ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

16 травня 2019 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 751/7831/17

Головуючий у першій інстанції – Мороз К.В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/13/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

                               головуючого-судді: Онищенко О.І.

                               суддів: Лакізи Г.П., Харечко Л.К. 

                               секретар: Поклад Д.В.

Позивач: ОСОБА_1

Відповідач: ОСОБА_2

Особа, яка подала апеляційну скаргу:

ОСОБА_3 в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 06 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів (суддя Мороз К.В.), ухвалене о 10 год. 00 хв. у м.Чернігів.    

                                     В С Т А Н О В И В

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 суму коштів за договором позики в розмірі 360 000 грн. Позов мотивовано тим, що 07 жовтня 2015 року між сторонами було укладено договір позики, за яким ОСОБА_2 взяла позику в сумі 360 000 грн для купівлі житла, а саме: новозбудованої квартири АДРЕСА_1 . Позичальник зобов`язалася повернути вказану суму готівкою в строк до 31 грудня 2016 року. В порушення договірних зобов`язань відповідач позику у встановлений строк не повернула, у зв`язку з чим позивач і звернулася до суду з вказаним позовом.

Рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова від 06 грудня 2017 року позов задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 07 жовтня 2015 року в сумі 240 000 грн, а також судовий збір в сумі 2412 грн; у задоволенні решти вимог відмовлено. Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 240 000 грн, враховуючи наявність у позикодавця оригіналу розписки, відсутність відміток про повне або часткове виконання зобов`язань за даною розпискою, встановлення в судовому засіданні обставин передачі на день написання відповідної розписки відповідачу грошових коштів в сумі 240 000 грн і зобов`язання відповідача повернути грошові кошти до 31.12.2016 року. Також судом було встановлено, що грошові кошти в сумі 120 000 грн не були передані відповідачу станом на день написання розписки – 07.10.2015 року, а тому суд не знайшов правових підстав для задоволення позову в частині стягнення цієї суми грошових коштів.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати зазначене рішення суду в частині задоволених позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом порушено норми матеріального і процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Особа, яка подає апеляційну скаргу, вказує, що ОСОБА_2 на момент написання розписки перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , отже для укладання договору позики мала б мати письмову згоду свого чоловіка, який не знав про існування будь-яких боргових зобов`язань подружжя до того часу, поки ОСОБА_2 не звернулась до суду із зустрічним позовом про визнання майна особистою приватною власністю, поділ боргових зобов`язань та стягнення коштів. За доводами ОСОБА_6 , судом не була досліджена та обставина, що він при укладенні договору купівлі-продажу квартири надавав згоду на купівлю саме за спільні кошти, а не за позичені. Також особа, яка подає апеляційну скаргу, посилається, що на момент укладення безпроцентної цільової позики зазначена квартира ще не набула статусу об`єкта права власності, а тому не могла бути предметом попередньої домовленості. ОСОБА_4 вважає, що боргова розписка була написана під час розгляду іншої справи з метою привласнення ОСОБА_2 майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя і з метою неправомірного стягнення з нього коштів, оскільки в електронній декларації за 2016 рік ОСОБА_1 відсутня інформація про будь-який борг, а надана у даній справі позивачем та відповідачем інформація щодо розміру отриманих коштів та часу їх отримання відрізняється від інформації, наданої при розгляді справи №751/6002/17.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог залишити без змін. Позивач вказує, що під час розгляду даної справи питання поділу майна або боргових зобов`язань судом не вирішувалось, а тому ОСОБА_6 не було залучено до розгляду справи. За доводами ОСОБА_1 , умова про зазначення походження коштів на придбання майна не є обов`язковою для форми договору купівлі-продажу, окрім цього ОСОБА_4 було відомо про наявність такого боргу. Позивач посилається, що зазначення іншої адреси у розписці не впливає на суть правовідносин.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду першої інстанції не відповідає.

Правовідносини, що виникли між сторонами, випливають з договору позики, на підтвердження укладення якого представлена розписка від 07 жовтня 2015 року, згідно якої ОСОБА_2 взяла в борг у ОСОБА_1 суму коштів в розмірі 360 000 грн в рахунок купівлі квартири АДРЕСА_1 (а.с.24). Кошти зобов`язувалась повернути до 31 грудня 2016 року.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України). 

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. 

Таким чином, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Правовий аналіз частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, оскільки він не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів. Той з подружжя, хто не був учасником договору, не може посилатися на відсутність своєї згоди, якщо договір було укладено в інтересах сім`ї.

За матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_7 і ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 14 березня 2013 року (а.с.65).

