Справа № 2-а-72, 2010 року

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2010 року                                         Ставищенський районний суд Київської області в складі:

головуючої – судді:                                        Скороход Т.Н.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Ставище у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ставищенському районі Київської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання нарахувати та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу „Дітям війни”,

ВСТАНОВИВ:

До суду з вказаним адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1, посилаючись на те, що він відповідно ст. 1 Закону України  “Про соціальний захист  дітей війни” є дитиною війни і йому у відповідності ст. 6 вказаного закону повинна  виплачуватися щомісячна соціальна надбавка до пенсії у розмірі 30 %  мінімальної пенсії за віком. На його звернення відповідач повідомив, що йому вищевказана допомога виплачувалася відповідно до чинного законодавства в розмірі 10%  мінімальної пенсії за віком.

Позивач просить суд визнати протиправною відмову відповідача щодо виплати йому щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії та зобов’язати відповідача здійснити нарахування щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком та забезпечити її виплату за період з 2006 року по вересень 2009 року  в сумі 3602,60 грн., а з жовтня 2009 року щомісяця на весь період чинності ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

Позивач та представник відповідача подали до суду заяви з проханням слухати справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду доказів.

Відповідач подав суду письмові заперечення, в яких посилається на те, що призначення та виплата позивачу надбавки як дитині війни здійснюється в повному обсязі і згідно до чинного законодавства. Крім того, позивачем пропущений встановлений законом річний строк для звернення до суду з адміністративним позовом в частині визнання неправомірними дій та зобов’язання здійснити нарахування та виплату недоплаченого щомісячного підвищення до пенсії  як „Дитині війни” 2006-2008 роки, а тому відповідач просить застосувати строк позовної давності, встановлений ст. ст. 99, 100 КАС України..

Суд, розглянувши матеріали справи та дослідивши письмові докази, вважає, що позов слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст.1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”  дитиною війни є особа,  яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої  світової  війни  було менше 18 років.

Статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” передбачено, що доплата до пенсії нараховується у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Судом встановлено, що позивач народився 24 жовтня 1940 року, є пенсіонером по віку і, відповідно, на неї поширюється дія  Закону України  “Про соціальний захист дітей війни”, в тому числі положення ст. 6 цього Закону, що підтверджується копією паспорта (а.с. 4), копією довідки управління праці і соціального захисту населення Ставищенської РДА № 1183 від 07.07.09 р. (а. с. 8), копією пенсійного посвідчення (а.с. 5).

Відповідач не заперечує право позивача на отримання підвищеної, як дитині війни, пенсії, що підтверджуються листом-відповіддю від 23 грудня 2009 року № 4589/03 (а. с. 7).

З вказаної відповіді відповідача встановлено, що позивачу відповідачем у 2006 та  у 2007 році вказане підвищення не виплачувалось, у 2008 році фактично виплачено вказану допомогу в розмірі, встановленому ч. 1 ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в редакції Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (за 2008 рік) в розмірі 10 % від прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

Суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Пунктом 2 Закону України 19 січня 2006 року   N 3367-IV „Про внесення змін до Закону України  "Про Державний бюджет України на 2006 рік"  статтю 110 вказаного закону викладено в такій редакції: „Установити,  що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5  Закону  України  "Про  соціальний  захист дітей війни" ( 2195-15 ),  запроваджуються з 1 січня 2006 року,  а  статтею 6,  - у 2006  році  поетапно,  за  результатами  виконання  бюджету  у  першому  півріччі,  у  порядку,  визначеному Кабінетом Міністрів  України  за  погодженням  з  Комітетом  Верховної  Ради України з питань бюджету".   Оскільки у 2006 році не було передбачено фінансування соціальних виплат згідно Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, -  суд вважає, що відповідачем у 2006 році правомірно не виплачувалась вищезазначена надбавка до пенсії.

Відповідно до ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” ч. 1 ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" було зупинено.

