Справа № 338/1440/16-ц

Провадження № 22-ц/4808/666/19

Головуючий у 1 інстанції Шишко О. А.

Суддя-доповідач Фединяк

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2019 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючого Фединяка В.Д. (суддя-доповідач)

суддів: Бойчука І.В., Максюти І.О.

секретаря Турів О.М.

з участю представників: Богородчанського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Сурмачевського Ю.Ю.;

ОСОБА_1 - адвоката Гуменюка Б.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця Богородчанського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області щодо винесення постанови про передачу майна стягувачу, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Богородчанського районного суду від 04 березня 2019 року, постановлену в складі судді Шишка О.А. у м.Богородчани,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд із скаргою на дії та рішення державного виконавця Богородчанського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області щодо винесення постанови про передачу майна стягувачу у зв`язку з примусовим виконанням виконавчого листа Богородчанського районного суду № 338/1440/16-ц від 31 березня 2017 року.

Скарга мотивована тим, що заочним рішенням Богородчанського районного суду 28 лютого 2017 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто заборгованість за договором позики в сумі 17000 доларів США, 200 доларів США несплачених відсотків за користування коштами, 5021,59 грн сплаченого судового збору та 150 грн витрат, понесених на забезпечення розгляду справи. На виконання вказаного рішення суду Богородчанським районним відділом ДВС 31 березня 2017 року відкрито виконавче провадження № 54635756. Згідно експертної оцінки належної ОСОБА_1 земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_1 від 20 грудня 2017 року вартість земельної ділянки становить 149246 грн. Вказує, що під час проведення оцінки земельної ділянки експертом ТзОВ «Ека-Захід» не проведено оцінку об`єктів нерухомості, що розташовані на вказаній ділянці. Таким чином експертна грошова оцінка земельної ділянки, площею 1160 кв. м . по АДРЕСА_2 є заниженою. У рахунок погашення заборгованості за виконавчим листом №338/1440/16-ц постановою державного виконавця від 17.07.2018 року належну боржнику ОСОБА_1 земельну ділянку по АДРЕСА_2 передано стягувачу ОСОБА_2 . Посилаючись на те, на момент передачі майна стягувачу експертна оцінка майна від 20.12.2017 року була недійсною, просить визнати незаконною та скасувати експертну оцінку земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 від 20.12.2017 року, проведену на виконання постанови старшого державного виконавця Дидич Інни Петрівни від 20.11.2017 року, визнати незаконною та скасувати постанову Богородчанського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області від 17 липня 2018 року про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу.

Ухвалою Богородчанського районного суду від 04 березня 2019 року скаргу задоволено. Скасовано висновок експерта про оцінну вартість земельної ділянки на АДРЕСА_2 , кадастровий номер НОМЕР_1 , складений 20.12.2017 року ТзОВ «Ека-Захід». Визнано неправомірною та скасовано постанову головного державного виконавця Богородчанського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Здерко Марини Мирославівни від 17 липня 2018 року про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу у виконавчому провадженні ВП №54635756.

На дану ухвалу ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування оскаржуваної ухвали, вказуючи на допущення судом порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що державний виконавець після отримання звіту про оцінку майна у порядку встановленому ч. 5 ст. 58 ЗУ «Про виконавче провадження» надіслав боржнику повідомлення про результати визначення оцінки майна за адресою боржника, зазначеною у виконавчому документі, а тому боржник вважається ознайомленим з результатами визначення оцінки арештованого майна. Тобто державний виконавець при надісланні боржнику повідомлення про результати визначення оцінки майна порушень вимог ч. 5 ст. 58 ЗУ «Про виконавче провадження» не допустив. В той же час, боржник подав скаргу на дії ДВС через 8 місяців з дня вчинення оскаржених дій, що суперечить вимогам ЦПК України, ч.5 ст. 58 ЗУ «Про виконавче провадження» щодо строків оскарження дій державного виконавця. Вважав, що звіт про оцінку майна є документом, який фіксує дії суб`єкта оціночної діяльності-суб`єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов`язків, визначених законом і встановлених відповідним договором. Отже, встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов`язаних зі скасування юридичних актів чи визначенням недійсними правочинів. Спори про визнання недійсним звіту про оцінку майна не підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства або у порядку іншого судочинства.