27 жовтня 2015 року між ТОВ «Житлобудсервіс» і ОСОБА_2 укладено попередній договір №12, за умовами якого сторони зобов`язалися в майбутньому, в обумовлений цим договором строк укласти і в нотаріальному порядку оформити Договір купівлі-продажу нерухомого майна (основний договір) на умовах і в порядку визначених цим договором (а.с.25-26). Нерухомим майном за вказаним договором є квартира АДРЕСА_1 , вартість квартири – 348 600 грн. Відповідно до п. 2.2. Попереднього договору у забезпечення його умов покупець надає, а продавець отримує грошове забезпечення в сумі 235 000 грн в строк до 27.10.2015 року.

30 серпня 2016 року між ТОВ «Житлобудсервіс» і ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 (будівельна адреса АДРЕСА_3 вул АДРЕСА_4 ) в м.Чернігові, оціночна вартість нерухомого майна визначена сторонами договору в розмірі 348 600 грн (а.с.98-100). Під час укладення вказаного договору ОСОБА_4 надав нотаріально завірену заяву, якою надав згоду на укладання його дружиною ОСОБА_2 договору купівлі-продажу, за яким купити за ціну та на умовах на її власний розсуд квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , що буде придбаватися нею в період перебування в зареєстрованому шлюбі за спільні кошти (а.с.101). Крім того, відповідно до п.1.6 договору купівлі-продажу нерухомість буде об`єктом права спільної сумісної власності, набувається покупцем, перебуваючи в шлюбі з ОСОБА_5

Згідно рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради №230 від 2 червня 2016 року присвоєно поштові адреси, зокрема 89-квартирному житловому будинку АДРЕСА_6 загальною площею 5513,4 АДРЕСА_7 , як першій черзі будівництва житлово-адміністративного комплексу по АДРЕСА_4 (будівельна адреса), збудованого товариством з обмеженою відповідальністю «Житлобудсервіс» на замовлення прокуратури Чернігівської області – вулиця Жабинського, будинок 2д (скорочена адреса – вул. Жабинського, буд. 2д) (а.с.104).

З викладеного вбачається, що цільовим призначенням коштів, отриманих ОСОБА_2 за розпискою, є придбання у майбутньому квартири у будинку, який перебував у процесі будівництва. Як на день складання розписки, так і на день укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 Жабинського позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , який надавав нотаріально завірену згоду на укладення договору купівлі-продажу і вказував, що квартира придбавається за спільні кошти.

Крім того, спірна квартира є предметом поділу в судовому порядку.

Так, у вересні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень просив визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_5 як частку в спільному майні подружжя (а.с.51-57).

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічну позовну заяву, в якій з урахуванням уточнень просила визнати боргові зобов`язання в розмірі 240 000 грн, отримані за розпискою від 07 жовтня 2015 року у ОСОБА_1 , об`єктом спільної сумісної власності подружжя; стягнути з ОСОБА_6 1/2 частину боргового зобов`язання, отриманого за розпискою від 07 жовтня 2015 року у ОСОБА_1 в сумі 120 000 грн (а.с.58-60).

Ухвалою Новозаводського районного суду м.Чернігова від 22 вересня 2017 року відкрито провадження за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину квартири як частку в спільному майні подружжя (а.с.50).

З викладеного вбачається, що на даний час між подружжям Ніколаєнко триває судовий спір з приводу нерухомого майна – квартири АДРЕСА_2 , на придбання якої, як вказує у даній справі ОСОБА_2 , вона взяла в борг грошові кошти у ОСОБА_8 згідно розписки від 07 жовтня 2015 року. ОСОБА_4 заперечує необхідність придбавати спірну квартиру за позичені кошти, оскільки він їздив на заробітки до Російської Федерації і привозив або надсилав гроші дружині.

Оскільки оскаржуваним рішенням суду зачіпаються права, інтереси та обов`язки ОСОБА_9 , який не брав участі у розгляді даної справи, а суд апеляційної інстанції не наділений процесуальними повноваженнями притягнення сторони у справі, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

При цьому позивач не позбавлений права на звернення до суду з позовом з правильно визначеним суб`єктним складом учасників справи відповідно до сформульованих позовних вимог та змісту розписки, які відповідатимуть передбаченому законом способу захисту права або законного інтересу.

Відповідно до ч. 13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При цьому, колегія суддів вважає, що понесені особою, яка подала апеляційну скаргу, витрати на проведення експертизи не підлягають розподілу, оскільки підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції є порушення норм процесуального законодавства, а не відмова у задоволенні позовних вимог по суті предмету спору на підставі оцінки доказів.

Отже, апеляційна скарга ОСОБА_9 підлягає задоволенню, то з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_9 належить стягнути судовий збір за апеляційний розгляд справи у розмірі 3600 грн.

Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 376 ч.1 п.4, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -

                              П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_9 задовольнити частково.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 06 грудня 2017 року  скасувати і відмовити у задоволенні позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_8 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_9 (місце проживання: АДРЕСА_9 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судовий збір за апеляційний розгляд справи у розмірі 3600 грн.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 17 травня 2019 року.

Головуючий:                                                             Судді: