ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 квітня 2019 року № 640/1171/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., за участю секретаря судового засідання Шевченко М.В., за участю учасників справи

від позивача - ОСОБА_1 - особисто, ОСОБА_2 , ОСОБА_3

від відповідача-1 - ОСОБА_4

від відповідача-2 - ОСОБА_5

від третьої особи-1,2 - ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до треті особиМіністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України Кабінет Міністрів України Міністерство юстиції України

про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії ,

Прийняв до уваги наступне

ОСОБА_1 (надалі по тексту - ОСОБА_1 та/або позивач) звернувся до суду з даним позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати п. 12.20 Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ № 622 від 21.08.1998.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що вказаний пункт оскаржуваного наказу не відповідає Конституції України, законам України та обмежує права та свободи громадян.

Відповідачі проти позову заперечували, про що подали відзиви на позовну заяву, в яких зазначили не безпідставність та необґрунтованість позовних вимог.

Треті особи заперечували проти позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Як слідує з матеріалів справи, 04.12.2018 інспектором КОЗуСДС Славутицького ВП лейтенантом поліції Пилеко Д.М. складено протокол про адміністративне правопорушення серії АА № 411753 (далі по тексту -Протокол) стосовно ОСОБА_1 , який вчинив правопорушення передбачене ст. 193 КУпАП.

У Протоколі щодо складу правопорушення зазначено: «станом на 04.12.2018 ОСОБА_1 ухиляється від реалізації належної йому мисливської вогнепальної рушниці HALSAN К-20 № НОМЕР_1 після анулювання 12.10.2018 дозволу № 500/102 на право носіння і зберігання гладкоствольної зброї, порушуючи п. 12.20 Наказу № 622 МВС України, чим вчинив правопорушення, передбачене cm. 193 КУпАП».

Таким чином, на думку позивача, Інструкцією про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21.08.1998 № 622 встановлено обмеження позивача права власності, зокрема права власності на зброю, що і слугувало підставою для звернення останнього до суду.

Оцінивши за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21.08.1998 № 622 затверджено Інструкцію про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів (надалі по тексту - Інструкція).

Ця Інструкція визначає умови та порядок видачі та анулювання дозволів на придбання, зберігання, облік, охорону, носіння, перевезення і використання зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, боєприпасів, інших предметів, матеріалів та речовин, щодо зберігання і використання яких установлено спеціальні правила, порядок та на які поширюється дія дозвільної системи, правил поводження з ними та їх застосування.

Згідно п.7 Інструкції облік власників мисливської вогнепальної нарізної, гладкоствольної, пневматичної, а також холодної зброї, пристроїв здійснюється в книзі обліку власників мисливської вогнепальної, пневматичної зброї, а також холодної зброї (додаток 13). Відомості про наявність такої зброї у громадян заносяться в БД.

На кожну особу, яка володіє вогнепальною мисливською, а також холодною, нагородною, пневматичною зброєю (крім відомчої зброї), пристроями, заводиться особова справа. Особові справи власників нарізної, нагородної вогнепальної зброї та пристроїв ведуться в УП ГУНП, а на власників мисливської гладкоствольної, пневматичної та холодної зброї - у територіальних підрозділах поліції.

Контроль за зберіганням вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв, що належать громадянам, здійснюється органами поліції відповідно до законодавства. Перевірка порядку зберігання зброї громадянами проводиться дільничними офіцерами поліції не рідше одного разу на три роки. Про результати перевірки складається рапорт, який підшивається до особової справи власника зброї, пристрою. Вимоги працівників органів поліції щодо забезпечення схоронності вогнепальної зброї та бойових припасів до неї, а також пневматичної, холодної зброї, пристроїв, патронів до них є обов`язковими для її власників. При оформленні завдання дільничному офіцеру поліції допускається його заповнення як на кожного власника окремо, так і на групу власників за списком.

Відповідно до п. 12.1 Інструкції правом придбання мисливської гладкоствольної зброї та основних частин до неї користуються громадяни України, які досягли 21-річного віку, мисливської нарізної зброї та основних частин до неї - 25-річного віку, холодної, охолощеної та пневматичної зброї та основних частин до неї - 18-річного віку. Кількість зброї, яку може мати громадянин України, не обмежена, однак власник зброї повинен забезпечити її безумовну схоронність.

Придбана мисливська вогнепальна нарізна, гладкоствольна зброя, основні частини зброї, охолощена, пневматична зброя, холодна зброя, пристрої протягом десяти днів з дня придбання мають бути зареєстровані в органах поліції за місцем проживання власника з одержанням дозволу на її зберігання та носіння (п.12.4 Інструкції).

У разі анулювання дозволу на зберігання та носіння вогнепальної зброї (разом із основними частинами зброї - за наявності), пневматичної та холодної, охолощеної зброї, пристроїв органом поліції виноситься мотивований висновок про анулювання дозволу на їх зберігання (додаток 24), який затверджується начальником органу поліції. У цьому висновку викладаються підстави прийняття такого рішення (п. 12.19 Інструкції).

