ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

20 травня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1748/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області (далі - відповідач), в якому просив суд:

- визнати дії Управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області по припиненню з 01 лютого 2015 року нарахування та виплати ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії протиправними;

- зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області відновити ОСОБА_1 нарахування та виплату раніше призначеної пенсії з 01 лютого 2015 року, з урахуванням заборгованості, яка виникла з 01 лютого 2015 року;

- допустити до негайного виконання постанову суду (а.с.3-4).

В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є отримувачем пенсії за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення. У зв`язку з проведенням бойових дій у м. Алчевську Луганської області та неможливістю здійснювати нарахування та виплату пенсій органом Пенсійного фонду України, розташованим в м. Алчевську, 31.10.2014 року позивач звернувся по виплату пенсії в Управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області. Відповідач поновив позивачу виплату пенсії та виплачував її до 01.02.2015 року. Після зазначеного періоду виплату пенсії було припинено. Копії рішення або розпорядження органу Пенсійного фонду щодо підстав припинення виплати пенсії позивач не отримував. У відповіді від 13.09.2018 року № 292/С-7 на звернення позивача, УПФУ в м. Лисичанську відмовило в поновленні виплати пенсії та обґрунтовувало припинення виплати відсутністю в матеріалах пенсійної справи довідки внутрішньо переміщеної особи, зазначивши як підставу для припинення виплати «до з`ясування». Вважаючи протиправними дії відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав звернувся до суду, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач до відділу діловодства та обліку звернення громадян 11.05.2019 за вхідним реєстраційним номером 26102/2019 надав відзив на позовну заяву від 06.05.2019 №4253/07-33 (а.с.27-28), в якому заперечував проти задоволення позову. В обґрунтування зазначив, що ОСОБА_1 звернувся до відповідача з особистою заявою про взяття на облік пенсійної справи. Згідно розпорядження позивача взято на облік в управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області, як внутрішньо-переміщену особу за матеріалами електронної пенсійної справи. У позивача відсутня довідка внутрішньо переміщеної особи. Згідно п. 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №509 від 01.10.2014 року (в редакції Постанови КМ №352 від 08.06.2016 р.) довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту. Довідка видана 18.02.2016 року строк дії якої не закінчився та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону. Виплата пенсії по пенсійній справі позивача призупинена до з`ясування. Востаннє позивач отримав пенсію 01.01.2015 року у розмірі 2882,32 грн. З урахуванням наведеного вище, відповідач вважає, що позовні вимоги повністю не підлягають задоволенню в зв`язку з їх не обґрунтованістю.

Ухвалою суду від 22.04.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.1-2).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 КАС України, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 06.09.2000 року Алчевським МВ УМВС України в Луганській області, ідентифікаційний код НОМЕР_2 зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с.9-10,11).

Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується посвідченням Серії НОМЕР_3 від 08.04.2014 (а.с.12).

На виконання ухвали суду від 22.04.2019 Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради надало інформацію, в якій зазначило, що станом на 26.04.2019 ОСОБА_1 на обліку в інформаційному сегменті «Облік АПО» в УПСЗН Лисичанської міської ради не перебуває (а.с.23).

31.10.2014 позивач звернувся до УПФУ в м.Лисичанську з заявою, в якій просив запросити пенсійну справу за віком з УПФУ в м.Алчевськ (а.с.32).

Розпорядженням відповідача від 01.12.2014 №70055 позивача взято на облік до відповідача з 01.08.2014 (а.с.30).

Відповідачем надано письмову інформацію від 06.05.2019 №4254/07-33, в якій зазначено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні як внутрішньо переміщена особа та отримував виплату пенсії по 01.01.2015 року. З 01.02.2015 року виплата пенсії позивача призупинена. Управління Пенсійного фонду України м. Лисичанська Луганської області не є розпорядником коштів. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №335 що відноситься до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року №365, орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (а.с.29).

На звернення позивача відповідачем надано відповідь від 13.09.2018 №292 С-7, в якій зазначив, що ОСОБА_1 не надав письмову довідку внутрішньо переміщеної особи, до управління, тому виплата пенсії була припинена до з`ясування з 01.02.2015. Для поновлення виплати пенсії, як внутрішньо переміщеній особі, ОСОБА_1 запропоновано особисто звернутись до УПФУ м.Лисичанську Луганської області та надати довідку ВПО, паспорт, ідентифікаційний номер, заяву про відкриття рахунку в АТ «Ощадбанк» (а.с.13).

Не погоджуючись з діями відповідача позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII).

Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]

Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Так виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Як зазначив відповідач, оскільки ОСОБА_1 не надав письмову довідку внутрішньо переміщеної особи, до управління, тому виплата пенсії була припинена до з`ясування з 01.02.2015.

Між тим, Законом № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, які зазначив відповідач.

