ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2019 року Справа № 317/705/19 ЗП/280/48/19 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження, без виклику учасників справи (у письмовому провадженні), адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Запорізького приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (вул. Консульська, буд. 23-л, м. Бердянськ, Запорізька область, 71118) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

19.04.2019 з Запорізького районного суду Запорізької області до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) до Запорізького приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач або Запорізьке приміське ОУПФУ в Запорізькій області), в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати починаючи з лютого 2015 року пенсії позивачу;

зобов`язати відповідача поновити виплату пенсії з моменту її припинення (з січня 2015 року) без застосування законодавства у сфері внутрішньо переміщених осіб негайно після проголошення судового рішення.

Крім того, позивач просить звільнити його від сплати судового збору, як особу, яка через свій майновий стан не має можливості його сплатити, та витребувати у відповідача матеріали пенсійної справи позивача, в тому числі роздруківку з електронної справи.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що він має статус внутрішньо переміщеної особи та на даний час перебуває на пенсійному обліку в Запорізькому приміському ОУПФУ в Запорізькій області. Зазначає, що відповідачем не здійснено жодних дій стосовно виплати позивачу пенсії з лютого 2015 року, а на його письмове звернення відповідачем надано лист із посиланнями на норми законодавства щодо виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, у зв`язку з чим просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 24 квітня 2019 року відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі, звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання цього позову та призначено розгляд справи на 16 травня 2019 року без повідомлення (виклику) сторін.

15 травня 2019 року від відповідача до суду надійшов відзив на адміністративний позов вх. № 19630, в якому Запорізьке приміське ОУПФУ в Запорізькій області посилається на те, що рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 3 від 14 лютого 2019 року позивачу відмовлено в призначенні соціальних виплат, а довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 07 листопада 2018 року № 0000646608, видана на ім`я ОСОБА_1 , скасована 26 лютого 2019 року на підставі п. 3 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» у зв`язку з поверненням особи до покинутого місця проживання. З огляду на зазначене, вважає, що у відповідача відсутні правові підстави для здійснення нарахування та виплати пенсії з лютого 2015 року. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Приписами ч. 2 ст. 263 КАС України, визначено, що справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , є пенсіонером за віком, що підтверджується наданою до матеріалів справи копією пенсійного посвідчення НОМЕР_3 (а.с. 8).

Згідно довідки від 07 листопада 2018 року № 0000646608, виданої Управлінням соціального захисту населення Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області, ОСОБА_1 взято на облік як внутрішньо переміщену особу та зареєстровано фактичне місце проживання / перебування за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 9).

07 листопада 2018 року позивач звернулась до відповідача із заявою щодо запиту пенсійної справи з управління Пенсійного фонду України в м. Сніжне Донецької області.

На час звернення до суду із цим позовом відповідачем не здійснено дій щодо нарахування та виплати пенсії позивачу, а на його письмове звернення щодо поновлення пенсійних виплат надано лист № 1019/03 від 18 лютого 2019 року, де зазначено, що у лютому 2019 року державним інспектором управління соціального захисту населення проводилась перевірка достовірності інформації зазначеної у заяві про фактичне місце проживання / перебування внутрішньо переміщеної особи. Під час проведення зазначеної перевірки встановлено відсутність позивача за вказаним місцем фактичного проживання.

Відповідно до витягу з протокольного засідання комісії з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 14 лютого 2019 року № 3 позивачу відмовлено у соціальних виплатах відповідно до п. 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (а.с. 11).

Довідка від 07 листопада 2018 року № 0000646574 скасована 26 лютого 2019 року на підставі п. 3 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» у зв`язку з поверненням особи до покинутого місця проживання, що підтверджується листом Управління соціального захисту населення Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області «Про скасування довідок ВПО» від 26.02.2019 №08/664.

У зв`язку з наведеним відповідачем не було здійснено дій щодо нарахування та виплати пенсії з 01 лютого 2015 року.

Позивач не погодившись із такою бездіяльністю відповідача, звернувся із цим позовом до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

За приписами статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 46 Конституція України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Суд зазначає, що Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг (далі - Закон № 1058-IV).

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду України та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону № 1058-IV, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення п. 2 ч. 1 ст. 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

З наданого до матеріалів адміністративної справи відзиву судом встановлено, що на підставу припинення здійснення позивачу пенсійних виплат з лютого 2015 року територіальний орган Пенсійного фонду посилається на непідтвердження фактичного місця проживання позивача за вказаним в заяві про поновлення пенсійних виплати адресі та на скасування довідки внутрішньо переміщеної особи.

