ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Бондар С.О.

15 травня 2019 р. Справа № 480/4174/18

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді - Мельнікової Л.В.,

суддів - Калиновського В.А. , Калитки О. М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов’язання вчинити дії, -

В с т а н о в и л а:

12.11.2018 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, яким просить:

- визнати протиправною та скасувати відмову відповідача Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (подалі - ГУ Держгеокадастру у Сумській області), оформлену листом від 18.10.2018 року № Р-11989-4769/21-18 про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Хустянської сільської ради Буринського району Сумської області;

- зобов’язати ГУ Держгеокадастру у Сумській області надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Хустянської сільської ради Буринського району Сумської області.

Також, позивач просить встановити судовий контроль за виконанням судового рішення шляхом зобов’язання ГУ Держгеокадастру у Сумській області подати звіт про його виконання у десятиденний строк з дня набрання рішення законної сили.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач безпідставно відмовив йому в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, посилаючись на те, що позивачем проводиться робота по першочерговому забезпеченню земельними ділянками військовослужбовців, які беруть участь у виконанні завдань щодо здійснення антитерористичної операції у східних та південно-східних областях України. Земельна ділянка, яка зазначена на графічних матеріалах, доданих до звернення, буде включена в перелік земельних ділянок зарезервованих для подальшої передачі у власність позивачу для ведення особистого селянського господарства.

Позивач вважає відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою наведений у ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України (подалі – ЗК України), при цьому в листі відповідача не наведено жодної з них.

Заперечуючи проти позову, відповідач у відзиві наполягає на правомірності відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою з підстав, наведених у листі ГУ Держгеокадастру у Сумській області від 18.10.2018 року № Р-11989-4769/21-18. Крім того, повноваження відповідача щодо прийняття відповідних рішень, в тому числі, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, за своєю правовою природою є дискреційними повноваженнями та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 12.12.2018 року (рішення ухвалено у порядку спрощеного провадження) адміністративний позов ОСОБА_2 задоволений у повному обсязі у спосіб, визначений позивачем.

Судом проведено розподіл судових витрат, а саме: стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень - ГУ Держгеокадастру у Сумській області на користь ОСОБА_2 витрати на оплату судового збору в сумі 1409,60 грн.

Судове рішення вмотивовано висновком про те, що відповідач протиправно відмовив позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства з підстав, не передбачених ЗК України чи іншими законодавчими актами.

Також суд першої інстанції дійшов висновку, що відновлення порушеного права позивача у спірних правовідносинах, з огляду на протиправну відмову відповідача у наданні дозволу та не встановлення судом в ході розгляду справи визначених законом підстав для такої відмови, можливе не інакше, як шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії, а саме: зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Сумській області надати такий дозвіл. Посилання відповідача на те, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою є його дискреційними повноваженнями, як на підставу відмови в задоволенні позову, є необґрунтованими.

Оскільки процесуальним законодавством визначено право, а не обов’язок суду встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення, суд не визначив достатніх підстав для застосування положень ч. 1 ст. 382 КАС України.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин та порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.12.2018 року, та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

З посиланням на обставини та норми законодавства, зазначені у відзиві на позов, скаржник зазначає, що ГУ Держгеокадастру у Сумській області при наданні відповіді на подану позивачем заяву діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, та не мало правових підстав для вирішення питання зазначеного в заяві.

Крім цього, відповідач зазначив, що зобов’язання ГУ Держгеокадастру у Сумській області надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є втручанням в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі адміністративного судочинства.

Вказує, що законодавець чітко визначив порядок та підстави для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, тому відсутні підстави без дотримання такої процедури зобов’язувати суб’єкта владних повноважень приймати насамперед визначене рішення та фактично підміняти державний орган.

Правом подання відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористався, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

За приписами статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (частина перша статті 308).

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина друга статті 308).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення відповідно до положень ст. 317 КАС України частковому скасуванню, з огляду на наступне.

