У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 лютого 2010 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :
головуючого - судді Мельника Ю.М.
суддів: Буцяка З.І., Ковальчук Н.М.
при секретарі – Сеньків Т.Б.
з участю представника позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Острозького районного суду від 30 листопада 2009 року в цивільній справі за позовом відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про стягнення боргу за кредитним договором , -
в с т а н о в и л а :
Рішенням Острозького районного суду від 30 листопада 2009 року стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 солідарно на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» 902 962 грн. 03 коп. боргу за кредитним договором та 1820 грн. судових витрат.
Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій покликається на його незаконність через порушення судом норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.
Стверджує, що суд першої інстанції не врахував того , що згідно договору він отримав у банку кредит у доларах США , і в силу вимог ст. 1049 ЦК України повинен повертати борг у цій валюті, а тому суд стягнув із нього кошти у гривні незаконно.
Окрім того , вказує, що позивач всупереч вимогам п. 6.1 кредитного договору не видав наказ про примусове стягнення боргу, що позбавляє позивача права на звернення до суду із позовом.
Вказує також, що суд безпідставно відмовив у прийнятті зустрічного позову.
Зазначав, що банк проводив операції із іноземною валютою без належної ліцензії.
Одночасно вказував, що позивач всупереч вимогам законодавства не погодився на пропозицію відповідачів реструктуризувати борг.
Звертає також увагу на те, що суд не врахував ту обставину , що розмір пені значно перевищує розмір суми боргу , а тому суд мав відповідно до правил ст. 551 ЦК України зменшити розмір пені.
Із цих підстав просив оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
У судове засідання апеляційного суду ОСОБА_2 та ОСОБА_5 не з»явились без поважних причин, а тому суд розглянув справу без їх участі.
Представник позивача вважає доводи апеляційної скарги безпідставними і просить їх відхилити , а рішення суду – залишити без зміни.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги , колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити із таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги банку , суд 1 інстанції вірно виходив із того , що ОСОБА_2 , як боржник за кредитним договором , а ОСОБА_5, як поручитель по зобов»язаннях боржника, не виконали зобов»язань за кредитним договором і тому зобов»язані повернути борг , проценти за користування кредитом та сплатити пеню за порушення зобов»язань.
Такі висновки суду ґрунтуються на досліджених судом доказах та відповідають вимогам закону.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов»язується надати грошові кошти ( кредит) позичальникові на умовах, встановлених договором , а позичальник зобов»язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України , якщо інше не встановлено
Справа № 22-141/2010 р. Головуючий в 1-ій інст.: Венгерчук А.О.
Категорія № 19, 27 Суддя-доповідач : Мельник Ю.М.
параграфом 2 цієї ж глави і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно приписів ч.2 ст. 1050 ЦК України , яка міститься у параграфі 1 глави 71 ЦК України слідує , що у тому разі , коли договором встановлено обов»язок позичальника повернути позику частинами ( з розстроченням) , то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики , що залишилася та сплати процентів , належних йому відповідно до ст.. 1048 ЦК України.
Із матеріалів справи вбачається, що 26 квітня 2007 року ОСОБА_2 згідно кредитного договору № 014/53-05/59801 отримав у банку кредит у розмірі 101000 доларів США і зобов»язувався погашати його згідно графіку погашення до 25 квітня 2022 року. ( а.с. 6-15).
Згідно п. 1.4 цього договору за користування кредитом ОСОБА_2 зобов»язувався сплачувати 12.85 % річних , а за порушення строків повернення кредиту - сплачувати пеню в розмірі 0.5 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочки ( п. 10.1).
Окрім того , відповідно до п.6.5 договору кредиту банк набував право вимагати дострокового погашення позичальником заборгованості за кредитом , нарахованих процентів за користування кредитом , неустойки та відшкодування збитків у випадках невиконання позичальником умов договору кредиту.
Судом правильно встановлено , що ОСОБА_2 станом на 20 жовтня 2009 року прострочив сплату 6165, 37 доларів США основного боргу , 10 512.25 доларів США процентів за користування кредитом , 12 450 доларів США пені за кредитом та процентами. Окрім того , сума несплаченого позивачем кредиту ,строк сплати якого не настав , становить 84166, 50 доларів США. ( а. с. 38-39). Всього до сплати підлягає 113 295.11 доларів США , що еквівалентно 902 962 грн. 03 копійкам .
Із матеріалів справи також вбачається, що згідно договору поруки № 014/53-05/59801-П від 26 квітня 2007 року ОСОБА_5 поручилася перед банком і взяла на себе зобов»язання відповідати по зобов»язаннях боржника ОСОБА_2 , які виникають із умов кредитного договору № 014/53-05/59801 від 26 квітня 2007 року. ( а. с . 20-22).
У відповідності до ч. 1 ст. 554 ЦК та п. 3.1 договору поруки вбачається, що у разі порушення зобов»язання , забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
За таких обставин суд 1 інстанції відповідно до вимог ст. 554 ЦК України поклав обов»язок по сплаті коштів на боржника та поручителя.
Доводи апелянта про те, що суд 1 інстанції неправомірно стягнув із відповідачів кошти у національній валюті не спростовують рішення суду.
Відповідно до вимог ст. 533 ЦК України грошове зобов»язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов»язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті , сума , що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу , якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Доводи апелянта про те, що суд 1 інстанції був зобов»язаний зменшити розмір пені, також не спростовують висновків місцевого суду , оскільки розмір пені не перевищує розмір заборгованості , а ч. 3 ст. 551 ЦК України визначено , що суд може зменшити розмір пені лише у тому разі, коли її розмір значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обстави, які мають істотне значення.
Згідно ч.2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи те, що рішення місцевого суду було ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права , а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду , колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 307 , ст. 308 , ст. 315, 317 ЦПК України , колегія суддів,
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – відхилити , а рішення Острозького районного суду від 30 листопада 2009 року – залишити без зміни.
Рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту проголошення ухвали апеляційного суду, проте можуть бути оскаржені в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців із дня набрання ними законної сили.
Головуючий :
Судді :