УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 липня 2006 року м.Івано-Франківськ
Колегія судців судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської
області в складі:
головуючого-судді Соколовського В.М.,
суддів: Беркій О.Ю., Горблянського Я.Д.,
секретаря Юрків І.П.,
з участю: апелянта ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 04 травня 2006 року,-
встановила:
ОСОБА_1 10 серпня 2005 року звернувся до суду з позовом до ЗАТ "Комерційний банк" "Приватбанк" про спростування завідомо неправдивого повідомлення про вчинення злочину, захист честі та гідності, відшкодування моральної шкоди в сумі 180 000 грн.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 04 травня 2006 року в позові ОСОБА_1 відмовлено за недоведеністю позовних вимог та відсутністю будь-яких порушень суб"єктивних прав позивача зі сторони відповідача.
На дане рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що суд першої інстанції неповно з"ясував обставини, що мають значення для справи, а його висновки не відповідають вимогам чинного законодавства. Вимоги скарги мотивував тим, що суд обмежився тільки розглядом питання про поширення чи непоширення щодо нього недостовірної інформації, однак, не взяв до уваги, що він, як позивач, має право на захист своїх прав і свобод від порушень і протиправних посягань. Суд також безпідставно прийшов до висновку про відсутність факту спричинення відповідачем немайнової шкоди із-за неподання позивачем доказів стосовно наявності такої шкоди. Просив оскаржуване рішення скасувати та постановити нове рішення про задоволення його позовних вимог.
В судовому засіданні апелянт підтримав вимоги скарги з вище наведених мотивів та просив задоволити її в повному обсязі.
Суб"єкт оскарження в судове засідання не прибув, хоча належним чином був повідомлений про розгляд справи.
Постановляючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що в діях відповідача не вбачається ознак порушення суб"єктивного права позивача на повагу до його честі та гідності, які випливали з поширення щодо нього недостовірної інформації як завідомо неправдивого повідомлення про злочин через подання повідомлення про злочин та спричинення в зв"язку з цим моральної шкоди.
Вислухавши доповідача, пояснення апелянта, дослідивши матеріали справи,
Справа № 22-ц-813/2006р. Головуючий у 1 інстанції Перегінець Л.В.
Категорія 25 Доповідач: Соколовський В.М.
колегія судців вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом, 26.01.2005 року за №19000/2-110 ЗАТ "КБ "Приватбанк" подало до прокуратури Івано-Франківської області повідомлення про злочин, вчинений, на думку заявника, попереднім керівництвом ЗАКБ "Лісбанк", внаслідок чого йому заподіяно шкоду. Зокрема, дії, вчинені колишніми посадовими особами банку ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 щодо продажу заставного майна містять, на його думку, ознаки злочину, передбаченого ст. 166 КК України, тому заявник вважав, що є підстави для порушення кримінальної справи.
10.03.2005 року прокурором відділу прокуратури Івано-Франківської області Мельником О.М. винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за ознаками злочину передбаченого ст. 166 КК України щодо перевищення влади або посадових обов'язків керуючим Івано-Франківською філією ЗАКБ "Лісбанк" ОСОБА_1 на підставі п.2 ст. 6 КПК України.
Постановою Івано-Франківського міського суду від 15 червня 2005 року за скаргою КБ "Приватбанк" вказану постанову прокуратури скасовано, а матеріали направлено на додаткову перевірку.
Постановою від 15 серпня 2005 року прокуратурою Івано-Франківської області в порушенні кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ст. 166 КК України щодо перевищення влади або посадових обов'язків керуючим Івано-Франківською філією ЗАКБ "Лісбанк" ОСОБА_1 на підставі п.2 ст. 6 КПК України відмовлено повторно.
Статтею 277 ЦК України визначено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї, членів її сім"ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Вбачається, що негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.
Згідно ст. З ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Як вбачається з відмовного матеріалу №07/1-77-05 від 11.03.2005 року, матеріалів справи №9-322 за скаргою ЗАТ "КБ "Приватбанк" та матеріалів даної справи, за фактами викладеними Приватбанком в заяві від 26.01.2005 року та скарзі від 22.04.2005 року, прокуратурою в порядку, передбаченому КПК України, проведено дослідчу перевірку, у зв"язку з чим і допитувався позивач. За результатами перевірки винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи.
При таких даних, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, прийшов до правильного висновку, що, оскільки, звернення осіб до правоохоронних органів з повідомленнями, що містять, на їх погляд, певні відомості про недодержання законів посадовими особами, не є поширенням недостовірної інформації в розумінні чинних норм цивільного законодавства, і передаються такі відомості не з метою їх доведення до громадськості чи окремих громадян, а з метою їх перевірки уповноваженими на це законом органами, чим і скористався відповідач. При цьому, як вірно зазначив суд, в постанові про відмову в порушенні кримінальної справи не дано оцінку достовірності поданих даних, а тільки проведено їх перевірку в законному порядку та встановлено відсутність в діях, на яких наголошував в заяві відповідач, ознак злочину зі сторони позивача. Тому таке звернення до прокуратури не може бути підставою для цивільно-правової відповідальності заявника- ЗАТ "КБ "Приватбанку".
Також є вірним твердження суду про те, що дії відповідача стосовно використання конституційного права на звернення до правоохоронного органу за захистом порушеного
права, не можна вважати порушенням суб"єктивного права позивача на повагу до його честі та гідності.
В зв"язку з цим, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди на користь позивача та задоволення його позовних вимог не вбачається.
Твердження апелянта щодо неповноти дослідження доказів та неправильності висновків суду є надуманими та безпідставними. Колегія суддів вважає, що судом повно та всебічно досліджено докази по справі та дано їм вірну юридичну оцінку, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового не має.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 04 травня 2006 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Судді: В.М. Соколовський
О.Ю. Беркій Я.Д. Горблянський