Справа №760/4263/24

2-о/760/249/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2024 року Солом`янський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Верещінської І.В., за участі секретаря Прищепи С.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), заінтересована особа: Солом`янський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України,-

ВСТАНОВИВ:

Заявник звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва із вищевказаною заявою. Зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на тимчасово окупованій території України у м. Бердянськ, Запорізької області помер її брат,- ОСОБА_2 , у віці 55 років.

Факт смерті ОСОБА_2 підтверджується копією довідки про смерть від 09 листопада 2023 року № С-12027 та копією свідоцтва про смерть від 09 листопада року, серії НОМЕР_1 . Однак з підстав відсутності діючих органів державної влади на території м. Бердянськ, Запорізької області заявник немає можливості належним чином зафіксувати смерть брата та отримати відповідні документи. За таких обставин, просить суд встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження: Запорізька область, м. Бердянськ, Україна, місце смерті - Запорізька область, м. Бердянськ, Україна дата смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 28.02.2024 року було відкрито окреме провадження в справі.

В судове засідання заявник не з`явилась. Надала до суду заяву про проведення судового засідання за її відсутності, свою заяву просила задовольнити.

Представник заінтересованої особи Солом`янського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві в судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив. Жодних заяв, клопотань до суду не подав. Враховуючи невідкладний розгляд судом даної категорії справ, суд вважає за можливе провести розгляд за відсутності представника заінтересованої особи.

Дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що заява ОСОБА_1 , заінтересована особа: Солом`янський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України обґрунтована та підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав:

За правилами п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Відповідно до абзацу 2 ч.1 ст.317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтв про народження актовий запис 508, серія НОМЕР_2 та актовий запис 653, серія НОМЕР_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є братом та сестрою. (а.с. 8,9)

Як вбачається із копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого ЗАГС №3 Департаменту ЗАГС Міністерства юстиції Республіки Крим (мовою оригіналу «ЗАГС №3 Департамента ЗАГС Министерства юстиции Республики Крым») ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на тимчасово окупованій території України у м. Бердянськ, Запорізької області. (а.с.11) В якості доказу також подано фотокартку з місця поховання ОСОБА_2 (а.с. 12).

Згідно з ч.2 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01 липня 2010 року №2398-VІ, державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть.

Згідно положень ст.4 цього Закону, органами державної реєстрації актів цивільного стану є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану; відділи державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції (далі - відділи державної реєстрації актів цивільного стану); виконавчі органи сільських, селищних і міських (крім міст обласного значення) рад.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа, встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або оголошення її померлою.

Розділом 3 п.5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України №52/5 від 18.10.2000 р, передбачено, що підставою для державної реєстрації смерті є: -лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.08.2006 №545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за №1150/13024; фельдшерська довідка про смерть (форма №106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за №1150/13024 (далі - фельдшерська довідка про смерть); лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; рішення суду про оголошення особи померлою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Так, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22.12.2022 № 309 - м. Бердянськ Бердянської міської територіальної громади є тимчасово окупованою територією, дата початку тимчасової окупації 27.02.2022 року на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Ст.1 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч.1-3 ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Частиною першою статті 17 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.

Згідно зі ст.18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Оцінюючи надані заявником документи, суд виходить із того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.

Відповідно до статей 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18 грудня 1996 року, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016 року) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016 року, §142).

Отже, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.

Відповідно до ч.3, 4 ст.49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01 липня 2010 року №2398-VI передбачено, що державна реєстрація актів цивільного стану у встановлених законом випадках є обов`язковою. Відомості про смерть особи підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

Звернення в суд з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення необхідне заявнику для внесення відповідного запису до Єдиного Державного реєстру актів цивільного стану України і видачі свідоцтва про смерть.

Оскільки заявнця позбавлена можливості в іншому, аніж у судовому порядку, встановити факт смерті свого брата, а також надати для реєстрації смерті документ, передбачений законодавством України, оцінюючи, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що факт смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Бердянськ, Запорізької області, Україна підтверджується наданими суду доказами. За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість заяви та необхідність її задоволення.

Частиною 4 ст. 317 ЦПК України передбачено, що ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.

Керуючись ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», ст.ст.13,42,77-81,293,317,319, 430 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Заяву задовольнити.

Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження: Запорізька область, м. Бердянськ, Україна, місце смерті - Запорізька область, м. Бердянськ, Україна дата смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду підлягає негайному виконанню.

Рішення суду невідкладно надіслати до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для державної реєстрації смерті особи.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя І.В. Верещінська