Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 лютого 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АРК у складі:
Головуючого судді Сокола В.С.,
суддів Берзіньш В.С., Шестакової Н.В.,
при секретарі Печуріні Є.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 про визнання дійсним договору міни сертифікатів про право власності на земельну долю (пай), визнання права власності, виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості), за апеляційною скаргою прокурора Бахчисарайського району АРК на рішення Бахчисарайського районного суду АРК від 11 грудня 2006 року
В С Т А Н О В И Л А:
05 грудня 2006 року ОСОБА_5, посилаючись на статті 81, 131, пункт 15 перехідних положень Земельного кодексу України, договір міни від 02 березня 2004 року, звернулась до суду із зазначеним позовом і просила визнати дійсною угоду міни товарів на сертифікати на право на земельну частку (пай), яка укладена 02 березня 2004 року, зобов’язати ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_15, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_14, ОСОБА_13, ОСОБА_12 провести обмін сертифікатів на земельну долю на ім’я ОСОБА_5, виділити ОСОБА_5 в рахунок отримання земельних паїв у натурі земельні ділянки, розташовані на полі № 31А, 31Б відповідно до схеми паювання земель реорганізованого КСП «Колгосп України» Бахчисарайського району.
Рішенням Бахчисарайського районного суду АРК від 11 грудня 2006 року зазначений позов задоволено частково. Визнано угоду міни товарів на сертифікати на право на земельну частку (пай), яка укладена 02 березня 2004 року, дійсною. Визнано право власності ОСОБА_5 на сертифікати на право на земельну частку (пай) КМ № 0107507, КМ № 0107504, КМ № 0107804, КМ № 0107799, КМ № 0107951, КМ № 0107746, КМ № 0055746, КМ № 0107841, КМ № 0108356. Припинено право власності на сертифікати на право на земельну частку (пай): ОСОБА_6-КМ№0107507, ОСОБА_7-КМ№0107504, ОСОБА_8 – КМ № 0107804, ОСОБА_9 – КМ № 0107799, ОСОБА_10 – КМ № 0107951, ОСОБА_11 – КМ № 0107746, ОСОБА_12 – КМ № 0055746, ОСОБА_13 – КМ № 0107841, ОСОБА_14 – КМ № 0108356, в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі прокуратур Бахчисарайського району АРК, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог. Вказує, що рішення суду першої інстанції незаконне та ухвалене з порушенням статі 139 та пункту 15 перехідних положень Земельного Кодексу України.
В засідання апеляційного суду сторони, будучи оповіщеними у встановленому порядку про час і місце судового розгляду, не з’явилися, жодної заяви до суду не надали.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених у суді першої інстанції вимог, апеляційний суд вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності вимог.
З такими висновками суду не може погодитися колегія суддів, оскільки вони суперечать вимогам матеріального закону.
Відповідно до частини 3 статті 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлене неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною 2 статті 16 ЦК України передбачені конкретні способи захисту цивільних прав та інтересів судом, які не містять в собі такий спосіб як визнання правочину дійсним.
Відповідно до вказаної норми матеріального закону, суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Таким чином, у сенсі частини 2 статті 16 ЦК України інший спосіб захисту цивільного права або інтересу, не передбачений цією нормою (пункти 1-10 частини 2 статті 16) може бути обраний судом лише за умови його обов’язкового встановлення договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.
У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Згідно з частиною 3 статті 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Тому законодавець відрізняє договори, які підлягають нотаріальному посвідченню від договорів, які підлягають державній реєстрації та договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.
Проте, як вбачається зі змісту частини 2 статті 220 ЦК України, вказана норма матеріального закону передбачає можливість визнання дійсними тільки договорів, які підлягають лише нотаріальному посвідченню, і не передбачає можливість визнання дійсними договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.
З огляду на вказане, законодавче закріплення судового захисту цивільних прав та інтересів таким способом, як визнання дійсними договорів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, - відсутнє.
В той же час, відповідно до положень частини 2 статті 55 Закону України «Про нотаріат», частини 2 статті 182 ЦК України правочини щодо нерухомості підлягають саме нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зазначене, виходячи з положень чинного законодавства, взагалі виключає правову можливість визнання у судовому порядку дійсним договору, який підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.
Суд першої інстанції зазначені обставини безпідставно не врахував і тому прийняв рішення з грубим порушенням матеріального закону.
Згідно з частиною 2 статті 309 ЦПК України норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Відповідно до пункту 15 підпункту «б» Прикінцевих положень Земельного Кодексу України, до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.
Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, визначивши особливості обігу земель державної та комунальної власності і земель товарного сільськогосподарського виробництва.
Угоди( у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю –продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «А» та «Б» цього пункту, в частині їх купівлі –продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).
Вказана норма земельного законодавства діяла і під час прийняття оскаржуваного судового рішення.
Враховуюче наведене та виходячи з положень частини 2 статті 215, частини 1 статті 216 ЦК України вказаний правочин після його укладення взагалі не створював жодного юридичного наслідку, а тому доводи позивачки щодо відсутності заборони відчуження земельних паїв під час укладення договору міни у 2004 р., враховуючи нікчемність правочину від 02 березня 2004 року, не мають правового значення для цієї справи.
Однією з підстав позовних вимог було ухилення відповідачів від нотаріального посвідчення договору. Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач у суді взагалі не заперечував проти позову і повністю його визнавав, що свідчить про відсутність спору на час розгляду справи. Незважаючи на зазначене та положення частини 1 статті 3 ЦПК України, суд першої інстанції розглянув позов.
Виходячи з наведеного, судове рішення не можна визнати законним і обґрунтованим. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 309 ЦПК України воно підлягає скасуванню, з ухваленням по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись частиною 1 статті 304 , пунктом 4 частини 1 статті 309, частиною 1 статті 313, статтями 307, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АРК,
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу прокурора Бахчисарайського району АРК задовольнити. Рішення Бахчисарайського районного суду АРК від 11 грудня 2006 року скасувати, ухвалити нове рішення яким відмовити ОСОБА_5 у задоволенні позову до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 про визнання дійсним договору міни сертифікатів про право власності на земельну долю (пай), визнання права власності, виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості). Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Судді: