ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

18.06.2007р.

м.Київ

№ 11/199

За позовом           Товариства з обмеженою відповідальністю „Будинок Паркету”

до                    Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва

про                     визнання нечинним  податкового повідомлення-рішення

Суддя   Євсіков О.О.,

                                                                      Секретар судового засідання Дупляк С.А

Представники:

від позивача          Міськова О.Б. (предст. за дов.);

від відповідача          Тюшкевич С.І. (предст. за дов.).

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 18.06.2007 о 11 год. 20 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 21.06.2007 на 17 год. 30 хв., про що повідомлено представникам позивача та відповідача після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення державної податкової інспекції Дніпровському районі міста Києва № 0000192302/0 від 22.02.2005, яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 80.850,00 грн., в т.ч. основний платіж - 53 900,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції –26.950,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач правомірно включив до податкового кредиту з ПДВ витрати по сплаті податку у складі придбаних у ТОВ „Комерційна компанія „Легата” та у ТОВ „Восток-Плюс” послуг, оскільки такі витрати підтверджуються належним чином оформленими податковими накладними.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що установчі документи та свідоцтво платника ПДВ ТОВ „Комерційна компанія „Легата” рішенням Голосіївського районного суду м. Києва  визнані недійсними; установчі документи ТОВ „Восток-Плюс” визнані недійсними  рішенням Печерського районного суду м. Києва, а тому податкові накладні, видані позивачу, не можуть слугувати підставою для формування податкового кредиту з ПДВ.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

ДПІ у Дніпровському районі м. Києва було проведено планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ „Будинок Паркету” за період з 01.10.2001 по 30.09.2004, за результатами перевірки було складено акт № 843/23-30374098 від 21.02.2005.

Відповідно до акта перевірки відповідачем встановлено порушення ТОВ „Будинок Паркету” пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” (далі - Закон про ПДВ), яким передбачено заборону на включення  до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Перевіркою встановлено заниження податку на додану вартість за 2003-2004 рр. у розмірі 53.900 грн., в тому числі: за лютий 2003 року донараховано ПДВ в сумі 19.750,00 грн.; за березень 2003 року донараховано ПДВ в сумі  7.100,00 грн.; за червень 2003 року донараховано ПДВ в сумі 27.050,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення  № 0000192302/0 від 22.02.2005, яким позивачу згідно з пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 80.850,00 грн., в т.ч. основний платіж - 53 900,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції –26.950,00 грн.

В акті перевірки ТОВ „Будинок Паркету” зазначено, і сторонами у справі не заперечується, що податкові зобов’язання з ПДВ визначені позивачеві по господарських операціях з ТОВ „Восток-Плюс” та ТОВ „Комерційна компанія „Легата”.

Як вбачається з акта перевірки та матеріалів справи, ТОВ „Будинок Паркету” на підставі договорів № 78 від 03.02.2003 та № 17/6 від 17.06.2003 отримало від ТОВ „Восток-Плюс” видаткові накладні на відвантаження товарів, а також податкові накладні: № 5/2-7Н від 05.02.2003 на суму 118.500 грн., в т.ч. ПДВ 19.750 грн.; № 7523/06-П від 23.06.2003 на суму 39.600,00 грн., в т.ч. ПДВ 6.600,00 грн.; № 84-24/06-П  від 24.06.2003 на суму 40.600,00 грн., в т.ч. ПДВ 6.766,67 грн., № 97-25/06-П від 25.06.2003 на суму 40.900 грн., в т. ч. ПДВ 6.816,67; № 107-26/06-П від 26.06.2003 на суму 41.200,00 грн., в т.ч. ПДВ 6.866,67 грн. і на підставі договору № 701 від 01.03.2003 ТОВ „Будинок Паркету” отримало від ТОВ „Комерційна компанія „Легата” податкову накладну № 21/6 від 31.03.2003 на суму 42.600,00 грн., в т. ч. ПДВ –7.100,00 грн. Всього на загальну суму 323 400,00 грн., в тому числі ПДВ 53.900,00 грн.

Оплата за отриманий товар була здійснена ТОВ „Будинок Паркету” на розрахунковий рахунок ТОВ „Восток-Плюс” в сумі 280.800,00 грн. та розрахунковий рахунок ТОВ „Комерційна компанія „Легата” в сумі 42.600,00 грн., що підтверджується виписками з особового рахунку № 260021186 за 03.02.2003, 26.02.2003, 13.03.2003, 14.03.2003, 23.06.2003, 24.06.2003, 25.06.2003, 26.06.2003, 31.03.2003.

Відповідач в акті перевірки посилається на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області по справі № 2-753 від 25.06.2004 року, яким скасовано державну реєстрацію ТОВ „Восток-Плюс” та на рішення Господарського суду м. Києва по справі № 20/910 від 02.12.2003 року, яким скасовано державну реєстрацію ТОВ „Комерційна компанія „Легата”, також не погоджуючись з позовними вимогами позивача, відповідач посилається на рішення Печерського районного суду м. Києва від 01.07.2004 у справі № 2-928-1/04, яким установчі та реєстраційні документи ТОВ „Восток-Плюс” визнано недійсними, та на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29.07.2004 у справі № 2-3962/8.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата дотримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податків товарів.

Відповідно до пп. 7.2.3 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця (платника податку) у двох примірниках. Податкова накладна є звітним податковим і одночасно розрахунковим документом і повинна відповідати вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону.

Пунктом 7.2.1 пункту7.2 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” передбачено: платник податку зобов’язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідність виписаних ТОВ „Восток-Плюс” та ТОВ „Комерційна компанія „Легата” на адресу позивача податкових накладних вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” відповідачем не заперечується.

Підпунктом 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” право складання податкових накладних надано виключно особам, зареєстрованим як платники податку на додану вартість в порядку, передбаченому ст. 9 Закону.

Згідно з п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА  України № 165 від 30. 05. 1997 р. –податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку. Пункт 2 вказаного порядку встановлює, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість.

Посилання відповідача на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області по справі № 2-753 від 25.06.2004 та на рішення Господарського суду м. Києва по справі № 20/910 від 02.12.2003 судом не приймаються, оскільки, як передбачено пп. 25.3 п. 25 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого Наказом ДПА України № 79 від 01.03.2000 датою виключення платника податку на додану вартість з реєстру та анулювання свідоцтва є відповідна дата прийняття рішення суду.

На момент виконання зобов’язань за укладеними договорами згідно отриманих податкових накладних, обґрунтованість віднесення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість, за якою не визнає податкова інспекція, підприємства знаходились в єдиному державному реєстрі, а також мали свідоцтва про державну реєстрацію платником податку на додану вартість. Окрім того скасування державної реєстрації юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту виключення з державного реєстру та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Також суд звертає увагу на те, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 01.07.2004 року по справі № 2-928-1/04 про визнання недійсними установчих та реєстраційних документів ТОВ „Восток-Плюс” скасовано ухвалою Апеляційного суду м. Києва у справі № 22-3019 від 09.08.2006, а справу направлено на новий судовий розгляд за нововиявленими обставинами.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 05.12.2006 року у справі № 2-2139/06 про визнання недійсними установчих та реєстраційних документів ТОВ „Восток-Плюс” залишено без розгляду.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29.07.2004 у справі № 2-3962/8 про визнання недійсними установчих та реєстраційних документів ТОВ „Комерційна компанія „Легата” скасовано, а 19.10.2005  рішенням Голосіївського районного суду м. Києва у позові Державній податковій адміністрації у м. Києві відмовлено. Дане рішення залишене без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва 16.01.2006.

Суд враховує, що рішенням Господарського суду м. Києва по справі № 20/910 від 02.12.2003 скасовано державну реєстрацію ТОВ „Комерційна компанія „Легата” з підстав незнаходження за місцем реєстрації.

Відповідно до ч. 2  ст. 18  Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Разом з тим рішення господарського суду не звільняє позивача від доведення (надання доказів) визнання недійсними в установленому законом порядку податкових накладних, виписаних позивачу ТОВ „Комерційна компанія „Легата”, на підставі яких позивачем збільшено податковий кредит та віднесено відповідні суми до валових витрат, так і визнання недійсними угод, укладених між позивачем та ТОВ „Комерційна компанія „Легата”.

