РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"10" липня 2006 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Фединяка В.Д.,
суддів: Мелінишин Г.П., Матківського Р.Й.,
секретаря Федорів О.В.,
за участю: представника позивача Омельченко Т.А.,
відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ „Івано-Франківсьгаз" в особі Надвірнянського управління по експлуатації газового господарства на рішення Яремчанського міського суду від 25 квітня 2006 року у справі за позовом апелянта до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожитий газ, -
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Яремчанського міського суду від 25 квітня 2006 року відмовлено у задоволенні позову ВАТ „Івано-Франківськгаз" в особі Надвірнянського управління по експлуатації газового господарства до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення 2645,30 грн. заборгованості за спожитий газ.
Не погоджуючись з рішенням суду, представником ВАТ „Івано-Франківськгаз" в особі Надвірнянського управління по експлуатації газового господарства подано апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення і направлення справи на новий судовий розгляд, посилаючись на те, що суд поверхово розглянув дану справу і не врахував того, що на час укладення, 17 березня 2005 року, між сторонами договору про постачання газу ними обліковувалась дебіторська заборгованість за спожитий газ в сумі 2705,60 грн.
На думку апелянта, починаючи з часу заміни газового лічильника від 9 квітня 2001 року по 1 січня 2006 року відповідачі спожили 35390 м3 газу на суму 6198,63 грн., а оплатили 3553,33 грн. Тому висновок суду про оплату на 30 січня 2006 року відповідачами 35926 м3 газу є помилковим. За наведеного, представник апелянта просить задовольнити апеляційну скаргу.
У судовому засіданні представник ВАТ „Івано-Франківськгаз" в особі Надвірнянського управління по експлуатації газового господарства Омельченко Т.А. підтримала доводи апеляційної скарги, просить їх задовольнити.
Відповідачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 апеляційну скаргу не визнали, вважають доводи цієї скарги безпідставними.
Заслухавши пояснення сторін у справі, дослідивши письмові докази, колегія судців приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову ВАТ „Івано-Франківськгаз" в особі Надвірнянського управління по експлуатації газового господарства, суд першої інстанції
Справа № 22-ц-847/2006р. Головуючий у 1 інст. Гандзюк Д.М.
Категорія 41 Доповідач - суддя Фединяк В.Д.
виходив з того, що відповідачами станом на ЗО січня 2006 року оплачено 35926 мЗ наданого позивачем газу. Тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідачів 2645 грн. заборгованості за спожитий газ є безпідставними.
Такий висновок суду є передчасним і погодитись з ним не можна.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 проживають у житловому будинку по АДРЕСА_1. ВАТ „Івано-Франківськгаз" в особі Надвірнянського управління по експлуатації газового господарства надає відповідачам послуги з газопостачання. 9 квітня 2001 року позивачем встановлений відповідачам новий лічильник по обліку наданих послуг з газопостачання і 17 березня 2005 року між сторонами укладеного договір про надання послуг з газопостачання. Зазначених обставин не заперечують ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і підтверджуються письмовими доказами у справі.
Судом встановлено, що починаючи з 9 квітня 2001 року по грудень 2005 року відповідачі спожили 35390 мЗ газу наданого позивачем на загальну суму 6198,48 грн.
Також встановлено, що відповідачі оплатили за спожитий газ 3553,14 грн. і заборгованість за надані послуги з газопостачання становить 2645,30 грн.
Даний факт підтверджується представленим позивачем розрахунком щодо надання позивачам послуг з газопостачання (а.с. 65-68), копіями квитанцій по оплаті відповідачам послуг з газопостачання (а.с. 52-54) в сумі 3553,14 грн., копіями листів контролера по газоспоживанню (а.с. 69-94).
Враховуючи наведене , судом не приймаються до уваги доводи відповідачів про те, що ними оплачено 35390 мЗ спожитого газу наданого позивачем, оскільки у підтвердження зазначених доводів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не представили суду письмових доказів.
За змістом ч.З ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члені сім'ї' власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) при домової території та проведенню ремонту.
Згідно п.п. 1, 2 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними ресурсами та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбачуваного договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що заборгованість по неоплаті послуг з газопостачання підлягає стягненню з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в рівних частинах, як передбачено ч.З ст. 156 ЖК України.
Згідно ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Оскільки позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості за надані послуги з пропуском строку позовної давності, то така заборгованість підлягає стягненню в строк, встановлений ст. 257 ЦК України.
Враховуючи те, що за відповідачами протягом трирічного строку не оплачено 1936,76 грн. за надані послуги з газопостачання, то з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 слід стягнути по 968,50 грн. з кожного за надані послуги на користь позивача та по 25,50 грн. судових витрат в дохід держави, скасувавши при цьому оскаржуване рішення з підстав, передбачених п.З ст. 309 ЦПК України, тобто у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам у цій справі.