ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

7 травня 2019 року м. Чернівці

справа № 725/3265/18

Провадження 22ц-/822/423/19

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Перепелюк І. Б.

суддів: Кулянди М.І., Половінкіної Н.Ю.

секретар Собчук І.Ю.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду м.Чернівців від 14 лютого 2019 року та додаткове рішення Першотравневого районного суду м.Чернівців від 18 лютого 2019 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди ( головуючий в 1 інстанції Скуляк І.А. )

встановив :

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовував слідуючими обставинами. Позивач працював у КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» на посаді завідувача виробництва ортопедичного відділення з 30 травня 2016 р. по день звільнення 17 травня 2018р.

Вказував, що 17 травня 2018 року він перебував у додатковій відпустці. Наказом КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» від 24.04.2018 року №76-вп йому надано відпустку за ненормований робочий день на 3 календарні дні з 15.05.2018р. по 17.05.2018р. Наказом КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» від 17.05.2018р. ОСОБА_1 звільнено з посади завідувача виробництва ортопедичного відділення КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» у зв`язку із скороченням посади завідувача виробництва, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Позивач вважає, що скорочення штату КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» не відбулося. Зміни в штатний розпис не були внесені ні до звільнення ОСОБА_1 17.05.2018 p., ні після звільнення, а тому вважає, що звільнення відбулося незаконно в останній день відпустки з ініціативи власника.

Враховуючи вищевикладене, уточнивши в ході судового розгляду позовні вимоги, просив визнати незаконним та скасувати наказ КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» про звільнення від 17.05.2018р. №07-зв.; поновити його на посаді завідувача виробництва ортопедичного відділення КМУ «Міська стоматологічна поліклініка»; стягнути на його користь з відповідача КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» середній заробіток за час вимушеного прогулу з розрахунку 237,744коп. за один робочий день з урахуванням фактичного прогулу з часу звільнення - 17.05.2018р. по постановлення судового рішення про визнання звільнення незаконним, а також стягнути на його користь з відповідача КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» компенсацію моральної шкоди за порушення трудових прав у розмірі 30 000грн.

Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівців від 14 лютого 2019 року позов задоволено частково.

Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача виробництва ортопедичного відділення з 17 травня 2018 р. на 18 травня 2018 р.

В іншій частині позову відмовлено.

Додатковим рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 18 лютого 2019 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 1762грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Першотравневого районного суду м.Чернівців від 14.02.2019р. та додаткове рішення Першотравневого районного суду м.Чернівців від 18.02.2019р. скасувати, постановити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі. Судові витрати покласти на відповідача.

Апелянт посилається на те, що звільнення проведено в останній день його відпустки -17.05.2018 р. з порушенням трудового законодавства. Змінюючи дату звільнення, суд фактично погодився із доводами позивача про те, що дійсно звільнення проведено із порушенням закону, тобто в останній день відпустки, однак безпідставно не поновив на роботі, не стягнув оплату за час вимушеного прогулу і не відшкодував моральну шкоду.

У відзиві на апеляційну скаргу КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Першотравневого районного суду м.Чернівців залишити без змін. Вважає, що звільнення позивача проведено з дотриманням норм чинного законодавства, при цьому збережено належні гарантії, проведено остаточні розрахунки та проведено виплати, видано трудову книжку.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішень суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював у КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» на посаді завідувача виробництва ортопедичного відділення у період з 30 травня 2016 р. по день звільнення - 17 травня 2018р.

Наказом КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» від 24.04.2018р. №76-вп йому надано відпустку за ненормований робочий день на 3 календарні дні з 15.05.2018р. по 17.05.2018р.

Наказом КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» від 17.05.2018р. ОСОБА_1 звільнено з посади завідувача виробництва ортопедичного відділення КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» у зв`язку із скороченням посади завідувача виробництва, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, що підтверджується копією наказу.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Процедура звільнення працівника у разі скорочення має відбуватися на підставі п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП, відповідно до якого скорочення чисельності або штату працівників - одна з підстав для розірвання трудового договору.

Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.

При виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до п.4.6.1 Статуту КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» - для досягнення своєї мети та у відповідності до предмету своєї діяльності Установа має право самостійно планувати свою роботу, розробляти організаційну структуру та структуру управління, формувати штатний розклад, встановлювати посадові оклади працівникам відповідно до вимог чинного законодавства України. Пунктом 6.1 Статуту визначено, що керівництво Установою здійснює головний лікар відповідно до вимог чинного законодавства України і положень цього Статуту на основі поєднання прав Засновника щодо господарського використання майна та принципів самоврядування трудового колективу. Згідно п.6.8.2 Статуту - головний лікар Установи самостійно вирішує всі питання діяльності Установи, за винятком питань, віднесених цим Статутом до компетенції Засновника, Представника Засновника та Управління. Статутом Установи не визначений обов`язок головного лікаря подавати сформований штатний розпис на затвердження.