Судом установлено, що 17.09.2018 року позивач ОСОБА_2 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Сумській області із заявою про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Хустянської сільської ради Буринського району Сумської області /а.с. 13/.

За результатами розгляду звернення позивача, відповідач ГУ Держгеокадастру у Сумській області листом від 18.10.2018 року № Р--11989-4769/21-18 повідомив фактично про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення зазначеної у заяві земельної ділянки /а.с. 15/.

Підставою для такої відмови слугувала та обставина, що на даний час, на виконання плану заходів визначених Планом - графіком дій, що створений з метою належного виконання окремого доручення Голови Держземагентства України від 01.07.2014 року № 349/3-14-01, доручення першого Віце-прем’єр-міністра України від 10.06.2014 року № 20815/1/1-14 щодо поширення ініціативи Держземагентства України в частині забезпечення реалізації конституційних прав військовослужбовцями строкової військової служби, осіб рядового і начальницького складу, працівників та службовців, які беруть безпосередньо участь в антитерористичних операціях і забезпеченні правопорядку на державному кордоні на безоплатне одержання у власність земельних ділянок, ГУ Держгеокадастру у Сумській області проводиться робота по першочерговому забезпеченню земельними ділянками військовослужбовців, які беруть участь у виконанні завдань щодо здійснення антитерористичної операції у східних та південно-східних областях України.

Враховуючи рішення Хустянської сільської ради 29 сесії 7 скликання від 27.11.2017 року земельна ділянка, зазначена на графічних матеріалах, доданих до звернення буде включена в перелік земельних ділянок зарезервованих для подальшої передачі позивачу у власність для ведення особистого селянського господарства.

Про резерв даної земельної ділянки Головним управлінням направлено листи до і Хустянської сільської ради Буринського району та Буринської районної державної І адміністрації з наданням відповідних графічних матеріалів.

Частково погоджуючись із висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 41 Конституції України визначено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Положеннями п. 1 ст. 22 ЗК України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо) (ч. 2 ст. 22 ЗК України).

При цьому, пунктом «а» частини 3 статті 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до положень п. «в» ч. 3 ст. 116 ЗК України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.

Стаття 118 ЗК України встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Згідно з частиною першою статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Частиною шостою статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Приписами абзацу першого частини сьомої статті 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно з абзацом 3 частини сьомої статті 118 ЗК України особа має право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу, якщо уповноважений орган у місячний строк не надав ні дозволу на його розроблення, ні мотивованої відмови у наданні такого дозволу.

Отже, цією нормою закріплено право громадянина замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу та жодним чином не позбавляє його права на отримання від уповноваженого органу після спливу місячного строку дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні, а також права на судовий захист у випадку неможливості реалізації права на отримання відповідного дозволу (бездіяльності суб’єкта владних повноважень) або відмови у його наданні після спливу місячного строку.

Таким чином, обов’язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

При цьому частиною сьомою статті 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. З іншого боку, подання зацікавленою особою документів, необхідних для розгляду клопотання, не в повному обсязі або виявлення у документах, поданих замовником, недостовірних відомостей об’єктивно перешкоджають розгляду та винесенню законного рішення про надання дозволу/вмотивованої відмови на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

У разі надання особою пакету документів, необхідних для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з недоліками щодо комплектності, форми чи змісту, відповідний орган має право звернутися до заявника з пропозицією усунути виявлені недоліки. Така дія є правомірним способом поведінки органу і має на меті створення громадянам умов для реалізації їх прав на землю. Зазначена пропозиція щодо усунення недоліків не може вважатися «відмовою у наданні дозволу» у розумінні частини сьомої статті 118 ЗК України. Проте, звернення з такою пропозицією не звільняє відповідний орган від обов’язку прийняти рішення щодо надання дозволу (або відмову) в межах встановленого законом місячного строку.

Відсутність рішення про надання дозволу або відмову у наданні дозволу в межах встановленого законом місячного строку свідчить про протиправну бездіяльність відповідного органу і надає особі право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу відповідно до абзацу 3 частини сьомої статті 118 ЗК України.

Правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 року за № 1391/29521 (подалі - Положення № 333).

Пунктом 8 цього Положення передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Крім того, згідно з пунктом 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої Наказом Держгеокадастру від 15.10.2015 року № 600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

При цьому пунктом 123 зазначеної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ. При цьому листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

В межах даного адміністративного спору позивач звернувся до відповідача не із зверненням, а із відповідною заявою, за наслідками розгляду якої суб’єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній протиправно направив ОСОБА_2 відповідь у формі листа.

Колегія суддів зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення ГУ Держгеокадастру у Сумській області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні у формі наказу, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

Таким чином, наданий відповідачем лист від 18.10.2018 року № Р--11989-4769/21-18, в якому ГУ Держгеокадастру у Сумській області повідомлено позивача фактично про відсутність правових підстав для вирішення порушеного у клопотанні питання, не може сприйматися судом як належна відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки.

Наведене узгоджується і з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 17.12.2018 року у справі № 509/4156/15-а, від 06.02.2019 року у справі № 638/20447/14-а, а також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 року у справі № 820/688/17.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов’язати відповідача - суб’єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов’язує суб’єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про відсутність можливості та наміру суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення з урахуванням позиції суду.

З урахуванням викладеного, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов’язання відповідача повторно розглянути питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із прийняттям відповідного владного рішення.

У зв'язку з цим, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо необхідності зобов'язання відповідача надати дозвіл позивачу на розроблення проекту землеустрою.

Доводи апеляційної скарги ГУ Держгеокадастру у Сумській області щодо втручання у дискреційні повноваження відповідача, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Під поняттям «дискреційні повноваження» суб’єкта владних повноважень слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб’єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов’язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов’язати до цього в судовому порядку.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У частині 7 статті 118 ЗК України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з відповідним клопотанням: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу – надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.

Отже, зазначені повноваження відповідача не є дискреційними, у зв’язку з чим, колегія суддів відхиляє ці доводи апеляційної скарги.

Підсумовуючи наведене, враховуючи протиправність відмови відповідача, а також те, що клопотання позивача по суті не вирішено уповноваженим органом та за результатами його розгляду не прийнято відповідне рішення, у відповідності до вимог ст. 245 КАС України у поєднанні із ч. 2 ст. 9 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог та зобов’язати відповідача повторно розглянути заяву позивача і, відповідно, прийняти рішення по суті поставленого у ній питання.

У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України).

Оскільки зазначені вище обставини залишені судом поза увагою та цим обставинам не надана належна правова оцінка, колегія суддів частково задовольняє апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Сумській області та скасовує рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.12.2018 року в частині, якою задоволені позовні вимоги ОСОБА_2 про зобов’язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Хустянської сільської ради Буринського району Сумської області, - з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні даної позовної вимоги ОСОБА_2 та, відповідно до положень ч. 2 ст. 9 КАС України, про зобов’язання ГУ Держгеокадастру у Сумській області повторно розглянути звернення ОСОБА_2 від 17.09.2018 року.

Щодо решти позовних вимог суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відтак, відсутні підстави для його скасування в іншій частині.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Інші доводи і заперечення на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10.02.2010 року).

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 292, 293, 308, 311, 313, 315, 316, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області задовольнити частково.

Скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року в частині, якою задоволені позовні вимоги ОСОБА_2 про зобов’язання Головне управління Держгеокадастру у Сумській області надати ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Хустянської сільської ради Буринського району Сумської області, - з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні даної позовної вимоги ОСОБА_2.

Зобов’язати Головне управління Держгеокадастру у Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Хустянської сільської ради Буринського району Сумської області від 17 вересня 2018 року.

В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року, - залишити без змін.

Постанова Другого апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття. Учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених Кодексом адміністративного судочинства України. Касаційна скарга на судове рішення подається безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя (підпис)Л.В. Мельнікова

Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський О.М. Калитка