ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 725/8206/21

провадження № 61-11912св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Пророка В. В.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Балацький Олег Олександрович,

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 22 червня 2022 року у складі судді Вольської-Тонієвич О. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 01 листопада 2022 року у складі колегії суддів Перепелюк І. Б., Владичана А. І., Височанської Н. К.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Балацького Олега Олександровича про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування державної реєстрації права власності.

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Балацького О. О. про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування державної реєстрації права власності.

Позов мотивовано тим, що під час перебування батьків позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у шлюбі, її батько успадкував житловий будинок АДРЕСА_1 . В подальшому батьки здійснили добудову цього житлового будинку, у зв`язку із чим після завершення будівельних робіт вони у рівних частках стали співвласниками цього нерухомого майна, однак право власності на реконструйоване майно у встановленому законом порядку не зареєстрували.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла та після її смерті відкрилася спадщина на належну їй частку у будинку АДРЕСА_1 . В установлений законом строк позивач як спадкоємець першої черги за законом звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Втім, нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки були відсутні правовстановлюючі документи на відповідне нерухоме майно - будинок АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 . Після смерті батька спадкоємцем майна за заповітом є брат позивача - ОСОБА_2 (відповідач). Для отримання свідоцтва про право власності на спадкове майно за заповітом, відповідач надав нотаріусу свідоцтво про право власності батька на будинок № НОМЕР_1 від 21 лютого 1989 року (станом до його перебудови).

У зв`язку із зазначеним 20 липня 2020 року приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Балацький О. О. видав ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину на будинок АДРЕСА_1 з неіснуючими технічними характеристиками, а саме: житловий саманний будинок літ. А (житловою площею 23,70 кв. м), сарай літ. Б, вбиральня літ. В, гараж літ. Г, погріб літ. ПГ, криниця літ. К, огорожа № 1.

Однак, згідно із висновком судової будівельно-технічної експертизи від 05 листопада 2015 року № 15086, яка проводилась у справі № 725/43/15-ц, під час дослідження будинку АДРЕСА_1 встановлено наявність сучасного типу фундаменту, що не подібний тим, які влаштовувались до 1946 року, не встановлено жодного підтвердження наявності саманних стін у будинку, встановлена наявність у його стінах штучного керамічного каменю. Позивач вважає, що у справі № 725/43/15-ц суд встановив, що саманний будинок АДРЕСА_1 житловою площею 23,7 кв. м на день відповідного експертного обстеження вже не існував. Отже, станом на час видачі відповідачу свідоцтва про право на спадщину та реєстрації за ним права власності на будинок АДРЕСА_1 , цей об`єкт нерухомого майна із зазначеними технічними характеристиками не існував.

На переконання позивача нотаріус безпідставно не перевірив технічні характеристики відповідного спадкового майна, не оглянув його технічний паспорт.

Реєстрація права власності на будинок АДРЕСА_1 виключно за відповідачем порушує право позивача на спадкування майна після смерті її матері.

Позивач просила суд:

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом (серія та номер 864), видане 20 липня 2020 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О. О.;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 22 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 01 листопада 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції мотивував своє судове рішення тим, що додаткові будівельні роботи щодо будинку АДРЕСА_1 , які здійснили батьки сторін, необхідно розглядати як створення нового об'єкта незавершеного будівництва, оскільки відсутні докази належного введення його у експлуатацію. Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.

Отже, до позивача, як спадкоємця, перейшли права та обов`язки щодо права власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані спадкодавцем у процесі будівництва будинку; право завершити відповідне будівництво; право передати від свого імені для прийняття в експлуатацію завершений будівництвом відповідний об`єкт; право одержати на своє ім`я свідоцтво про право власності та зареєструвати належне їй право власності на відповідний об`єкт.

Оскільки у своїх позовних вимогах ОСОБА_1 , посилаючись на те, що реєстрація права власності на будинок АДРЕСА_1 відбулася незаконно, так як будинку із зазначеними технічними характеристиками на момент реєстрації права власності відповідача не існувало, вона фактично оспорює право власності відповідача ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 лише щодо його реєстрації, що є похідним правом. Проте право власності на будинок АДРЕСА_1 та відповідну його реєстрацію за своїм батьком ОСОБА_3 позивач не оспорює, у зв`язку із чим у задоволенні позову з наведених у ньому підстав слід відмовити.

Апеляційний суд повністю погодився із висновками суду першої інстанції, уточнивши, що належних та допустимих доказів того, що нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину, а в подальшому і при проведенні реєстрації допустив порушення вимог законодавства, позивач не надала, а суд таких порушень не встановив.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2023 року після усунення недоліків касаційної скарги відкрите касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2024 року справа призначена до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п`яти суддів.

05 лютого 2024 року справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ситнік О. М.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

З урахуванням змісту касаційної скарги ОСОБА_1 оскаржує зазначені судові рішення на підставі пунктів 1, 3 та 4 (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України) частини другої статті 389 ЦПК України.

На переконання позивача суди попередніх інстанцій здійснили неналежне дослідження доказів у справі та помилкову оцінку обставин справи, у тому числі преюдиційних обставин, встановлених судами у інших судових справах (№ 725/7179/19, № 725/43/15-ц), що призвело до прийняття необґрунтованих та незаконних судових рішень.

