ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2019 року Справа № 916/2286/18

м.Одеса, проспект Шевченка,29

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді М.А. Мишкіної,

суддів Л.О.Будішевської, С.В. Таран

секретар судового засідання Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

від КП «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» - Прокопишин Н.Ю. - за довіреністю;

від ПАТ «НАК «Нафтогаз України» - не з`явився

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Комунального підприємства «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» та Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

на рішення господарського суду Одеської області від 13 лютого 2019 року

та апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

на додаткове рішення господарського суду Одеської області від 06 березня 2019 року

у справі №916/2286/16

за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до Комунального підприємства «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго»

про стягнення 8436671,25грн., де 7739004,88грн. основний борг, 557870,50грн. пеня, 102049,48грн. три проценти річних, 37746,39грн. інфляційних втрат за період з 26.12.2017р. по 30.06.2018р.

суддя суду першої інстанції: І.А. Малярчук

час і місце ухвалення рішення: 13.02.2019р., м.Одеса, господарський суд Одеської області, зала судових засідань №4,

повне рішення складене 22.02.2019р.

час і місце ухвалення додаткового рішення: 06.03.2019р., 14.40год., м.Одеса, господарський суд Одеської області, зала судових засідань №4,

повне рішення складене 07.03.2019р.

Учасники процесу належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційних скарг.

В судовому засіданні 21.05.2019р. згідно ст.ст.233,240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

встановив:

17.10.2019р. Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (надалі - позивач, ПАТ «НАК «Нафтогаз України») звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Комунального підприємства «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» (надалі - відповідач, КП «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго»), в якому просило суд стягнути з відповідача на свою користь загальний борг у розмірі 8436671,25грн., у тому числі: основний борг у сумі 7739004,88грн., пеня у сумі 557870,50грн., три проценти річних у сумі 102049,48грн., інфляційні втрати у сумі 37746,39грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 20.10.2017р. між ним (продавець) та відповідачем (покупець) було укладено договір №8018/1718-ТЕ-23 постачання природного газу (надалі - Договір від 20.10.2017р.); на виконання умов Договору від 20.10.2017р. позивач передав відповідачу у власність природний газ на загальну суму 39169159,26грн. Відповідач оплату за переданий газ здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у визначений Договором строк, чим порушив умови п.6.1 Договору. Сума простроченого та несплаченого основного боргу складає 7739004,88грн. З урахуванням суми та строку прострочення основного боргу відповідачем, позивачем були нараховані відповідачу пеня, три проценти річних та інфляційні втрати у вищезазначених сумах, які разом із основним боргом підлягають стягненню у судовому порядку (розрахунок пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат наданий позивачем в додатки до позовної заяви).

З посиланням на норми ст.ст. 173-175, 193, 216, 230, 231 ГК України, ст.ст. 509, 655(ч.1), 526, 530, 612, 549, 611, 625, 629 ЦК України позивач просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач подав відзив на позов від 16.11.2018р. за вх.№23699/18, додаткові пояснення від 04.02.2019р. за вх.№2185/19, в яких заперечував проти задоволення позову. Свої заперечення проти задоволення позову відповідач обґрунтовує тим, що сума основного боргу, що є предметом даного спору, є меншою, ніж та, що заявлена позивачем у справі, і складає станом на 08.11.2018р. за актом звіряння взаємних розрахунків 3762158,19грн., а згідно даних картки рахунку КП "ТМ ІТКЕ" по контрагенту "Нафтогаз України" розмір заборгованості, враховуючи оплати, проведені відповідачем в період з 01.10.2018р. по 08.11.2018р., станом на 08.11.2018р. становила 3762158,19грн., а станом на 31.12.2018р. - 96912,87грн. та була погашена остаточно згідно платіжного доручення №1 від 24.01.2019р.

Також відповідач вважає відсутніми підстави нараховувати пеню, 3% річних та втрати від інфляції на заборгованість за спожитий газ за наступних умов. Відповідач відмічає, що за договором №8018/1718-ТЕ-23 придбавав природний газ виключно для виробництва теплової енергії та постачання послуги з централізованого опалення такій категорії споживачів як "населення", значна частина якої використовує субсидії та має пільги з оплати цієї послуги. За твердженням відповідача, оплата за споживання газу, отриманого від позивача, здійснювалась відповідачем за рахунок: коштів, що надходили підприємству від населення; коштів державного бюджету, що перераховувались на підставі Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою КМУ від 04.03.2002р. №256, з урахуванням змін, внесених постановами КМУ від 08.11.2017р. №951 та від 21.02.2018р. №114. Так, основною причиною утворення заборгованості відповідач вважає відсутність своєчасних субвенцій з державного бюджету на фінансування видатків місцевих бюджетів щодо здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення по наданню пільг та житлових субсидій населенню на оплату, в тому числі, послуг теплопостачання. Відповідач вказує, що сума основного боргу повинна бути оплачена в порядку, визначеному постановою КМУ №256, тобто після надання державою субвенцій на відшкодування пільг та субсидій, а не шляхом примусового стягнення такої заборгованості в судовому порядку. Крім цього, у зв`язку з безпідставним віднесенням до днів прострочки заборгованості днів, в які здійснювалась її часткова сплата, відповідач вважає, що позивачем неправомірно розраховано суму пені та 3% річних. Також, відповідач просить суд зменшити розмір пені, про що виклав у клопотанні від 16.11.2018р. за вх.№23708/18.

Позивач у відповіді на відзив від 04.12.2018р. за вх.№25130/18 вказує, що укладення спільних протокольних рішень не змінюють умов договору №8014/1718-ТЕ-23 щодо строків розрахунків та відповідальності за невиконання умов договору, оскільки сторони узгодили нерозповсюдження умов таких правочинів на умови договору без внесення змін до договору шляхом укладення додаткових угод, які відсутні. Позивач заперечує проти задоволення клопотання відповідача щодо зменшення розміру пені, оскільки вважає, що це спричинить йому додаткові втрати.

28.12.2018р. за вх.№26785/18 від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, де відповідач зазначає, що розрахунки між позивачем та відповідачем не здійснювались відповідно до постанови КМ України №20 від 11.01.2005р. "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій", оскільки остання втратила чинність згідно постанови КМУ №951 від 08.11.2017р., а тому вважає безпідставним посилання позивача на п.п.6.1., 11.3 договору, в яких йде мова саме про постанову КМУ №20. Також відповідач зазначає, що кінцеві розрахунки за кожним періодом згідно договору проводилися за рахунок коштів державного бюджету, що перераховувались на підставі Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою КМУ від 04.03.2002р. №256, з урахуванням змін, внесених постановами КМУ від 08.11.2017р. №951, від 21.02.2018р. №114. Крім того, відповідач зауважує, що самостійно здійснював оплату частини коштів пільгового та субсидованого населення з подальшим відшкодуванням таких витрат державою в інші місяці, чим і зумовлено сплату відповідачем власними коштами більшої суми у певні місяці та меншої - у наступні.

04.02.2019р. ПАТ «НАК «Нафтогаз України» подано суду додаткові пояснення, відповідно до яких під час розгляду справи відповідачем було погашено основну сума заборгованості за договором №8018/1718-ТЕ-23 у розмірі 7739004,88грн., у зв`язку з чим основний борг за договором відсутній.

Рішенням господарського суду Одеської області від 13.02.2019р. (суддя І.А. Малярчук) закрито провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ «НАК «Нафтогаз України» до КП «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» про стягнення 4173702,61грн. основного боргу; відмовлено у задоволенні позову в частині позовних вимог ПАТ «НАК «Нафтогаз України» до КП «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» про стягнення 3565302,27грн. основного боргу, 557870,50грн. пені, 102049,48грн. три проценти річних, 37746,39грн. інфляційних втрат; стягнуто з КП «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» на користь ПАТ «НАК «Нафтогаз України» 62605,53грн. судового збору.

Рішення обґрунтоване посиланням на норми ст.ст.11, 712, 655, ч.1 ст.691, 629, ч.1 ст.530, ч.ч.1,2 ст.625 ЦК України, ч.1 ст.175, ч.7 ст.193, п.2 ч.1, ч.ч.4,6 ст.231 ГК України ЦК України, Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою КМУ від 04.03.2002р. №256та вмотивоване наступним. Враховуючи те, що відповідачем оплачено суму основного боргу в розмірі 4173702,61грн. в процесі розгляду даної справи, предмет спору у даній справі в цій частині позовних вимог перестав існувати вже після відкриття провадження по справі, суд вбачає наявними підстави для закриття провадження по справі в частині позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 4173702,61грн. основного боргу. Так, частину заявленої до стягнення позивачем у даній справі основної заборгованості в сумі 3565302,27грн. відповідачем було погашено до відкриття провадження по даній справі, внаслідок чого позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 3565302,27грн. задоволенню судом не підлягають.

Також суд зазначив, що незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови, чи навпаки. Відповідач здійснював розрахунки за рахунок коштів державного бюджету, що перераховувались на підставі Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою КМУ від 04.03.2002р. №256. Суд врахував що КП "ТМ ІТКЕ" подано до справи документи, які свідчать про збитковість відповідача, наявність значної дебіторської заборгованості у всіх категорій споживачів, погашення якої є основним і єдиним джерелом, з якого може оплачуватись заборгованість перед позивачем, оскільки КП «ТМ ІТКЕ» виступає посередником між позивачем та споживачами, так як особисто не споживає природний газ, а виробляє з нього теплову енергію, яка постачається споживачам. Відповідач є єдиним постачальником теплової енергії всім категоріям споживачів в м.Ізмаїлі, що виключає можливість припинення теплопостачання. Враховуючи викладене, не підлягають судом задоволенню позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 557870,50грн. пені, 102049,48грн. три проценти річних, 37746,39грн. інфляційних втрат, оскільки позивачем не доведено таких підстав для застосування санкцій, визначених умовами договору, а також наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України, необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, визначених Постановою КМУ від 04.03.2002р. №256.

Також суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що за розгляд даного позову судом позивач поніс витрати на оплату судового збору в сумі 126550,07грн., однак, так як у позові в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 3262968,64грн. відмовлено, а провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 4173702,61грн. основного боргу, який був погашений під час розгляду даної справи закрито, позивачу за рахунок відповідача підлягає відшкодуванню судовий збір в сумі 62605,53грн.

21.02.2019р. відповідач подав місцевому господарському суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив провести розподіл судових витрат з урахуванням доказів понесених КП «ТМ ІТКЕ» судових витрат, пов`язаних із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи, а саме: направлення поштової кореспонденції на суму 135,84грн., витрати на професійну (правничу) допомогу у сумі 7500грн.

Додатковим рішенням суду першої інстанції у даній справі від 06.03.2019р. (повне рішення складено 07.03.2019р.) стягнуто з ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на користь Комунального підприємства "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 7500грн.; судові витрати, пов`язані з розглядом справи 135,84грн.

У мотивувальній частині додаткового рішення суд із посиланням на норми ст.ст.116, 123, 126, 128, 129, 244 ГПК України зазначив, що враховуючи фактичне понесення відповідачем витрат, пов`язаних із розглядом справи №916/2286/18, та фіксацією актом приймання - передачі наданої правової допомоги від 15.02.2018р. об`єму наданих послуг на суму 7500грн., доказів понесених витрат пов`язаних з відправкою відповідачем поштової кореспонденції у розмірі 135,84 грн., у суду наявні підстави для задоволення заяви КП «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» про ухвалення додаткового рішення.

25.03.2019р. до Південно-західного апеляційного господарського суду через господарський суд Одеської області надійшла апеляційна скарга КП «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» (подана скаржником 20.03.2019р.) на вищезазначене рішення, в якій скаржник просить скасувати оскаржене рішення в частині стягнення з відповідача судових витрат в розмірі 62605,53грн.; в решті рішення залишити без змін.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що з тексту рішення суду вбачається, що провадження у справі в частині стягнення основного боргу в

розмірі 4 173 702,61 грн. закрито на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України в зв`язку з тим, що предмет спору у даній справі в цій частині перестав існувати вже після відкриття провадження по справі. Виходячи з таких обставин, суд провів розподіл судових витрат по справі та стягнув з відповідача судовий збір в розмірі 62605,53грн., розрахувавши його згідно вимог п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, а саме, пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суму основного богу в розмірі 4 173 702,61 грн., яка була сплачена відповідачем в процесі розгляду справи та відносно якої закрито провадження по справі, суд, враховуючи такий розподіл судових витрат, визнав сумою задоволених позовних вимог. Така позиція суперечить вимогам процесуального законодавства - частиною 4 ст. 231 ГПК України передбачено, що суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Пунктом 5 ч. 1 ст. 7 Закон України «Про судовий збір» встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Оскільки за результатами розгляду даної справи провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 4 173 702,61 грн. закрито на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України (відсутній предмет спору), то судовий збір, визначений судом пропорційно до цієї суми боргу, не підлягає стягненню з КП «ТМ ІТКЕ», а з урахуванням вимог п.5 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір», має бути повернений з бюджету при наявності клопотання позивача.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 01.04.2019р. поновлено скаржнику пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду Одеської області від 13.02.2019р. у справі №916/2286/18; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою КП «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» на рішення господарського суду Одеської області від 13.02.2019р. у справі №916/2286/18; встановлено іншим учасникам справи згідно з нормами ст.263 ГПК України строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, будь-яких клопотань з процесуальних питань до 16.04.2019р.

Крім того, 25.03.2019р. до Південно-західного апеляційного господарського суду через господарський суд Одеської області надійшла апеляційна скарга ПАТ «НАК «Нафтогаз України» (надіслана скаржником поштою 18.03.2019р.) на вищезазначене рішення, в якій скаржник просить скасувати оскаржене рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування скарги позивач зазначає наступне:

- суд, відмовляючи у стягненні пені, трьох відсотків та інфляційних, обґрунтовує це розрахунком відповідача на виконання постанови Кабінету Міністрів України №256. Проте відносини між сторонами спору, у свою чергу, регулюються умовами Договору та нормам загального та спеціального законодавства. Однак, надання субвенцій та умови постачання га оплати природного газу не є тотожними за своєю суттю. Відтак, розповсюдження, розширення імперативного регулювання на спірні відносини є необгрунтованим та таким, що протирічить законодавству;

- Цивільним законодавством не передбачено такої підстави зміни умов договору як наявність регулюючого впливу підзаконного акту;

- позивач не має жодного прямого відношення до відносин між відповідачем та державою у частині дії Порядку фінансування, а в частині проведення розрахунків за природний газ має керуватись, як і відповідач, виключно умовами договірних відносин. Умовами Договору в частині оплати не передбачено жодних відсилань щодо перерахування субвенцій. Тобто, перерахування коштів державою є відносинами виключно між нею та Відповідачем та не має жодним чином впливати на договірні відносини;

- при висновках суду щодо відсутності можливості впливу на порядок та строки розрахунків, останнім не зазначено жодного правового обґрунтування висновку щодо неправомірності застосування 3% річних та інфляційних втрат. Між тим, навіть у разі, якщо прийняти позицію суду щодо відсутності вини як підстави для звільнення від відповідальності, відсутня жодна правова підстава для відмови у стягненні 3% річних та інфляційних втрат;

- беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника;

- всупереч вимогам ч.5 ст.236 ГПК України судом не було надано жодної правової оцінки доводам позивача;

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2019р. апеляційну скаргу залишено без руху; ухвалою від 22.04.2019р. поновлено скаржнику пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду Одеської області від 13.02.2019р. у справі №916/2286/18; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ «НАК «Нафтогаз України» на рішення господарського суду Одеської області від 13.02.2019р. у справі №916/2286/18; встановлено іншим учасникам справи згідно з нормами ст.263 ГПК України строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 16.05.2019р., роз`яснено сторонам право подати будь-які клопотання з процесуальних питань у строк до 16.05.2019р.; об`єднано апеляційну скаргу ПАТ «НАК «Нафтогаз України» та апеляційну скаргу КП «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» в одне провадження для сумісного розгляду у судовому засіданні 21.05.2019р.

Крім того, 10.04.2019р. до Південно-західного апеляційного господарського суду через господарський суд Одеської області надійшла апеляційна скарга ПАТ «НАК «Нафтогаз України» на додаткове рішення від 06.03.2019р. (надіслана скаржником поштою 07.04.2019р.), в якій скаржник просить скасувати додаткове рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви КП «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7500грн.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Разом з тим, для включення всієї суми гонорару та фактичних витрат у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний, виправданий, що передбачено у ст.126 ГПК України та у ст.30 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Отже при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. З наданих відповідачем доказів не вбачається жодна з цих обставин, а є лише посилання на роботи, які надавалися адвокатом та сума, яка повинна бути сплачена за вказані послуги. Тому всі докази, які надаються суду щодо покриття витрат на професійну правничу допомогу повинні бути належними та обґрунтованими для суду, а саме з погодинним переліком витраченого часу на підготовку процесуального документу та інших витрат, як інтелектуальних так і фактичних, які супроводжувалися для представництва клієнта.

15.05.2019р. до суду поштою надійшов відзив КП «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» на апеляційну скаргу позивача на рішення суду від 13.02.2019р., в якій відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення. У відзиві, зокрема, зазначено:

- зазначаючи в апеляційній скарзі прохання скасувати рішення від 13.02.19р. в частині відмови у задоволенні позовних вимог, апелянт не наводить жодних доводів та пояснень, які б спростовували рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення основного боргу в сумі 3565302,27грн.;

- несвоєчасне проведення державою компенсації пільг та субсидій призводило до накопичення заборгованості за спожитий природний газ впродовж всього строку дії Договору, яка компенсувалась державою значно пізніше, що підтверджується копіями платіжних доручень, які містяться в матеріалах справи та зазначені в рішенні суду. Даний факт підтверджує і та обставина, що весь залишок основної заборгованості за Договором, що є предметом спору, був оплачений згідно Порядку № 256 за рахунок коштів державного бюджету лише 21.12.18р. та 24.01.19р.;

- для розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат позивачем не враховані взагалі оплати проведені за рахунок коштів бюджету;

- строки та порядок здійснення розрахунків за поставлений природний газ визначається саме нормами Порядку №256, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарських договорів; грошові зобов`язання між сторонами договору в цій частині (у розмірі отриманих пільг і субсидій населенням на відповідній території діяльності відповідача ), яку держава буде компенсувати за рахунок державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема адміністративного (бюджетного), а тому їх застосування є обов`язковим для сторін договору та не залежить від того, чи передбачили вони в договорі інші умови чи ні.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.04.2019р. відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ «НАК «Нафтогаз України»; ухвалою від 24.04.2019р. об`єднано апеляційну скаргу ПАТ «НАК «Нафтогаз України» на додаткове рішення господарського суду Одеської області від 06.03.2019р. у справі №916/2286/18 та апеляційні скарги КП «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» та ПАТ «НАК «Нафтогаз України» на рішення господарського суду Одеської області від 13.02.2019р. у справі №916/2286/18 в одне провадження для сумісного розгляду у судовому засіданні 21.05.2019р.

23.04.2019р. відповідач подав відзив на апеляційну скаргу ПАТ «НАК «Нафтогаз України» на додаткове рішення, в якому просив відмовити у задоволенні скарги та зазначив, що зазначаючи в апеляційній скарзі прохання скасувати рішення від 06.03.19р. в повному обсязі, апелянт не наводить жодних доводів та пояснень, які б спростовували рішення суду в частині стягнення судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, які були понесені відповідачем. Всі долучені до матеріалів справи докази підтверджують фактично понесені відповідачем судові витрати, пов`язані з надісланням поштової кореспонденції та з оплатою наданої правничої допомоги; суд першої інстанції, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, виходив з встановленого у самому Договорі розміру та порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а тому твердження скаржника щодо порушення та неправильного застосування норм матеріального права є безпідставними. Доказів або обґрунтувань, у тому числі, розрахунків, які б свідчили про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката, позивач до справи не надав, в зв`язку з чим, враховуючи положення ч. 4 ст. 126 ГПК України, суд дійшов вірного висновку, що заявлений відповідачем розмір понесених ним витрат на правову допомогу (7500грн.) є співрозмірним та відповідає критерію розумності їх розміру з часом, витраченим адвокатом, га обсягом правової допомоги, з урахуванням ціни позову та складності справи.

В засідання суду апеляційної інстанції представник позивача не з`явився.

Представник КП « Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» підтримав апеляційну скаргу відповідача та просив відмовити у задоволенні апеляційних скарг позивача.

Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного.

Судом першої інстанції встановлені, не оспорені учасниками справи, а також підтверджені при апеляційному розгляді справи такі обставини.

20.10.2017р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Комунальним підприємством «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненрго» (споживач) укладено договір на постачання природного газу №8018/1718-ТЕ-23 (надалі - Договір від 20.10.2017р.) (т.1, а.с.17-26), відповідно до умов п.1.1 якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

Відповідно до п.1.2 Договору від 20.10.2017р. природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Згідно із пунктами 2.1., 3.7., 4.1 Договору від 20.10.2017р. постачальник передає споживачу з 01.10.2017р. по 31.03.2018р. (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 8200тис.куб.м. Приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформляється актом приймання-передачі. Кількість природного газу, яка передається споживачу, визначається за показами комерційних вузлів обліку природного газу споживача відповідно до вимог, установлених Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015р. №2494, та Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015р. №2493.

Відповідно до п.п.5.1., 5.2. Договору від 20.10.2017р. ціна (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) та порядок зміни ціни природного газу, який постачається за цим договором, встановлюється Положенням. У разі зміни ціни на газ відповідно до умов чинного законодавства, вона є обов`язковою для сторін за цим договором з дати набрання чинності відповідних змін. Ціна за 1000куб.м. газу на дату укладання договору становить 4942грн., крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5930,40грн.

Оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3. цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. №20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором (п.6.1 Договору від 20.10.2017р.).

За невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором. У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. №20 (п.п.8.1., 8.2. Договору від 20.10.2017р.).

Відповідно до п.8.3. Договору від 20.10.2017р. сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3. цього договору укладення договорів про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. №20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором.

У пп.3, 4 п.11.3. Договору від 20.10.2017р. сторони погодили такий порядок внесення змін до цього договору: договір про організацію взаєморозрахунків не вносить змін до цього договору та може бути застосований до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору; будь-які спільні протокольні рішення, в тому числі про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, підписані сторонами відповідно до постанови КМУ від 11.01.2005р. №20, протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами: не можуть бути використані для внесення змін до цього договору; можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору.

Відповідно до п.12.1 Договору від 20.10.2017р. він набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017р. до 31.03.2018р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

З матеріалів справи вбачається, що за період з листопада 2017 року по березень 2018 року позивач передав відповідачу природний газ у кількості 6604,809тис. куб.м. на загальну суму 39169159,26грн. з ПДВ, що підтверджується підписаними між сторонами актами приймання-передачі природного газу від 30.11.2017р., від 31.12.2017р., від 31.01.2018р., від 28.02.2018р., від 31.03.2018р. (т.1, а.с.27-31).

З жовтня 2017 року по 30.06.2018р. відповідач на виконання умов Договору від 20.10.2017р. сплатив позивачу за отриманий за Договором від 20.102017р. природний газ 31430154,38грн., що підтверджується відповідною довідкою по операціях (т.1, а.с.34-36).

На підтвердження проведення оплат за отриманий від позивача газ відповідач подав до справи платіжні доручення №11 від 28.09.2018р. на суму 94139,34грн., №12 від 29.10.2018р. на суму 131544,42грн., №3 від 23.03.2018р. на суму 2388846,95грн., №4 від 30.03.2018р. на суму 1135,85грн., №5 від 25.04.2018р. на суму 2865986,78грн., №6 від 29.05.2018р. на суму 619956,08грн., №9 від 24.07.2018р. на суму 182958,37грн., №8 від 26.06.2018р. на суму 108370,96грн., №10 від 23.08.2018р. на суму 218204,56грн., №7 від 20.06.2018р. на суму 20250,50грн., №1 від 31.01.2018р. на суму 1952224,83грн., №2 від 27.02.2018р. на суму 2849982,43грн., №14 від 21.12.2018р. на суму 2731106,45грн., №13 від 22.11.2018р. на суму 934138,87грн.

У акті звіряння розрахунків від 31.12.2018р., складеному між КП «ТМ ІТКЕ» та ПАТ «НАК «Нафтогаз України», сторони визначили, що станом на 31.12.2018р. заборгованість відповідача за Договором від 20.10.2017р. становить 96912,87грн., ця заборгованість була погашена згідно платіжного доручення №1 від 24.02.2019р.

Відповідно до ліцензій від 25.10.2017р., виданих Одеською обласною державною адміністрацією, КП "ТМ ІТКЕ" є постачальником та виробником теплової енергії.

Як вбачається із підписаного сторонами спору акту звіряння розрахунків від 30.09.2018р., станом на дату складання акту за договором №8018/1718-ТЕ-23 відповідач заборгував позивачу 4173702,61грн.

На підтвердження того, що станом на 08.11.2018р. заборгованість відповідача складала 3762158,19грн. останній подав картки рахунку 63 по контрагенту "Нафтогаз України" (нас.2017-2018р.р.) за період з 01.10.2018р. по 30.11.2018р. та з 01.07.2018р. по 26.12.2018р.

Як вбачається з акту від 31.01.2018р. між КП "ТМ ІТКЕ", Фінансовим управлінням Ізмаїльської міської ради та розпорядником коштів державного (місцевого) бюджету УП та СЗН м. Ізмаїла за послуги з централізованого опалення: згідно показників обліку по наданих послугах та затвердженими тарифами і цінами станом на 01.01.2018р. рахувалась кредиторська заборгованість за надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг окремим категоріям громадян відповідно до законодавства у сумі 429727,22грн.; всього профінансовано боргів минулих років на суму 429727,22грн., у зв`язку з чим кредиторська заборгованість станом на 01.01.2018р. була відсутня; з початку поточного року по 01.02.2018р. нараховано 487004,04грн., які станом на дату складання акту погашеними не були.

Також відповідачем подано до справи акти, складені між КП "ТМ ІТКЕ", Фінансовим управлінням Ізмаїльської міської ради та розпорядником коштів державного (місцевого) бюджету УП та СЗН м. Ізмаїла за послуги з централізованого опалення, від 28.02.2018р., від 30.03.2018р., від 27.04.2018р., від 31.05.2018р., від 27.06.2018р., від 31.07.2018р., від 31.08.2018р., від 28.09.2018р., від 31.10.2018р.

Крім того, відповідач подав до справи реєстр спожитих енергоносіїв та наданих послуг за жовтень 2018р., із якого вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на листопад 2018р. обраховано у сумі 4017996,37грн.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Договір згідно вимог ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що частину основної заборгованості в сумі 356302,27грн. відповідач сплатив до відкриття провадження по даній справі, отже місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГК України порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно із ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 1 ст.230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно із ч.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з цим, відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст.12 ГК України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб`єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується НАК "Нафтогаз України" та ПАТ "Укртрансгаз".

Постановою Кабінету Міністрів України №20 від 11.05.2005р. було затверджено Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, яким визначено механізм перерахування субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати, тощо за рахунок надходження до загального державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та ПАТ "Укртрансгаз", а також за рахунок надходження до загального державного бюджету від погашення податкового боргу, в тому числі реструктуризованого або розстроченого (відстроченого) з податку на додану вартість, що сплачується виробниками електроенергії і вуглевидобувними підприємствами.

З 01.01.2018р. вартість пільг компенсувалася згідно Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого Постановою КМУ №256 від 04.03.2002р.

Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу (надалі - ПЕК), визначений Порядком, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов`язаних з газопостачанням населення, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто, державою офіційно визнається неможливість підприємств ПЕК забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (в залежності від рівня отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).

Визнаючи неможливість розрахунків в цій частині підприємствами ПЕК, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склались між сторонам на підставі укладених між ними договорів.

Отже правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в частині та розмірі отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній території діяльності відповідача зазнають імперативного регулюючого впливу держави, якою приймаються законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. А тому на виконання таких законодавчих актів державою в особі відповідних державних органів приймаються підзаконні нормативні акти.

Незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови, чи навпаки, як то вірно зазначив суд першої інстанції.

Розрахунки між позивачем та відповідачем не здійснювались відповідно до постанови КМУ №20 від 11.01.2005р. «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій», оскільки остання втратила чинність згідно постанови Кабінету Міністрів України №951 від 08.11.2017р., та суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про недоречність посилань ПАТ «НАК «Нафтогаз» на положення п.п.6.1., 11.3. Договору від 20.10.2017р., в яких йдеться саме про постанову КМУ №20.

Відповідач здійснював розрахунки за рахунок коштів державного бюджету, що перераховувались на підставі Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою КМУ від 04.03.2002р. №256, з урахуванням змін, внесених постановами Кабінету Міністрів України від 08.11.2017р. №951, від 21.02.2018р. №114.

Несвоєчасність здійснення державою компенсації пільг та субсидій мало наслідком оплату відповідачем отриманого газу за Договором від 20.10.2017р. не в строки, визначені договором. Як вказує відповідач, майже весь залишок заборгованості за договором був компенсований державою лише 21.12.2018р.

Отже, строки та порядок здійснення розрахунків за поставлений природний газ визначаються саме нормами наведеного Порядку №256, які змінюють умови договору від 20.10.2017р. в частині порядку та строків розрахунку за природний газ, що виключає можливість застосування заходів відповідальності, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України, та нарахування позивачем пені.

За таких обставин місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені за неналежне виконання умов Договору від 20.10.2017р., не погодившись з позицією позивача.

Доводи апеляційної скарги ПАТ «НАК «Нафтогаз» на рішення від 13.02.2019р. колегія суддів відхиляє з огляду наступного.

Нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат здійснювалось ПАТ «НАК «Нафтогаз України» на заборгованість, яка виникла в результаті невиконання відповідачем зобов`язань в строки, встановлені Договором від 20.10.2017р., за яким відповідач отримував природний газ виключно для виробництва теплової енергії та постачання послуги з централізованого опалення такій категорії споживачів як «населення», частина якої використовує субсидії та має пільги з оплати цієї послуги.

Обставина наявності пільгової категорії населення, якій відповідачем постачалась теплова енергія, підтверджується Актами звірки між відповідачем та УП та СЗН м.Ізмаїла за послуги центрального опалення, складеними у період часу з 28.02.2018р. по 31.10.2018р. (т.1, а.с.92-110).

Як зазначає позивач, відповідач в порушення умов Договору від 20.10.2017р. оплатив послуги, надані у 2017 році відповідно до актів наданих послуг, з порушенням належного строку для їх оплати, в зв`язку з чим просить стягнути з останнього пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Постановою Кабінету Міністрів України №20 від 11.05.2005р. було затверджено Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій (надалі Порядок), яким визначено механізм перерахування субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло, водопостачання і водовідведення, квартирної плати, тощо за рахунок надходження до загального державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» та ПАТ «Укртрансгаз», а також за рахунок надходження до загального державного бюджету від погашення податкового боргу, в тому числі реструктуризованого або розстроченого (відстроченого) з податку на додану вартість, що сплачується виробниками електроенергії і вуглевидобувними підприємствами.

З 01.01.2018 вартість пільг компенсувалася згідно Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002.

Таким чином, держава взяла на себе бюджетне зобов`язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.

Затверджений постановою КМУ від 04.03.2002 р. №256 Порядок визначає, зокрема, відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання).

Відповідно до абзаців 1, 3, 21, 24, 28 п.8-1 Порядку №256 кошти на оплату пільг і субсидій, зокрема, природний газ, послуги з транспортування, розподілу та постачання природного газу, отримані від головних розпорядників місцевих бюджетів згідно з пунктом 8 цього Порядку, використовуються суб`єктами господарювання, розрахунки з якими здійснюються за рахунок таких коштів, за цільовим призначенням з урахуванням вимог цього пункту.

Суб`єктами господарювання, які мають ліцензію на розподіл природного газу, кошти, отримані згідно з абзацами другим, сьомим, дев`ятим та чотирнадцятим цього пункту, спрямовуються на оплату природного газу оптовим продавцям та власникам ресурсу природного газу (в тому числі ПАТ «НАК Нафтогаз України»).

Відповідно до п.8-1 Порядку №256 для проведення розрахунків відповідно до цього пункту всі учасники відкривають поточні рахунки із спеціальним режимом використання в органах Казначейства. Усі учасники розрахунків, що проводяться згідно із цим пунктом, у графі "Призначення платежу" платіжних доручень додатково зазначають "постанова Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. N256" та вказують вид послуги (енергоносія), за який проводиться розрахунок. Казначейство не пізніше ніж протягом наступного операційного дня після надходження платіжних доручень учасників розрахунків, передбачених цим пунктом, здійснює їх виконання.

Отже, зі змісту вищезазначеної Постанови вбачається, що змінився порядок оплати, а саме пунктом 8.1. Постанови нормативно закріплено порядок використання коштів на оплату суб`єктами господарювання, зокрема, які здійснюють постачання природного газу, в разі отримання таких коштів від головних розпорядників місцевих бюджетів, укладення додаткових спільних протокольних рішень згідно зі змінами, внесеними в Постанову Кабінету Міністрів України уже не вимагається.

З матеріалів справи вбачається, що в платіжних дорученнях про сплату коштів на виконання умов Договору від 20.10.2017р. зазначено призначення платежу «ПКМУвід04.03.2002 №256(теплопостачання) «С» пр газ дог 20.10.17№8018/1718-ТЕ-23ЕДРПОУ0551413»

Отже відповідачем здійснювались розрахунки за поставлений природний газ у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. №256, за рахунок коштів Державного та місцевого бюджетів після їх надходження в установленому порядку. Відповідачем було додержано вимоги зазначеної постанови Кабінету Міністрів України щодо порядку проведення розрахунків.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

При цьому положення норм наведених постанов Кабінету Міністрів України є обов`язковим для учасників розрахунків, виходячи з їх змісту. Відтак, строки та порядок здійснення розрахунків за поставлений природний газ визначаються саме нормами наведених постанов Кабінету міністрів України. Відтак, з огляду на те, що відповідачем було сплачено позивачу за поставлений природний газ з дотриманням порядку, постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002р. №256, відповідачем не було порушено зобов`язань по оплаті, що виключає можливість застосування до нього відповідальності у вигляді пені за прострочення виконання зобов`язання.

Таким чином, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного) застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачили сторони у договорі відповідні умови, чи навпаки.

Відсутність порушення грошового зобов`язання з оплати поставленого газу відповідачем також виключає можливість стягнення з нього інфляційних втрат та 3% річних, оскільки ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлює обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних виключно у разі порушення боржником грошового зобов`язання перед кредитором.

Решта аргументів скаржника не спростовує обґрунтованість висновку місцевого господарського суду стосовно відсутності прострочення виконання грошового зобов`язання по оплаті вартості придбаного природного газу та підставою для скасування або зміни оскаржуваного рішення слугувати неспроможна.

Доводи апеляційної скарги КП «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» колегія суддів відхиляє з огляду наступного.

Згідно із ч.4 ст.231 ГПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.7 ЗУ «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Разом з цим, відповідно до ч.9 ст.129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Провадження у даній справі було закрито лише в частині позовних вимог (кошти у сумі 4173702,61грн. були сплачені на виконання умов Договору від 20.10.2017р. після відкриття провадження у справі) та за переконанням суду апеляційної інстанції суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 62605,53грн. у відповідності до приписів ч.9 ст.129 ГПК України, оскільки спір у справі виник у зв`язку із повним виконанням КП «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» зобов`язань за Договором від 20.10.2017р. вже після відкриття провадження у справі, при цьому відповідачем не надано доказів та пояснень щодо того, що повне погашення заборгованості відповідно до визначеного постановою КМУ №256 порядку не могло відбутися до подання ПАТ «НАК «Нафтогаз України» позовної заяви.

КП «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» помилково вважає, що повернення судового збору для такого випадку є обов`язком суду, адже станом на дату ухвалення рішення заява позивача про його повернення не була подана та суд першої інстанції мав законні підстави для розподілу судового збору за правилами ст.129 ГПК України, у тому числі шляхом віднесення (пропорційно) його частини на відповідача на підставі ч.9 ст.129 ГПК України.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що оскаржуване рішення від 13.02.2019р. ухвалено судом першої інстанції відповідно до норм матеріального та процесуального права та підстави для його скасування чи зміни відсутні.

За таких обставин рішення господарського суду Одеської області від 13.02.2019р. залишається без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Відповідно до ч.4 ст.282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

В даному випадку витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції (витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг на рішення від 13.02.2019р.), покладаються на скаржників, оскільки вимоги апеляційних скарг відхилені у повному обсязі.

Переглядаючи за апеляційною скаргою ПАТ «НАК «Нафтогаз України» додаткове рішення від 06.03.2019р., колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.123 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.ч.1,4 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно із ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Приписами частини 9 статті 129 ГПК України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідно до п.3 ч.1, ч.3 ст.244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Згідно ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються: 1) фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; 2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; 3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; 4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку; 5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

Колегія суддів зауважує, що додаткове рішення за процесуальною формою має відповідати вимогам ст.238 ГПК України, у тому числі має містити норми права, зокрема, процесуального, та мотиви їх застосування.

Ухвалюючи додаткове рішення за заявою відповідача стосовно розподілу понесених ним судових витрат, місцевий господарський суд мав керуватись нормами ст.129 ГПК України, навести відповідне обґрунтування із посиланням на конкретну норму ст.129 ГПК України, на підставі якої витрати відповідача на професійну правничу допомогу та поштові відправлення покладаються на позивача та навести відповідні мотиви їх застосування.

Проте оскаржуване додаткове рішення наведеним вимогам не відповідає, отже при його ухваленні суд припустився порушення норм процесуального права - ч.2 ст.126, ст.129, ст.238 ГПК України, що призвело до неправильного розподілу цих судових витрат відповідача.

Суд першої інстанції частково задовольнив позов, поклавши судовий збір у сумі 62605,53грн. на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам, що визнано вірним результатом розподілу судових витрат при перегляді оскаржуваного рішення за апеляційною скаргою КП «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» у відповідній частині з огляду положень ч.9 ст.129 ГПК України.

На думку колегії суддів, у даному випадку витрати КП «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» на професійну правничу допомогу у сумі 7500грн. та витрати з направлення поштової кореспонденції у сумі 135,34грн. слід покласти на відповідача, оскільки спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача - нездійснення розрахунків за основним боргом за Договором від 20.01.2017р. у повному обсязі до подання позовної заяви ПАТ «НАК «Нафтогаз України».

За таких обставин додаткове рішення господарського суду Одеської області від 06.03.2019р. підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення із покладенням витрат на професійну правничу допомогу та з направлення поштової кореспонденції на відповідача - КП «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго».

У зв`язку із скасуванням додаткового рішення господарського суду від 06.03.2019р. з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 2881грн. 50коп. судового збору за подання апеляційної скарги на додаткове рішення на підставі ст.ст.129, 282 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 240, 269, 270, 276, 277, 281-284 ГПК України,

колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги Комунального підприємства «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» та Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення господарського суду Одеської області від 13.02.2019р. залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Одеської області від 13.02.2019р. у справі №916/2268/18 залишити без змін.

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на додаткове рішення господарського суду Одеської області від 06.03.2019р. задовольнити.

Додаткове рішення господарського суду Одеської області від 06.03.2019р. у справі №916/2268/18 скасувати.

Витрати Комунального підприємства «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» на професійну правничу допомогу у сумі 7500грн. та витрати з направлення поштової кореспонденції у сумі 135,34грн. покласти на відповідача.

Судовий збір, сплачений у зв`язку із поданням апеляційних скарг на рішення від 13.02.2019р. покласти на скаржників.

Стягнути з Комунального підприємства «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 2881грн. 50коп. судового збору за подання апеляційної скарги на додаткове рішення господарського суду Одеської області від 06.03.2019р. у справі №916/2268/18.

Постанова в порядку ст.282 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття згідно ст.284 ГПК України.

Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення згідно положень ст.ст.286,287 ГПК України.

Повна постанова складена 27 травня 2019 року.

Головуючий суддя М.А. Мишкіна

Суддя Л.О.Будішевська

Суддя С.В. Таран