Окрема думка

в порядку ч. 3 ст. 34 Кодексу адміністративного судочинства України

"14" травня 2019 р. Справа № 2040/8106/18

З постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 року по справі № 2040/8106/18, я незгодна, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, під час вирішення справ, предметом яких є правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб`єктів, суд встановлює, виходячи із правової природи письмової вимоги контролюючого органу, чи прийнята вона на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством.

Зі змісту оскаржуваної вимоги вбачається, що в ній викладено висновки відповідача про виявлення під час ревізії порушення вимог чинного законодавства, що призвело до завдання збитків.

Водночас, вимога не містить визначення конкретних дій, обов`язкових до виконання позивачем для усунення виявлених порушень, оскільки в ній зазначено: «Усунути виявлені порушення законодавства в установленому законодавством порядку».

З огляду на правову природу письмової вимоги контролюючого органу, вона породжує правові наслідки (зокрема обов`язки) для свого адресата, відтак наділена рисами правового акта індивідуальної дії (з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документу, в якому вона міститься) і як такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення із відповідним позовом. При цьому «законність» письмової вимоги контролюючого органу безумовно передбачає її обґрунтованість, тобто наявність підстав для її скерування адресату.

У даній справі зміст спірної вимоги, яка є індивідуально-правовим актом, а відтак породжує права і обов`язки для підконтрольної установи, якій вона адресована, полягає в тому, щоб «усунути виявлені порушення», встановлені контролюючим органом. Додатково про обов`язковий характер даної вимоги свідчить застереження в ній про те, що її невиконання є підставою для звернення до суду в інтересах держави.

Водночас спірна вимога, як індивідуально-правовий акт, в силу закону обов`язкова до виконання підконтрольною установою, прийнята з порушенням вимог закону щодо її змісту, оскільки є неконкретизованою.

Посилання апелянта, що зазначені у вимозі порушення підтверджуються актом перевірки, а вимога про усунення фінансових порушень складається у довільній формі і органи Держаудитслужби можуть лише вимагати від об`єкту контролю розглянути питання щодо притягнення винних осіб до дисциплінарної та матеріальної відповідальності, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, зазначивши у вимозі про необхідність «усунути виявлені порушення законодавства в установленому законодавством порядку», відповідач не вказав, які саме дії, та на підставі яких положень закону повинен здійснити позивач для усунення вказаних у вимозі порушень.

Окрім того, спонукання позивача самостійно визначити на підставі невизначених законодавчих актів, які саме заходи слід вжити для усунення виявлених порушень, в свою чергу, може призвести до нового можливого порушення позивачем чинного законодавства. Зазначене в світлі обов`язкового характеру спірної вимоги в частині корегування роботи підконтрольної установи є порушенням вимог закону в частині змісту вимоги як акту індивідуальної дії.

Саме така правова позиція щодо необхідності врахування судами змісту вимог Держаудитслужби викладена в постановах Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 826/3350/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 825/1481/16 та від 11 жовтня 2018 року у справі №813/4101/17.

Враховуючи наведене, я не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Суддя

Другого апеляційного

адміністративного суду Мельнікова Л.В.