У разі анулювання органом поліції дозволу на зберігання та носіння вогнепальної зброї (разом із основними частинами зброї - за наявності), пневматичної та холодної, охолощеної зброї, пристроїв вони в 15-денний строк передаються власниками на комісійний продаж або можуть бути переоформлені на особу, що має дозвіл на їх придбання (п.12.20 Інструкції).

Тобто, Інструкцією встановлено не правила стосовно власності на зброю, а лише способи реалізації обмежень, встановлених іншими нормативними актами.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень КАС України під час розгляду адміністративних справ», підставами для визнання будь-якого акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Згідно з ч. 2 ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Вказана норма Конституції кореспондується зі статтею 178 Цивільного кодексу України, положеннями якої передбачено, що об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом (абз. 2 ч. 2 ст. 178 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 4 Положення про дозвільну систему, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 576, право на володіння вогнепальною зброєю посадовими особами та громадянами і умови її застосування визначаються в порядку, встановленому законодавством України.

Пунктом 15 Положення про дозвільну систему визначено, що посадові особи та громадяни, які порушили порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, охорони, перевезення і використання предметів, матеріалів і речовин, відкриття і функціонування підприємств, майстерень і лабораторій, на які поширюється дозвільна система, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Слід зазначити, що обмеження щодо оборотоздатності об`єктів цивільного права, які є предметом регулювання оскаржуваного позивачем нормативно-правового акту (вогнепальної зброї, пневматичної та холодної, охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії), а також їх придбання лише за наявності дозволу відповідного органу, прямо встановлені законодавчими актами України - Кодексом України про адміністративні правопорушення, та постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 року № 2471-XII «Про право власності на окремі види майна».

Так, відповідно до диспозиції ч. 1 статті 190 КУпАП придбання, зберігання, передача іншим особам або продаж громадянами вогнепальної мисливської чи холодної зброї, а також пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду без відповідного документа дозвільного характеру, виданого уповноваженим державним органом, - тягнуть за собою відповідну санкцію.

Статтею 193 КУпАП передбачена відповідальність за ухилення від реалізації вогнепальної мисливської чи холодної зброї, а також пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду і бойових припасів громадянами, у яких уповноваженим державним органом анульовано документ дозвільного характеру на їх зберігання і носіння.

Відповідно до диспозиції ч. 1 статті 194 КУпАП продаж працівниками торговельних підприємств (організацій) вогнепальної мисливської чи холодної зброї, а також пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду і бойових припасів підприємствам, установам, організаціям та громадянам, що не мають на це відповідного документа дозвільного характеру, виданого уповноваженим державним органом, - тягне за собою санкцію установлену Законом.

Отже законодавець, чітко визначив, що наявність дозволу виданого особі на придбання зброї, боєприпасів та спеціальних засобів є обов`язковою умовою для вчинення відповідного правочину, а його відсутність у особи унеможливлює їх придбання та подальше зберігання і використання на законних підставах. Крім того, відсутність у особи відповідного дозволу на придбання, зберігання та використання зброї, боєприпасів та спеціальних засобів є складовою правопорушення та є підставою для притягнення суб`єкта відповідних правовідносин до юридичної відповідальності.

Також, постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 року № 2471-ХІІ «Про право власності на окремі види майна» визначено Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об`єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб та щодо яких встановлено спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна.

Так, відповідно до норм встановлених постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 року № 2471-ХІІ, громадяни набувають права власності на такі види майна, придбаного ними з відповідного дозволу, що надається:

на вогнепальну гладкоствольну мисливську зброю - органами внутрішніх справ за місцем проживання особам, які досягай 21-річного віку;

на вогнепальну мисливську нарізну зброю (мисливські карабіни, гвинтівки, комбіновану зброю з нарізними стволами) - органами внутрішніх справ за місцем проживання особам, які досягай 25-річного віку;

на газові пістолети, револьвери і патрони до них, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії, - органами внутрішніх справ за місцем проживання особам, які досягай 18-річного віку;

на холодну зброю та пневматичну зброю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду - органами внутрішніх справ за місцем проживання особам, які досягай 18-річного віку.

Отже, відповідно до вимог постанови Верховної Ради України від 17 червня 1992 року № 2471-ХІІ «Про право власності на окремі види майна», для придбання самостійно вибраного громадянином виду зброї останній повинен отримати відповідний дозвіл в органі внутрішніх справ, (на сьогодні, відповідно до перехідних Положень Закону України «Про національну поліцію» в органах Національної поліції України).

Як слідує з матеріалів справи, відповідно до висновку за фактом порушення вимог зберігання зброї від 12.10.2018 інспектор КОЗ у СДС Славутицького ВП лейтенант поліції Пилеко Д.М., розглянувши матеріали перевірки ЖЄО №2447 від 19.09.2018 зробив висновок про анулювання дозволу №102 на право носіння та зберігання мисливської гладкоствольної рушниці HATSAN», к-20, № НОМЕР_1 , належної громадянину ОСОБА_1

Повідомленням від 18.10.2018 ОСОБА_1 було поінформовано про вказаний вище висновок та про обов`язок реалізації, який він отримав 19.10.2018.

В подальшому Постановою Славутського міського суду Київської області від 17.12.2018 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.193 КУпАП і піддати стягненню у виді штрафу в розмірі п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 85 гривень, з оплатним вилученням зброї.

Аналіз наведених норм в контексті спірних правовідносин дає змогу дійти висновку, що позивач став учасником правовідносин, які регулюються Інструкцією, в момент реєстрації за собою у встановленому Законом порядку права на володіння зброєю, а отже у випадку не згоди із п.12.20 Інструкції мав можливість оскаржити його в судовому порядку, починаючи з дати такої реєстрації. Як зазначив позивач у підготовчому судовому засіданні, дозвіл № 500/102 на право носіння та зберігання гладкоствольної зброї (HATSAN K-20 № НОМЕР_1 ) ним було отримано ще у 2016 році.

Оскільки за весь час володіння зброєю позивач не звертався до суду з позовом про оскарження положень п.12.20 Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів, суд приходить до висновку, що в даному випадку спір нерозривно пов`язаний з притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а отже належним способом захисту порушеного права є вирішення питання про притягнення до адміністративної відповідальності, оскарження висновку про анулювання дозволу, що в свою чергу свідчить на користь відсутності підстав для скасування п.12.20 Інструкції.

Твердження позивача щодо нечинності Постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 576 «Про затвердження Положення про дозвільну систему», як підстава стверджувати про невідповідність нормативного акту - акту вищої юридичної сили судом до уваги не приймається.

По-перше, Постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 576 офіційно оприлюднена на сайті Верховної Ради України, на якому відсутня інформація про втрату чинності даного документу.

Окремо слід зазначити, що до постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 576 неодноразово вносилися зміни і доповнення, зокрема постановами Кабінету Міністрів України: від 7 вересня 1993 року № 706; від 31 травня 1995 року № 373; від 22 лютого 1999 року № 256; від 21 липня 1999 року № 1326; від 1 вересня 2000 року № 1381; від 28 травня 2001 року № 575; від 25 грудня 2002 року № 1953; від 20 квітня 2007 року № 648; від 29 грудня 2010 року № 1216; від 21 травня 2012 року № 430; від 27 липня 2016 року № 484; від 14 грудня 2016 року № 938; від 31 січня 2018 року №45.

Крім того, постанову Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 576 внесено до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

По-друге, Судом на адресу Міністерства юстиції України 01.03.2019 скеровано судовий запит щодо надання пояснень чи було здійснено Міністерством юстиції України публікацію Постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 року № 576 (576-92-п) «Про затвердження положення про дозвільну систему». У разі здійснення такої публікації запропоновано повідомити де і коли було здійснено таку публікацію, а також Витяг Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Міністерство юстиції України повідомило суд, що Постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 576 «Про затвердження Положення про дозвільну систему» включена до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів 13.07.1999 з реєстраційним кодом 8940/1999.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 №576 затверджено Положення про дозвільну систему, яке введено в дію з 15.10.1992.

У Міністерстві юстиції Україні відсутня інформація про опублікування постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 №576, та вказана публікація у Зібранні постанов Уряду Української РСР - відсутня.

Водночас вказано, що на дату прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 №576 «Про затвердження Положення про дозвільну систему» порядок набрання чинності постановами Кабінету Міністрів України визначався постановою Ради Міністрів Української РСР від 29.02.1980 № 144 «Про порядок опублікування постанов і набрання чинності постановами і розпорядженнями Уряду Української РСР».

Так, пунктом 2 постанови Ради Міністрів Української РСР від 29.02.1980 № 144 встановлено, що в постановах Уряду УРСР нормативного характеру повинен бути вказаний строк введення їх в дію. У тих випадках, коли в постановах Уряду УРСР не вказаний строк введення в дію, вони набирають чинності з моменту їх прийняття.

Крім того, у самій Постанові Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 №576 «Про затвердження Положення про дозвільну систему» вказано: «Затвердити Положення про дозвільну систему, що додається, і ввести його в дію з 15 жовтня 1992 року».

Більше того, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за необхідне відзначити, що станом на дату вирішення спору по суті заявлених позовних вимог відсутнє рішення суду, або іншого уповноваженого на те органу про визнання нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 576 (576-92-п) «Про затвердження положення про дозвільну систему».

Враховуючи вищевикладене, а також беручи о уваги, що а ні в позовній заяві, а ні під час розгляду справи позивач не зміг обґрунтувати наявність причинно-наслідкового зв`язку між прийняттям п.12.20 оскаржуваної Інструкції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21.08.1998 № 622 та порушеним правом ОСОБА_1 , внаслідок чого в позові слід відмовити.

Проаналізувавши обставини справи на предмет дотримання відповідачем положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що приймаючи оскаржуваний п.12.20 Інструкції відповідач діяв на підставі та у межах своїх повноважень, які використовувалися з метою, з якою такі повноваження надані, добросовісно та розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, пропорційно, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для задоволення останніх.

Керуючись статтями 77, 245, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог повністю.

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення суду виготовлено 16.05.2019

Суддя Р.О. Арсірій