Справа № 11-87/10                                                      Головуючий в 1 інстанції  Овсієнко А.А.

ч. 1 ст. 139 КК України                                                   Доповідач    Матвієнко Н.В.

                                                                У Х В А Л А

                                                         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Луцьк                                       23 лютого 2010 року

    Колегія суддів судової палати  в кримінальних справах апеляційного суду Волинської області в складі:

                                           головуючого судді  -    Хлапук Л.І.

                                           суддів  -                          Оксентюка В.Н., Матвієнко Н.В.

                                           за участю прокурора –   Старчука В.М.

                                           засудженої                      ОСОБА_1

                                           захисника                        ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Луцьку кримінальну  справу за апеляціями помічника прокурора Турійського району та захисника ОСОБА_2 в інтересах засудженої ОСОБА_1 на вирок Турійського  районного суду  від 26 жовтня 2009 року,  -

                                                             в с т а н о в и л а :      

Зазначеним вироком   ОСОБА_1 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка м. Калуш Івано-Франківської області, жителька м.Ковель, Волинської області, громадянина України, неодружена, з повною вищою освітою, пенсіонерка, не судима, -

- засуджена за ч.1 ст. 139 КК України  і звільнена від покарання на підставі ст.49 ч.1,74 ч.1 КК України у зв’язку із закінченням строків давності.

За ст. 184 ч.1 КК України ОСОБА_1 виправдана за відсутністю в її діях складу злочину.

      Міру запобіжного заходу ОСОБА_1 до вступу вироку в законну силу постановлено залишити попередню – підписку про невиїзд.

За вироком  ОСОБА_1 визнана винною в тому, що 27 серпня 2003 року о 15 год. 45 хв., маючи вищу медичну освіту та першу кваліфікаційну лікарську категорію, працюючи на посаді лікаря-інфекціониста відділення Ковельської центральної районної лікарні, будучи зобов’язаною в силу вимог ст.52 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я" від 19.11.1992 року № 2801- ХІІ, відповідно до якої медичні працівники зобов’язані подавати медичну допомогу у повному обсязі хворому, який знаходиться в критичному для життя стані, надавати своєчасну та кваліфіковану медичну допомогу, при безпосередньому виявленні у хворої ОСОБА_3, яка перебувала в маніпуляційній палаті інфекційного відділення Ковельської центральної районної лікарні, різкого погіршення функції дихання з розвитком дихальної та серцевої недостатності та супутніх явищ акроціанозу губ та крил носу, не розпочала негайного проведення штучного дихання та закритого масажу серця до відновлення функцій дихання та серцебиття , до приходу працівників

реанімаційного відділення, а натомість безпричинно залишила хвору ОСОБА_3 у критичному для життя стані без відповідної невідкладної медичної допомоги, завідомо

знаючи, що невжиття таких реанімаційних заходів може мати тяжкі наслідки для хворої.

В апеляції  в інтересах засудженої ОСОБА_1 захисник ОСОБА_2  зазначає, що суд невірно визначився, хто був лікуючим лікарем ОСОБА_3, безпідставно відмовив в клопотанні в призначенні і проведенні додаткової судово-медичної експертизи для вирішення ряду питань, які на його думку, необхідні для правильного вирішення справи, тому неповнота як судового, так і досудового слідства призвела до постановлення неправильного рішення. Просить вирок  скасувати, а справа  направити на новий судовий розгляд в іншому складі суду.  

 В апеляції помічник прокурора Турійського району, який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції, посилається на те, що суд безпідставно виправдав ОСОБА_1 за ч.1 ст.184 КК України, а також в порушення вимог кримінального закону, визнавши ОСОБА_1 винною за ст. 139 ч.1 КК України, не призначивши їй за даною статтею ніякого покарання, звільнив її від покарання на підставі ст. 49 ч.1 КК України у зв’язку з закінченням строків давності. Просить скасувати вирок суду, а справу направити на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі.

Заслухавши доповідача, який доповів суть вироку суду першої інстанції, повідомив ким і в якому обсязі він оскаржений, виклав основні доводи апеляцій, прокурора, який підтримав свою апеляцію і заперечував проти апеляції захисника засудженої,  адвоката  ОСОБА_2 та засуджену ОСОБА_1, які підтримали свою апеляцію  і заперечували проти апеляції прокурора, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляція захисника ОСОБА_2 та апеляція прокурора підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції при розгляді справи були досліджені всі докази, подані стороною обвинувачення в підтвердження пред’явленого ОСОБА_1 обвинувачення за ч.1 ст.184 КК України. Сама ОСОБА_1 заперечувала факт вимоги нею від потерпілих оплати за лікування. Її показання підтвердили також свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Потерпілі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 також не стверджували, що ОСОБА_1 вимагала від них оплати лікування. Вони пояснили, що після складання списку ліків, які були призначені всіма лікарями у приймальному відділенні, медсестра дала їм даний список для придбання ліків, а ОСОБА_1 лише пояснила, де є аптека і висловила незадоволення з приводу відсутності у них при собі грошей на ліки.

Надавши оцінку даним доказам, суд  правильно  дійшов висновку про відсутність в діях  ОСОБА_1 складу даного злочину і виправдав її за даним обвинуваченням, обґрунтувавши належним чином у вироку своє рішення. Тому колегія судів вважає, що апеляція прокурора в цієї частині є безпідставною.

Разом з цим, колегія суддів вважає підставною апеляцію прокурора в частині порушення судом кримінального та кримінально-процесуального закону при звільненні ОСОБА_1 від покарання на підставі ст.49 ч.1, ст.74 ч.5 КК України. При звільненні особи від покарання за ч.5 ст.74 КК України на підставах, передбачених ст.49 КК України, суд, визнавши ОСОБА_1 винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 139 КК України, суд повинен призначити їй покарання відповідно до санкції цієї статті, а потім звільнити її від призначеного покарання з

посиланням на ч.5 ст.74 КК України, чого не зробив суд. Такий порядок звільнення випливає і із змісту ст.323 КПК України.

Виходячи з наведеного, вирок суду в частині засудження ОСОБА_1 за ч.1 ст.139 КК України підлягає до скасування, а справа направленню на новий судовий розгляд.

В апеляції захисника ОСОБА_1 ставиться під сумнів правильність притягнення її до кримінальної відповідальності за ч.1 ст.139 КК України і зазначається, що вона не є суб’єктом даного злочину, тому що не була лікуючим лікарем ОСОБА_3, а також оспорюється доведеність її вини у вчинення даного злочину, тому при  розгляді справи слід ретельно перевірити зазначені в апеляції доводи захисту і при доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні даного злочину прийняти законне  вмотивоване рішення, з врахуванням вищезазначених вимог кримінального та кримінально-процесуального закону.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів судової палати в кримінальних справах  , -

У Х В А Л И Л А :

    Апеляцію   захисника  ОСОБА_2 в інтересах засудженої ОСОБА_1 та апеляцію помічника прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити частково.

Вирок Турійського районного суду від 26 листопада 2009 року щодо   ОСОБА_1 в частині виправдання її за ч.1 ст.184 КК України залишити без змін.

Цей же вирок в частині засудження ОСОБА_1  за чт.1 ст.139 КК України -   скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_1 залишити попередню – підписку про невиїзд.

Головуючий:                / - - - /               Хлапук Л.І.          

Судді : 1.      / - - - /    Оксентюк В.Н.       2.      / - - - /    Матвієнко Н.В.  

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду

Волинської області                                                                                   Н.В.Матвієнко