КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 лютого 2024 року м. Київ

Унікальний номер справи № 757/39253/17-ц

Апеляційне провадження № 22-ц/824/4039/2024

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,

суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Дячук І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 07 вересня 2023 року, постановлену під головуванням судді Новака Р.В., у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: державний виконавець Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Левіцький Тимофій Костянтинович, ОСОБА_2 , Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, -

в с т а н о в и в :

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

В обґрунтування заяви зазначав, що ухвалою Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/39253/17-ц від 25 липня 2017 року його було обмежено право виїзду за межі України.

На виконанні Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві знаходиться зведене виконавче провадження № НОМЕР_2, до складу якого входить 6 виконавчих провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , АТ КБ «Приватбанк», ПАТ «Дельта Банк», виконання вимоги № Ф-26361-18 У від 13 травня 2019 року виданого Головним у правлінням ДПС у м. Києві про сплату боргу на загальну суму 2 535 413,17 грн., а саме:

- виконавчий лист Печерського районного суду м. Києва від 25 червня 2009 року по справі № 2-493-1 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» грошових коштів в сумі 493 318 гривень 74 копійки (виконавче провадження № НОМЕР_7);

- виконавчий лист Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 травня 2012 року по справі № 2/0417/3589/2012 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 93 812 гривень 49 копійок (виконавче провадження № НОМЕР_3);

- виконавчий лист Печерського районного суду м. Києва від 25 червня 2014 року по справі № 757/7474/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 1 103 034 гривні 00 копійок (виконавче провадження № НОМЕР_4);

- виконавчий лист Печерського районного суду м. Києва від 19 липня 2016 року по справі № 757/1739/16-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 818 451 гривня 22 копійки (виконавче провадження № НОМЕР_5);

- вимога № Ф-26361-18% від 13 травня 2019 року, видана Головним управлінням ДПС у м. Києві про стягнення на користь держави коштів у сумі 21030,90 грн. (виконавче впровадження № 52433971);

- вимога про стягнення на користь держави коштів у сумі 6890,00 грн., яка відкрита 04 жовтня 2016 року (виконавче впровадження № НОМЕР_6).

Зазначав, що під час його візитів до державного виконавця щодо надання відомостей про наявні у нього грошові кошти та майно, заявником неодноразово було повідомлено про відсутність у нього будь-якого майна, яким він володіє та яке могло б бути відчужене або стягнуте на користь стягувачів в межах вказаних вище виконавчих проваджень.

Заявник вказував, що державний виконавець, здійснивши заходи щодо розшуку майна боржника, які на його думку не дали результату, встановивши відсутність такого майна, на яке можливо було б звернути стягнення, та не дивлячись на закінчення наданого йому законом шестимісячного строку на проведення виконавчих дій, не повернув виконавчі документи стягувачам, не завершив виконавчі провадження з вказаних підстав та після спливу шестимісячного строку, наданого державному виконавцю на проведення виконавчих дій, продовжував проводити виконавчі дії, накладати арешти та заборони, тощо. Такі дії, на думку заявника, є неправомірними, а не завершення виконавчого провадження є бездіяльністю державного виконавця. Окрім цього, заявник повідомив, що виконавче провадження № НОМЕР_7 зупинено, а рішення Печерського районного суду м. Києва, на підставі якого було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3, скасовано на підставі постанови Верховного Суду від 06 березня 2019 року по справі № 757/19725/16-ц.

Звертав увагу на те, що подання державного виконавця та ухвала суду про обмеження його у праві виїзду за межі України є необґрунтованими та незаконними, адже з матеріалів зведеного виконавчого провадження не вбачається факт ухилення заявника від виконання зобов`язань в межах виконавчого провадження (а.с. 1-14).

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 07 вересня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: державний виконавець Печерського РВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Левіцький Т.К., ОСОБА_2 , АТ КБ «Приватбанк» про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України - відмовлено (а.с. 44-46).

Не погодившись з ухвалою районного суду, 20 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про скасування тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України задовольнити у повному обсязі (а.с. 48-59).

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясуванням обставин справи. Вказував, що судом першої інстанції не враховано тієї обставини, що у нього відсутнє будь-яке майно, на яке у законному порядку можна звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості по зведеному виконавчому провадженню. За період з 2009 року по 2019 рік державним виконавцем була встановлена відсутність у боржника ОСОБА_1 майна, на яке можна було б звернути стягнення в межах зведеного виконавчого провадження. З цих підстав вважає, що дії державного виконавця щодо не завершення виконавчого провадження є протиправними. Звертав увагу на те, що подання державного виконавця та ухвала суду про обмеження його у праві виїзду за межі України є необґрунтованими та незаконними, адже не доведено факту ухилення ОСОБА_1 від виконання зобов`язань в межах виконавчого провадження. Отже, обмеження конституційного права ОСОБА_1 на свободу пересування жодним чином не сприяло та не сприяє виконанню рішення суду, не має жодного практичного значення та не захищає законні права та інтереси стягувачів, не переслідує легітимні цілі та не є збалансованою мірою між правами боржника та стягувача.

Посилався на те, що у зв`язку з наявністю ухвали про обмеження його у праві виїзду за межі України, він позбавлений можливості їздити відвідувати своїх близьких родичів за межами України, що завдає йому душевних страждань. Крім того, з 22 січня 2021 року йому було призначено довічну пенсію за віком, у зв`язку з чим заявник звернувся до державного виконавця. Наявність у заявника постійного доходу, на частину якого може бути накладено стягнення в рахунок погашення заборгованості заявника по зведеному виконавчому провадженню доводить неправомірність твердження про його ухилення від сплати боргу.

