Єдиний унікальний номер 225/6459/18 Номер провадження 22-ц/804/1223/19

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2019 року м. Бахмут

Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого судді Будулуци М.С.

суддів: Гапонова А.В., Новікової Г.В.

за участю секретаря судового засідання Сергєєвої К.О.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Бахмут Донецької області апеляційну скаргу Державного підприємства «Торецьквугілля» на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 21 лютого2019 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Торецьквугілля» про стягнення заборгованості по розрахунковим виплатам та середнього заробітку за час затримки розрахунку (справа № 225/6459/18, суддя Ткач Г.В., повний текст рішення складений 21 лютого 2019 року в м. Торецьк Донецької області),-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість з оплати лікарняних листів (оплаті тимчасової непрацездатності) за період 2017-2018 років та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що з 18 лютого 2008 року працював на виробничому підрозділі «Шахта Центральна», що входив до складу Державного підприємства «Торецьквугілля» в якості учня електрослюсаря підземного, електрослюсаря підземного 3 розряду, електрослюсаря підземного 4 розряду, гірничого майстра підземного, учня гірника з ремонту гірничих виробок, гірником з ремонту гірничих виробок 4 розряду, гірником з ремонту гірничих виробок 5 розряду.

З 21 травня 2018 року звільнений відповідачем з займаної посади на підставі ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з виходом на пенсію (наказ № 73 від 21 травня 2018). В цей же день розрахунок з ним всіх належних виплат при звільненні не проведено, а саме, не виплачено заборгованість по оплаті лікарняних (тимчасової непрацездатності).

Позивач зазначив, що відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, а тому повинний виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку за 119 днів в розмірі 53 292,96 грн.

Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 21 лютого2019 року позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Торецьквугілля» про стягнення заборгованості по розрахунковим виплатам та середнього заробітку за час затримки розрахунку задоволено частково.

Стягнуто з Державного підприємства «Торецьквугілля» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 52 845 гривень 12 коп.

Стягнуто з Державного підприємства «Торецьквугілля» судовий збір на користь ОСОБА_1 в сумі 704 грн. 80 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Із вказаним рішенням суду не погодилось Державне підприємство «Торецьквугілля» (далі - ДП «Торецьквугілля») та подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить змінити рішення суду першої інстанції, та відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначив, що остаточно розрахунок з позивачем проведено 26 червня 2018 року, але ДП «Торецьквугілля» повністю заперечує проти позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, у зв`язку з простроченням тримісячного строку для звернення з позовною вимогою до суду, відповідно до ч.1ст. 233 Кодексу законів про працю України.

Відповідач вважає, що законодавством не передбачено застосування до роботодавця такого санкційного заходу як виплата працівникові середнього заробітку за час затримки виплати лікарняних листів , а відтак застосування вимог ст. 117 КЗпП України до затримки виплат по лікарняним листам є безпідставним.

Апелянт також зазначив, що відповідно до роз`яснень, наданих у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13, у разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Позивач ОСОБА_1 надіслав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки рішення суду ухвалено законно, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Позивач ОСОБА_1 та представник відповідача - ДП «Торецьквугілля» в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, але про дату, час та місце розгляду справи вони повідомлені належним чином.

ОСОБА_1 надав суду заяву про розгляд апеляційної скарги без його участі (а.с. 70)

Апеляційний суд вважав можливим розглянути справу за відсутністю учасників справи, які не з`явилися, оскільки, відповідно до частини 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу ДП «Торецьквугілля» слід задовольнити частково, а рішення суду змінити, виходячи з наступних підстав.

За приписами ч.ч. 1 - 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі. Апеляційний суд не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права.

Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини, що неоспорені сторонами.

З 18 лютого 2008 року позивач ОСОБА_1 знаходився в трудових відносинах з відокремленим підрозділом «Шахта «Центральна» ДП «Торецьквугілля».

21 травня 2018 року він був звільнений відповідачем з займаної посади на підставі ст. 40 КЗпП України, у зв`язку з виходом на пенсію (наказ №73 від 21 травня 2018) (а.с. 7-9).

Згідно з довідкою № 7/1177/1 від 16 листопада 2018 року про нарахування перших п`яти днів тимчасової непрацездатності за наданими позивачем лікарняними листами за період з 13 червня 2017 року по 21 червня 2017 року, з 01 серпня 2017 року по 15 серпня 2017 року, з 28 грудня 2017 року по 10 січня 2018 року заборгованість по оплаті лікарняних за перші п`ять днів тимчасової непрацездатності складала 2 435 грн., сплачена згідно з платіжним дорученням № 349 від 07 листопада 2018 року, що підтверджено відповідачем та не оспорюється позивачем (а.с. 33-35).

Відповідно до ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі ст.116 КЗпП України, виплата всіх сум, що належать працівникові від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення працівника.

Однак, відповідач в день звільнення виплату всіх належних сум позивачеві не здійснив.

Згідно з частиною першої статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Період затримки розрахунку при звільненні з 22 травня 2018 року по 07 листопада 2018 року складає 118 днів заборгованості. Середньоденний заробіток ОСОБА_1 , згідно довідки відповідача № 7/1177/1 від 16 листопада 2018 року, розраховано в 447 грн. 84 коп. (а.с. 33).

За змістом статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 52 845 грн. 12 коп. з невиплати заборгованості за лікарняними листками, що складала 2 435 грн. за період затримки розрахунку з 21 травня 2018 року по 07 листопада 2018 року, суд виходив з середньоденного заробітку позивача, помноженого на 118 днів заборгованості.

В задоволенні інших позовних вимог про стягнення з відповідача допомоги по оплаті тимчасової непрацездатності за лікарняними листками за вересень - листопад 2017 року, січень - лютий, квітень - травень 2018 року, відмовлено, оскільки зобов`язання з оплати решти суми зазначеної допомоги покладаються законодавством на Фонд соціального страхування, а оплату перших п`яти днів такої допомоги роботодавцем в повному обсязі здійснено 07 листопада 2018 року.

Рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог сторонами не оскаржується, а тому судове рішення в цій частині апеляційним судом не переглядається.

При вирішенні справи суд посилався на ст. 43 Конституції України, ст.ст. 2, 47, 116, 117, 233 Закону України «Про оплату праці», ст.ст. 22, 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», норми Кодексу законів про працю України та інші, що регулюють спірні правовідносини.

Однак, повністю погодитись з рішенням суду щодо розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України «Про оплату праці».

Стаття 2 Закону України «Про оплату праці» у свою чергу визначає таку структуру заробітної плати: основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно пункту 1.3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5,зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713, фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

За змістом ст. 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травм, не пов`язаних з нещасним випадком на виробництві,здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Питання оплати тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми регулюється також Порядком призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженим Постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 27 квітня 2007 року № 24, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 22 червня 2007 року № 715/13982 (далі - Порядок).

Пунктом 2.1 Порядку передбачено, що підставою для оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця та надання допомоги, пов`язаної з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, є виданий в порядку, передбаченому Інструкцією про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я від 13 листопада 2001 року № 455, зареєстрованою в Мін`юсті 04 грудня 2001 року за № 1005/6196, листок непрацездатності та наявність акта про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, за формою Н-1 або акта розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1232 «Деякі питання розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві» (далі - постанова КМУ № 1232).

Отже, обов`язок з оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця, і такі кошти відносяться до виплат працівнику при звільненні, та у разі несплати яких настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.

Саме такого правого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 13 березня 2017 року у справі № 6-259 цс 17.

Остаточна сума заборгованості виплачена позивачу 07 листопада 2018 року (а.с. 33-35), а з позовом за захистом порушених прав він звернувся до суду 01 листопада 2018 року. Тому, твердження відповідача про те, що позивач пропустив тримісячний строк для звернення про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суперечить матеріалам справи.

Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею117 КЗпП України відповідальність.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, частиною першою зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом з тим, у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України, слід дійти висновку про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Аналогічна правова позиція викладена й у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1395цс16.

Саме з такого розуміння зазначеної норми матеріального права виходив й суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення у справі, яка є предметом перегляду.

