ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Постанова

Іменем України

08 травня 2019 року

м. Харків

справа № 640/15049/17

провадження № 22-ц/818/1819/19

Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Котелевець А.В.,

суддів - Піддубного Р.М., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря - Огар І.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 14 січня 2019 року в складі судді Бородіної Н.М.,

у с т а н о в и в:

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до суду ОСОБА_2 , третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав.

Позовна заява мотивована тим, що вона перебувала з ОСОБА_2 у шлюбі, який було розірвано на підставі рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2011 року. Від спільного життя мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на утримання якого рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 листопада 2011 року з ОСОБА_4 на її користь стягуються аліменти. Зазначає, що рішення суду першої інстанції відповідач не виконує. Крім того, ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню їх спільного сина, не цікавиться його фізичним, духовним та моральним розвитком, не телефонує сину, не надає згоду на виїзд з дитиною за кордон.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 14 січня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Покладено на Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, як орган опіки та піклування Харківської міської ради, контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків по відношенню до сина.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано безсумнівних доказів, які свідчать про ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо виховання сина, його винної поведінки, свідомого нехтування своїми обов`язками.

14 лютого 2019 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки всім обставинам справи та наданим доказам на підтвердження позовних вимог. Зазначає, що батько ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню їх спільного сина, не цікавиться його фізичним, духовним та моральним розвитком, не телефонує сину, не надає згоду на виїзд з дитиною за кордон. Крім того має велику заборгованість по сплаті аліментів на утримання сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Інші учасники справи рішення суду першої інстанції не оскаржували, правом на відзив на апеляційну скаргу не скористались.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів і вимог апеляційної скарги - судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 перебувала з ОСОБА_2 у шлюбі, який було розірвано на підставі рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2011 року. Мають спільну дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 листопада 2011 року з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти у розмірі ј частини від усіх видів його заробітку (доходу) але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно.

На виконання рішення суду був виданий виконавчий лист № 2-2311/11, виданий 31 січня 2012 року Фрунзенським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частини від усіх видів його заробітку, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 12 вересня 2011 року, і до повноліття дитини.

Виконавчий лист перебуває на виконанні в Київському відділі державної виконавчої служби м. Харкова, заборгованість по сплаті аліментів станом на 31 грудня 2018 року становить 87 663 грн. 80 коп., що підтверджується розрахунком, складеним 29 січня 2019 року старшим державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області Ляховою Т.Б.

Відповідно до висновку № 53 від 09 січня 2018 року Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина, ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Пунктом 2 частини першої статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Як роз`яснено у пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Згідно зі статтею 12 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. 3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини, суд може у виняткових випадках при доведеності саме винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків та саме наявність ухилення від здійснення своїх батьківських обов`язків.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 частково та попередження ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання сина та покладення на Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, як орган опіки та піклування Харківської міської ради, контролю за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків по відношенню до сина.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Посилання позивача на існування заборгованості по аліментах та невідвідування відповідачем навчального закладу, учбово-спортивного центру, лікувально-оздоровчих закладів дитини не свідчить про ухилення батька від виконання своїх обов`язків та не є підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки позов задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 14 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текс судового рішення складено 11 квітня 2019 року.

Головуючий А.В.Котелевець

Судді Р.М.Піддубний

О.Ю.Тичкова