Справа № 2-14/2010 року

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

             18 лютого 2010 року  Снігурівський районний суд Миколаївської області

               у складі :  головуючого        -       судді    Кішковської З.А.,

                                при секретарі         -                    Забаровській С.А.,                    

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Снігурівка Миколаївської області  цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної під час виконання трудових обов’язків та стягнення моральних збитків та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну формулювання підстави припинення трудового договору і зміну дати його розірвання, зобов’язання проведення запису до трудової книжки з її видачею, стягнення заборгованості заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, середнього заробітку за час затримки виплати розрахунку та відшкодування заподіяної моральної шкоди,

Встановив:

21 жовтня 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної під час виконання трудових обов’язків та стягнення моральних збитків. В заяві вказала, що є приватною особою-підприємцем за видом діяльності – роздрібна торгівля. 05 вересня 2005 року у якості роботодавця заключила з відповідачкою трудову угоду  на виконання обов»язків продавця в магазині с.Тамарине Снігурівського району з прийняттям останньою відповідальності за збереження товарно-матеріальних цінностей відповідно договору про повну матеріальну відповідальність. 07 жовтня 20059 року в результаті проведення інвентаризації у торгівельній точці було виявлено нестачу на суму 14251грн.86коп., з яких щодо товарно-матеріальних цінностей - 6551грн.71коп., боргових записів – 7700грн.15коп. За відмови відповідачки відшкодування у добровільному порядку, просила постановити рішення про примусове стягнення заявленого розміру матеріальної шкоди і моральних збитків у 2000грн., посилаючись на погіршення стану здоров»я, зменшення рівня доходу  від підприємницької діяльності та потребу додаткових зусиль її наступної організації за наявності  причинно-наслідкового зв»язку з діями відповідачки.

11 листопада 2009 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічною позовною заявою (доповнення і уточнення у заявах, поданих 14 грудня 2009 та 26 січня 2010 року) про зміну формулювання підстави припинення трудового договору і зміну дати його розірвання, зобов’язання проведення запису до трудової книжки з її видачею, стягнення заборгованості заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, середнього заробітку за час затримки виплати розрахунку та відшкодування заподіяної моральної шкоди. Вказавши, на порушення  роботодавцем законодавства про працю в частині невиплати належної заробітної плати протягом дії трудового договору, розрахункових коштів при звільненні з урахуванням компенсації за невикористанні планові та соціальні відпустки, фактичне перешкоджання наступному працевлаштуванню, заявниця просила про стягнення на її користь відшкодування у розмірі 37041грн.99коп., визнання підставою припинення  з дня набрання рішенням суду законної сили трудового договору – угоду сторін з наступним внесенням відповідних записів про прийняття на роботу та звільнення до трудової книжки з її видачею. Крім того, позивачка за зустрічними позовними вимогами, з посиланням на обставини втрати нормальних життєвих зв»язків і потреби додаткових зусиль для організації свого життя, вимагала відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000грн.

У судовому засіданні ОСОБА_1 власні позовні вимоги підтримала, зменшивши розмір вимоги стягнення складової нестачі по боргам населення до 3270грн.15коп., не заперечуючи власної згоди продавцю на відпуск товарів мешканцям села у борг. За зустрічним позовом пояснила, що належні ОСОБА_2 розрахункові по заробітній платі за жовтень 2009 року, компенсації за невикористанні планові відпустки за періоди 2005-2009 років та соціальні відпустки за наявності двох дітей до п»ятнадцяти років у загальній сумі 2145грн.95коп. за попереднім відрахуванням податків і обов»язкових платежів перерахувала  23 грудня 2009 року. Заробітну плату у розмірі, визначеному трудовою угодою та додатком до неї сплачувала у повному розмірі і у встановлений термін також з попереднім відрахуванням податків і обов»язкових платежів, дотримуючи звітності контролюючих органів. Записи до трудової книжки мала провадити за згоди працівника, яка до такого бажання не виявила і трудову книжку не представила. За не встановлення протиправності дій ОСОБА_2 як передумови виявленої нестачі, заявила про згоду формулювання підстави розірвання договору з 07 жовтня 2010 року згідно п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України (втрата довір»я).

