Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

Справа № 617/1315/15-ц

Провадження № 14-219 цс 18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача - Гудими Д. А.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Золотнікова О.  С., Кібенко О. Р .,  Князєва В. С. ,  Лобойка Л. М. , Лященко Н. П. , Прокопенка О. Б. , Рогач Л. І. , Саприкіної І. В. , Ситнік О. М. , Уркевича В. Ю. , Яновської О. Г.

розглянула справу за позовом Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства (далі також - ДП) «Вовчанське лісове господарство», від імені яких в інтересах держави позов подав прокурор Вовчанського району Харківської області (далі також - прокурор), до Вовчанської районної державної адміністрації (далі також - РДА) Харківської області, ОСОБА_12 , про визнання недійсними розпоряджень

за касаційною скаргою заступника прокурора Харківської області на ухвалу Вовчанського районного суду Харківської області від 23 липня 2015 року, постановлену суддею Король Т. В., й ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 1 вересня 2015 року, постановлену колегією суддів у складі Довгаль А. П., Коваленко І. П., Коровіна С. Г.

Учасники справи:

­        позивачі: Державне агентство лісових ресурсів України, Харківське обласне управління лісового та мисливського господарства, ДП «Вовчанське лісове господарство», від імені яких в інтересах держави позов подав прокурор Вовчанського району Харківської області;

­        відповідачі: Вовчанська РДА Харківської області, ОСОБА_12 .

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1.           У липні 2015 року прокурор звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати незаконними та скасувати:

1.1.       Розпорядження голови Вовчанської РДА Харківської області від 19 травня 2008 року № 456 «Про надання ОСОБА_12 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для передачі їх у власність для індивідуального дачного будівництва» (далі - розпорядження № 456);

1.2.       Розпорядження голови Вовчанської РДА Харківської області від 15 червня 2012 року № 316 «Про затвердження Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель запасу рекреаційного призначення для будівництва індивідуального дачного будинку ОСОБА_13 по АДРЕСА_1 , ОСОБА_14 по АДРЕСА_2 , ОСОБА_15 по АДРЕСА_3 , ОСОБА_12 по АДРЕСА_4 , ОСОБА_16 по АДРЕСА_5 , ОСОБА_17 по АДРЕСА_6 , ОСОБА_18 по АДРЕСА_7 , ОСОБА_19 по АДРЕСА_8 , ОСОБА_20 по АДРЕСА_9, за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району» (далі - розпорядження № 316) в частині передання ОСОБА_12 у власність земельної ділянки загальною площею 0,10 га (кадастровий номер НОМЕР_1 ) для індивідуального дачного будівництва (далі - земельна ділянка).

2.           Мотивував позов такими обставинами :

2.1.       Розпорядження № 456 і № 316 видані з порушенням вимог статей 20, 116 і 118 Земельного кодексу (далі - ЗК) України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статті 5 Лісового кодексу України та розпорядження Кабінету Міністрів України № 610 р від 10 квітня 2008 року;

2.2.       Оскаржені розпорядження видані за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України про вилучення земельної ділянки з постійного користування ДП «Вовчанське лісове господарство» та без попередньої зміни її цільового призначення;

2.3.       Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки не проходив обов'язкової державної експертизи, передбаченої статтею 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3.           23 липня 2015 року Вовчанський районний суд Харківської області постановив ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі.

4.           Мотивував ухвалу тим, що спори про оскарження рішень суб'єктів владних повноважень мають розглядатися за правилами адміністративного, а не цивільного судочинства.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5.           1 вересня 2015 року Апеляційний суд Харківської області постановив ухвалу, якою залишив без змін ухвалу суду першої інстанції.