Штатний розпис - це документ, який установлює на підприємстві, в установі, організації структуру, штати і посадові оклади працівників. Штатний розпис містить назву посад, чисельність працівників і оклади по кожній посаді. Штатний розпис затверджується керівником підприємства шляхом видання спеціального локального нормативного акта (наказу).

Судом першої інстанції встановлено, що наказом № 156-к від 06.12.2017р. «Про зміну штатного розпису» внесені зміни в штатний розпис Установи, а наказом № 15-к від 12.02.2018р. скорочено та виведено з штатного розпису ортопедичного відділення 1,0 штатної посади завідувача виробництва. ОСОБА_1 повідомлено про наступне звільнення з посади. Зазначене питання було розглянуто та погоджено на засіданні профкому.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що дійсно відбулись зміни у зв`язку з скороченням штату. Скорочення посади обумовлено необхідністю зменшення невиробничих витрат, оскільки посада завідувача виробництва не пов`язана з отриманням доходів установи і є не рентабельною.

У штатному розписі працівників КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» станом на 17.05.2018р. посада завідувача виробництва ортопедичного відділення не передбачена. Отже, доводи апелянта про те, що скорочення штату не відбулось, є безпідставними та спростовуються зазначеними обставинами, встановленими судом.

Крім того з матеріалів справи вбачається, що за зверненням позивача ОСОБА_1 в прокуратуру з приводу законності його звільнення, була проведена перевірка Управлінням Держпраці у Чернівецькій області, за результатами якої, відповідно до акту від 21.03.2018р. № 24-09-24/054 порушень прав працівників не встановлено.

Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

У справі встановлено, що позивач був попереджений про звільнення 07 грудня 2017 року, отже роботодавець дотримався вимог ч.1 ст.49-2 КЗпП України щодо персонального попередження працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці.

Також суд дійшов правильного висновку про те, що відповідач виконав вимоги статті 49-2 КЗпП України запропонував позивачу іншу посаду, а саме посаду техніка зубного, єдина вакантна посада, що існувала в Установі з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, однак ОСОБА_1 відмовився від запропонованої посади.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України.

Відповідно до ч. 3 ст.40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

За бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням (якщо відпустка триватиме і після встановленої дати звільнення). Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки (ч. 1 ст. 3 Закону № 504).

Законодавством не передбачено право роботодавця відмовити працівнику у наданні відпустки. Згідно із ч.1 ст.3 Закону України «Про відпустки» за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Аналіз норм у контексті колізії загальної (частини третьої статті 40 КЗпП України) та спеціальної (частини першої статті 3 Закону України «Про відпустки») норм дає підстави для висновку про те, що в разі звільнення працівника (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) та надання йому за його бажанням невикористаної відпустки (з наступним звільненням) датою звільнення є останній день відпустки. Такий висновок зроблений Верховним Судом України в Постанові від 23.03.2016р.

При розгляді справи, враховуючи що звільнення позивача із займаної посади з підстави, передбаченої п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, проведено в останній день його відпустки, суд першої інстанції дійшов висновку про зміну дати звільнення ОСОБА_1 на його перший робочий день після закінчення відпустки. Такий висновок не є помилковим і узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною в Постанові від 13.12.2018р. в справі №577/256/18.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги щодо незаконності та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди є безпідставними, оскільки судом встановлено, що звільнення позивача з займаної посади за п.1 ст.40 КЗпП України відбулося з дотриманням трудового законодавства.

Рішення суду першої інстанції від 14 лютого 2019 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Що стосується додаткового рішення суду першої інстанції від 18 лютого 2019 року, його слід змінити з наступних підстав.

Зі змісту додаткового рішення вбачається, що керуючись положеннями ч.1 ст.270 ЦПК України, враховуючи, що позивачем не сплачено судовий збір і зазначене питання не було вирішено при розгляді справи та ухваленні рішення від 14 лютого 2019 року, суд стягнув з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 1762грн.

Однак, суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права та не врахував, що відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються зокрема позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до положеннь ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Зазначене стосується й випадку, коли позивач, якому відмовлено у позові звільнений від сплати судового збору.

Враховуючи зазначене, керуючись п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України, додаткове рішення суду першої інстанції від 18 лютого 2019 року слід змінити та компенсувати судові витрати в розмірі 1762грн. за рахунок держави в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 374, 375, п.4 ч.1 ст.376, 382, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Першотравневого районного суду м.Чернівців від 14 лютого 2019 року залишити без змін.

Додаткове рішення Першотравневого районного суду м.Чернівців від 18 лютого 2019 року змінити. Компенсувати судові витрати в розмірі 1762грн. за рахунок держави в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повної постанови 11 травня 2019 року.

Головуючий (підпис)

Судді (підписи)

Вірно з оригіналом :