Постанова

Іменем України

15 травня 2019 року

м. Київ

справа № 361/3122/17

провадження № 61-19023св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Броварська центральна районна лікарня,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 листопада 2017 року у складі судді Петришин Н. М. та постанову Апеляційного суду Київської області від 07 лютого 2018 року в складі колегії суддів: Кулішенка Ю. М., Ігнатченко Н. В., Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Броварської центральної районної лікарні (далі - Броварська ЦРЛ) про стягнення компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги при звільненні, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та затримання видачі трудової книжки та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що з 04 серпня 2008 року по 19 травня 2017 року працювала фельдшером-лаборантом клініко-діагностичної лабораторії Броварської центральної районної лікарні. 25 квітня 2017 року цінним листом направила на адресу відповідача заяву про звільнення, яка отримана останнім 04 травня 2017 року. Зазначає, що до 18 травня 2017 року виконувала свої трудові обов`язки, а 19 травня 2017 року звернулася у відділ кадрів Броварської ЦРЛ про надання їй трудової книжки та копії наказу про звільнення, а також проведення з нею повного розрахунку. Проте на таке звернення трудову книжку їй не видано, не виплачено заробітну плату та не надано наказу про звільнення.

Враховуючи наведене, позивач, з урахуванням зменшення позовних вимог, просила стягнути із відповідача на свою користь оплату за невикористану щорічну відпустку у розмірі 4 865,28 грн та невикористану відпустку по догляду за дитиною в розмірі 2 027,20 грн, стягнути із відповідача на свою користь вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку в сумі 22 015,15 грн, стягнути із відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку та ненадання позивачу трудової книжки в розмірі 16 825,76 грн, а також відшкодувати завдану їй моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 листопада 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з Броварської ЦРЛ на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 3 506,40 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 11 220,52 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач є одинокою матір`ю, яка виховує неповнолітню дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому мала право на додаткову відпустку передбачену статтею 19 Закону України «Про відпустки», проте при звільненні їй не виплачена компенсація за невикористану вказану відпустку. Враховуючи те, що компенсація за невикористану додаткову відпустку не виплачена позивачу при звільненні, тому суд дійшов висновку про необхідність стягнення на її користь з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період із 21 червня по 09 серпня 2017 року. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення вихідної допомоги при звільненні, суд зазначив, що позивач звільнена з роботи за власним бажанням, а не внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору, а тому підстави для стягнення вказаних виплат відсутні. Крім того, згідно з довідкою, виданою Броварською ЦРЛ, позивачу виплачена компенсація за невикористану щорічну відпустку, а заперечуючи вказані виплати, позивач не надала доказів на спростування цих обставин. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, суд виходив із недоведеності вказаних вимог, оскільки позивача звільнено з роботи 19 травня 2017 року, в цей день вона вже не виконувала трудові обов`язки, заяву про видачу їй трудової книжки направила на адресу відповідача 13 червня 2017 року, яка отримана останнім 21 червня 2017 року, після чого 23 червня 2017 року трудова книжка видана позивачу. Крім того, позивачем не надано доказів завдання їй моральної шкоди.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 07 лютого 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що доводи апеляційних скарг, поданих сторонами у справі, не спростовують правильність висновків суду щодо вирішення спору.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У березні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного суду касаційну скаргу на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 07 лютого 2018 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що висновки, зазначені в рішеннях судів в оскаржуваній частині не відповідають обставинам справи та не ґрунтуються на всебічному та об`єктивному аналізі всіх обставин справи в їх сукупності. Суди не звернули увагу на письмову переписку між сторонами, згідно з якою відповідач не бажав її звільняти на підставі поданої нею заяви та більше місяця не повертав трудову книжку та не видавав документи про звільнення, і лише 23 червня 2017 року видав їй завірену належним чином трудову книжку та провів з нею розрахунок, проте не в повному обсязі. Той факт, що в трудовій книжці зроблений запис від 29 травня 2017 року про те, що її звільнено за прогул, в рішенні суду взагалі не вказано, хоча це є підтвердженням незаконних дій відповідача. За незаконні дії відповідача вважає, що з останнього підлягає стягненню вихідна допомога в розмірі тримісячного середнього заробітку. Розрахунок середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 19 травня 2017 року по день ухвалення рішення (07 листопада 2017 року) становить 52 875,72 грн. Діями відповідача їй також завдано моральну шкоду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано справу та надано строк для подання відзиву на неї.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів відповідають вимогам ЦПК України (у редакції на час їх ухвалення) щодо законності та обґрунтованості.