У лютому 2024 року представник АТ КБ «Приватбанк» - адвокат Стадніков Д.В. звернувся до суду з письмовими поясненнями на апеляційну скаргу та просив апеляційну скаргу відхилити, а ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 07 вересня 2023 року залишити без змін (а.с. 98-105).

У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити.

Інші особи,які берутьучасть усправі досуду неприбули, прочас тамісце розгляду справи були сповіщені на зазначені ними поштові адреси про що є відмітки працівників пошти про завчасне вручення адресатам поштових відправлень суду, тобто належним чином про що у справі є докази (а.с. 92-97).

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні.

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі "Мусієнко проти України", № 26976/06).

Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 25 липня 2017 року подання державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Рудик В.В. про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - задоволено. Обмежено у праві виїзду за межі України громадянина України ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) без вилучення паспортного документа, до повного виконання зобов`язань згідно виконавчих листів Печерського районного суду м. Києва від 25.06.2014 № 757/7474/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму в розмірі 1103034,00 грн., від 19.07.2016 по справі № 757/1739/16-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму в розмірі 818451,22 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року залишено без змін ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 25 липня 2017 року.

У постанові апеляційного суду встановлено, що на виконанні Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві знаходиться зведене виконавче провадження № НОМЕР_2, до складу якого входять 4 виконавчих провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», ПАТ «Дельта Банк» боргу на загальну суму 2509631,45 грн., а саме:

- виконавчий лист Печерського районного суду міста Києва від 25 червня 2014 року № 757/7474/13 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми в розмірі 1103034,00 грн.;

- виконавчий лист Печерського районного суду міста Києва від 19 липня 2016 по справі № 757/1739/16 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми в розмірі 818451,22 грн.;

- виконавчий лист Печерського районного суду міста Києва від 19 липня 2016 по справі № 2-493-1 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» суми у розмірі 493318,74 грн.;

- виконавчий лист Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 11 травня 2012 по справі № 2/0417/3589/2012 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» суми у розмірі 93812,49 грн.

Також встановлено, що боржник ОСОБА_1 не вчинив жодних дій, спрямованих на виконання свого боргового зобов`язання, до державного виконавця на час розгляду справи у суді першої інстанції не прибув та пояснень стосовно причин невиконання судових рішень не надав, хоча був обізнаним про існування вказаного провадження, тому суди дійшли висновку про те, що боржник ухиляється від виконання рішень судів, що є підставою для обмеження його в праві виїзду за межі України.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

У п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість судового рішення.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Виконанням рішення суду завершується процес захисту суб`єктивних майнових та особистих немайнових прав громадян.

Судові гарантії законності виконавчого провадження та захисту прав його учасників полягають у тому, що до юрисдикції суду віднесено вирішення низки питань, які мають значення для виконання рішень суду та інших юрисдикційних органів, зокрема, таким є питання про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Згідно з ч. 1 ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 441 ЦПК України, суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Частиною 5 ст. 441 ЦПК України передбачено, що суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.

Звертаючись до суду з заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 посилався на те, що подання державного виконавця та ухвала Печерського районного суду міста Києва від 25 липня 2017 року про обмеження його у праві виїзду за межі України є необґрунтованими та незаконними, адже з матеріалів зведеного виконавчого провадження не вбачається факт ухилення заявника від виконання зобов`язань в межах виконавчого провадження

Разом з тим, такі доводи заявника були оцінені судом апеляційної інстанції під час перегляду ухвали Печерського районного суду міста Києва від 25 липня 2017 року в апеляційному порядку, а у межах розгляду даної справи за заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України не підлягають з`ясуванню обставини ухилення заявника від виконання рішень суду.

Також не можуть бути прийняті апеляційним судом доводи апелянта щодо незаконності дій чи бездіяльності державного виконавця щодо не завершення зведеного виконавчого провадження, оскільки із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця Покорний С.П. в порядку Розділу VII ЦПК України не звертався, а звернувся з заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України в порядку ч. 5 ст. 441 ЦПК України.

Апеляційний суд критично оцінює посилання апелянта на те, що з 22 січня 2021 року йому було призначено довічну пенсію за віком, на яку може бути накладено стягнення в рахунок погашення заборгованості по зведеному виконавчому провадженню, у зв`язку з чим він звернувся до державного виконавця, оскільки, такі твердження доказами не підтверджені.

Крім того, посилань на норми чинного законодавства, якими було б передбачено скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, встановленого внаслідок ухилення від виконання рішення суду, з підстав вчинення дій, спрямованих на часткове його виконання, подана заява не містить. Доказів на підтвердження повного виконання рішень суду боржником не надано.

Суду не надано доказів, що за час, який минув з дня постановлення ухвали про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України, останнім здійснені належні дії для виконання рішень суду та змінились обставини, за існування яких покладено на боржника зазначене обмеження.

В даному випадку заявником не було надано доказів на підтвердження існування виключних обставин, за яких доцільним є скасування тимчасових заходів обмеження у праві виїзду за кордон, а тому підстави для скасування тимчасового обмеження відсутні.

Цих обставин апелянт не спростував в суді апеляційної інстанції.

Судова колегія не погоджується із доводами апелянта про те, що тимчасове обмеження його виїзду за межі України порушує його права на вільне пересування і вважає, що застосоване до ОСОБА_1 обмеження відповідає усім трьом критеріям, про які йдеться у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Гочев проти Болгарії» («Gochev v.Bulgaria» від 26.11.2009), а саме ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та перебуває у справедливому балансі між правами боржника та публічним інтересом.

Зокрема, у відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку із неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга № 66485/01, §§ 78-82).

Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга № 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга № 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).

Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Зважаючи на вищевказані вимоги законодавства та обставини справи в їх сукупності колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Інші доводи скарги цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.

При цьому, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382, 384 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 07 вересня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 29 лютого 2024 року.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

О.В. Борисова

В.М. Ратнікова