Тобто припинення виплати пенсії позивачу відбулося безпідставно та не у спосіб, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV.

Крім того, з вищеописаних наявних в матеріалах справи доказів судом встановлено, що відповідачем рішення про припинення виплати пенсії позивачу, починаючи з 01.01.2017 взагалі не приймалося.

Посилання відповідача на те, що призупинення виплати пенсії є правомірним, оскільки відбулось на підставі Постанов Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637, від 01.10.2014 №509, від 08.06.2016 №365 суд вважає неприйнятними з наступних підстав.

Так, за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, в рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності ( п. 25 рішення).

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсію за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (п. 33 рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», яка набрала чинності з 08 жовтня 2014 року, затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого передбачено:

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», яка набрала чинності з 26 листопада 2014 року (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509.

Зазначені виплати, що призначені або продовжені відповідним особам до набрання чинності цією постановою, здійснюються за фактичним місцем їх проживання (перебування) у разі видачі їм до 31 грудня 2014 року такої довідки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 136, яка набрала чинності з 04.03.2016, затверджено Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Порядок № 136).

Згідно з пунктом 9 Порядку № 136 у разі виявлення під час здійснення верифікації та моніторингу невідповідності інформації, на підставі якої призначено (продовжено), нараховано або здійснено державну виплату, Мінфін надсилає розпоряднику бюджетних коштів та/або іншому органу, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, рекомендацію щодо зупинення або припинення таких виплат відповідним реципієнтам або групі реципієнтів.

Відповідно до пункту 12 Порядку № 136 розпорядник бюджетних коштів та/або інший орган, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, на підставі отриманої від Мінфіну рекомендації щодо зупинення або припинення державних виплат приймає рішення щодо зупинення або припинення, продовження виплат реципієнту, про що повідомляє Мінфіну протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення.

08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», яка набрала чинності 14 червня 2016 року, пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.

Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам установлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються […] територіальними органами Пенсійного фонду України […] за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Згідно з пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування:

Контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України», чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться. […]

Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування:

Соціальні виплати припиняються у разі:

1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;

2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї;

3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;

4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»;

5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

З вищеописаних норм чинного законодавства слідує, що частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV визначено вичерпний перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду. Цим переліком передбачена можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

У свою чергу постановами Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 та від 08.06.2016 № 365 визначено умови призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам: знаходження внутрішньо переміщеної особи на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».

Як вже вище вказано, відповідач після переміщення позивача на контрольовану українською владою територію за його заявою взяв на облік пенсійну справу позивача, розпочав виплату пенсії, проте припинив її нарахування та виплату внаслідок виявлення відсутності в пенсійній справі позивача довідки про його реєстрацію як внутрішньо переміщена особа. Тобто, через недотримання позивачем порядку, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 та від 08.06.2016 № 365.

Водночас, Законом № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії. Не передбачено такої підстави й будь-яким іншим законом України. З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати та нарахування пенсії позивачу було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо припинення нарахування та виплати пенсії позивачу починаючи з 01.02.2015.

Відновленням порушеного права позивача є зобов`язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії позивачу з 01.02.2015.

Таким чином позовні вимоги підлягають задоволенню.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати пенсії позивачу у період з 01 лютого 2015 року, без прийняття обґрунтованого рішення про припинення виплати пенсії, тобто допущена протиправна бездіяльність, у зв`язку з чим правильним та ефективним способом захисту порушеного права є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу пенсії за віком, починаючи з 01 лютого 2015, а також зобов`язання відповідача поновити позивачу нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком з виплатою усієї заборгованості по пенсії, що виникла за період її несплати, починаючи з 01 лютого 2015 року.

Приписами ч.1 ст.371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з обранням належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача.

Висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18), які відповідно до ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при розгляді типової справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Ухвалою суду від 22.04.2019 відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання адміністративного позову до ухвалення судового рішення у справі у розмірі 768,40 грн (а.с.1-2).

Станом на дату розгляду справи по суті судовий збір не сплачений, а тому підлягає стягненню даним рішенням суду до Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені в повному обсязі, позивачу необхідно відшкодувати 768,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області щодо ненарахування та невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01 лютого 2015 року.

Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області (93113, Луганська область, м.Лисичанськ, вул. Ім.В.Сосюри, буд.347, код ЄДРПОУ 21792407) поновити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 народження , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком з виплатою усієї заборгованості по пенсії, що виникла за період її несплати, починаючи з 01 лютого 2015 року.

Допустити рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 народження , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - 31211256026001, код ЄДРПОУ - 37993783, код банку 899998, отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106) суму судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області (93113, Луганська область, м.Лисичанськ, вул. Ім.В.Сосюри, буд.347, код ЄДРПОУ 21792407) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 народження , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) у рахунок відшкодування судових витрат у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.М. Басова