Судом встановлено, що на підставі наказу від 07 серпня 2008 року № 144к ОСОБА_1 із 04 серпня 2008 року прийнято на посаду фельдшера-лаборанта клініко-діагностичної лабораторії у Броварську ЦРЛ, про що свідчить відповідний запис у трудовій книжці позивача.

25 квітня 2017 року позивач направила на адресу Броварської ЦРЛ заяву від 20 квітня 2017 року, в якій просила звільнити її із займаної посади за власним бажанням із 03 травня 2017 року. Вказана заява отримана відповідачем 05 травня 2017 року та зареєстрована за вх. № 74.

19 травня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача із письмовою заявою, в якій просила надати їй копію наказу про звільнення, трудову книжку та провести з нею повний розрахунок. Також, у заяві просила надати їй довідку про середню заробітну плату. Вказана заява зареєстрована відповідачем 19 травня 2017 року під вх. № 1453.

Згідно з наказом в. о. головного лікаря Павліна Г. І. від 16 травня 2017 року № 146-к позивача звільнено з посади фельдшера-лаборанта клініко-діагностичної лабораторії з 18 травня 2017 року за власним бажанням, згідно зі статтею 38 КЗпП України, а також зобов`язано провести розрахунок із 04 серпня 2016 року по 18 травня 2017 року з розрахунку 31 календарний день.

Відповідно до довідки № 3053, виданої 06 листопада 2017 року Броварською ЦРЛ, в червні 2017 року із заробітної плати позивача вирахувано за сплачені 9 робочих днів за травень 2017 року - 3 162,53 грн та нарахована компенсація за невикористані дні відпустки - 5 745,25 грн. Після утримання прибуткового податку та відрахувань сума виплат складає 2 582,72 грн. Відповідно до виписки з банку Броварське УДКСУ 15 червня 2017 року перерахувало позивачу на картковий рахунок в АТ «УкрСиббанк» заробітну плату за першу половину червня 2017 року.

Як вбачається із копії особової картки № 3188 трудову книжку ОСОБА_1 отримала 23 червня 2017 року.

Відповідно до довідки Броварської ЦРЛ від 27 вересня 2017 року за № 2638 середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» складала 7 012,84 грн, а середньоденна заробітна плата складала 350,64 грн.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівнику не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а у разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Згідно з частиною першою статті 83 КЗпП України та частиною першою статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Положеннями статей 4, 6 Закону України «Про відпустки» щорічна відпустка складається з основної відпустки, додаткової відпустки за роботу із шкідливими та важкими умовами праці, додаткової відпустки за особливий характер праці, інших додаткових відпусток, передбачених законодавством.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як

24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (частина перша статті 6 Закону України «Про відпустки»).

За положеннями частини першої статті 19 Закону України «Про відпустки» одинокій матері надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки, тільки в разі звільнення його з роботи. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Враховуючи наведене, ухвалюючи оскаржувані рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку, вихідної допомоги при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку та видачі трудової книжки, а також відшкодування моральної шкоди, суди, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшли правильних висновків про недоведеність вказаних позовних вимог, оскільки вихідна допомога при звільненні за власним бажанням відповідно до вимог статті 44 КЗпП України не виплачується, трудова книжка видана позивачу в передбачені законом строки, з довідки, виданої відповідачем вбачається, що позивачу виплачена компенсація за невикористану щорічну відпустку, доказів на спростування вказаних обставин, позивачем не надано, крім того, позивачем не доведено завдання їй діями відповідача моральної шкоди.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням того, що доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Суди забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення судів в оскаржуваній заявником частини відповідають нормам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 07 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак

С. О. Погрібний Г. І. Усик