РІШЕННЯ

Іменем України

06 травня 2019 року м. Чернігівсправа № 927/85/19

Суддею Господарського суду Чернігівської області Романенко А.В., за участю секретаря судового засідання Дзюб Г.В., за правилами загального позовного провадження розглянуто справу

за позовом: Керівника Бахмацької місцевої прокуратури в інтересах держави,

вул. Шевченка, 46, м. Бахмач, Чернігівська область, 16500;

в особі позивача: Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру,

вул. Народного Ополчення, 3, м. Київ, 03151;

до відповідача 1: Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області,

пр-т. Миру, 14, м. Чернігів, 14000;

до відповідача 2: Фермерського господарства «Маяк»,

провулок Молодіжний, 9, с. Терешиха, Бахмацький район, 16571;

до відповідача 3: Фермерського господарства «Давидок»,

провулок Молодіжний, 9, с. Терешиха, Бахмацький район, 16571;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: ОСОБА_1,

АДРЕСА_1;

предмет спору: про визнання недійсним наказу та договору оренди

За участю представників сторін:

від прокуратури: Оліфір А.В. - прокурор відділу прокуратури Чернігівської області, посвідчення № 048632 від 10.11.2017;

від позивача: Будлянський В.М. - довіреність № 22-28-0.17-7/72-19 від 08.01.2019, представник;

від відповідача-1: Крапивний Б.В. - довіреність № 31-25-0.663-9/62-19 від 09.01.2019, представник;

від відповідача-2: ОСОБА_1 - керівник;

від відповідача-3: ОСОБА_1 - керівник;

від третьої особи: ОСОБА_1 особисто;

Іллюшко О.М., адвокат, договір від 14.02.2019; ордер серія ЧН №014025 від 19.02.2019.

У судовому засіданні 06.05.2019 Господарським судом Чернігівської області на підставі частини 1 статті 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Керівником Бахмацької місцевої прокуратури подано позов в інтересах держави в особі позивача - Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру до відповідачів 1, 2 та 3 - Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, Фермерського господарства «Маяк» та Фермерського господарства «Давидок», відповідно до якого, з урахуванням заяви №49-108-19 від 04.04.2019, прийнятої 22.04.2019, просить суд:

- визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №25-2789/14-16-сг від 26.02.2016 «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки»;

- визнати недійсним договір оренди землі від 04.03.2016 про передачу в оренду земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 11,0198га, розташованої на території Рубанської сільської ради Бахмацького району, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області та ОСОБА_1 (зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.04.2016).

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначив, що на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №25-2789/14-16-сг від 26.02.2016 «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки» без проведення земельних торгів з продажу права оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області, укладено договір оренди землі від 04.03.2016, за яким ОСОБА_1 надано в оренду для ведення фермерського господарства земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 11,0198га, розташовану на території Рубанської сільської ради Бахмацького району.

За твердженням прокурора вказана земельна ділянка надана ОСОБА_1 з порушенням вимог чинного законодавства, а саме з порушенням процедури отримання землі, передбаченої Земельним кодексом України, тобто, отримання земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_2) без проведення земельних торгів.

З інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вбачається, що на момент отримання у користування спірної земельної ділянки ОСОБА_1 вже скористався правом на отримання земельних ділянок за спрощеною процедурою (без проведення земельних торгів). Зокрема, у 2015 році, ним отримано в оренду для ведення фермерського господарства наступні земельні ділянки: кадастровий номер НОМЕР_3, площею 11,2027га (договір оренди від 30.03.2015); кадастровий номер НОМЕР_4, площею 23,1061га (договір оренди від 30.03.2015); кадастровий номер НОМЕР_5, площею 10га (договір оренди від 30.03.2015); кадастровий номер НОМЕР_6, площею 15,2789га (договір оренди від 30.03.2015); кадастровий номер НОМЕР_7, площею 21,5766га (договір оренди від 30.03.2015); кадастровий номер НОМЕР_8, площею 10,1725га (договір оренди від 30.03.2015); кадастровий номер НОМЕР_9, площею 21,0011га (договір оренди від 30.03.2015); кадастровий номер НОМЕР_10, площею 10,1043га (договір оренди від 30.03.2015).

Прокурором зазначено, що 02.06.2015, після отримання у користування перерахованих земельних ділянок, ОСОБА_1 зареєстровано Фермерське господарство «Маяк» (надалі - ФГ «Маяк»). Відтак, маючи намір отримати додаткові земельні ділянки державної форми власності для ведення фермерського господарства, ОСОБА_1 мав діяти саме як юридична особа - ФГ «Маяк», реалізуючи своє право на отримання додаткової земельної ділянки шляхом участі на конкурсних засадах у земельних торгах.

Додатково, в обґрунтування заявленого позову прокурор зазначив, що спірна земельна ділянка упродовж 2016-2017 років та до середини 2018 року використовувалася саме ФГ «Маяк», та лише згодом її використання задекларовано за створеним у серпні 2018 року Фермерським господарством «Давидок» (надалі - ФГ «Давидок»), засновником якого також є ОСОБА_1. Прокурор звертав увагу суду на відсутність зареєстрованої сільськогосподарської техніки за ФГ «Давидок» та на відсутність у даному господарстві найманих працівників.

Підставою для представництва інтересів держави прокурор визначив невжиття Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру (надалі - Держгеокадастр) заходів щодо усунення допущених порушень при передачі в користування земельної ділянки державної форми власності; невикористання Держгеокадастром повноважень наданих йому державою та визначених у Положенні; відсутністю дієвих заходів зі сторони даного органу спрямованих на усунення порушень процедури передачі в користування землі сільськогосподарського призначення у той час, як порушення порядку набуття речових прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення обмежує державу у залученні як найбільшої суми грошових коштів до бюджету шляхом продажу речових прав на неї на земельних торгах (аукціоні).

Ухвалою суду від 04.02.2019 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

За клопотанням прокурора, задоволеного судом, залучено до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - фізичну особу ОСОБА_1 (провулок Молодіжний, 9, с. Терешиха, Бахмацький район, Чернігівська область, 16571).

15.02.2019, відповідачем 1, у межах процесуального строку встановленого ухвалою суду від 04.02.2019, відповідно до статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) подано відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позову прокурора заперечив у повному обсязі зазначивши, що Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області (надалі - Головне управління) при видачі наказу №25-499/14-16-сг від 16.01.2016 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» та наказу №25-2789/14-16-сг від 26.02.2016 «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки» діяло у межах своїх повноважень як розпорядник земель сільськогосподарського призначення державної форми власності відповідно до діючого у той час законодавства. Ним дотримано публічних інтересів, що полягають у подоланні безхазяйності земель, їх занедбанню, збереженні та підвищенні родючості ґрунтів шляхом передачі в користування фізичній особі ОСОБА_1 спірної земельної ділянки для створення фермерського господарства, з дотриманням вимог Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) та спеціального нормативного акту - Закону України «Про фермерське господарство» (надалі - ЗУ «Про фермерське господарство»). Оскільки з приводу отримання в користування земельної ділянки для ведення фермерського господарства звертався ОСОБА_1 як фізична особа, то оскаржуваний наказ був виданий саме за результатом розгляду його заяви як фізичної особи, а не ФГ «Маяк», засновником якого він був. Головне управління не вбачає нецільового використання спірної земельної ділянки, оскільки після її отримання в строкове платне користування, що є передумовою для заснування фермерського господарства, ОСОБА_1 було створено ФГ «Давидок» (09.08.2018), що на даний час і обробляє дану земельну ділянку.

Також, законодавством не передбачено обмежень щодо кількості підприємств, які може створити одна й та сама особа, що узгоджується з принципом свободи підприємницької діяльності (стаття 6 Господарського кодексу України); так само як і обмежень щодо площ земельних ділянок, що можуть бути відведені та передані в строкове платне користування громадянам для ведення фермерського господарства. За приписами абзацу 16 частини 2 статті 134 ЗК України (в редакції, що діяла на час звернення) не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної та комунальної форми власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства. Загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної форми власності у користування, вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки тощо, встановлені статтею 123 ЗК України. Водночас спеціальним законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення фермерських господарств, передачу їм у користування земельних ділянок є Закон України «Про фермерське господарство», статтею 7 якого визначено додаткові вимоги до змісту заяви фізичної особи для отримання в оренду земельної ділянки державної форми власності з метою ведення фермерського господарства в порівняні з вимогами, встановленими статтею 123 ЗК України. При цьому даний Закон не містить підстав для відмови в задоволенні заяви відповідної особи. Такі підстави визначені частиною 3 статті 123 ЗК України, зокрема, для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Дана норма не підлягає розширеному тлумаченню.

За твердженням відповідача 1, на момент звернення ОСОБА_1 із заявами про надання йому дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства, Головне управління не мало законних підстав для відмови в наданні йому такого дозволу. Законодавчо на Головне управління не покладено обов'язку перевіряти потужності ще нествореного фермерського господарства, в той час як передача в оренду земельних ділянок є лише передумовою створення фермерського господарства. Зазначених повноважень, про які веде мову прокурор у поданому позові, даний орган не має.

20.02.2019, на виконання вимог ухвали суду від 04.02.2019, третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, у межах встановленого судом строку подано письмові пояснення по суті заявлених вимог, в яких проти позовних вимог заперечує та просить суд закрити провадження у справі.

У письмових поясненнях б/н від 19.02.2019 третя особа вказала, що: по-перше, в поданій позовній заяві відсутні належні та допустимі докази, які обґрунтовано підтверджують, що має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, а уповноважений орган не здійснює або неналежно здійснює відповідні повноваження. Відтак у прокурора відсутні законні підстави для звернення до суду з даним позовом, як наслідок, позовна заява має бути повернута без розгляду;

по-друге, оскільки у даній справі прокурор просить визнати недійсними акти, стороною яких є фізична особа, то цей спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, відтак провадження у даній справі має бути закрито на підставі п.1 частини 1 статті 231 ГПК України;

по-третє, в ЗК України відсутні обмеження щодо кількості та площ земельних ділянок, які можуть бути отримані фізичними особами в оренду; ЗК України встановлені обмеження лише щодо отримання, в тому числі для ведення фермерського господарства, громадянами земельних ділянок у власність; у ЗК України і в ЗУ «Про фермерське господарство» відсутні обмеження прав громадянина на заснування декількох фермерських господарств, так само відсутні і вимоги Закону у разі заснування фізичною особою фермерського господарства, діяти виключно від імені заснованого фермерського господарства, тобто як юридична особа. Чинними нормативно-правовими актами не встановлено строків, впродовж яких має бути створено фермерське господарство після набуття права користування земельними ділянками, відведеними з цією метою.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відтак Головне управління Держгеокадастру Чернігівської області на момент прийняття оскаржуваного рішення, за результатом розгляду заяв фізичної особи ОСОБА_1 не мало законодавчо визначених підстав для відмови в їх задоволенні, а висновок прокуратури про формальний підхід Головного управління при вирішенні його заяв, за результатами яких видано оскаржуваний наказ, створив передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання суб'єктом господарювання в користування земель державної форми власності, поза передбаченою законом обов'язковою процедурою, тобто без проведення земельних торгів, - не ґрунтується на нормах діючого законодавства та не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки виділені земельні ділянки використовувались виключно ним та створеним у подальшому Фермерським господарством «Давидок». Орендовані земельні ділянки з моменту їх отримання щорічно засіваються сільськогосподарськими культурами та обробляються сільськогосподарськими машинами, що свідчить про їх належне використання за цільовим призначенням, що підтверджується листом Рубанської сільської ради Бахмацького району Чернігівської області від 27.08.2018 за №12-18.18, зокрема доданим прокурором до позовної заяви. За ним, як за фізичною особою, зареєстровано 4 трактори, причіп, 3 плуги, 2 сівалки, культиватори, борони, оприскувач, розкидач добрив та інше обладнання, що використовується у господарській діяльності заснованих ним Фермерських господарств «Маяк» та «Давидок».

22.02.2019, позивачем, в межах строку встановленого ухвалою суду від 04.02.2019, подано відповідь на відзив, в якій останній зазначав про непідтримання ним заявлених прокурором вимог, оскільки Головне управління, як суб'єкт владних повноважень, що розпоряджається землями сільськогосподарського призначення державної власності на території Чернігівської області, в межах своїх повноважень у відповідності до діючого законодавства видало накази про дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою та про затвердження документації із землеустрою та передачу в оренду спірної земельної ділянки. При цьому, даним органом дотримано державні інтереси, що полягають у подоланні безхазяйності земель, їх занедбанню, збереженні та підвищенні родючості ґрунтів. При укладенні оскаржуваних договорів оренди землі дотримано вимог земельного та цивільного законодавства. Умови спірних правочинів відповідають типовим договорам оренди землі.

За частиною 4 статті 55 ГПК України якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, поданого власником (учасником, акціонером) цієї юридичної особи в її інтересах, а також позову прокурора в інтересах держави.

25.02.2019, прокурором, з дотриманням встановлених судом строків, подано відповідь на відзив відповідача 1, в якій підтримано заявлені вимоги в повному обсязі з підстав наведених у позовній заяві.

У підготовчому судовому засіданні 27.02.2019:

Прокурором підтримано в повному обсязі позов поданий в інтересах держави.

Відповідачі 2 та 3 повідомили суд про відсутність у них наміру подавати в порядку статей 165, 178 ГПК України відзив на позов, зазначивши про підтримання правової позиції наведеної у поясненнях третьої особи.

З урахуванням норм частини 4 статті 55 ГПК України суд продовжив розгляд даної справи, та за клопотанням прокурора оголосив перерву у підготовчому судовому засіданні до 20.03.2019.

06.03.2019, прокурором подано письмові пояснення №110/19 від 01.03.2019 з запереченнями проти аргументів наведених відповідачем 1 та третьою особою в заявах по суті даного спору.

12.03.2019, від третьої особи надійшли додаткові пояснення б/н від 11.03.2019 з проханням за результатами підготовчого судового засідання у справі прийняти рішення згідно приписів п.1 частини 2 статті 185, п.1 частини 1 статті 226 ГПК України про залишення без розгляду даної позовної заяви керівника Бахмацької місцевої прокуратури про скасування наказу та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

У підготовчому засіданні 20.03.2019:

Ухвалою суду від 20.03.2019 третій особі відмовлено у задоволенні клопотання про залишення без розгляду позовної заяви, викладеного у додаткових поясненнях від 11.03.2019.

Судом оголошено перерву до 03.04.2019.

До початку підготовчого засідання прокурором подано заяву №49-108-19 від 03.04.2019 про виправлення технічної описки, якою змінено редакцію прохальної частини позовної заяви №403вих18 від 20.01.2019 (пункт 2). Натомість, доказів направлення іншим учасникам справи заяви №49-108-19 від 03.04.2019, якою змінюється прохальна частина позову, прокурором до суду не надано.

У підготовчому судовому засіданні 03.04.2019:

Судом, без виходу до нарадчої кімнати, постановлено про залишення без розгляду вищевказаної заяви прокурора №49-108-19 від 03.04.2019 та про її повернення супровідним листом, оскільки виходячи з мотивувальної частини позовної заяви, заява від 03.04.2019 за своїм змістом, всупереч твердженням прокурора, не є заявою про виправлення технічних помилок прохальної частини позовної заяви, а тому рахуючи що даним документом змінюється прохальна частина позову, з урахуванням вимог частини 5 статті 46 ГПК України його має бути завчасно направлено іншим учасникам справи.

За частиною 3 статті 177 ГПК України судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 календарних днів та оголошено перерву у судовому засіданні до 22.04.2019.

10.04.2019, прокурором подано:

- Заяву №49-108-19 від 04.04.2019 про уточнення позовних вимог, в якій відповідно до п.3 частини 2 статті 182 ГПК України залишаючи без змін предмет, підстави позову, норми матеріального права на обґрунтування позову, прокурор просив суд розглядати позовні вимоги сформульовані у прохальній частині позовної заяви, а саме пункт 2, у наступній редакції: «- визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №25-2789/14-16-сг від 26.02.2016 «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки».

- Заяву №46-108-19 від 05.04.2019 про збільшення підстав позову, якою відповідно до частини 3 статті 46 ГПК України доповнено підстави позову. Так, посилаючись на норми Закону України «Про оцінку земель», а саме статті 13, 15, 18, 20, 23, 24 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, тобто обов'язок зі сплати орендної плати є нормативно врегульованим і не може визначатися, змінюватися та припинятися сторонами договору за їх волевиявленням або визначатися з урахуванням інших показників, ніж ті, що встановлюються нормативною грошовою оцінкою щодо конкретної земельної ділянки, що є предметом договору. У той же час зі змісту оспорюваного договору вбачається, що при його укладенні нормативна грошова оцінка земельної ділянки не розроблялась та розмір орендної плати визначено відповідачем 1 та третьою особою відповідно до середнього розміру нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі, що не відповідає вимогам норм законодавства. При укладенні оскаржуваного договору порушено вимоги законодавства щодо визначення ціни, істотної умови для договорів оренди землі, що мала визначатись сторонами для спірної земельної ділянки державної форми власності, з урахуванням її нормативної грошової оцінки проведеної саме на момент укладення такого правочину. Подальше приведення сторонами спірного договору у відповідність до норм чинного законодавства в частині ціни, зокрема здійснення нормативної грошової оцінки даної земельної ділянки та внесення відповідних змін до договору, не усуває допущені відповідачем 1 та третьою особою порушення на стадії укладення оскаржуваного правочину. На початку 2018 року на замовлення громадянина ОСОБА_1, ДП «Чернігівський науково-дослідний та проектний інститут» виготовив технічну документацію щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яку передано в оренду за спірним договором, а 14.02.2018 Головним управлінням складено відповідний висновок щодо цієї документації. Натомість, за інформацією Бахмацької районної ради №01-06/180 від 05.04.2019 рішення про затвердження даної технічної документації не приймалось.

Вказані документи отримані прокурором лише 05.04.2019, а тому враховуючи положення статей 74, 80, 162 ГПК України заявлено клопотання про визнання поважними причини неподання відповідних доказів при пред'явленні позову, залучення їх до матеріалів справи та врахування їх змісту під час розгляду справи.

Відповідач 1 у листі №9-25-0.662-2110/2-19 від 11.04.2019 зазначив, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки, що передається в оренду, не входить до вичерпного переліку істотних умов договору оренди землі, встановленого частиною 1 статті 15 Закону України «Про оренду землі». Невизначення сторонами при укладенні оскаржуваного договору нормативної грошової оцінки земельної ділянки не зумовлює недійсність самого договору. На момент звернення прокурора з даним позовом до суду умови оскаржуваного договору приведені сторонами у відповідність до вимог чинного законодавства. Так, 18.12.2018, до оскаржуваного договору сторонами внесено відповідні зміни шляхом укладення додаткової угоди, за умовами якої п.5 договору оренди землі викладено в новій редакції, із зазначенням нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, визначеної на підставі рішення від 07.08.2018 Рубанської сільської ради Бахмацького району Чернігівської області (25 сесія 7-го скликання) «Про затвердження технічної документації по визначенню нормативної грошової оцінки земельної ділянки сільськогосподарського призначення (ріллі) загальною площею 11,0198га, наданої в оренду гр. ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства (за межами населеного пункту)», прийнятого в межах повноважень зазначеного органу згідно частини 1 статті 23 Закону України «Про оцінку землі».

Третя особа у додаткових письмових поясненнях б/н від 18.04.2019 підтримала висновки наведені відповідачем 1 у листі №9-25-0.662-2110/2-19 від 11.04.2019.

У підготовчому судовому засіданні 22.04.2019:

Судом, без виходу до нарадчої кімнати, постановлено прийняти заяву прокурора №49-108-19 від 04.04.2019 щодо уточнення позовних вимог, подану на стадії підготовчого провадження. Розгляд справи продовжити з урахуванням змісту даної заяви.

Суд, без виходу до нарадчої кімнати, постановив прийняти заяву прокурора №46-108-19 від 05.04.2019 про збільшення підстав позову, та керуючись приписами частини 2 статті 119 ГПК України продовжити за власною ініціативою прокурору та відповідачу 1 строк для подання додаткових доказів.

Подані прокурором та відповідачем 1 документи залучив до матеріалів справи.

Докази подані третьою особою на підтвердження замовлення та виготовлення технічної документації по визначенню нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки також залучені судом до матеріалів справи.

За результатами даного підготовчого судового засідання суд постановив закрити підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 06.05.2019, про що постановив ухвалу від 22.04.2019.

У судовому засіданні 06.05.2019:

Прокурор заявлений позов підтримав з урахуванням змісту заяв від 04.04.2019 за №49-108-19 про уточнення позовних вимог та від 05.04.2019 за №46-108-19, якою доповнено підстави позову.

Позивач у судовому засіданні повідомив про непідтримання позову обґрунтовуючи дану правову позицію відсутністю порушених інтересів держави та правомірністю дій відповідачів.

Відповідачі 1, 2, 3 та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів проти задоволення позову заперечували в повному обсязі з підстав, наведених відповідачем 1 у відзиві на позов та у письмових поясненнях третьої особи по суті заявлених вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши прокурора, повноважних представників сторін та третьої особи, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

Частиною 2 статті 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З урахуванням положень статей 4, 42, 44, 46 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, є процесуальним правом.

Відповідно до частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

Згідно частини 3 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною 4 цієї статті передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до п.3 частини 1 статті 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, за якою прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Згідно рішення Конституційного Суду України №3-рн/99 від 08.04.1999 під поняттям «орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У Рішенні «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 Європейський Суд з прав людини наголошує, що правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес». Позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний interalia, «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини.

Також, Європейський Суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах «Хендісайд проти Сполученого Королівства» від 07 грудня 1976 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 січня 1986 року).

За твердженням прокурора, порушення порядку набуття речових прав на земельну ділянку сільськогосподарського призначення обмежує державу в особі уповноважених органів у її використанні та залученні якнайбільшої суми грошових коштів до бюджету шляхом продажу прав на неї на земельних торгах (аукціоні); позбавляє можливості інших фізичних та юридичних осіб реалізувати свої законні права на отримання земельної ділянки у користування, отримавши перемогу у відповідних торгах; визначення розміру орендної плати за користування земельною ділянкою державної власності без урахуванням нормативної грошової оцінки завдає державі збитків. У даному випадку прокурор вбачає порушення інтересів держави у протиправному набутті юридичною особою прав на земельну ділянку державної форми власності всупереч вимогам закону; зловживання відповідачами положеннями законодавства про фермерське господарство; передачу в оренду суб'єкту господарювання земельної ділянки державної форми власності за ціною, визначеною без урахування нормативної грошової оцінки щодо конкретної земельної ділянки (об'єкта оренди).

З урахуванням вищезазначеного суд вважає, що у даному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є достатньою підставою для представництва прокурором інтересів держави в межах даної справи.

Повноваження щодо здійснення контролю за законністю використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюються Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальними органами.

Згідно Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою КМУ від 14.01.2015 за №15 (надалі - Положення), Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

За підпунктом 25-1 пункту 4 Положення відповідно до покладених на Держгеокадастр завдань він: організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності; дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах.

Відповідно до статті 188 ЗК України, статті 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» функції з державного нагляду за додержанням законів у сфері земельних відносин покладено на органи Держгеокадастру.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що прокурором вірно визначено позивача у даній справі - Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, який не вживав належних заходів щодо усунення виявлених прокурором порушень, оскільки вважав, що дії його територіального органу були правомірними та відповідали вимогам діючого законодавства, про що свідчить лист-відповідь на звернення прокурора від 14.12.2018 за №10-28-0.19-12922/2-18.

Відтак, вбачаються підстави передбачені частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» для представництва прокурором інтересів держави в суді в даній справі.

Відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств регулюються Конституцією України, ЗК України, ЗУ «Про фермерське господарство» та іншими нормативно-правовими актами України. У таких правовідносинах ЗУ «Про фермерське господарство» є спеціальним нормативно-правовим актом, за нормами якого фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян та підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа-підприємець. Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради (частина 1 статті 5, частина 1 статті 7 Закону України «Про фермерське господарство», у редакції діючій на момент прийняття оскаржуваного наказу).

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 вказаного Закону). Тобто, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Зі змісту положень статті 12 цього Закону вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

З комплексного аналізу статей 1, 5, 7, 8, 12 даного Закону суд дійшов висновку, що після укладення договору тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов'язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Таким чином, враховуючи що фермерське господарство є юридичною особою, земельні спори з іншими юридичними особами, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам.

Судом встановлено, що між фізичною особою ОСОБА_1 та Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області укладено оскаржуваний в межах даної справи договір оренди земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства на підставі ЗУ «Про фермерське господарство». У серпні 2018 року фізичною особою ОСОБА_1 засновано Фермерське господарство «Давидок», зареєстроване як юридична особа. Тобто, у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою відбулася фактична заміна орендаря і обов'язки землекористувача земельної ділянки перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації (09.08.2018), а тому сторонами у спірних правовідносинах є саме юридичні особи.

За таких обставин суд дійшов висновку, що спір виник між суб'єктами господарювання і такий спір підлягає розгляду в порядку саме господарського судочинства.

Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постановах від 27.03.2019 у справах №574/381/17-ц, №376/331-16-ц; від 22.08.2018 у справі №606/2032/16-ц; від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц; від 20.03.2019 у справі №619/1680/17ц.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.12.2015 до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, як розпорядника земель сільськогосподарського призначення державної власності звернувся ОСОБА_1, як фізична особа, із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки в оренду терміном на 25 років орієнтовною площею 12,0га для ведення фермерського господарства із земель державної власності. Орієнтовний розмір земельної ділянки, яку він бажав отримати в строкове платне користування обґрунтував наступним: основними напрямками діяльності фермерського господарства планується вирощування сільськогосподарських зернових та технічних культур; вказана земельна ділянка буде використовуватись за цільовим призначенням, з дотриманням природоохоронних вимог та земельного законодавства для отримання прибутків від реалізації сільськогосподарських культур, за рахунок яких у подальшому будуть проводиться агротехнічні заходи щодо використання даної земельної ділянки, закупівлі високоякісного посівного матеріалу зернових та технічних культур, міндобрив, засобів захисту рослин, ремонту та будівництва господарських будівель та споруд, а також оновлення машинно-тракторного парку та зерноочисної техніки. Також, за рахунок прибутку отриманого від діяльності фермерського господарства заявником буде сплачено орендну плату та податки до бюджету. Гарантував, що у своїй діяльності господарство буде дотримуватись сучасної технології по вирощуванню сільськогосподарських культур з метою збереження та покращення ґрунтів. До заяви ним додано наступні документи: копія паспорта та ідентифікаційного коду; копія диплому; схема розташування земельної ділянки.

За результатами розгляду даної заяви, наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 16.01.2016 №25-499/14-16-сг, фізичній особі ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 7 років, розташованої на території Рубанської сільської ради Бахмацького району Чернігівської області. Орієнтовний розмір земельної ділянки 12,00га, цільове призначення - для ведення фермерського господарства.

23.02.2016, фізична особа ОСОБА_1 звернувся до Головного управління із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 11,0198га для ведення фермерського господарства на території Рубанської сільської ради Бахмацького району Чернігівської області та передачі даної земельної ділянки в оренду терміном на 7 років. До вказаної заяви додано проект землеустрою.

Наказом Головного управління від 26.02.2016 №25-2789/14-16-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства громадянину ОСОБА_1 на території Рубанської сільської ради Бахмацького району Чернігівської області, надано йому в оренду зазначену земельну ділянку для ведення фермерського господарства терміном на 7 років, встановлено річний розмір орендної плати за користування земельною ділянкою на правах оренди в розмірі 8% від нормативної грошової оцінки. Доручено керівнику відділу Держгеокадастру у Бахмацькому районі Чернігівської області укласти договір оренди земельної ділянки.

На підставі зазначених наказів, 04.03.2016, між Головним управління та громадянином ОСОБА_1 укладено договір оренди землі (надалі - Договір) за умовами якого (п.1.) Головне управління надало, а фізична особа ОСОБА_1 прийняв у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення (для ведення фермерського господарства) загальною площею 11,0198га, в тому числі рілля - 11,0198га, яка знаходиться на території Рубанської сільської ради Бахмацького району Чернігівської області.

За умовами п. п. 2-4, 6, 15-16 Договору в оренду передається земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_2, площею 11,0198 га, в тому числі рілля - 11,0198га, на земельній ділянці відсутні розміщені об'єкти нерухомого майна, а також інші об'єкти інфраструктури. Форма власності - державна. Земельна ділянка, що передається в оренду не має недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню. Земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства. Цільове призначення земельної ділянки (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель) - землі сільськогосподарського призначення, для ведення фермерського господарства.

Пунктом 5 Договору передбачено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки підлягає проведенню на замовлення та за рахунок орендаря у тримісячний строк з моменту державної реєстрації права користування земельною ділянкою із поданням орендарем у встановленому законом порядку впродовж цього ж строку технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки на розгляд та затвердження відповідному органу місцевого самоврядування. До моменту набрання чинності рішенням відповідного органу місцевого самоврядування, яким вперше затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, визначення суми орендної плати, що вноситься орендарем згідно цього Договору, здійснюється за даними про середній розмір нормативно-грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, що для земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_2, площею 11,0198га, складає 269138,55грн.

При цьому, сторони дійшли згоди, що якщо розмір орендної плати, що визначений за даними затвердженої вперше технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки є більшим за розмір орендної плати, що визначений згідно даного пункту Договору, то сплачена орендарем сума різниці між вказаними розмірами підлягає сплаті орендарем до відповідного бюджету у місячний строк з дня набрання чинності рішення органу місцевого самоврядування про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

У відповідності до п.9. Договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі безготівково у розмірі 8 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік. Станом на момент укладення цього Договору сума орендної плати, що вноситься орендарем на використання земельної ділянки складає 21531,06грн на рік.

Договір укладено на 7 років. Після закінчення строку дії Договору орендар має переважне право поновити його на новий строк (п.8. Договору).

Право оренди земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_2, площею 11,0198га, за Договором оренди землі від 04.03.2016 б/н зареєстровано 07.04.2016 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, про що свідчить інформаційна довідка з зазначеного реєстру №152835912 (наявна в матеріалах справи).

Як встановлено судом, фактичним землекористувачем спірної земельної ділянки є ФГ «Давидок», яке засновано 09.08.2018 фізичною особою ОСОБА_1, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Дана земельна ділянка на час подачі позову використовується ФГ «Давидок» за цільовим призначенням, що прокурором не заперечується.

На замовлення фізичної особи ОСОБА_1, Державне підприємство «Чернігівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» на підставі договору №4 від 12.01.2018 виготовило технічну документації по визначенню нормативної грошової оцінки земельної ділянки сільськогосподарського призначення (ріллі) загальною площею 11,0198га, що надана в оренду громадянину ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства за рахунок земель державної власності на території Рубанської сільської ради Бахмацького району Чернігівської області (за межами населеного пункту).

21.02.2018, Головним управлінням затверджено висновок державної експертизи землевпорядної документації №93 від 21.02.2018, розробником якої було ДП «Чернігівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», за яким нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки складає 175384,52грн.

07.08.2018, рішенням Рубанської сільської ради Бахмацького району Чернігівської області затверджено технічну документацію по визначенню нормативної грошової оцінки земельної ділянки сільськогосподарського призначення (ріллі) загальною площею 11,0198га, наданої в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства за рахунок земель державної власності на її території (за межами населеного пункту). Нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_2 - 175384,52грн.

09.08.2018, ОСОБА_1 звернувся до Головного управління із заявою про приведення у відповідність умов Договору, а саме п.5 та п.9, з урахуванням затвердженої нормативної грошової оцінки об'єкта оренди, земельної ділянки площею 11,0198 га, кадастровий номер НОМЕР_2.

Головне управління розглянувши заяву ОСОБА_1 видало наказ №25-7022/14-18-сг від 06.09.2018 за яким п.5 Договору має бути викладено у новій редакції, з урахуванням затвердженої нормативної грошової оцінки вказаної земельної ділянки, шляхом укладення відповідної додаткової угоди до Договору та проведення державної реєстрації змін у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

18.12.2018, на виконання зазначеного наказу між Головним управлінням та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду про внесення змін до Договору оренди землі від 04.03.2016, за яким п.5 Договору викладено в новій редакції, а саме: нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 11,0198га, в тому числі 11,0198га ріллі (кадастровий номер НОМЕР_2), яка розташована на території Рубанської сільської ради Бахмацького району Чернігівської області становить 175384,52грн.

Зміни до Договору зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, про що свідчить інформаційна довідка з вказаних реєстрів №163997563 (наявна в матеріалах справи).

Прокурор, звертаючись з позовом до суду в інтересах держави зазначав, що наказ Головного управління №25-2789/14-16-сг від 26.02.2016, яким затверджено документацію із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 11,0198га, кадастровий номер НОМЕР_2, державної власності сільськогосподарського призначення (рілля), розташованої на території Рубанської сільської ради Бахмацького району Чернігівської області для ведення фермерського господарства, видано з порушенням вимог ЗК України та ЗУ «Про фермерське господарство» без проведення аукціону, у зв'язку з чим просив визнати недійсним вказаний наказ та укладений на його виконання Договір оренди землі від 04.03.2016 б/н (зареєстрований в Державному реєстрі 07.04.2016), посилався на відсутність нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що передавалась в оренду за оскаржуваним правочином, що є додатковою підставою для визнання його недійсним, з огляду на невідповідність умов вимогам Закону.

Відповідачі та третя особа проти позову заперечували та наполягали на відсутності порушень норм законодавства при отриманні ОСОБА_1 у користування земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

Суд, здійснивши аналіз положень діючого земельного та цивільного законодавства, дослідивши докази, наявні у матеріалах справи, виходить з наступного.

За частинами 1 та 3 статті 114 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) фермерське господарство є формою підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Відносини, пов'язані із створенням та діяльністю фермерських господарств регулюються цим Кодексом, а також законом про фермерське господарство, іншими законами.

Закон України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 за №973-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини.

Відповідно до частин 1, 2 та 4 статті 1 цього Закону фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець.

За статтею 5 вказаного Закону право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. При цьому, дана стаття не передбачає будь-яких обмежень права дієздатної фізичної особи-громадянина України щодо заснування кількох фермерських господарств. Наведене узгоджується з принципом свободи підприємницької діяльності (стаття 6 ГК України).

Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства врегульовано статтею 7 даного Закону. Так, для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується КМУ за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державна адміністрація або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк та в разі її задоволення надають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності. Громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Це положення не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай). При цьому, земельні ділянки, розмір яких перевищує розмір, встановлений у частині 5 цієї статті, передаються громадянам у приватну власність для ведення фермерського господарства на підставі цивільно-правових угод.

У відповідності до статті 31 ЗК України, статті 12 ЗУ «Про фермерське господарство» землі фермерського господарства можуть складатися із земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі (а); земельних ділянок, що належать громадянам-членам фермерського господарства на праві приватної власності (б); земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди (в).

Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). При цьому, права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Дія частини першої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай) (стаття 32 ЗК України). Аналогічна норма закріплена статтею 13 ЗУ «Про фермерське господарство» (частини 1-3).

З наведених норм слідує, що громадянам України, які виявили намір вести фермерське господарство, можуть бути надані на праві власності та/або на праві користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної або комунальної власності. При цьому, розмір (площа) земельних ділянок, що може безоплатно набуватися у власність членами фермерських господарств, законодавчо обмежений (статті 31, 32, п. 1 частина 1 статті 121 ЗК України), на відміну від розміру (площ) земельних ділянок, які надаються громадянам для ведення фермерського господарства на праві користування на підставі цивільно-правових угод.

Ні ЗК України, а ні ЗУ «Про фермерське господарство» не встановлено обмеження щодо кількості земельних ділянок, які можуть бути передані в оренду для ведення фермерського господарства. Тобто, пряма заборона щодо можливості надання громадянину для ведення фермерського господарства декількох окремих, відособлених земельних ділянок, чи обмежень щодо загальної площі земельних ділянок, які надаються для здійснення фермерського господарства, - відсутня.

За приписами частини 7 статті 7 ЗУ «Про фермерське господарство» земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури. Дана норма врегульовує порядок надання таких земельних ділянок.

При цьому, наведені приписи не застосовуються до відносин щодо отримання громадянином для ведення фермерського господарства кількох земельних ділянок, що не межують між собою. Тобто, дана норма не може бути застосована до спірних правовідносин.

Статтею 8 ЗУ «Про фермерське господарство» визначено, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

З наведеного слідує, що передумовою створення фермерського господарства є отримання у власність або у користування земельної ділянки, відведеної для цієї мети. При цьому, час на протязі якого має бути створено фермерське господарство з моменту отримання земельної ділянки, законодавчо не встановлений.

За статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначені статтею 122 ЗК України, частиною 4 якої передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Частинами 1 та 2 статті 124 ЗК України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Так, за частиною 2 цієї статті (в редакції діючій на момент прийняття оскаржуваного наказу) не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства (абзац 16 частини 2 вказаної статті).

У відповідності до частини 3 цієї статті передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Таким чином, для врегулювання відносин щодо передачі в оренду заінтересованим особам, громадянам України, для ведення фермерського господарства земельних ділянок державної або комунальної власності поряд із спеціальною нормою, статтею 7 ЗУ «Про фермерське господарство», застосовується загальна норма, стаття 123 ЗК України відповідно до якої (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зокрема, у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).

У відповідності до частин 2 та 3 статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (частина 2 статті 123 ЗК України).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (частина 4 статті 123 ЗК України).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (частина 6 статті 123 ЗК України).

Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (частина 10 статті 123 ЗК України).

Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів (частина 13 статті 123 ЗК України).

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частина 14 статті 123 ЗК України).

Як встановлено судом, зміст заяви б/н від 04.12.2015 громадянина ОСОБА_1, з доданими до неї документами, про надання в оренду для ведення фермерського господарства земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності відповідав вимогам частини 1 статті 7 ЗУ «Про фермерське господарство» та частини 2 статті 123 ЗК України.

Прокурором, на підставі належних та достовірних доказів, в розумінні статей 76, 78 ГПК України, не доведено наявність підстав, у тому числі передбачених частиною 3 статті 123 ЗК України, для мотивованої відмови Головним управлінням у задоволенні заяви громадянина ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою на відведення земельної ділянки та прийняття оскаржуваного рішення про надання такої земельної ділянки у строкове платне користування за розробленим та затвердженим у встановленому законом порядку проектом землеустрою щодо відведення даної земельної ділянки.

Доводи прокурора про порушення Головним управлінням порядку, визначеного нормами ЗК України та ЗУ «Про фермерське господарство» при отриманні ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства у строкове платне користування земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 11,0198га, - не ґрунтуються на нормах діючого у той час законодавства.

За приписами абзацу 16 частини 2 статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Як вбачається з матеріалів справи, заявником у заяві б/н від 04.12.2015 вказано саме фізичну особу, громадянина України, ОСОБА_1, яким у подальшому (у серпні 2018 року) було створено Фермерське господарство «Давидок», що використовує дану земельну ділянку за цільовим призначенням на підставі Договору оренди землі від 04.03.2016.

Факт того, що фізична особа ОСОБА_1 також являється засновником ФГ «Маяк», створеного 02.06.2015 після отримання ним у строкове платне користування земельних ділянок: кадастровий номер НОМЕР_3, площею 11,2027га (договір оренди від 30.03.2015); кадастровий номер НОМЕР_4, площею 23,1061га (договір оренди від 30.03.2015); кадастровий номер НОМЕР_5, площею 10га (договір оренди від 30.03.2015); кадастровий номер НОМЕР_6, площею 15,2789га (договір оренди від 30.03.2015); кадастровий номер НОМЕР_7, площею 21,5766га (договір оренди від 30.03.2015); кадастровий номер НОМЕР_8, площею 10,1725га (договір оренди від 30.03.2015); кадастровий номер НОМЕР_9, площею 21,0011га (договір оренди від 30.03.2015); кадастровий номер НОМЕР_10, площею 10,1043га (договір оренди від 30.03.2015), - не обмежує право ОСОБА_1, як фізичної особи, на заснування ще одного фермерського господарства та отримання для наведених цілей додаткових земельних ділянок на праві строкового оплатного користування, що також узгоджується з принципом свободи підприємницької діяльності.

Судом взято до уваги, що з огляду на зміст статті 8 ЗУ «Про фермерське господарство» передумовою заснування громадянином України фермерського господарства є отримання земельної ділянки на праві власності або на праві користування. При цьому, законодавчо не обмежена кількість земельних ділянок, так само як і їх розмір (площа), що можуть бути отримані фізичною особою на праві строкового платного користування на підставі цивільно-правових угод, у тому числі для ведення фермерського господарства.

Твердження прокурора про те, що після заснування фермерського господарства його засновник має діяти виключно як юридична особа, - не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Прокурором не доведено, що спірна земельна ділянка використовується відповідачами не за цільовим призначенням.

ФГ «Давидок» створено фізичною особою ОСОБА_1 09.08.2018, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (наявний в матеріалах справи), тобто до звернення прокурора з позовом до суду.

Відсутність у ФГ «Давидок» зареєстрованої сільськогосподарської техніки, так само як і найманих працівників, не свідчить про те, що дане господарство створено фіктивно, з метою отримання додаткових земельних ділянок на позаконкурсній основі.

В силу статті 123 ЗК України, що врегульовує порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності, так само як і в силу спеціальної норми, статті 7 ЗУ «Про фермерське господарство», що врегульовує порядок надання земельних ділянок для ведення фермерського господарства, на розпорядника земель - відповідача 1 у справі, не покладено обов'язок перевіряти виробничі потужності ще нествореного фермерського господарства.

Статтею 7 ЗУ «Про фермерське господарство» та статтею 123 ЗК України встановлено вичерпний перелік документів, що мають бути додані до заяви про надання земельної ділянки державної або комунальної власності. При цьому, частиною 2 статті 123 ЗК України для повноважних органів встановлено пряму заборону вимагати у заявника будь-яких додаткових документів та матеріалів, що не передбачені даною статтею.

Суд вважає за необхідне зазначити, що наведені норми земельного законодавства не вимагають від особи, що претендує на отримання земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства, доводити спроможність ведення господарства, мати у власності техніку або найманих працівників, у той же час Головне управління не має повноважень, визначених законодавством, які б дозволяли здійснювати перевірку наміру заявника щодо ведення фермерського господарства, оцінювати перспективу розвитку такого господарства, у тому числі виходячи з наявних у заявника на час звернення трудових та матеріальних ресурсів.

З матеріалів справи вбачається, що з моменту створення ФГ «Давидок» задекларувало за собою спірну земельну ділянку та належним чином сплачує орендну плату за її використання. До створення ФГ «Давидок» орендна плата за користування спірною земельною ділянкою сплачувалась ФГ «Маяк», засновником якого є та сама особа. При цьому, наведена обставина не свідчить про нецільове використання отриманої заявником земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

Факт того, що спірна земельна ділянка на час звернення до суду обробляється саме ФГ «Давидок», прокурором не спростовується.

З огляду на відсутність порушень Головним управлінням вимог ЗК України та ЗУ «Про фермерське господарство» на етапі передачі земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 11,0198га, розташованої на території Рубанської сільської ради Бахмацького району, в строкове платне користування фізичній особі ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову прокурора в частині визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 26.02.2016 за №25-2789/14-16-сг «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки».

Посилання прокурора на висновки Верховного Суду України у постановах від 07.06.2017 у справі №683/444/15-ц, від 04.11.2014 у справі №3-157гс14, від 24.05.2016 у справі №806/500/13-а та на висновки Верховного Суду у постанові від 07.03.2018 у справі №911/436/17 не можуть бути взяті судом до уваги, з огляду на відмінність як суб'єктного складу учасників таких правовідносин так і фактичних обставин справи.

У межах даного позову прокурор також просить визнати недійсним договір оренди землі від 04.03.2016 б/н, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області та ОСОБА_1, за яким останньому передано в оренду земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_2, площею 11,0198га, розташовану на території Рубанської сільської ради Бахмацького району.

Обґрунтовуючи вказану вимогу, прокурор зазначає про порушення Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області порядку передачі в оренду вказаної земельної ділянки (без проведення аукціону) та додатково посилається на відсутність нормативної грошової оцінки даної земельної ділянки на момент укладення сторонами оскаржуваного правочину.

Статтею 792 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Згідно статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Законом України «Про оренду землі».

У відповідності до статті 13 цього Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Виходячи зі змісту статті 15 даного Закону істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

За частиною 2 статті 16 цього Закону укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку передбаченому ЗК України або за результатами аукціону.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із вимогами частин 1-3, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом (п.7 Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Судом, у ході розгляду даного спору, не встановлено фактів невідповідності умов укладеного сторонами Договору оренди землі від 04.03.2016, зареєстрованого 07.04.2016, вимогам закону, що є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Прокурором не доведено на підставі належних та достовірних доказів, у розумінні статей 76, 78 ГПК України, наявність порушень зі сторони Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області при передачі в оренду фізичній особі ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства земельної ділянки державної власності кадастровий номер НОМЕР_2, площею 11,0198га.

Доводи прокурора про відсутність на момент укладення оскаржуваного договору нормативної грошової оцінки щодо спірної земельної ділянки, судом залишено поза увагою виходячи з наступного.

Як вірно зазначає прокурор, однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата, із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду, а також відповідальності за її несплату (стаття 15 Закону України «Про оренду землі).

За статтею 13 Закону України «Про оцінку земель» при визначені розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності обов'язковим є проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

За частиною 1 статті 15 цього Закону підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого

самоврядування.

Відповідно до частини 1 та 3 статті 18 вказаного Закону нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності, юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до ЗУ «Про землеустрій».

За змістом частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Сторонами при укладені оскаржуваного Договору (п.9.) погоджено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі безготівково у розмірі 8 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік. Станом на момент укладення цього Договору сума орендної плати, що вноситься орендарем на використання земельної ділянки складає 21531,06грн на рік.

При цьому, в п.5 Договору оренди землі сторони визначили, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки підлягає проведенню на замовлення та за рахунок орендаря у тримісячний строк з моменту державної реєстрації права користування земельною ділянкою із поданням орендарем у встановленому законом порядку впродовж цього ж строку технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки на розгляд та затвердження відповідному органу місцевого самоврядування.

До моменту набрання чинності рішенням відповідного органу місцевого самоврядування, яким вперше затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, визначення суми орендної плати, що вноситься орендарем згідно цього Договору, здійснюється за даними про середній розмір нормативно-грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, що для земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_2, площею 11,0198га, складала 269138,55грн.

У подальшому, після проведення та затвердження нормативної грошової оцінки вказаної земельної ділянки, сторонами приведено у відповідність умови оскаржуваного правочину шляхом укладення додаткової угоди від 18.12.2018 про внесення змін до Договору оренди землі від 04.03.2016, за якою п.5 Договору викладено в новій редакції, а саме: нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 11,0198га, в тому числі 11,0198га ріллі (кадастровий номер НОМЕР_2), яка розташована на території Рубанської сільської ради Бахмацького району Чернігівської області становить 175384,52грн.

Зміни до Договору зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, про що свідчить інформаційна довідка з вказаних реєстрів №163997563.

Таким чином, до подачі позову до суду оскаржуваний договір у частині визначення розміру орендної плати за користування земельною ділянкою державної власності приведений сторонами у відповідність до вимог статті 13 Закону України «Про оцінку земель».

При цьому, судом взято до уваги, що визначена та затверджена у 2018 році нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_2, площею 11,0198га, у розмірі 175384,52грн є меншою за нормативну грошову оцінку, визначену сторонами у п.5 оскаржуваного Договору на момент його укладення на 93754,03грн (більш ніж на 50% від реальної ціни).

З урахуванням наведеного, за результатами розгляду наявного спору судом не встановлено наявність порушених прав та інтересів держави, що підлягають захисту.

Зокрема, даний позов подано прокурором саме в інтересах держави, факт порушення яких відповідачами ним не доведено, оскільки розмір плати за користування спірною земельною ділянкою, погоджений сторонами в оскаржуваному Договорі значно перевищував той, який мав бути визначений, виходячи з нормативної грошової оцінки щодо спірної земельної ділянки. При цьому, оскаржуваний Договір приведений сторонами у відповідність вимогам Закону до подачі позову.

Прийняття Рубанською сільською радою Бахмацького району Чернігівської області рішення б/н від 07.08.2018 «Про затвердження технічної документації по визначенню нормативної грошової оцінки земельної ділянки сільськогосподарського призначення (ріллі) загальною площею 11,0198га, яка надана в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства (за межами населеного пункту)», з перевищенням повноважень, визначених статтею 23 Закону України «Про оцінку майна» (в редакції чинній на момент прийняття такого рішення), не є достатньою підставою для визнання недійсним договору оренди землі від 04.03.2016 б/н, що призведе до порушення права власності/права подальшого використання земельної ділянки, право оренди якої отримане ОСОБА_1 на законних підставах, що має бути захищено у відповідності до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за якою кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Також ЄСПЛ у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах «Хендісайд проти Сполученого Королівства» від 07 грудня 1976 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 січня 1986 року).

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

За обставинами справи «Стретч проти Сполученого Королівства»: заявник в 1969 році уклав договір оренди земельної ділянки строком на 22 роки; відповідно до умов цього договору він за власні кошти побудував на цій земельній ділянці кілька будівель для легкої промисловості, які здав у суборенду; договір оренди також надавав йому право в подальшому продовжити оренду ще на 21 рік; у 1990 році заявник повідомив місцеву владу про намір продовжити договір оренди, в процесі переговорів він погодився на збільшення орендної плати; однак, орган місцевої влади повідомив заявника, що продовження договору оренди відбутися не може, оскільки, погодившись з умовою договору про можливість його пролонгації орган місцевої влади перевищив свої повноваження.

Застосовуючи положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції до обставин цієї справи ЄСПЛ вказав на таке. Заявник погодився з умовами договору оренди з огляду на те, що надалі він зможе продовжити термін його дії, і жодна із сторін не знала, що існувала якась юридична перешкода цій умові. У ситуації, яка склалася, заявник мав право, принаймні, очікувати на законних підставах, що він зможе продовжити термін дії договору, і таке очікування можна вважати - в цілях застосування положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції - складовою частиною його права власності, наданого йому за договором оренди.

Дії місцевої влади ЄСПЛ розцінив як порушення права заявника на законне очікування виконання певних умов і, таким чином, вони утворювали акт втручання у реалізацію його права власності.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення ЄСПЛ від 24.07.2003 «Стретч проти Сполученого Королівства» майном, у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. Даним рішенням суду з прав людини встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».

За таких обставин цієї справи Європейський Суд з прав людини виніс рішення на користь заявника.

У справі, яка розглядається, предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема позбавлення особи права оренди на майно шляхом визнання недійсною цивільно-правової угоди, на підставі якої було набуте речове право. У контексті цієї норми під майном розуміється ціла низка інтересів економічного характеру, до яких можна віднести й право оренди земельної ділянки.

У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому, в питаннях оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

ЄСПЛ оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або щодо якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 05 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 05 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 04 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 06 листопада 2008 року).

Отже, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Беручи до уваги, що ОСОБА_1 набув право строкового оплатного користування земельною ділянкою державної власності кадастровий номер НОМЕР_2, площею 11,0198га, на законних підставах у відповідності до вимог ЗК України та ЗУ «Про фермерське господарство», враховуючи недоведеність прокурором наявності порушених прав та інтересів зі сторони держави, виходячи з принципу справедливої рівноваги між «публічним інтересом», тобто інтересом держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та «приватним інтересом», тобто інтересом фермерського господарства, яке так чи інакше страждає від такого втручання, суд вважає, що даний позов прокурора задоволенню не підлягає.

Згідно частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що заявлений позов не підлягає задоволенню, беручи до уваги правову позицію позивача в даній справі, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на прокурора в повному обсязі.

Керуючись статтями 42, 46, 50, 53, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову Керівника Бахмацької місцевої прокуратури (вул. Шевченка, 46, м. Бахмач, Чернігівська область, 16500, код ЄДРПОУ 02910114) в інтересах держави в особі позивача Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (вул. Народного Ополчення, 3, м. Київ, 03151, код ЄДРПОУ 39411771) до відповідача 1 - Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (пр-т. Миру, 14, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 39764881), до відповідача 2 - Фермерського господарства «Маяк» (провулок Молодіжний, 9, с. Терешиха, Бахмацький район, 16571, код ЄДРПОУ 39813493), до відповідача 3 - Фермерського господарства «Давидок» (провулок Молодіжний, 9, с. Терешиха, Бахмацький район, 16571, код ЄДРПОУ 42376863) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) про визнання недійсними наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 26.02.2016 за №25-2789/14-16-сг «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки» та договору оренди землі від 04.03.2016 (зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.04.2016), - відмовити в повному обсязі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до статті 256 ГПК України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається у порядку визначеному статтею 257 ГПК України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України.

Повне судове рішення складено 08.05.2019.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя А.В. Романенко