Пунктом 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”.  

Відповідно до п. п. 5, 6 резолютивної частини даного рішення Конституційного Суду України положення Закону України „Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.  Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.  

З урахуванням зазначеного суд вважає, що дії відповідача по невиплаті позивачу вказаного підвищення до пенсії як „Дитині війни” в період з 1 січня по 8 липня 2007 року є правомірними, а в період з 9 липня  по 31 грудня 2007 року – неправомірними.

Підпунктом 2 пункту 41 розділ ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» було внесено зміни до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" :

- частину першу статті 6 вказаного Закону було викладено в такій редакції: "Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

В зв’язку з викладеним  відповідач з врахуванням вказаних положень цього закону правомірно виплачував позивачу вказану доплату в період з 1 січня 2008 року по 21 травня 2008 року в розмірі 10 % прожиткового мінімуму.

Проте, пунктом 2 резолютивної частини рішення Конституційного суду України від 22 травня 2008 року № 10 рп/2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України пункт 41 розділу ІІ „Внесення змін до деяких законодавчих актів України” Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік"  (в т. ч. підпункт 2  цього пункту) стосовно викладення в новій редакції частини 1 статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Відповідно до п. п. 5, 6 резолютивної частини даного рішення Конституційного Суду України положення Закону України „Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.  Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Згідно ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Статтею 58 Закону України „Про державний бюджет  на 2008 рік та про внесення  змін до деяких законодавчих актів України” з 1 квітня 2008 року встановлено прожитковий мінімум на одну особу для осіб, які втратили працездатність, в розмірі 481 гривня, з 1 липня 482грн., з 1 жовтня 498,00 грн.

Відповідно до ст. 54 Закону України „Про Державний бюджет України на 2009 рік”  прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, в 2009 році встановлено в розмірах, що діяли у грудні 2008 року. Тобто, з 1 січня 2009 року по 31 жовтня 2009 року прожитковий мінімум на одну особу для осіб, які втратили працездатність, становив 498,00 грн.  Статтею 1 Закону України від 20 жовтня 2009 року № 1646-VI з 1 листопада 2009 року прожитковий мінімум на одну особу для осіб, які втратили працездатність, становить 573 грн.

Відносини, що склалися між позивачем та відповідачем, є публічно-правовими відносинами, виходячи із змісту статті 3 та пункту 2 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач є дитиною війни, тобто наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема, право на отримання зазначеної підтримки „дітям війни”.

Наділивши осіб зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які відносяться до „дітей війни”.

Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист громадяни України, які є дітьми війни.

Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно із статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з позицією позивача щодо порушення його права на отримання вищевказаної доплати до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком в період з 9 липня  по 31 грудня 2007 року та в період з 22 травня по даний час.

Судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з заявою від 30.11.2009 року про недонарахуваня та недовиплату йому доплати до пенсії в розмірі, встановленому вищевказаним законом. Проте, відповідач відмовив йому в задоволенні даної заяви листом від 23.12.2009 року № 4589/03 (а.с. 7).

Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись вимогами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, суд приходить до висновку, що в період з 9 липня  по 31 грудня 2007 року та в період з 22 травня 2008 року по даний час при нарахуванні та виплаті позивачу, як дитині війни, доплати до пенсії застосуванню підлягали норми статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей”, а не положення ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” та пункту 41 розділу ІІ Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”,  які істотно звузили обсяг прав, встановлених Законом України “Про соціальний захист дітей” і які визнані неконституційними вищевказаними рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року та від 22 травня 2008 року.