Разом з тим, не можна погодитись з розміром стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з оплати лікарняних листів за перші п`ять днів непрацездатності, які підприємством остаточно були виплачені 07 листопада 2018 року (в сумі 2 435 грн.), визначеного судом у сумі 52 845 грн. 12 коп., з огляду на наступне.

Як випливає зі змісту п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13, у разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь працівника або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, беручи до уваги спірну суму, на яку працівник мав право, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інші конкретні обставини справи.

Тобто, застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду.

Проте, зазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду першої інстанції.

Апеляційний суд зазначає, що стягуючи середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на користь позивача в сумі 52 845 грн. 12 коп., при визначенні розміру цього відшкодування суд першої інстанції не врахував, що загальний розмір несвоєчасно виплаченої позивачу суми за лікарняними листами складає 2 435 грн., що не є співмірним з розміром стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Суд не врахував, що відмовляючи в задоволенні позову про стягнення заборгованості з виплати допомоги з тимчасової непрацездатності та частини середнього то заробітку за час затримки за період з 08 листопада 2018 року по день ухвалення рішення, суд дійшов висновку, що іншої заборгованості підприємства перед позивачем не існувало. Також встановлено, що підстави для стягнення середнього заробітку за період з 08 листопада по день ухвалення рішення відсутні. При цьому суд також не врахував істотність заборгованості з виплати за перші п`ять днів непрацездатності за лікарняними листами, виплаченої підприємством 07 листопада 2018 року в сумі 2 435 грн., порівняно із розміром стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника визначеного судом в 52 845 грн. 12 коп., що порушує принцип співмірності та справедливості.

Таким чином, у справі, яка переглядається, суд першої інстанцій допустив неправильне застосування норм матеріального права, а тому рішення суду слід змінити - зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню з Державного підприємства «Торецьквугілля» на користь ОСОБА_1 , з 52 845 грн. 12 коп. до 2 435 грн. до розміру стягнення несвоєчасно виплаченої заборгованості, частково задовольнивши апеляційну скаргу Державного підприємства.

У відповідності з вимогами ч. 1 ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог, розподіл стягнення судового збору покладається наступним чином.

Так, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 435 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому оплату судового збору на користь позивача слід покласти на відповідача в розмірі 704 грн. 80 коп. (0,4 розміру мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого в розмірі 1762 грн. на 1 січня 2018 року), оскільки позивач сплатив вказану суму судового збору при подачі позову.

Виходячи з того, що судом апеляційна скарга відповідача задоволена на загальну суму 50 410 грн. 12 коп. (52 845 грн. 12 коп. - 2 435 грн.), що складає 96,05 % від задоволених вимог по скарзі, відповідачу слід компенсувати за рахунок позивача судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 1 015 грн. 44 коп., виходячи з розрахунку 1 057 грн. 20 грн. - сума судового збору ДП «Торецьквугілля» оплаченого за подачу апеляційної скарги помножена на 96,05 %.

Відповідно до вимог ч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи викладене, а також те, що на користь позивача відповідач має сплатити 704 грн. 80 коп. судового збору за подачу позову, а позивач має сплатити відповідачу 1 015 грн. 44 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги, то остаточно позивач ОСОБА_1 має сплатити Д П «Торецьквугілля» 310 грн. 64 коп. (1 015 грн.44 коп. - 704 грн. 80 коп.).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Торецьквугілля» задовольнити частково.

Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 21 лютого2019 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення судового збору - змінити.

Стягнути з Державного підприємства «Торецьквугілля» (ЄДРПОУ 33839013, адреса реєстрації 85200 Донецька область місто Торецьк, вул. Дружби, 19) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 2 435 (дві тисяч чотириста тридцять п`ять) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Державного підприємства «Торецьквугілля» (ЄДРПОУ 33839013, адреса реєстрації 85200 Донецька область місто Торецьк, вул. Дружби, 19) судовий збір в розмірі 310 грн. 64 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді:

Повний текст постанови складений 21 травня 2019 року

Суддя Донецького апеляційного суду Будулуца М.С.