Через здійснену реєстрацію права власності відповідача на будинок АДРЕСА_1 з неіснуючими технічними параметрами (фактично замінений на новий об`єкт будівництва) позивач позбавлена можливості реалізувати ті права, які за нею визнали суди у попередніх справах.

У контексті пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України позивач вказує на те, що стаття 1301 ЦК України у поєднанні із пунктом 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» передбачає невичерпне коло підстав для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним. Зокрема, відсутній правовий висновок Верховного Суду про те, що такою підставою може бути отримання свідоцтва на неіснуючий реально об`єкт нерухомого майна.

Також ОСОБА_1 вказує на те, що суд апеляційної інстанції прийняв оскаржуване судове рішення без урахування правового висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 915/572/17.

Позиція інших учасників справи

Представник відповідача у березні 2023 року подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому вказує на її необґрунтованість та необхідність відмови у задоволенні її вимог, залишення оскаржуваних судових рішень без змін.

Зокрема, представник відповідача вказує, що оскільки предметом спору є право власності на житловий будинок житловою площею 23,70 кв. м, сарай літ. Б, вбиральня літ. В, гараж літ. Г, погріб літ. ПГ, криниця літ. К, огорожа № 1, право особистої приватної власності на які належало виключно батьку відповідача на підставі отриманого ним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16 травня 1983 року, яке він за заповітом заповів своєму сину, права та інтереси позивача не можуть вважатись порушеними спірним свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 20 липня 2020 року. Але позивач має право, зокрема, на здачу в експлуатацію житлового будинку загальною площею 123,70 кв. м, визнання на нього прав у порядку спадкування.

Закон України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон про держреєстрацію) не містить норми про те, що державну реєстрацію може бути проведено виключно на реально існуючі об`єкти нерухомого майна, зокрема це не випливає із статті 24 цього Закону.

Нотаріус не зобов`язаний здійснювати перевірку існування в натурі спадкового майна.

Фактичні обставини справи

Батьки позивача та відповідача перебували у зареєстрованому шлюбі.

Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 16 травня 1983 року ОСОБА_3 (батько сторін) успадкував житловий будинок АДРЕСА_1 .

Рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради народних депутатів від 21 лютого 1989 року № 43/3 дозволений ремонт житлового будинку АДРЕСА_1 з добудовою трьох жилих кімнат, коридору, комори, кухні.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла та після її смерті відкрилася спадщина. ОСОБА_1 у встановлений законом строк звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері, проте постановою державного нотаріуса їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв`язку із неподанням правовстановлюючих документів на житловий будинок АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько сторін - ОСОБА_3 , внаслідок чого відкрилася спадщина.

ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги після смерті батька ОСОБА_3 та має право на частину спадкового майна після померлої матері ОСОБА_4 .

За життя ОСОБА_3 склав заповіт на користь сина (відповідача ОСОБА_2 ), який був посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Савчук В. Г. 09 грудня 2013 року.

05 грудня 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька.

ОСОБА_2 також звернувся до нотаріуса з відповідною заявою про прийняття спадщини після смерті батька, у результаті чого зареєстрував за собою право власності на спадщину за заповітом після смерті батька, а саме - житловий будинок АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтями 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації, а державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 2 Закону про держреєстрацію державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону про держреєстрацію державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема: свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката (пункт 3); судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9).

Частинами першою та другою статті 5 Закону про держреєстрацію (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) було передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

Особливості процедури державної реєстрації права власності на нерухоме майно визначені Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.

Згідно із пунктом 12 цього Порядку (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

Під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор використовує відомості Державного реєстру прав, зокрема його невід`ємної архівної складової частини, а також Державного земельного кадастру, Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що підставою для проведення державної реєстрації права на житловий будинок загальною площею 23,70 кв. м з належними до нього господарським будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 є свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 20 липня 2020 року, що видане ОСОБА_2 приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О. О.

Крім того, суди встановили, що позивач не надала належних та допустимих доказів того, що нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину і при проведенні реєстрації допустив порушення вимог законодавства.

З матеріалів справи відомо, що спірне будинковолодіння за життя батьків сторін було перебудоване на підставі рішення Чернівецької міської ради від 21 лютого 1989 року.

В той же час, перебудований будинок на АДРЕСА_1 за життя батьків сторін не був прийнятий в експлуатацію у встановленому законом порядку.

Враховуючи вищезазначене, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок, що у позивача як спадкоємця могли виникнути лише права та обов`язки стосовно власності на будівельні матеріали та обладнання, використані під час будівництва, а також права на завершення будівництва, передачу об`єкта до експлуатації, отримання свідоцтва про власність та реєстрації цього права.

Скасування виданого відповідачеві свідоцтва про право на спадщину за заповітом не призведе до належного оформлення спадкових прав позивача на спірний новозбудований житловий будинок.

Враховуючи вказане, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначили, що задоволення позовних вимог, які виклала ОСОБА_1 в позовній заяві, не призведуть до поновлення її порушених прав як спадкоємця майна її матері.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 915/572/17 є безпідставними, оскільки висновки у цій справі і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів першої та апеляційної інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, підстав вийти за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 22 червня 2022 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 01 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанову оформив суддя Грушицький А. І.

Суддя-доповідач В. В. Пророк

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. М. Ситнік