ОСОБА_2 заявлені до неї позовні вимоги не визнала, пояснивши, що за період її роботи продавцем у магазині, належному ОСОБА_1 в с. Тамарине, остання як роботодавець не виконала зобов»язань за договором про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, який було заключено з примусу «задньою» датою. При  інвентаризації у жовтні 2009 року не було дотримано визначеного порядку її проведення, що призвело до фальсифікації результатів перевірки. Нестача грошових коштів у сумі 7700грн.15коп. мала місце за пропозиції і відповідного  дозволу власниці передачі товарів мешканцям села умовою наступного розрахунку за записами боргової книги. Відповідачка просила у відмові задоволення заявлених вимог, у тому числі і відшкодування моральних збитків через недоведеність і безпідставність. Власні позовні вимоги, які зменшила на суму виплати розрахункових коштів, підтримала, пояснивши тривалість не звернення з вимогами про стягнення заборгованості заробітної плати надією на порядність роботодавця і проведення виплати у наступному, цінуванням загального колективу робітників та наявністю інших джерел матеріального забезпечення. За проведенням запису до трудової книжки, яка оформлялася за попереднім місцем роботи,  при заключення трудової угоди до роботодавця не зверталася за необізнаності, а при розірванні договору з метою уникнути ускладнень наступного працевлаштування. Спричинення моральної шкоди обґрунтувала приниженням її ділової репутації за обмеженості до працевлаштування за профілем продавця в селі за місцем проживання, а також потребою знайдення засобів до матеріального забезпечення як додаткових зусиль  для організації свого життя.

Заслухавши сторони та їх представників, дослідивши докази, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

-ОСОБА_1 у встановленому законодавством порядку зареєстровано приватним підприємцем без створення юридичної особи щодо зайняття торгівельною діяльністю (свідоцтво про державну реєстрацію серія В00 №413416 за номером запису 25200170000000392 від 15 листопада 2001 року).

-05 вересня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено безстрокову трудову угоду на  виконання обов'язків продавця (реалізатора) на торгівельній точці в с.Тамарине Снігурівського району з визначенням основних умов, у тому числі на оплату не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати за фактично відпрацьований час. Відповідно до вимог ст. 24-1 КЗпП України  означений договір, укладений у письмовій формі,  07 вересня  2005 року зареєстровано у Снігурівському районному центрі зайнятості за №285 (а.с.9). Доповненням від 01 лютого 2009 року розмір щомісячної оплати збільшено на 1% за кваліфікацію, що підтверджується представленою суду належним чином посвідченою копією. Окрім того, сторони посвідчили підписами договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність  найманого працівника при виконанні трудових обов»язків, датований 05 вересня 2005 року. Останній укладено відповідно до ст.135-1 КЗпП України між роботодавцем та повнолітнім працівником, який виконує роботи приведені у 11 частині Переліку, затвердженому постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС 28.12.1977 року зі змінами від 14.09.1981 року, який натепер є чинним, а саме роботи по продажу (відпуску) товарів (продукції) їх підготовці до продажу незалежно від форми торгівлі і профілю підприємства (організації), у відповідності до  Типового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, передбаченого тією ж постановою за визначенням  предмету договору і обов»язків сторін по забезпеченню збереження ввірених матеріальних цінностей (а.с.10).

-07 жовтня 2009 року в результаті проведеної  ревізії у магазині встановлено нестачу товарно-матеріальних цінностей на суму 14251грн.86коп., з яких 7700грн.15коп. борги населення. Результати контролю зафіксовані звіряльною відомістю на підставі інвентаризаційного опису фактично наявного товару з урахуванням вартості товару непридатного до продажу, боргових зобов»язань покупців від загальної вартості переданих на відповідальне зберігання товарно-матеріальних цінностей. За встановленням недотримання обліку руху товарно-матеріальних цінностей за формою накладних на попереднє підтвердження придбання, обидві сторони не заперечували, що передача товару на продаж і наступний контроль торгівлі здійснювався за постійною практикою, яка склалася на ведення паралельних зошитів прийняття товару підприємцем та продавцем, його наступну реалізацію продавцем з обліком відпуску у борг і здачею виручки. ОСОБА_2 ствердила, що за таким же порядком інвентаризації провадилися і раніше, їх результати нею не заперечувалися, бо нестачі не виявлялися або ж були мізерними. Ревізії 07 жовтня 2009 року провадилася за її участі і нестача у розмірі 6551грн.71коп. дійсно мала місце, при цьому борги населення були зараховані у фактичну наявність. Дані інвентаризаційного опису товарно-матеріальних цінностей та зрівняльну відомість підтвердила особистим підписом. Надалі приймала міри до повернення коштів від мешканців села по долученій до опису відомості.

 07 жовтня 2009 року сторони по справі припинили трудовий договір, про що проведено реєстрацію у Снігурівському районному центрі зайнятості, за підстави, визначеної п.8 ч.1ст.40 КЗпП України з ініціативи роботодавця через вчинення за місцем роботи розкрадання.

