Єдиний унікальний номер 234/18708/18 Номер провадження 22-ц/804/1352/19

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 травня 2019 року Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого Соломахи Л.І.

суддів Космачевської Т.В.,Мальованого Ю.М.

за участю:

секретаря судового засідання Розпутько Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області у залі судових засідань № 3 цивільну справу № 234/18708/18 за позовом Харківського національного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням особи у вищому навчальному закладі, з апеляційною скаргою позивача - Харківського національного університету внутрішніх справ на ухвалу Краматорського міського суду Донецької області від 21 лютого 2019 року про закриття провадження у справі у складі судді Заборського В.С., -

В С Т А Н О В И В:

28 листопада 2018 року позивач - Харківський національний університет внутрішніх справ (далі - ХНУВС) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням особи у вищому навчальному закладі.

Зазначав, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України та Національній поліції України, починаючи зі вступу до Донецького юридичного інституту МВС України, і до 20 липня 2017 року.

Наказом ХНУВС від 28 серпня 2014 року №189о/с ОСОБА_1 відповідно до наказу МВС України від 07 серпня 2014 року № 792 "Про переведення курсантів Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка та Донецького юридичного інституту МВС України" переведено для подальшого навчання з 30 серпня 2014 року курсантом з 2-го курсу факультету підготовки фахівців для підрозділів кримінальної міліції за напрямом підготовки "Правоохоронна діяльність" Донецького юридичного інституту МВС України на 3-й курс навчально-наукового інституту підготовки фахівців для підрозділів кримінальної міліції за напрямом підготовки "Правоохоронна діяльність" Харківського національного університету внутрішніх справ.

Наказом ХНУВС від 20 червня 2015 року № 86о/с відповідача відраховано зі складу курсантів та відкомандировано до ГУМВС України в Донецькій області для подальшого проходження служби.

Під час навчання у ХНУВС між ХНУВС, Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області та ОСОБА_1 . 01 вересня 2014 року було укладено тристоронній договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України, згідно пункту 2.3.6 якого в разі звільнення з органів внутрішніх справ по закінченню навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі, зокрема, за власним бажанням, відповідач зобов`язаний відшкодувати фактичні витрати, пов`язані з його утриманням у вищому навчальному закладі.

Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 20 липня 2017 року № 344о/с ОСОБА_1 звільнено за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" за власним бажанням.

Посилаючись на те, що в добровільному порядку відповідач витрати, пов`язані з його утриманням у вищому навчальному закладі, не відшкодував, просив стягнути з відповідача на його користь витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі, у розмірі 10 943,80 грн. (а.с. 3).

Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 21 лютого 2019 року провадження у справі закрито (а.с. 29). Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що спори, пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства (а.с. 29-30).

Не погоджуючись з ухвалою суду, позивач в апеляційній скарзі посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Краматорського міського суду Донецької області від 21 лютого 2019 року про закриття провадження у справі та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Вважає, що зазначена справа має розглядатися в порядку цивільного судочинства за правилами, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України, оскільки між сторонами у справі було укладено договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України, який є цивільно-правовим договором. Договір для курсантів відповідає загальним засадам цивільного законодавства, оскільки має свій строк, що виникає з моменту підписання до закінчення трьох років після випуску з університету, і у разі звільнення зі служби протягом визначеного періоду виникає відповідальність за невиконання договору. Відшкодування коштів є складовою договірних правовідносин. Питання публічної служби, такі як прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення з неї, не пов`язані з відшкодуванням коштів, оскільки регулюються Кодексом адміністративного судочинства та знаходяться згідно статті 19 КАС у предметній юрисдикції адміністративних судів та у випадку оскарження рішень розглядаються окремо, не охоплюючи цивільно-правові відносини взагалі. Отже, звільнення з поліції має наслідком, окрім самого звільнення в публічно правовій площині, окрему цивільно-правову площину в частині відповідальності, яка передбачена договором та здійснюється за правилами цивільного судочинства.

Така правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України у справах №К/800/51802/15, № К/800/24028/16, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 461/5577/15-ц, № 820/5761/15.

Верховним судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 820/4619/16 зроблено висновок, що враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці посадових осіб органів внутрішніх справ, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів Верховного суду приходить до висновку про можливість застосування норм КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які склалися під час звільнення зі служби з органів внутрішніх справ.

Отже, оскільки договір, який був укладений з відповідачем 01 вересня 2014 року, регулює цивільні правовідносини, які виникають, змінюються та припиняються, та як наслідок виникає цивільно-правова відповідальність, що регулюється виключно цивільним законодавством, а у адміністративному законодавстві спеціальних норм, які регулюють цивільно-правові відносини немає, враховуючи висновок Верховного Суду у справі № 820/4619/16, питання відшкодування коштів регулюється цивільними нормами.

Вважає, що постановою Великої палати Верховного Суду у справі № 804/285/16, на яку послався суд закриваючи провадження у справі, це питання не охоплюється, а тому судове рішення Краматорського міського суду Донецької області від 21 лютого 2019 року про закриття провадження у справі є неповним. Суд першої інстанції не у повному обсязі розглянув це питання, посилаючись на неповний правовий висновок.

Відповідно до п. 2.3.6 договору ОСОБА_1 взяв на себе обов`язок у разі відрахування з навчального закладу чи звільнення з органів внутрішніх справ по закінченню навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі відшкодувати фактичні витрати, пов`язані з утриманням у навчальному закладі, та у разі невиконання зобов`язаний відшкодувати витрачені на його утримання кошти відповідно цивільно-правових норм (ЦК України) (а.с. 32 - 34).

Відповідач ОСОБА_1 копію апеляційної скарги позивача отримав 16 квітня 2019 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 68).

Письмовий відзив на апеляційну скаргу позивача відповідачем ОСОБА_1 на час розгляду справи не надано.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Представник позивача ХНУВС, відповідач ОСОБА_1 у судове засідання апеляційного суду 08 травня 2019 року не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені.

Представник позивача ХНУВС - Фесик А.В., який діє на підставі довіреності № 7/101 від 20 грудня 2018 року (а.с. 81), 07 травня 2019 року надіслав до апеляційного суду заяву про розгляд справи 08 травня 2019 року у відсутність представника позивача (а.с. 80).

Відповідач про причини неявки у судове засідання апеляційний суд не повідомив і відповідно до частини 3 статті 131 ЦПК України вважається, що він не з`явилися у судове засідання без поважних причин.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представника позивача, відповідача ОСОБА_1 ., явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалася, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З матеріалів справи встановлено, що відповідач ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ та Національної поліції України.

Наказом ХНУВС від 28 серпня 2014 року №189о/с ОСОБА_1 відповідно до наказу МВС України від 07 серпня 2014 року № 792 "Про переведення курсантів Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка та Донецького юридичного інституту МВС України" переведено для подальшого навчання з 30 серпня 2014 року курсантом з 2-го курсу факультету підготовки фахівців для підрозділів кримінальної міліції за напрямом підготовки "Правоохоронна діяльність" Донецького юридичного інституту МВС України на 3-й курс навчально-наукового інституту підготовки фахівців для підрозділів кримінальної міліції за напрямом підготовки "Правоохоронна діяльність" Харківського національного університету внутрішніх справ (а.с. 5).

Наказом ХНУВС від 20 червня 2015 року № 86о/с відповідача відраховано зі складу курсантів та відкомандировано до ГУМВС України в Донецькій області, сума витрат, пов`язаних з його утриманням складає 10 943 грн. 80 коп. (а.с. 6).

Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 20 липня 2017 року № 344о/с лейтенанта поліції Жемілу В.В., оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Краматорського відділу поліції, звільнено зі служби в поліції з 21 липня 2017 року за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" за власним бажанням (а.с. 7).

01 вересня 2014 року між ХНУВС, Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області та ОСОБА_1 відповідно до Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ "Про міліцію", постанови Кабінету Міністрів України від 1 березня 2007 року №313 "Про затвердження Порядку відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ", наказу Міністерства внутрішніх справ України від 14 травня 2007 року № 150 "Про затвердження Типового договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України" було укладено тристоронній договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України (а.с. 8 - 9).

Підпунктами 2.3.5, 2.3.6, 3.3 зазначеного договору передбачено, що відповідач зобов`язаний після закінчення навчання прибути до місця призначення в термін, визначений у направленні на роботу, приступити до виконання службових обов`язків за посадою, на яку він призначений замовником, і відпрацювати не менше трьох років (п.п. 2.3.5). У разі звільнення з органів внутрішніх справ по закінченню навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі за підставами, передбаченими пунктом 3 цього договору, в тому числі і за власним бажанням, відповідач зобов`язаний відшкодувати фактичні витрати, пов`язані з утриманням у навчальному закладі згідно із затвердженим розрахунком (п.п. 2.3.6, 3.3).

Згідно з довідкою-розрахунком витрат, пов`язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 у ХНУВС, від 18 червня 2015 року № 4/434д загальна сума визначених до відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням за період з 30 серпня 2014 року по 20 червня 2015 року, становить 10 943,80 грн. (а.с. 10).

Позивач вважає, що після закінчення ХНУВСвідповідач не виконав вимоги, визначені підпунктом 2.3.5 договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі від 01 вересня 2014 року, що спричинило настання наслідків у вигляді необхідності відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі, згідно з підпунктом 2.3.6 цього договору, у зв`язку із чим ХНУВСзвернувся із цим позовом до суду. Позов подано в порядку цивільного судочинства.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції правильно виходив з того, що зазначений спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII, яка діє з 15 грудня 2017 року) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України (тут і далі в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII, яка діє з 15 грудня 2017 року (далі - КАС України) передбачені справи у публічно-правових спорах, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, серед яких зокрема, у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби

Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Статтею 9 Закону України від 20.12.1990 року № 565-XII "Про міліцію", чинного на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон № 565-XII), передбачено, що на курсантів, слухачів, ад`юнктів, інших атестованих працівників, у тому числі й викладацького складу навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України, поширюються права і обов`язки, гарантії правового і соціального захисту та відповідальність працівників міліції.

