Ухвала   

15 травня 2019 року

м. Київ

справа № 333/2412/18

провадження № 61-8265 ск 19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Хопти С. Ф. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 27 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 у власних інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Гармашов Георгій Михайлович, районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району як орган опіки та піклування, про визнання договору купівлі-продажу недійсним та застосування наслідків недійсності правочину,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом та просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири   АДРЕСА_1 , укладений 18 січня           2016 року між нею та ОСОБА_2 , та застосувати наслідки недійсності правочину.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 січня              2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 27 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2019 року у цій справі залишено без змін.

У травні 2019 року до Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 27 березня 2019 року, у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, виходячи з наступних підстав.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розташована серед Загальних положень цього Кодексу, яка поширюється й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та незмінну судову практику у цій категорії справ

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню. Верховний Суд таких випадків також не встановив.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України

суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, статтею 390, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду                    від 27 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 у власних інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Гармашов Георгій Михайлович, районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району як орган опіки та піклування, про визнання договору купівлі-продажу недійсним та застосування наслідків недійсності правочину відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Суддя                                                                                                                                С. Ф. Хопта