Водночас, статтею 49 Закону № 1058-IV таких підстав для припинення виплати пенсії не встановлено. Що ж стосується посилання відповідача про те, що поновлення виплати пенсії здійснюється на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, то суд зазначає, що воно не є таким рішенням у розумінні ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на пріоритетність застосування вимоги ст.49 Закону №1058-IV, а тому доводи відповідача щодо необхідності застосування норм постанов Кабінету Міністрів України є безпідставними.

Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому ЄСПЛ зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п.п. 51-54).

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов`язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року по справі 805/402/18 (провадження № 11-644асі18).

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з лютого 2015 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Під час розгляду справи статус позивача, як пенсіонера відповідачем не оспорюється. При цьому, припинення виплати та ненарахування пенсії з лютого 2015 року відбулось всупереч вимог чинного законодавства України, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості отримати з вини пенсійного органу належну її пенсію протягом тривалого часу.

На час звернення до суду виплату пенсії позивачу не поновлено, у зв`язку із чим суд вважає, що в даному випадку задоволенню підлягають вимоги позивача стосовно визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати пенсії з лютого 2015 року та покладення на відповідача обов`язку у вигляді поновлення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з цієї дати.

Таким чином вимога позивача щодо поновлення пенсійних виплат з січня 2015 року є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. Факт отримання позивачем пенсії за січень 2015 року підтверджується розпорядженням Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 23.11.2018 в якому зазначено, що ОСОБА_1 виплачено пенсію по 31.01.2015. Зазначений документ додано відповідачем до відзиву та долучено судом до матеріалів справи.

Суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується долученою до матеріалів справи копією паспорту (а.с. 6) та довідкою від 07.11.2018 №0000646608 «Про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи» (а.с. 9).

Відтак, позивач має статус внутрішньо переміщеної особи. Тому, нарахування та виплата пенсії ОСОБА_1 має здійснюватися з урахуванням вимог Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Таким чином є необґрунтованою вимога позивача про поновлення пенсійних виплат на загальних підставах, без застосування законодавства в сфері внутрішньо переміщених осіб.

Щодо вимоги про поновлення виплати пенсії негайно після проголошення судового рішення суд зазначає наступне.

За приписами ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про: 1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) накладення арешту на активи, що пов`язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.

Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 14 частини першої статті 283 цього Кодексу.

Так, за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії позивачу з лютого 2015 року та зобов`язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії з 01.02.2015. Таким чином, вказаним судовим рішенням не присуджено виплату пенсій, а лише зобов`язано відповідача вчинити певні дії.

З огляду на таке, дане судове рішення не підпадає під перелік, визначений ч. 1 ст. 371 КАС України, а отже відсутні підстави для задоволення вимоги про допуск до негайного виконання рішення суду.

Щодо дотримання позивачем строків звернення до суду із даними позовними вимогами, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно положень ст. 1 Конвенції, ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями ст. 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Таким чином, право позивача на отримання пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов`язань.

Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, вимагає дотримання норм, які регламентують строки подання скарг. У той же час, такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби правового захисту (рішення у справі «Мельник проти України» № 23436/03).

Відповідно до ст. 46 Закону № 1058-VI, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми не отриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб`єкта владних повноважень - органу, що призначає та виплачує пенсію.

Оскільки судом встановлено, що припинення нарахування та виплати пенсії позивачу є протиправною дією суб`єкта владних повноважень, то відповідно до спірних правовідносин має застосовується друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.

Вказаний висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 19 червня 2018 року по справі № 646/6250/17.

Згідно вимог ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищезазначене, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов слід задовольнити частково.

Відповідно до ч.1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовано ст.139 КАС України.

Враховуючи те, що ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року ОСОБА_1 було звільнено від сплати судового збору, розподіл судових витрат згідно ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Запорізького приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (вул. Консульська, буд. 23-л, м. Бердянськ, Запорізька область, 71118) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Запорізького приміського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (вул. Консульська, буд. 23-л, м. Бердянськ, Запорізька область, 71118) щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з лютого 2015 року.

Зобов`язати Запорізьке приміське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (вул. Консульська, буд. 23-л, м. Бердянськ, Запорізька область, 71118; ЄДРПОУ 41251296) поновити нарахування та виплатити пенсію ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) з лютого 2015 року.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.В. Кисіль