Згідно частини 1 статті 20 зазначеного Закону № 565-XII працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади, а тому його служба є публічною.

Відповідно до статті 18 Закону № 565-XII підготовка фахівців у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України за державним замовленням здійснюється на підставі договору про навчання, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням, управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві або Севастополі та особою, яка навчається. Типову форму договору затверджує Міністерство внутрішніх справ України за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Курсанти вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України у разі дострокового розірвання договору через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість чи в разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення вищого навчального закладу, а також особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Відповідно до частини 1 статті 59 Закону України від 02.07.2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію", який набув чинності з 07 листопада 2015 року, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень, тобто також є публічною службою.

Згідно підпункту 2.2.5 договору від 01 вересня 2014 року про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС замовник - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області зобов`язаний інформувати виконавця - ХНУВС про звільнення відповідача зі служби в органах внутрішніх справ протягом трьох років після закінчення навчання із зазначенням підстав звільнення у строк, що не перевищує десяти днів з моменту видання наказу про звільнення (а.с. 8 - 9).

З наведеного убачається, що відповідач ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді, що відноситься до публічної служби, звільнився за власним бажанням, не відпрацювавши три роки, як це було визначено умовами договору від 01 вересня 2014 року про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС, у зв`язку з чим між сторонами у справі виник спір щодо відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням відповідача під час навчання у вищому навчальному закладі МВС

Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 804/285/16 спори з питання відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням особи під час навчання у вищому навчальному закладі МВС, яка у подальшому перебувала на публічній/державній службі, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби.

Як зазначила Велика Палата, у рамках цивільного судочинства суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному судочинстві в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.

Такого ж правового висновку Велика Палата дійшла і у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 810/2610/16, від 13 березня 2019 року у справі № 723/18/17.

Відповідно до частини 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції послався на неповний правовий висновок, що цей спір не стосується проходження відповідачем публічної служби в органах внутрішніх справ, а пов`язаний з невиконанням ним умов цивільно-правової угоди і вимогою позивача відшкодувати понесені витрати на навчання у вищому навчальному закладі, оскільки в адміністративному законодавстві відсутні спеціальні норми, які регулюють цивільно-правові відносини, є необґрунтованими.

Позивач в апеляційній скарзі посилається на правові висновки, які викладені Вищим адміністративним судом України у справах № К/800/51802/15, № К/800/24028/16, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 461/5577/15-ц, № 820/5761/15, у яких спори також стосувалися стягнення витрат, пов`язаних з утриманням особи під час навчання у вищому навчальному закладі МВС, яка у подальшому перебувала на публічній/державній службі, і у цих справах суд дійшов висновку, що спір не стосується проходження відповідачем публічної служби в органах внутрішніх справ, а пов`язаний з невиконанням ним умов цивільно-правової угоди і вимогою позивача відшкодувати понесені витрати на навчання у вищому навчальному закладі; за таких підстав зазначена категорія спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК.

Проте з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування вартості навчання особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб`єкта владних повноважень Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 804/285/16 відступила від висновків, викладених у постановах Великої Палати від 14 березня 2018 року в справі №461/5577/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 820/5761/15, оскільки вказані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби.

На підтвердження викладеного висновку Велика Палата зауважила, що 5 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 533/934/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі №815/5027/15, від 3 жовтня 2018 року у справі № 755/2258/17, та вказала, що спори пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби - підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Посилання позивача на постанову Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року у справі № 820/4619/16, є необґрунтованим, оскільки у справі № 820/4619/16 мають місце зовсім інші фактичні обставини та правовідносини.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні у справі "Занд проти Австрії" (заява № 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]".

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, у зв`язку з чим обґрунтовано закрив провадження у справіз підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 ст. 255 ЦПК України. Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права є необґрунтованими. Підстави для скасування ухвали суду про закриття провадження у справі відсутні.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

У цій справі апеляційний суд дійшов висновку про залишення оскаржуваної ухвали суду без змін, а тому немає підстав для вирішення питання щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частини 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 1 921,00 грн., який зарахований до спеціального фонду державного бюджету України (а.с. 43, а.с. 53).

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, підстави для компенсації позивачу понесених судових витрат по сплаті судового збору у зв`язку із переглядом справи судом апеляційної інстанції відсутні.

Відомості про інші судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, сторонами апеляційному суду не надані.

Керуючись ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача Харківського національного університету внутрішніх справ залишити без задоволення.

Ухвалу Краматорського міського суду Донецької області від 21 лютого 2019 року про закриття провадження у справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 08 травня 2019 року.

Головуючий: Л.І. Соломаха

Судді: Т.В. Космачевська

Ю.М. Мальований