14 жовтня 2009 року у порушенні кримінальної справи за ознаками ст.191 КК України стосовно ОСОБА_2 відмовлено – постанова  оперативного уповноваженого СДСБЕЗ Снігурівського РВ УМВС в Миколаївській області по наслідкам розгляду матеріалів за ЖРЗПЗ №178 від 07 жовтня 2009 року.

Суд вважає, що між сторонами мають місце трудові правовідносини, що регулюються нормами законодавства про працю.

В силу ст.130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов»язків. Статтею 134 цього ж Кодексу визначено випадки повної матеріальної відповідальності, у тому числі коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст.135-1 КЗпП України укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей (ч.1 п.1).

Таким чином, ОСОБА_2 має нести повну матеріальну відповідальність у розмірі встановленої нестачі товарно-матеріальних цінностей – 6551грн.71коп. При цьому судом не приймаються до уваги її твердження про невідповідність дати заключення договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, постільки виправлення дати має місце лише на її копії, та ще про невиконання по вказаному договору обов»язків працедавцем, у зв»язку з тим, що такі заявлено лише у ході судового слухання справи. Відповідачка натомість ствердила, що попередньо крадіжок товарно-матеріальних цінностей чи їх використання ОСОБА_1 не виявляла, з цього приводу до правоохоронних органів не зверталася так само як і до роботодавці про неналежність умов забезпечення повного збереження ввірених їй матеріальних цінностей.

Вимоги про стягнення нестачі товарно-матеріальних цінностей на суму 3270грн.15коп. як заборгованості населення, суд вважає безпідставними. Позивачка не заперечила надання згоди на продаж товарів у борг. Фактів невідповідності записів так званого боргового зошита не встановлено, а згідно п.2.4 Договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність (а.с.10) робітник не несе матеріальної відповідальності, якщо  шкоду заподіяно не з його вини.

Не знайшли свого підтвердження і вимоги про стягнення моральної шкоди за не встановлення протиправних дій відповідачки поза трудових відносин, тоді як КЗпП України (ст.237-1) передбачено відшкодування моральної шкоди працівникові від власника або уповноваженого ним органу.

Суд залишає без задоволення вимоги ОСОБА_2 про стягнення на її користь заборгованості заробітної плати на заявлену нею суму 32041грн.07коп. При цьому, враховує представлену роботодавцем звітність  до ПФУ України в Снігурівському районі за весь період роботи найманого працівника про індивідуальні відомості застрахованої особи і податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, який як вид обов’язкової звітності подавався до Снігурівської МДПІ стосовно кожного найманого працівника і згідно яких заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_2 відсутня станом на жовтень 2009 року. Крім того, допитані свідками ОСОБА_3, ОСОБА_4 підтвердили, що у період 2005-2009 років також працювали продавцями у ПП ОСОБА_1 на іншій торгівельній точці с.Тамарине Снігурівського району і роботодавця належним чином провадила розрахунок по заробітній платі, яка фактично виплачувалася у більшому розмірі, ніж це надавалося для звітності. Сама ОСОБА_2 за первинного звернення до прокуратури Снігурівського району заявляла про несплату ОСОБА_1 належних їй розрахункових коштів, як то заробітної плати за жовтень 2009 року і компенсаційної виплати невикористаних відпусток. Суд рахує, що саме твердження ОСОБА_2 про безоплатну працю протягом чотирьох років лише за довіри роботодавцю, с поваги до колективу і не потребування матеріального забезпечення потреб сім’ї є надуманим. Недотримання роботодавцем вимог ч.2 ст.30 Закону України «Про оплату праці» №108/95-ВР від 24 березня 1995 року з наступними змінами щодо зобов’язання забезпечення достовірного обліку виконуваної працівником роботи і бухгалтерського обліку витрат на оплату праці у встановленому порядку  не може слугувати підставою зобов’язання такої виплати повторно. За такого порушення ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності.

Станом на день звільнення розмір розрахункових коштів склав  2145грн.95коп. за попереднім відрахуванням податків і обов’язкових платежів – розрахунок проведено аудитом.

Згідно ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у всякому випадку повинен зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювань ним суму. Ст.117 КЗпП України встановлено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За порушення наведених норм трудового законодавства, роботодавець повинна сплатити ОСОБА_2 за затримку проведення розрахунку 1464грн.75коп., виходячи з середньоденного заробітку у 19грн.53коп. (дані аудиту) та періоду з 08 жовтня 2009 року (наступна з дня звільнення дата) до 23 грудня 2009 року (дата проведення виплати, яку працівник не заперечувала).

Суд вважає такою, що знайшла обґрунтування вимога зміни формулювання звільнення на п.1 ст.36 КЗпП України, постільки підставою для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за п.8 ч.1 ст.40 КЗпП України має бути вчинено  за місцем роботи розкрадання майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, тоді як за п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України трудовий договір може бути розірвано за втратою довір’я до найманого працівника лише за умови встановлення факту винних дій цього працівника, а ОСОБА_1 таких доказів не надала. На підставі викладеного, суд вважає, що формулювання підстав припинення трудового договору має бути вказано за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України, а саме угода сторін.

В силу ст.235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов’язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) Закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених ч.2 цієї статті.

За вимоги ОСОБА_2 зміни дати звільнення і виплати їй 3007грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд вважає, що наведена зміна формулювання причини звільнення не тягне за собою поновлення на роботі і датою звільнення має залишитися дата припинення трудового договору 07 жовтня 2009 року. Окрім того, позивачка не надала як того вимагає ст.60 ЦПК України  доказів перешкоджання працевлаштуванню.

Згідно п.1.1 розділу 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах,  в установах і організаціях, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 – на працівників, які працюють на умовах трудового договору у підприємців, що не мають прав юридичної особи, трудові книжки  не ведуться. Їх робота підтверджується довідкою організації, за участю якої було укладено трудовий договір ніж наймачем  і працівником, а також довідкою про сплату внесків до фонду державного соціального страхування.

Сторони ствердили,  що при укладені і розірванні трудового договору ОСОБА_2 трудової книжки для проведення записів не надавала. При цьому проведення таких записів не є обов’язковими за реєстрації трудової угоди у Снігурівському районному центрі зайнятості та підтвердження сплати роботодавцем за період дії договору внесків до фонду державного соціального страхування.

Ст.237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівникові у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд погоджується з тим, що несвоєчасність проведення розрахунку належних працівникові до сплати сум, а також неправильне формулювання причини звільнення призвели до моральних страждань позивачки ОСОБА_2 і вимагали від неї додаткових зусиль для організації свого життя, враховуючи те, що на її утриманні знаходяться двоє неповнолітніх дітей. Розмір відшкодування суд визначає у 500грн.

Відповідно до ст.88 ЦПК України суд постановляє про відшкодування сторонам понесених ними судових витрат на оплату правової допомоги згідно представлених квитанції (ОСОБА_1 на 700грн., ОСОБА_2 3600грн) частково, виходячи з пропорційності до задоволених вимог та принципу розумності, у сумі на користь ОСОБА_1 100грн., на користь ОСОБА_2 200грн. Суд зобов’язує ОСОБА_2 до відшкодування витрат по оплаті судового збору і інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи відповідно 65грн.28коп. і 48грн.38коп. та стягує з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 19грн.65коп. пропорційно задоволених вимог позивачки від сплати якого вона була звільнена при подачі позовної заяви.

      Спір вирішено на підставі ст.36 ч.1 п.1, п.8 ч.1 ст.40, п.2 ч.1 ст.41, 116, 117, 235, 237-1 КЗпП України.

      Керуючись ст.ст.10,11,60, 208, 212, 213, 214, 215,218 ЦПК України, суд,-

                                                   ВИРІШИВ:      

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної під час виконання трудових обов’язків та стягнення моральних збитків задовільнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди 6551грн.71коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1  на відшкодування витрат по оплаті судового збору 65грн.28коп.,  судових витрат по оплаті інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи 48грн.38коп., оплати правової допомоги – 100грн., усього 213грн.63коп.

 В іншій частині у задоволені позовних вимог відмовити.

 Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну формулювання підстави припинення трудового договору і зміну дати його розірвання, зобов’язання проведення запису до трудової книжки з її видачею, стягнення заборгованості заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, середнього заробітку за час затримки виплати розрахунку та відшкодування заподіяної моральної шкоди  задовільнити частково.

 Змінити формулювання підстави розірвання трудового договору, заключного 05 вересня 2005 року між приватним підприємцем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (зареєстрованого 07 вересня 2005 року за №285 у Снігурівському районному центрі зайнятості) і вважати причиною звільнення угоду сторін за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України, зобов’язавши Снігурівський районний центр зайнятості внести зміну формулювання причини звільнення до наведеного трудового договору.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 08 жовтня 2009 року до 23 грудня 2009 року – 1464грн.75коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди – 500грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати по оплаті правової допомоги у розмірі 200грн.

В іншій частині у задоволені позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 19грн.65коп.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст.294 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

.

СУДДЯ