Справа № 2-1818/2010  року

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 26 cічня 2010 року                     м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області  в складі:

головуючого-судді:          Антоняк Т. М.

секретаря:              Барабаш М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом   ОСОБА_1 до акціонерного комерційного банку “Трансбанк” про стягнення грошових коштів за договорами банківських вкладів, нарахованих відсотків та моральної шкоди , суд-

встановив:

З врахуванням уточнених позовних вимог від 25.01.2010 року, позивачка ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до акціонерного комерційного банку “Трансбанк”, спір в даному випадку випливає з діяльності першого Івано-Франківського відділення АКБ “Трансбанк”, з вимогами про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу №2250 від 04.11.2008 року в сумі 2199,27 доларів США, а саме: депозитні кошти — 1916 доларів США, відсотки нараховані банком — 145,45 доларів США, донараховані відсотки аудиторами — 137,82 доларів США, а також за договором банківського вкладу №2251 від 04.11.2008 року в сумі 49323,13 гривень, а саме:  депозитні кошти — 40000,00 гривень, відсотки нараховані банком — 4446,42 гривень, донараховані відсотки аудиторами — 4876,71 гривень та  стягнення моральної шкоди у розмірі 10000 гривень і понесених судових витрат по розгляді справи.

    В судовому засіданні позивачка з врахуванням уточнюючої заяви від 25.01.2010 року позов підтримала. Просили позов задоволити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов визнав частково, а саме в частині стягнення з відповідача сум банківських вкладів. В решті вимог позову просив відмовити.

    Заслухавши пояснення сторін, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного.

    В судовому засіданні встановлено, що 04 листопада 2008 року між позивачем - ОСОБА_1  як вкладником та відповідачем АКБ “Трансбанк”в особі начальника Першого Івано-Франківського відділення АКБ “Трансбанк”було укладено договір банківського вкладу №2250 (а.с.9), відповідно до якого (п.п.1.1; 1.2) позивач вніс, а Банк прийняв на депозитний рахунок грошові кошти в сумі 1916,00 доларів США на термін з 04.11.2008 року до 12.05.2009 року та договір банківського вкладу №2251 (а.с.8),  згідно з яким (п.п.1.1; 1.2) позивач вніс, а Банк прийняв на депозитний рахунок грошові кошти в сумі 40000,00 гривень на термін з 04.11.2008 року до 12.05.2009 року.

    Підпунктом 2.2 Договорів передбачено, що банк щомісячно, в останній робочий день місяця, та по закінченню строку дії вкладу, нараховує плату за користування вкладом із розрахунку за договором №2250 — 14,75 % та договором №2251 — 25,00%.

    Відповідно до п.п. 2.8, вищезазначених договорів банківських вкладів по закінченню строку розміщення вкладу Банк повертає Вкладнику суму вкладу і нараховані проценти.

    Наведене підтвердилось в судовому засіданні копіями договорів (а.с.8,9), та не заперечувалось представником  відповідача.

    12.05.2009 року, тобто в день закінчення терміну дії депозитних договорів позивач — ОСОБА_1 звернулась до відповідача з заявами про повернення усіх сум коштів банківських вкладів (а.с.10), на що отримала відмову, з посиланням на постанову Національного банку України №97 від 28.02.2009 року, відповідно до якої з 02 березня 2009 року в АКБ «Трансбанк» строком на 6 місяців був введений мораторій на задоволення вимог клієнтів (а.с.12).

    Разом з тим, статтями 1058, 1060 ЦК України встановлено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї, або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов’язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

    Також статтями 526 та 629 ЦК України передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов’язковим для виконання сторонами.

    Таким чином, в судовому засіданні було встановлено суперечність між вказаною вище Постановою Правління Національного банку України та зазначеними нормами Цивільного Кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Частиною 3 статті 22 Конституції України гарантується, що при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, це також стосується і підзаконних актів, які повинні відповідати Конституції України та законам України.