Разом з тим, беручи до уваги, що позивач звернувся до суду з вказаним позовом 11 січня 2010 року, а відповідач наполягає на застосуванні вимог закону щодо строку звернення позивача до суду з адміністративним позовом, суд при вирішенні даного спору стосовно нарахування та виплати вищевказаного підвищення до пенсії за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 10 січня 2009 року, бере до уваги вимоги ч. 2 ст. 99 КАС України, відповідно до якої для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, так як позивач дізнався про порушення свого права про невиплату йому цього підвищення в період з 09.07.07 року по 31.12.07 року під час виплати йому пенсій у відповідні місяці цього періоду, і в період з 22.05.08 року по 10.01.09 року під час отримання вказаного щомісячного підвищення до пенсії. Фактично позивач отримував пенсію у вказані періоди та вищевказане підвищення до пенсії, починаючи з 1 січня 2008 року, без затримки щомісячно (а.с. 7). Тому річний строк на звернення з вимогою про стягнення вищевказаної доплати за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 10 січня 2009 року закінчився у позивача у відповідний період 2008 та 2009 року, тобто цей строк на момент звернення до суду позивачем пропущений.

Позивач не надав суду будь-яких доказів про те, що строк звернення до адміністративного суду за захистом порушеного права в період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, та з 22 травня 2008 року по 10 січня 2009 року, пропущено ним з поважних причин, а судом їх не встановлено, тому підстав для визнання причин пропущення строку звернення до суду з вимогою стосовно нарахування та виплати вищевказаного підвищення до пенсії за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 10 січня 2009 року, поважними у суду не має і в задоволенні  позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову в частині зобов’язання відповідача в подальшому проводити нарахування та виплату позивачу вищевказаного підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, оскільки відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, а тому, неможливо зобов'язати відповідача на майбутнє вчиняти певні дії, оскільки відсутні факти порушення пенсійних прав позивача в майбутньому.

Таким чином, враховуючи викладене, беручи до уваги, що відповідачем в період з 11 січня 2009 року по даний час   доплата до пенсії позивачу, як дитині війни фактично  нарахована та виплачена в розмірі 10 % від прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - суд вважає, що слід визнати неправомірною відмову відповідача щодо нарахування та виплати з 11 січня 2009 року по даний час позивачу недовиплаченого вищевказаного щомісячного підвищення до пенсії та зобов’язати відповідача здійснити нарахування та виплату даної доплати за зазначений період в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, з урахуванням фактично виплаченого щомісячного підвищення до пенсії за цей період.

Керуючись ст. ст. 22 ч. 3, 64 Конституції України, ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”,  пунктом 2 Закону України від 19 січня 2006 року  N 3367-IV „Про внесення змін до Закону України  "Про Державний бюджет України на 2006 рік" , ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, ст. 58 Закону України „Про державний бюджет  на 2008 рік та про внесення  змін до деяких законодавчих актів України”, п. п. 1, 5, 6 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), п. п.  2, 5, 6 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп2008 року (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), ст. 1 Закону України від 20 жовтня 2009 року № 1646 – VI “Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати”, ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», ст. ст. 2, 6, 7, 9 , 17, 94, 99, 100, 158-163 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ставищенському районі про визнання неправомірними дій та зобов’язання здійснити нарахування та виплату недоплаченого щомісячного підвищення до пенсії як „Дитині війни” задовольнити частково.

Визнати неправомірною відмову Управління Пенсійного фонду України в Ставищенському районі щодо нарахування та виплати з 11 січня 2009 року по дату винесення рішення ОСОБА_1 як „Дитині війни” недовиплаченого щомісячного підвищення до пенсії у відповідності зі ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Ставищенському районі здійснити з 11 січня 2009 року по дату винесення рішення судом ОСОБА_1 як „Дитині війни” нарахування та виплату з урахуванням фактично виплаченого щомісячного підвищення до пенсії за цей період на його користь недовиплаченого щомісячного підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком (встановленої в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого в період з 11.01.2009 року по 31.10.2009 року статтею 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік», з 01.11.2009 року по час винесення рішення – статтею 1 Закону України „Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати”).

В решті частині позовних вимог відмовити.

Постанову може бути оскаржено до Київського апеляційного адміністративного суду через Ставищенський районний суд Київської області шляхом подачі  в десятиденний строк заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя