ПОСТАНОВА

Іменем України

14 травня 2019 року м. Кропивницький

справа № 405/6466/18

провадження № 22-ц/4809/588/19

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Голованя А. М., Мурашка С. І.,

за участю секретаря судового засідання Діманової Н. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна казначейська служба України,

Прокуратура Кіровоградської області,

Головне управління Національної поліції у Кіровоградській області,

Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційні скарги Прокуратури Кіровоградської області, Державної казначейської служби України на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда (суддя Шевченко І. М.) від 11 січня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державної казначейської служби України, Прокуратури Кіровоградської області, Головного управління Національної поліції у Кіровоградській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду в якому просив стягнути на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 4253279,52 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 28 березня 2013 року слідчим СУ УМВС України в Кіровоградській області Павліченко К.Ю. до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості про вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України. 26 листопада 2013 року його було затримано за підозрою у вчинені злочину. Одночасно з затриманням проведені обшуки за місцем його проживання, роботи та у службовому автомобілі. 27 листопада 2013 року йому було вручено повідомлення про підозру у скоєнні кримінального правопорушення. Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 листопада 2013 року йому було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, а згідно іншої ухвали - запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 91760 грн. 29 листопада 2013 року його повторно затримано за підозрою у вчинені злочину. Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 листопада 2013 року йому було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб а іншою ухвалою обрано запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 91760 грн., яка також внесена у встановленому порядку. Ухвалою суду від 28 листопада 2013 року його відсторонено від займаної посади начальника управління технічного нагляду, охорони праці та пожежної безпеки Державної інспекції сільського господарства в Кіровоградської області, а також накладено арешт на належне йому майно. 29 січня 2013 року йому було вручено обвинувальний акт в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 368 КК України. Відповідно до вироку Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 грудня 2014 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 24 травня 2017 року та постановою Верховного Суду від 07 червня 2018 року його у пред`явленому обвинувачені за ч.4 ст. 368 КК України було визнано невинуватим, за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 368 КК України. Остаточне рішення по даній кримінальній справі було винесено тільки 07 червня 2018 року, тобто через 62 місяці та 9 днів. Протягом цього періоду він відчував обурення, приниження, сором, тривалу емоційну напругу, тривогу, невизначеність, втратив можливості самореалізації. Безпідставне незаконне проведення негласних слідчих дій відносно нього, що потягло за собою втручання в його особисте життя, незаконне внесення запису до ЄРДР відносно нього, проведення слідчих дій: тимчасовий допуск до речей і документів, проведення обшуків, тривалий арешт майна, неодноразове затримання, обрання міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, допит рідних та колег по роботі, призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків та погіршення відносин з оточуючими, а також негативно вплинуло на стан здоров`я (йому встановлено третю групу інвалідності, а в квітні 2017 року він переніс інфаркт). Виходячи із глибини, характеру та тривалості душевних страждань та нервових переживань, істотності недоотриманих благ, позивач оцінив розмір спричиненої моральної шкоди в сумі 4020840,00 грн.

Короткий зміст рішення суду

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 11 січня 2019 року позов задоволено частково: суд стягнув з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного Бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 2500000 грн. В іншій частині позовних вимог відмовив. Судові витрати відніс на рахунок держави.

Своє рішення суд мотивував тим, що досудове розслідування відносно ОСОБА_1 почалось 28 березня 2013 року, а негласні (розшукові) дії проводились відносно нього до порушення кримінального провадження чим порушувалися конструкційні права позивача. Остаточне рішення по даній кримінальній справі було винесено лише 07 червня 2018 року, тобто через 62 місяці та 9 днів, а тому, відповідно до вимог закону, відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом має бути не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Суд також врахував, що незаконне кримінальне переслідування, обмеження громадянських прав і свобод, для позивача були вкрай психотравмуючою ситуацією, що привела до руйнування значущих взаємовідносин з оточенням, моральних цінностей та викликало значні негативні переживання, погіршення стану здоров`я, втратив батьків, а тому розмір відшкодування моральної шкоди, завданої позивачеві, суд визначив в сумі 2 500 000 грн., які підлягають стягненню з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційний скарг

Державна казначейська служба України в апеляційній скарзі просила скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в позові.

Свої вимоги відповідач обґрунтовує тим, що, на його погляд, позивачем вимоги не доведені, у справі не встановлено причинно-наслідковий зв`язок між притягненням позивача до відповідальності та завданою шкодою, на яку він вказує. Поклавши відповідальність на Казначейство, суд порушив приписи ст. 176 ЦК України так, як юридичні особи, створені державою, не відповідають за її зобов`язаннями. Суд не застосував п. 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року, що потягло неправильне визначення розміру відшкодування.

Прокуратура Кіровоградської області також оскаржила рішення суду в апеляційному порядку, просила змінити його, зменшивши розмір відшкодування морально шкоди до 141882 грн. та здійснити перерозподіл судового збору.

За твердженням прокуратури суд неправильно визначив строк перебування позивача під слідством та судом, безпідставно зарахував до нього період з дня внесення відомостей до ЄРДР до моменту затримання особи за підозрою у скоєнні кримінального правопорушення. Фактично позивач перебував під кримінальним переслідуванням з 26 листопада 2013 року по 08 липня 2015 року та з 10 березня 2016 року по 24 травня 2017 року, тобто 33 місяці 26 днів. Мінімальний розмір відшкодування у цій справі становить 141882 грн. Позивач не довів причинно-наслідкові зв`язки між діями органів досудового розслідування та прокуратури і наслідками у вигляді погіршення стану його здоров`я.

Апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції також подали Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області і Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області, але ухвалами Кропивницького апеляційного суду від 02 квітня 2019 року ці апеляційні скарги визнано неподаними і повернуто їх заявникам.

Узагальнені доводи і заперечень інших учасників справи

У відзиві на апеляційні скарги Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області підтримало правову позицію Прокуратури Кіровоградської області про зміну рішення в частині розміру відшкодування моральної шкоди та її зменшення до 141882 грн. Посилається на те, що суд невірно обрахував строк перебування позивача під слідством та судом.

Аналогічний за змістом відзив подало до суду Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області.

Позивач подав відзиви на апеляційні скарги Державної казначейська служба України та Прокуратури кіровоградської області у яких просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на неспроможність доводів відповідачів спростувати правильність рішення суду першої інстанції.

Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини:

28 березня 2013 року за № 120131200500000147 слідчим СУ УМВС України в Кіровоградській області Павліченко К.Ю. внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України.

26 листопада 2013 року ОСОБА_1 було затримано за підозрою у вчинені злочину, в порядку ст. 208 КПК України.

Одночасно з затриманням були проведені обшуки за місцем його проживання, роботи та службовому автомобілі.

27 листопада 2013 року ОСОБА_1 було вручено повідомлення про підозру у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 368 КК України.

Згідно ухвали слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 листопада 2013 року відносно ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід - тримання під вартою строком на 60 діб.

Згідно ухвали слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 листопада 2013 року йому було обрано запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 91 760 грн., які були внесені на депозитний рахунок ТУДСА.

29 листопада 2013 року ОСОБА_1 було повторно затримано за підозрою у вчинені злочину, в порядку ст. 208 КПК України.

Згідно ухвали слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 листопада 2013 року ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід - тримання під вартою строком на 60 діб.

Згідно ухвали апеляційного суду Кіровоградської області від 05 грудня 2013 року йому було обрано запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 91 760 грн., які були внесені на депозитний рахунок ТУДСА.

Згідно ухвали слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 листопада 2013 року ОСОБА_1 було відсторонено від посади начальника управління технічного нагляду, охорони праці та пожежної безпеки Державної інспекції сільського господарства в Кіровоградської області.

Згідно ухвал слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 листопада 2013 року та 06 грудня 2013 року накладено арешт на належне ОСОБА_1 майно.

29 січня 2013 року ОСОБА_1 було вручено обвинувальний акт у якому він обвинувачувався за ч. 4 ст. 368 КК України.

Вироком Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 грудня 2014 року, ОСОБА_1 у пред`явленому обвинувачені за ч. 4 ст. 368 КК України було визнано невинуватим, за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого вказаною нормою КК України.

Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 24 травня 2017 року та постановою Верховного Суду від 07 червня 2018 року вирок Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 грудня 2014 року стосовно ОСОБА_1 залишено без змін.

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст. 55 Конституції України).

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Вказані конституційні положення реалізовано в законодавчих актах України нижчого рівня.

Згідно п. 17 ст. 42 КПК України підозрюваний, обвинувачуваний має право вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не підтвердилися.

Крім того, згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно ч. ч. 1, 2, 7 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Таким законом є Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).

Відповідно до змісту п. 1, п. 3 ч. 1, ч. 2 ст. 1, п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону № 266/94-ВР відшкодуванню громадянинові підлягає моральна шкода у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

Шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Відповідно до п.1, 1-1 ч.1 ст. 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках, зокрема, постановлення виправдувального вироку суду.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону № 266/94-ВРвідшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом.

При цьому суд має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Відповідна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року в справі № 6-2203цс15.

Отже, з огляду на положення ст. 23 ЦК України та ст. 13 Закону № 266/94-ВР, можна дійти висновку, що законодавець встановив лише мінімальні розмір відшкодування заподіяння громадянинові моральної шкоди.

Суд першої інстанції правильно встановив, що позивач був притягнутий до кримінальної відповідальності і в ході досудового розслідування відносно нього проводилися оперативно-розшукові заходи, йому було повідомлено про підозру у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, він двічі був затриманий, двічі відносно нього обирався запобіжний захід у вигляді тримання під вартою а також застава, у нього проводилися обшуки та виїмки, накладено арешт на майно, він був відсторонений від роботи (посади), тривалий час відбувався судовий розгляд справи, але вироком Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 грудня 2014 року він був виправданий. Перегляд вироку остаточно завершився лише 07 червня 2018 року в результаті ухвалення Верховним Судом постанови.

Правильно встановивши ці обставини, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивач протягом тривалого часу переносив страждання, заподіяні внаслідок фізичного та психічного впливу на нього, що призвело до погіршення, а в деяких випадках до неможливості, реалізації ним своїх звичок і бажань, своїх прав, погіршення відносин з оточуючими людьми, неможливості професійної самореалізації через відсторонення від роботи, душевних стражданнях, пов`язаних з приниженням його честі та гідності внаслідок безпідставного переслідування у рамках кримінального провадження, утримування під вартою, проведення обшуків та негласного аудіо- відеоспостереження, інших негативних наслідків морального характеру, а отже він має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України про недоведеність позивачем заподіяння йому моральної шкоди суперечать обставинам цієї справи, підтвердженими рішеннями судів, ухваленими в рамках кримінального провадження.

Зі змісту апеляційних скарг вбачається, що фактично відповідачі не погоджуються з визначеним судом першої інстанції розміром компенсації завданої позивачу моральної шкоди.

Зокрема, Прокуратура Кіровоградської області вважає, що суд неправильно визначив період часу перебування позивача під слідством і судом, за який підлягає стягненню відшкодування, згідно ч. 3 ст. 13 Закону № 266/94-ВР. На думку відповідача, цей строк має два періоди, які необхідно рахувати з 26 листопада 2013 року (дати затримання ОСОБА_1 за підозрою у вчиненні злочину) по 08 липня 2015 року (дати набрання вироком суду законної сили) та з 10 березня 2016 року (дати скасування судом касаційної інстанції ухвали Апеляційного суду Кіровоградської області від 08 липня 2015 року) по 24 травня 2017 року (дату ухвалення повторного рішення апеляційним судом). Крім того, за твердженням відповідача моральна шкода підлягає відшкодуванню у мінімальному розмірі за вказані два періоди загальною тривалістю 33 місяці 26 днів.

Проте погодитися з такими доводами не можна.

Як вже відзначав суд, Закон № 266/94-ВР є спеціальним для спірних правовідносин. Аналіз змісту статей 1, 4 та 13 цього Закону дає підстави для висновку, що у кримінальних справах право на відшкодування завданої шкоди мають підозрювані, обвинувачувані та підсудні, які в подальшому були виправдані або кримінальні провадження відносно яких закриті за реабілітуючих обставин або визнанні винними, але у обвинувальному вироку чи іншому рішенні суду встановлено факти незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів.

Отже суд погоджується з доводами прокуратури про те, що у даній справі період перебування позивача під слідством та судом, в розумінні ст. 13 Закону № 266/94-ВР, слід обраховувати з часу затримання ОСОБА_1 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, тобто з 26 листопада 2013 року.

Строк перебування особи під слідством закінчується звернення до суду з обвинувальним актом (ч. 1 ст. 219 КПК України), після чого починається перебіг строку перебування особи у судовому процесі.

Стосовно кримінальних справ період судового розгляду включає в себе всі стадії судового розгляду (судових процедур), включаючи оскарження рішення суду першої інстанції в апеляційному та касаційному порядку.

На переконання суду такий висновок відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка викладена у його рішеннях: рішення у справі «Кьоніг проти

Німеччини» від 28 червня 1978 року, параграф 98, рішення у справі «Меріт проти України» від 30 березня 2004 року, параграф 70).

Таким чином, здійснені прокуратурою а також позивачем обрахунки періоду перебування під слідством та судом є хибними.

Фактично цей період є одним цілим і обчислюється з 26 листопада 2013 року, дня затримання позивача за підозрою у вчиненні злочину, по 07 червня 2018 року, день ухвалення рішення Верховним судом і набуття вироку суду статусу остаточного (такого що не може бути оскаржений), що становить 54 місяці 11 днів.

Твердження прокуратури про необхідність виключення з цього строку періоду часу між постановленням ухвали Апеляційного суду Кіровоградської області від 08 липня 2014 року, якою залишено без змін виправдувальний вирок суду першої інстанції, до дня скасування цієї ухвали Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, 10 березня 2016 року, суперечить змісту Закону так, як рішення суду не набуло статусу остаточного, а сам ОСОБА_1 не втратив статусу обвинуваченого, ніс тяготи кримінального переслідування та був зобов`язаний вживати заходів для свого захисту від пред`явленого обвинувачення в суді касаційної інстанції.

З цих самих міркувань у строк, передбачений ст. 13 Закону № 266/94-ВР, зараховується всі періоди касаційного провадження у справі, до дня постановлення рішення Верховним Судом.

З цих самих міркувань суд відхиляє твердження позивача, що загальний строк його перебування під слідством і судом почався з часу внесення відомосте до ЄДРДР (з 28 березня 2013 року).

Отже, відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону № 266/94-ВР, мінімальний розмір завданої позивачу моральної шкоди становить:

4173 х 54 міс. 11 дн. = 226872.10 грн., де:

4173 - розмір мінімальної заробітної плати згідно закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік»,

54 міс. 11 днів - строк перебування позивача під слідством та судом.

При цьому, суд вважає неспроможними доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України, з посиланням на п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ, про неможливість застосування розміру мінімальної заробітної плати при здійснення розрахунку розміру відшкодування завданої позивачу моральної шкоди, оскільки зазначена норма стосується випадків обчислення окладів, заробітної плати та інших виплат, пов`язаних з оплатою праці, а не відшкодуванням завданої шкоди.

Виходячи зі змісту статей 1, 4, 13 Закону № 266/94-ВР можна дійти висновку, що відшкодуванню підлягає не лише моральна шкода, завдана неправомірним притягненням до кримінальної відповідальності в якості підозрюваного, обвинувачуваного або підсудного, а й шкода, завдана незаконним проведення оперативно-розшукових заходів відносно особи, не маючої такого статусу.

З вироку Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 грудня 2014 року вбачається, що до затримання ОСОБА_1 , в порядку ст. 208 КПК України, відносно нього негласно здійснювався аудіо- і відеоконтроль.

Незаконність таких оперативно-розушукових заходів окремим судовим рішенням не визнавалася, але постановлений відносно позивача виправдувальний вирок вказує на те, що підозри відносно нього були безпідставними, а негласне здійснення аудіо- і відеокнтролю являлося безпідставним втручанням у його особисте життя, яке завдало йому моральних втрат.

Крім того, до позивача двічі застосовувалося затримання та двічі обирався запобіжний захід у виді тримання під вартою, чим було обмежено його право на особисту свободу та недоторканість.

У помешканні позивача, у його робочому кабінеті та автомобілі проводилися обшуки, він був відсторонений від роботи на тривалий час, що значно посилили моральні страждання позивача.

Враховуючи ці обставини, суд вважає, що вимоги прокуратури про зменшення суми компенсації завданої позивачу моральної шкоди до мінімальному розмірі, передбаченому законом, є безпідставними.

Положення частин 2 та 3 ст. 13 Закону № 266/94-ВР не зобов`язує суд визначати розмір відшкодування моральної шкоди в межах мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а лише встановлює найнижчу межу розміру такого відшкодування. Тобто розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом може бути визначений у сумі більшій, ніж один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Визначення розміру відшкодування моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду і в цій справі суд першої інстанції обґрунтовано вбачав підстави для визначення розміру компенсації у більшому за мінімальний розмірі.

Суд першої інстанції врахував значну тривалість перебування позивача під слідством та судом, утримання його під вартою, тривале відсторонення від роботи (посади), пов`язані спричинені цим істотні зміни в його житті, глибину душевних страждань.

Однак суд безпідставно вважав доведеним наявність причинно-наслідкового зв`язку між захворюваннями позивача та неправомірними притягненням його до кримінальної відповідальності так, як відповідні докази наявності такого зв`язку відсутні. Сам по собі факт наявності у позивача загальних захворювань не може безсумнівно пов`язуватися з обставинами, на які він вказує.

Відповідно до припису ч. 3 ст. 23 ЦК України при визначенні розміру відшкодування завданої позивачу моральної шкоди суд мав врахувати вимоги розумності і справедливості. Проте, на переконання апеляційного суду, ці вимоги судом враховані не були так, як суд достатньо не обґрунтував призначення компенсації у 2500000 грн.

У зв`язку з цим апеляційний суд вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції і зменшити розмір компенсації до 260000 грн., що на думку суду, з урахуванням усіх обставин цієї справи, є співмірним завданій позивачу шкоді та відповідає уявленням про розумності і справедливість.

Суд відхиляє аргументи Державної казначейської служби України про порушення судом норм ст. 176 ЦК України та неправомірне покладення на цього відповідача відповідальності за завдану державою шкоду.

У відносинах відшкодування шкоди, заподіяної потерпілим від неправомірних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове слідство, прокуратури та суду, зобов`язаною особою являється держава незалежно від її вини, а її відшкодування здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (ч. 1 ст. 4 Закону № 266/94-ВР).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК Українидержава є учасником цивільних відносин.

Проте держава є особливим суб`єктом правовідносин, оскільки не може здійснювати в суді свої права безпосередньо. Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції, тобто у цивільних відносинах носієм цивільних прав та обов`язків є держава, а їх виразником - створені державою правомочні органи.

Відповідно до ст. 43 Бюджетного кодексу Українибезпосереднє обслуговування державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України.

У зв`язку з цим у справах про відшкодування шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України відповідачем (або співвідповідачем) повинна залучатися Державна казначейська служба України. Такі ж по суті роз`яснення містяться у п. 10-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4.

Суд не поклав відповідальність за завдану позивачу шкоду безпосередньо на Державну казначейську службу України, а лише зобов`язав її, як уповноваженого на обслуговування державного бюджету орган, сплатити призначену компенсацію за рахунок коштів державного бюджету.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

У зв`язку з тим, що суд першої інстанції неправильно застосував положення ч. 3 ст. 23 ЦК України, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, оскаржуване рішення підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 - 384ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Вимоги апеляційної скарги Прокуратури Кіровоградської області та вимоги апеляційної скарги Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 11 січня 2019 року змінити.

Стягнути з Державної казначейської служби України (код юридичної особи 37567646, місцезнаходження юридичної особи: м. Київ, вул. Бастіонна, 6) за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікацій номер облікової кратки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), 260000 (двісті шістдесят тисяч) грн. компенсації завданої моральної шкоди.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 23 травня 2019 року.

Головуючий О. Л. Карпенко

Судді: А. М. Головань

С. І. Мурашко