Згідно з положеннями частини 4 статті 8 ЦПК України у разі невідповідності правового акта закону України або міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує акт законодавства, який має вищу юридичну силу. Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд дійшов до висновку про необхідність застосування в даному випадку положень статей 1058, 1060 ЦК України, відповідно до яких відмова відповідача у виплаті сум банківських вкладів є незаконною.

    Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Стаття має перелік способів захисту прав та інтересів, який не є вичерпним, оскільки частиною 2 пункту 10 встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Право вибору способу захисту належить особі.

Що стосується вимоги про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1  донарахованих відсотків аудиторами за договором №2250 — 137,82 доларів США та за договором №2251 — 4876,71 гривень то така вимога не може бути задоволена, оскільки такі відсотки обраховані після завершення терміну дії депозитного договору.

      Також позивачка просить стягнути з відповідача завдані їй моральні збитки в сумі 10000  грн., мотивуючи це тим, що внаслідок неповернення суми вкладу та нарахованих відсотків вона не мала згоди ефективно проводити лікування своєї доньки, чим їй було завдано моральні переживання.

    Однак, дана вимога не підлягає до задоволення, оскільки позивачем не наведено підстав та не надано підтвердження, які саме йому заподіяні моральні страждання, а також те, з чого позивач виходив при розрахунку моральної шкоди, не доведено в чому полягає протиправність діяння відповідача та вина при заподіянні моральної шкоди.

 Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Згідно п. 5 вищевказаної Постанови Верховного Суду України до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодуванні моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій моральній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до вимог ст.10 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами та іншими учасниками процесу доказів.

      Згідно ч.1 ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

    Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

    На підставі викладеного суд дійшов до висновку про часткову обґрунтованість вимог позивача, тому задовольняє їх частково.

У відповідності до ч.1 ст.88 ЦПК України витрати позивача по оплаті інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн. підлягають стягненню з відповідача та 404 грн. витрат по оплаті судового збору в дохід державного бюджету, тобто пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Суду також не наведено в даному спорі обґрунтувань та доказів, які б давали підстави для відшкодування витрат на проведення аудиторського висновку, вказаний документ не обґрунтовує позов, крім цього з огляду на характер вимог та їх спосіб їх обґрунтування, необґрунтованою є  і сума коштів правової допомоги, а тому в задоволенні  щодо стягнення цих витрат слід відмовити.

Керуючись ст. 19, 22 Конституції України, ст. 526, 1058, 1060, 1061 ЦК України,  ст.ст. 3, 10, 60, 88, 208, 209, 213-215 ЦПК України, суд-

вирішив:

    Позов задоволити частково.

      Стягнути з акціонерного комерційного банку “Трансбанк”  на користь ОСОБА_1 (м.Івано-Франківськ, вул.Вовчинецька, 172/8) кошти по договору банківського вкладу №2250 від 04.11.2008 року в сумі 1916,00 доларів США та нарахованих відсотків у розмірі 145,45 доларів США та кошти по договору банківського вкладу №2251 від 04.11.2008 року в сумі 40000,00 гривень та нарахованих відсотків у розмірі 4446,42 гривень.

    Стягнути з акціонерного комерційного банку “Трансбанк” на користь ОСОБА_1 (м.Івано-Франківськ, вул.Вовчинецька, 172/8) 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

    Стягнути з акціонерного комерційного банку “Трансбанк” в дохід державного бюджету  404 грн. витрат по оплаті судового збору.

    В решті вимог позову відмовити.

    Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. В разі подачі заяви про апеляційне оскарження рішення суду, але апеляційна скарга не була подана в строк, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку.

    Заяву про апеляційне оскарження рішення суду до апеляційного суду області може бути подано протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

    Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів після подачі заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подається через Івано-Франківській міський суд до апеляційного суду Івано-Франківської області.

    Суддя:                                  Антоняк Т. М.