6.           Ухвалу апеляційний суд обґрунтував тим, що вимоги прокурора зводяться до визнання незаконними розпоряджень голови Вовчанської РДА Харківської області. А тому за відсутності спору про право згідно з пунктом 1 частини першої та частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України у редакції, чинній на час постановлення ухвал судами першої й апеляційної інстанцій, прокурор мав звернутися з позовом до суду адміністративної юрисдикції. А крім того, відсутні дані про наявність у ОСОБА_12 державного акта на право власності на земельну ділянку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7.           У лютому 2016 року заступник прокурора Харківської області звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, вважаючи, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

8.           Просить скасувати ухвалу Вовчанського районного суду Харківської області від 23 липня 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 1 вересня 2015 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

9.           16 травня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

10.        Обґрунтував ухвалу тим, що заступник прокурора Харківської області оскаржує ухвалу Вовчанського районного суду Харківської області від 23 липня 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 1 вересня 2015 року з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

11.        Прокурор вважає, що спори, пов'язані із земельними відносинами, в яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, є приватноправовими. А тому ця справа має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

12.        Захист прав на земельні ділянки здійснюється способами, визначеними статтями 16, 21 і 393 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, статтею 152 ЗК України, зокрема шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування.

13.        Правовідносини сторін цього спору стосуються підстав набуття права власності на земельну ділянку, і Вовчанська РДА Харківської області у цих правовідносинах не здійснювала владних управлінських функцій. Прокурор звертає увагу на висновок Верховного Суду України, сформульований у постановах від 11 листопада 2014 року у справі № 21-493а14 та від 25 листопада 2015 року у справі № 21-5535а15, відповідно до якого у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передання земельної ділянки у власність чи в оренду подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою цієї ділянки має вирішуватися за правилами цивільного (господарського) судочинства, оскільки виникає спір про цивільне право.

(2) Доводи інших учасників справи

14.        Позивачі, відповідачі відзиви на касаційну скаргу не подали.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

15.        Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

16.        ЦПК України у редакції, чинній на час постановлення ухвал судами першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних, земельних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). Близький за змістом припис викладений у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.

17.        Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа-учасник приватноправових відносин.

18.        Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

19.        Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у редакції, чинній на час постановлення ухвал судами першої й апеляційної інстанцій, до адміністративних судів могли бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

20.        Вжитий у цьому приписі термін «суб'єкт владних повноважень» згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 КАС України у зазначеній редакції позначав орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу або іншого суб'єкта, який здійснював владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

21.        Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення (частина друга статті 4 КАС України у вказаній редакції).

22.        Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у тій же редакціївизначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

23.        Пункт 2 частини першої статті 4 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, передбачає, що публічно-правовим є, зокрема, спір, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

24.        Юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності (частина перша, пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у редакції, чинній на час постановлення ухвал судами першої й апеляційної інстанцій). Близький за змістом припис закріплений у пункті 1 частини першої статті 19 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.

25.        Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

26.        Стосовно терміну «публічно-владні управлінські функції», то у розумінні пункту 2 частини першої статті 4 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, термін «публічно-» означає, що такі функції суб'єкта спрямовані на задоволення публічного інтересу; зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб'єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин. Управлінські функції - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб'єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб'єкта. Аналогічний зміст має термін «владні управлінські функції», закріплений у пункті 1 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час постановлення ухвал судами першої й апеляційної інстанцій.

27.        З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (аналогічний висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17).

28.        Отже, до компетенції адміністративних судів належать, зокрема, спори фізичних або юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Тобто, адміністративні суди розглядають публічно-правові спори - такі, що виникають, зокрема, у зв'язку зі здійсненням владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності органів публічної влади. Якщо в результаті їх здійснення приймається рішення, на підставі якого особа набуває речове право на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 809/739/17).

29.        На стадії формування земельної ділянки особа, яка прагне отримати цю ділянку у власність, з одного боку, та відповідний орган державної влади чи місцевого самоврядування, уповноважений приймати рішення щодо надання відповідної ділянки у власність, з іншого боку, перебувають в адміністративних відносинах.

30.        Тому допоки на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, який прийняв рішення щодо передання земельної ділянки у власність, особа не зареєструвала відповідне речове право на цю ділянку, за участі такого суб'єкта існує публічно-правовий спір, який належить до юрисдикції адміністративного суду, крім випадку, якщо певне речове право на ту ж ділянку чи на її частину на момент прийняття вказаного рішення належить іншій особі.

31.        Суди у цій справі вважали, що оскільки позовні вимоги стосувалися визнання незаконними розпоряджень № 456 і № 316, які є рішеннями суб'єкта владних повноважень, то спір про цивільне право відсутній.

32.        Відповідно до частин другої та третьої статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

33.        Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом або за результатами аукціону (частина перша статті 116 ЗК України).

34.        Згідно зі статтями 122 і 123 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

35.        За змістом пункту «а» частини першої статті 17 ЗК України та пункту 2 частини першої статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених ЗК України.

36.        Реалізуючи ці повноваження, місцеві державні адміністрації наділені правом приймати управлінські рішення та у відносинах з прийняття таких рішень є суб'єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції (близьких за змістом висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 29 серпня 2018 року у справі № 640/9870/16-а).

37.        Передача земельних ділянок у власність відбувається шляхом прийняття уповноваженим органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування рішення на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (статті 118 ЗК України):

37.1.    Особа, зацікавлена в одержанні у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу, який має повноваження на передання у власність таких земельних ділянок.

37.2.    Цей орган у межах його повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

37.3.    Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою.

37.4.    Вказана Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу висновок щодо погодження проекту землеустрою або відмови у його погодженні. У разі відмови у погодженні проект повертається заявнику.

37.5.    Уповноважений орган у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи, приймає рішення про надання земельної ділянки у власність.

38.        Отже, набуття права власності на земельну ділянку відбувається поетапно: від отримання на розробку проекту землеустрою дозволу, який оформлюється відповідним рішенням органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, - до затвердження такого проекту цим органом і передання ним земельної ділянки у власність.

39.        Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частина десята статті 118 ЗК України).

40.        Рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оскаржуватися на предмет його законності, а вимоги про визнання такого рішення незаконним - розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації цього рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являтися до суду для розгляду за правилами цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права власності на земельну ділянку), що виникло внаслідок і після реалізації відповідного рішення суб'єкта владних повноважень (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 24 квітня 2018 року у справі № 401/2400/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 911/44/17).

41.        Відповідно до частини першої статті 181 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

42.        Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права. За змістом статті 126 цього кодексу у випадку безоплатної передачі органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування у власність земельної ділянки право власності на неї посвідчується державним актом на право власності на земельну ділянку.

43.        Відповідно до пункту 4 частини першої статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація права власності проводиться на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, у випадках, встановлених законом. А згідно з пунктом 8 частини першої статті 27 того ж Закону у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, державна реєстрація права власності проводиться на підставі державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку, виданих до 1 січня 2013 року.

44.        Пункт 9 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначав, що державна реєстрація земельних ділянок, які передаються у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснюється з видачею державних актів на право власності на земельні ділянки до 1 січня 2013 року.

45.        З 1 січня 2013 року до 1 січня 2016 року фізичним та юридичним особам у разі безоплатної передачі їм земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності за рішеннями органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування видавалося свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що і було підставою для державної реєстрації права власності на земельну ділянку (пункт 8-1 частини першої статті 18, пункт 2 частини першої статті 19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, у редакції, чинній у вказаний період часу).

46.        З 1 січня 2016 року для державної реєстрації права власності на земельну ділянку, відповідне право на яку набувається шляхом її передання із земель державної або комунальної власності, подається рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передання земельної ділянки у власність (пункт 47 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 у редакції, чинній до 9 грудня 2017 року, та пункт 81-2 цього ж Порядку у редакції, чинній з 9 грудня 2017 року).

47.        Тобто, законодавство, чинне на час виникнення спірних правовідносин, не передбачало можливості державної реєстрації права власності на земельну ділянку на підставі рішення уповноваженого органу про затвердження проекту землеустрою щодо відведення цієї ділянки для передання її у власність. Такою підставою був відповідний державний акт, а з 1 січня 2013 року до 1 січня 2016 року - і свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

48.        Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення про передання земельної ділянки у власність є актом, необхідним для набуття у власність цього об'єкта у майбутньому - з моменту державної реєстрації відповідного цивільного права.

49.        Отже, для визначення юрисдикції суду щодо розгляду спору про оскарження рішення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передання її у власність і рішення про затвердження такого проекту важливим є не лише участь у відповідних правовідносинах суб'єкта владних повноважень, а й встановлення факту реалізації його рішень і державної реєстрації за набувачем земельної ділянки права власності на неї. Якщо на момент звернення до суду з позовом така реєстрація не була проведена та відсутня державна реєстрація речового права на цю земельну ділянку чи її частину за іншою особою, спір належить до юрисдикції адміністративного суду.

50.        Суди першої й апеляційної інстанцій не встановили факти отримання  ОСОБА_12 державного акта чи свідоцтва про право власності на земельну ділянку на підставі розпоряджень № 456 і № 316 та подальшої державної реєстрації цього права на момент відмови у відкритті провадження у справі. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскарження вказаних розпоряджень має відбуватися за правилами адміністративного судочинства. (аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 536/233/16-ц, від 24 квітня 2018 року у справі № 401/2400/16-ц і від 28 листопада 2018 року у справі № 536/158/16-ц; близький за змістом підхід підтримали у висновках члени НКР ОСОБА_38, ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 )

51.        Довід заступника прокурора Харківської області щодо суперечності висновків судів першої й апеляційної інстанцій у цій справі висновкам Верховного Суду України, викладеним у постановах від 11 листопада 2014 року у справі № 21-493а14 та від 25 листопада 2015 року у справі № 21-5535а15, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим.

52.        Так, спір у справі № 21-493а14 стосувався неподібних з цією справою правовідносин щодо скасування рішення міської ради про укладання додаткової угоди про розірвання договору оренди та передання земельної ділянки в оренду іншому орендодавцю. Тоді як висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 617/1315/15-ц узгоджується з висновком Верховного Суду України, сформульованим у постанові від 25 листопада 2015 року у справі № 21-5535а15, та з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 809/1946/15, від 28 березня 2018 року у справі № 522/18500/16-а, від 6 червня 2018 року у справі № 826/631/15, від 3 жовтня 2018 року у справі № 357/14358/15-а (К/9901/13506/18), від 3 жовтня 2018 року у справі № 2-а-299/10, спори в яких стосувалися вже зареєстрованого права власності на земельні ділянки, підтвердженого відповідними державними актами, виданими на підставі оскаржених рішень органів місцевого самоврядування чи органів державної виконавчої влади. У зазначених постановах Верховний Суд України та Велика Палата Верховного Суду дійшли висновку про те, що якщо в результаті прийняття рішення суб'єктом владних повноважень фізична особа набула речове право на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

53.        Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

54.        Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

55.        Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

56.        Дійшовши висновку про належність спору до юрисдикції адміністративного суду, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому залишає її без задоволення, а ухвали судів першої й апеляційної інстанцій - без змін.

(2.2) Щодо судових витрат

57.        З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з поданням касаційної скарги, покладаються на прокуратуру Харківської області.

(3) Висновки щодо застосування норм права

58.        Юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності (частина перша, пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). Близький за змістом припис закріплений у пункті 1 частини першої статті 19 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.

59.        На стадії формування земельної ділянки особа, яка прагне отримати цю ділянку у власність, з одного боку, та відповідний орган державної влади чи місцевого самоврядування, уповноважений приймати рішення щодо надання відповідної ділянки у власність, з іншого боку, перебувають в адміністративних відносинах. Рішення суб'єкта владних повноважень про передання земельної ділянки у власність є актом, необхідним для набуття у власність цього об'єкта у майбутньому - з моменту державної реєстрації відповідного цивільного права.

60.        Допоки на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, який прийняв рішення щодо передання земельної ділянки у власність, особа не зареєструвала відповідне речове право на цю ділянку, за участі такого суб'єкта існує публічно-правовий спір, який належить до юрисдикції адміністративного суду, крім випадку, якщо певне речове право на ту ж ділянку чи на її частину на момент прийняття вказаного рішення належить іншій особі.

Керуючись частиною першою статті 400, частиною третьою статті 406, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А :

1.    Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.

2.    Ухвалу Вовчанського районного суду Харківської області від 23 липня 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 1 вересня 2015 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає.

Відповідно до частини третьої статті 415 Цивільного процесуального кодексу України постанову оформив суддя Князєв В. С.