При цьому, як відзначалось вище, що сам факт скасування державної реєстрації ТОВ „Комерційна компанія „Легата” у грудні 2003 року (в той час, як відносини з позивачем мали місце у березні 203 року) не тягне за собою недійсності  всіх укладених ним угод та виписаних податкових накладних з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

Таким чином, на дату складання податкових накладних позивачу ТОВ „Комерційна компанія „Легата” та ТОВ „Восток-Плюс” були зареєстровані органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платника податку на додану вартість, про що мали відповідні свідоцтва, а відтак і мали право складати податкові накладні. В свою чергу, позивач мав право включити ПДВ по таким податковим накладним до складу податкового кредиту по факту їх отримання від продавця на підставі пп.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”.

Відповідно до пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 Закону). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Зі змісту пп.. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” випливає, що лише у випадку відсутності податкової накладної покупець позбавлений права на включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”  не передбачає.

Як свідчать матеріали справи, на момент проведення перевірки позивач мав усі необхідні податкові накладні на підтвердження сум податкового кредиту, що не заперечується відповідачем, також в матеріалах справи немає доказів того, що податкові накладні складені з порушенням законодавства.

При цьому відповідачем не надано належних та допустимих доказів порушення ТОВ „Комерційна компанія „Легата” та ТОВ „Восток-Плюс” положень податкового законодавств, зокрема щодо формування податкових зобов’язань з ПДВ за результатами виконання вищевказаних господарських зобов’язань з позивачем.

Допустимих доказів наявності у ТОВ „Комерційна компанія „Легата” та ТОВ „Восток-Плюс” податкових зобов’язань або податкового боргу з податку на додану вартість, що виникли внаслідок виконання вказаних господарських операцій, відповідач не надав.

За таких обставин, судом встановлено, що суми податкового кредиту з податку на додану вартість у перевіряємий період позивачем сформовані на підставі належним чином оформлених податкових накладних отриманих від ТОВ „Комерційна компанія „Легата” та ТОВ „Восток-Плюс”. Наявність вказаних  податкових накладних у позивача відповідачем в акті перевірки підтверджується.

Включення позивачем суму податку на додану вартість у розмірі 53.900,00 грн., до складу податкового кредиту не суперечить пп.. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, а за таких обставин, відповідач неправомірно зменшив суму податкового кредиту на цю суму.

Так, відповідно до п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 цієї статті у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму  податкового  зобов'язання  платника  податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту  4.2  статті  4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі  десяти  відсотків  від  суми  недоплати  (заниження  суми податкового   зобов'язання) за  кожний  з  податкових  періодів, установлених  для  такого  податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи  з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та  закінчуючи  податковим  періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів  доходів громадян  сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових  періодів,  що  минули.

Зважаючи на те, що суд визнав відсутність факту порушення позивачем податкового законодавства а також відсутність суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) з податку на додану вартість у розмірі 53.900,00 грн. за розглянутим епізодом, застосування до нього штрафних санкцій у розмірі 26.950,00 грн. є необґрунтованим.

Суд також бере до уваги, що згідно з ч. 3 ст.  2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта  владних  повноважень обов'язок  щодо доказування правомірності свого рішення, дії  чи  бездіяльності покладається  на   відповідача,   якщо   він заперечує проти адміністративного позову.

В супереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт  владних  повноважень не довів  правомірності прийнятого ним спірного рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

У судовому засіданні 18.06.2007 повноважний представник позивача звернувся до суду з письмовою заявою (в справі) про відмову від присудження на його користь судових витрат та не заперечує проти їх понесення за власний рахунок. За таких обставин, з урахуванням положень ст. 97 КАС України, судові витрати позивача компенсації не підлягають та покладаються на нього.

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 86, 89, 90, 94, 97, 158-163 КАС України, господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва № 0000192302/0 від 22.02.2005.

Судові витрати покласти на позивача.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.  ст.  185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя

О.О. Євсіков

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –21.06.2007.