16 травня 2019 року представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, що при проведенні оцінки майна не враховано об`єкти нерухомості, які знаходяться на земельній ділянці. Ринкова вартість майна боржника здійснена виконавцем не за ринковими цінами та є заниженою так як при проведенні оцінки не враховано вартість нерухомого майна, яке знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер НОМЕР_1 . Крім того, в порушення вимог п. 50 та 51 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою КМУ від 10.09.2003 р №1440 не проводилось ознайомлення з об`єктом оцінки, не оброблялись вихідні дані та інша інформація для проведення оцінки, не проводилась ідентифікація об`єкта оцінки.

В судовому засіданні представник Богородчанського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області визнав доводи апеляційної скарги, просить задовольнити цю скаргу.

Представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважає ухвалу суду законної та обгрунтованою.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Оскаржуване рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.

Судом встановлено і вбачається з матеріалів справи, рішенням Богородчанського районного суду від 28 лютого 2017 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в сумі 17000 доларів США, 200 доларів США несплачених відсотків за користування коштами, а також 5021,59 грн сплаченого судового збору та 150 грн витрат, понесених на забезпечення розгляду справи.

На виконання вказаного рішення Богородчанським районним відділом ДВС відкрито виконавче провадження № 54635756 та видано виконавчий лист №338/1440/16-ц від 31.03.2017 р.

Для забезпечення виконання рішення Богородчанського районного суду постановою старшого державного виконавця Дидича І.П. від 05 вересня 2017 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника ОСОБА_1 (а.с.165).

23 жовтня 2017 року старшим державним виконавцем Дидич І.П. повідомлено ОСОБА_1 про проведення виконавчих дій та зобов`язано забезпечити доступ державного виконавця до майна, що перебуває у його власності (а.с. 172)

Постановою старшого державного виконавця Дидича І.П. від 20 листопада 2017 року описано та накладено арешт на нерухоме майно: земельну ділянку по АДРЕСА_2 , кадастровий номер НОМЕР_1 , для ведення особистого селянського господарства та земельну ділянку по АДРЕСА_2 , кадастровий номер НОМЕР_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а.с.175-176).

Постановою від 11.12.2017 року державним виконавцем Дидич І.П. призначено суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання ТзОВ «Ека-Захід» для оцінки земельної ділянки по АДРЕСА_2 , кадастровий номер НОМЕР_1 .

Відповідно до Висновку експерта про оцінну вартість земельної ділянки від 20.12.2017 року експертна грошова оцінка вищевказаної земельної ділянки, складає 149246 гривень (а.с. 110-141).

01.02. 2018 року державним виконавцем Здерко М.М. подано заявку на реалізацію описаного й арештованого майна на електронних торгах (а.а.182-183).

Згідно протоколу №329338 від 02.05.2018, протоколу №334199 від 23.05.2018 протоколу №338496 від 13.06.2018 торги не відбулись у зв`язку з відсутністю допущених учасників (а.с.185187,189)

У частині першій статті 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

За змістом частини першої та третьої статті 62 Закону України "Про виконавче провадження" у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах. Майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, визначеними статтею 58 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 58 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної постанови) визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден державний виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Згідно частини п`ятої статті 58 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної постанови), звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні вважається чинним протягом шести місяців з дня його підписання суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно.

Як установлено судом, прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна неодноразово призначалися, але тричі не відбулися у зв`язку з відсутністю заявок покупців. Майно не було реалізовано на прилюдних торгах, тому державний виконавець повідомив про це стягувача, запропонувавши йому залишити нереалізоване майно за собою згідно із частиною шостою статті 62 Закону України "Про виконавче провадження", у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

17 липня 2018 року постановою головного державного виконавця Здерко М.М. передано стягувачу ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,116 га по АДРЕСА_2 , що належала боржнику ОСОБА_1 (а.с.9).

Звертаючи до суду з указаною скаргою, представник ОСОБА_1 просив визнати неправомірними дії державного виконавця щодо винесення зазначеної постанови та скасувати її, посилаючись на те, що майно було передано стагувачу за ціною, встановленою на підставі звіту, у якому ціна майна вартість занижена та який втратив чинність, оскільки був складений експертом більш ніж за півроку до винесення оскаржуваної постанови.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що експертна оцінка від 20.12.2017 року, яка проведена залученим державним виконавцем суб`єктом оціночної діяльності при визначенні вартості майна боржника, є необ`єктивною і такою що порушує вимоги Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», і така вартість (ціна), на думку суду, не може використовуватися при реалізації даного майна. Оскільки державним виконавцем не вирішено питання про об`єкти нерухомості, що розташовані на цій земельній ділянці, тому постанова державного виконавця Здерко М.М. від 17.07.2018 року про передачу ОСОБА_2 майна ОСОБА_1 , а саме: земельної ділянки на АДРЕСА_2 , кадастровий номер НОМЕР_1 , є неправомірною.

Проте з таким висновком повністю не можна погодитись, так як суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, вважав встановленими обставини, що мають значення для справи, які є недоведеними, та неправильно застосував норми матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України). Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 цього Кодексу).

За статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження", у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами статей 32, 52, статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження", заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. За загальним правилом (частина перша статті 62 вказаного закону) реалізація арештованого майна здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.

Правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів.

Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів - це є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочином.

А відтак відчуження майна з прилюдних торгів за своєю правовою природою відноситься до угод купівлі-продажу, і така угода може визнаватись недійсною на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України.

Закон України "Про виконавче провадження" допускає, що реалізація арештованого майна на прилюдних торгах може не відбутися. У такому випадку з метою забезпечення права стягувача - передбачено відповідний порядок дій, які повинен вчинити державний виконавець, а саме: повідомити стягувача про те, що арештоване майно не було реалізоване на прилюдних торгах та запропонувати стягувачу залишити це майно за собою.

Якщо ж стягувач заявить про бажання залишити нереалізоване на прилюдних торгах майно за собою, майно передається стягувачу за ціною, що дорівнює початковій вартості майна, за якою воно передавалося на реалізацію.

Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. За фактом такої передачі державний виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно (частина дев`ята статті 62, стаття 58 Закону України "Про виконавче провадження").

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Крім визнання правочину недійсним, способами захисту цивільних прав та інтересів також можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України).

За змістом положень статті 264 ЦПК України визначення характеру спірних правовідносин відповідно до установлених обставин у справі, а також визначення правової норми, яка підлягає застосуванню, належить до обов`язків суду.

Оскільки на підставі постанови державного виконавця та акта про передачу майна стягувачу, останній набув право на реєстрацію за собою права власності на нереалізоване майно - земельну ділянку площею 0,116 га по АДРЕСА_2 , що належала боржнику ОСОБА_1 , то ефективним способом захисту прав боржника могло б стати пред`явлення до суду позову із залученням стягувача і державного виконавця як відповідачів.

Згідно зі статтею 393 ЦК України серед способів захисту права власності закріплено визнання незаконним та скасування правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника.

Розглядаючи скаргу представника ОСОБА_1 , суд першої інстанції у порушення вимог статті 264 ЦПК України вищенаведеного не врахував, і не звернув увагу на те, що предметом розгляду за скаргою ОСОБА_1 , були дії державного виконавця, пов`язані з реалізацією арештованого майна, що є підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків інших осіб (не сторін виконавчого провадження), а тому до таких правовідносин мають застосовуватися загальні положення про захист цивільних прав шляхом пред`явлення цими особами позову.

Враховуючи наведене, оскаржуване рішення суду першої інстанції не можна визнати законними, обґрунтованими та справедливими, а тому воно підлягаює скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно вимог п. п. 1, 3, 4 ч. 1, 2 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Ураховуючи, що подання боржником скарги на рішення та дії державного виконавця не забезпечує йому відновлення порушених прав на нерухоме майно, на яке було звернено стягнення, неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, призвело до постановлення незаконного судового рішення, яке підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 , з роз`ясненням скаржнику права звернутися до суду за захистом своїх прав у порядку позовного провадження.

Керуючись ст.ст. 374,376, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Ухвалу Богородчанського районного суду від 04 березня 2019 року скасувати.

Скаргу ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця Богородчанського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області щодо винесення постанови про передачу майна стягувачу залишити без задоволення.

Постанова набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 23 травня 2019 року.

Судді: В.Д.Фединяк

І.В.Бойчук

І.О.Максюта