Харківський окружний адміністративний суд

61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2019 р. № 820/2373/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шляхової О.М.,

за участю секретаря судового засідання - Молчанової О.М.,

представника позивача - Іванової Н.М.,

відповідача - ОСОБА_2.,

розглянувши в порядку загального провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Харкові адміністративну справу за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило суд стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції та пеню в сумі 14968,30 грн., які застосовано за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів у відповідності до вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" № 875-ХІІ.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 повинен був працевлаштувати 1 особу з інвалідністю, проте відповідачем не було працевлаштовано осіб, у зв`язку з чим до відповідача застосовано адміністративно-господарську санкцію та за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів та пеню у розмірі 14968,30 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22 червня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права, позивачем подана касаційна скарга, в якій позивач просив рішення судів скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Постановою Верховного Суду України від 02 квітня 2019 року касаційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволено частково. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22 червня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року скасовано. Справу №820/2373/17 направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Підставою для направлення справи на новий розгляд судом касаційної інстанції стало те, що судами не встановлено, чи входить ОСОБА_2 до штатного розпису та чи вважається найманим працівником. Крім того, якщо ОСОБА_2 не входить до штатних працівників, чи змінюється середньооблікова чисельність, що може становити нижче за мінімально встановлену, коли покладається обов`язок по виконанню нормативів працевлаштуванні інвалідів.

За вказаних обставин, Верховний Суд вважав за необхідне скасувати судові рішення та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2019 р. справу прийнято до розгляду суддею Шляховою О.М. та призначено підготовче засідання.

У судове засідання представник позивача прибув, підтримав доводи заявленого позову, просив суд задовольнити позовні вимоги з підстав, викладених у ньому.

Відповідачем через канцелярію суду подані роз`яснення, в яких відповідач проти вимог поданого позову заперечував з тих підстав, що залік себе як приватного підприємця в рахунок виконання встановленого нормативу з працевлаштування інвалідів не суперечить нормам чинного законодавства. Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів подано до Фонду соціального захисту інвалідів вчасно, 27 лютого 2017 року, та у повному обсязі.

У судовому засіданні відповідач - ОСОБА_2 проти позову заперечував, вважає, що ним не допущено порушень вимог законодавства, у зв`язку із чим просив у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання 16.05.2019 року судом вирішено питання про закриття підготовчого провадження та переходу до розгляду справи по суті.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши позицію сторін, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.

Статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 19 вказаного Закону, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Отже, чинним законодавством України передбачено гарантії соціального захисту інвалідів шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця інваліда та покладення на підприємства обов`язку забезпечувати для інвалідів належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов`язку працевлаштування інвалідів.

При цьому, частиною другою статті 19 Закону 875-XII зобов`язано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та забезпечувати працевлаштування інвалідів.

Частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Відповідно до пункту 2 "Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31 січня 2007 року, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Судом встановлено, що відповідно до частини 1 статті 19 зазначеного Закону та згідно форми 10-ПІ "Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2016 рік середньооблікова чисельність штатних працівників ФОП ОСОБА_2 у 2016 році становила - 8 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, якім відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 1 особа, якою і є ОСОБА_2 та який входить до складу штатних працівників.

Згідно з Порядком подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України 31 травня 2013 року N 316, форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

Пунктом 5 вказаного Порядку передбачено, що форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Згідно статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 згідно посвідчення серії НОМЕР_1 є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.

У п. 3.1 Інструкції щодо заповнення форми звітності №10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів», затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007р. №42, визначено, що фізична особа, яка використовує найману працю, якщо їй відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, збільшує показник рядка 02 на одиницю. Тобто відповідно до затвердженої форми звіту показником рядка 02 є «середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб)».

Як встановлено під час розгляду справи, ФОП ОСОБА_2 звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2016 рік подано до Фонду соціального захисту інвалідів вчасно, 27 лютого 2017 року, та у повному обсязі.

Таким чином, залік себе як приватного підприємця в рахунок виконання свого нормативу з працевлаштування інвалідів не суперечить нормам чинного законодавства, що і зробив відповідач.

В звіті про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2016 рік за формою № 10-ПІ, Фізичною особою - підприємцем Кудріним Михайлом Васильовичем зазначено середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу по підприємству в кількості 8 (вісім) осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність в кількості 1 (одна) особа. Кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» в кількості 1 (одна) особа.

У п. 3.1 Інструкції щодо заповнення форми звітності №10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів», затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007р. №42, який був чинним, визначено, що фізична особа, яка використовує найману працю, якщо їй відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, збільшує показник рядка 02 на одиницю.

Відповідно до затвердженої форми звіту показником рядка 02 є «середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб)».

Як вбачається з матеріалів справи з поданого відповідачем звіту вбачається, що середньооблікова чисельність працівників становить 8 осіб. Працівників, яким встановлено інвалідність - 1, при нормі = 1. Відповідним працівником є сам ФОП ОСОБА_2 Тобто, ОСОБА_2 входить до штатного розпису.

Суд зазначає, якщо ОСОБА_2 не вважати найманим працівником - інвалідом, для якого створене робоче місце, тобто якщо не вважати його штатним працівником, а фізичною особою підприємцем, який використовує найману працю, то у такому випадку і змінюється середньооблікова чисельність працівників - 7, що вже становитиме нижче за мінімально встановлену, коли законодавцем покладається обов`язок по виконанню нормативів по працевлаштуванні інвалідів.

Отже, і у цьому випадку порушення з боку відповідача в розумінні приписів вищенаведених норм законодавства також відсутнє.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що Фізичною особою-підприємцем Кудріним Михайлом Васильовичем порушень законодавства щодо працевлаштування інвалідів також не допускалось.

За змістом ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Позивачем не доведено конкретних порушень його прав у відносинах, з приводу яких подано позов та судом не встановлено наявності у позивача матеріально - правової заінтересованості, яка є передумовою для захисту його порушених прав.

Доказів того, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів, відмовив інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, позивачем не надано, а тому немає жодних підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій. Позивачем не надані та в матеріалах справи відсутні докази того, що внаслідок не належного виконання обов`язку відповідачем інваліди в необхідній кількості не були працевлаштовані.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст судового рішення складено 23 травня 2019 року.

Суддя Шляхова О.М.