Крим, м.Феодосія, смт.Приморський, вул.Радянська, буд.7, кв.14), щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни за період  з 01 січня 2009 р. по 31 грудня 2009 р. в сумі 1240,20 грн., яка передбачена ст.6 Закону України  “Про соціальний захист дітей війни”.

   Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення в повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).

   Стягнути з місцевого бюджету м.Феодосії на користь ОСОБА_1 судовий збір 3,40 грн.

   На постанову може бути подана апеляція до Севастопольського адміністративного апеляційного суду через Феодосійський міський суд у порядку ст.186 КАС України шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів із дня проголошення рішення і надання апеляційної скарги протягом  20 днів після подачі заяви про апеляційне оскарження.

  Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).

                             Суддя :     /підпис/

Згідно з оригіналом:    Суддя-

                                   Секретар-