Справа № 2-239/2010

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

19 лютого 2010 року  Чугуївський міський суд Харківської області

у складі:   головуючого – судді Оболєнської С.А.

при секретарі – Гамоліній О.В.

за участю позивача  - ОСОБА_1

                  відповідача  - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в Чугуївському міському суді Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення невиплаченої при звільненні заробітної плати –

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 18.11.2009 року звернулася до суду з позовом про  поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення невиплаченої при звільненні заробітної плати. В  обґрунтування свого позову посилається на те, що з 22.01.2007 року працювала продавцем продовольчих товарів в магазині «Ветерок» на підставі трудового договору.  05.08.2009 року в магазині проводився переоблік, в ході якого господарка магазину виявила крупну недостачу, при цьому її суму не назвала. Після чого ОСОБА_2 відсторонив її від роботи та 28.09.2009 р. вона дізналася, що її звільнили за п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України. Позивачка в позовній заяві зазначає, що в зазначеному магазині вона працює разом зі своєю донькою ОСОБА_3 біля півтори року і за весь цей час недостач не було. Ключі від магазину знаходились як у продавців так і у господарів. Позивачка за захистом своїх порушених прав зверталася до Чугуївської міжрайонної прокуратури з проханням розібратися у її відстороненні від роботи. 28.09.09 року вона отримала лист з відділу контролю за здійсненням законодавства про працю в якому було зазначено, що 06.08.09 р. ОСОБА_2 звільнив ОСОБА_1 на підставі наказу  № 5 від 06.08.2009 року за п.1 ч.2 ст.41 КЗпП України. ОСОБА_2 відмовляється надати докази її вини у недостачі. У зв’язку з вищевказаним просила суд поновити її на роботі.

Крім того, позивач просила стягнути з відповідача заробітну плату за липень 2009 року та  втрачений заробіток за час вимушеного прогулу.

Відповідач ОСОБА_2 заперечував проти позову в повному обсязі. В  обґрунтування своїх заперечень зазначив, що власниками магазину ним та ОСОБА_4 було виявлено недостачу товару на суму 1527,35 грн. на підставі цього було складено Акт ревізії від 06.08.2009 року. Враховуючи характер поступку, обставини, за яких його вчинено ОСОБА_1, яка працювала в магазині «Ветерок» продавцем на підставі трудового договору № 13 від22.01.2007 року було звільнено. У зв’язку зі зверненням позивачки до Чугуївської міжрайонної прокуратури з приводу її звільнення територіальною державною інспекцією праці у Харківської області зроблено перевірку щодо дотримання законодавства про працю. 15.09.2009 року територіальною державною інспекцією праці у Харківськый області складено Акт де зазначено: що за результатами ревізії складено Акт про розмір заподіяної шкоди в сумі 1527,35 грн. та позивачку звільнено за ч.2 ст.41 КЗпП України згідно п.1  наказу № 5 від 06.08.2009 року. Отже територіальною державною інспекцією праці у Харківської області не встановлено неправильне застосування норм закону при звільнені позивачки. Відповідач вважає, що позивачка легковажно ставилась до своїх обов’язків та подальше залишення такого працівника на роботі з обслуговування грошових, товарних, матеріальних цінностей може привести до утрати цих цінностей.

В ході судового розгляду справи відповідач доповнив свої заперечення вказавши, що факт вини ОСОБА_1 у здійсненні недостачі грошових коштів у сумі 1527,35 грн. підтверджується накладними, інвентаризаційними описами, в яких містяться її підписи, актом ревізії від 06.08.09 року, актом відмови від підпису зазначеного акту від 06.08.09 року.

У судовому засіданні позивач підтримала свої позовні вимоги, надала пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві, вказавши, що її вини в недостачі не має, що доступ до товару мали не тільки продавці, а і господарі та особи, які замінювали продавців, просила позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач у судовому засіданні позов не визнав повністю, проти його задоволення  заперечував, пояснюючи тими обставинами, що виявлена недостача в ході проведеної ревізії 06.08.09 року виникла з вини позивача у зв’язку з чим він її звільнив з роботи за втратою довіри.

Заслухавши  пояснення  сторін,  показання  свідків, вивчивши  матеріали  справи, суд  вважає, що позов підлягає задоволенню..

Судом  встановлені  такі  факти  і  відповідні  їм  правовідносини.

Для розірвання договору по п.2 ч.1 ст. 41 КЗпП України необхідно наявність наступних умов: - робітник повинен безпосередньо обслуговувати грошові або товарні цінності,          - винні дії робітника і втрата довіри до робітника з боку власника або уповноваженого ним органу. Втрати довіри повинна бути основана на конкретних фактах скоєння робітником винних дій. Тобто повинні бути встановлені зловживання робітника, а також його винні дії у цих зловживаннях.

Судом  встановлено, що  22 січня 2007 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 був укладений безстроковий трудовий договір № 13. Відповідно до умов зазначеного договору позивач зобов’язана виконувати обов’язки продавця продовольчих товарів, що передбачає матеріальну відповідальність за отриманий на реалізацію товар. Тобто позивач належав до працівників, з якими відповідно до чинного законодавства можна укладати письмові договори про матеріальну відповідальність і тому на неї поширюється дія п.2 ст.41 КЗпП України.

Наказом  №5 від06.08.09 року ОСОБА_1 звільнена з роботи у зв’язку з втратою довіри, за п. 2 ст. 41 КЗпПУ. Дана норма передбачає звільнення за ініціативою власника або уповноваженого ним органу у разі винних дій робітника, безпосередньо обслуговуючого грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довіри до нього збоку власника або уповноваженого ним органу. Підставою для звільнення можуть вважатися не будь – які проступки працівника, а тільки умисне або необережне вчинення ним дій, що могло викликати втрату довір’я до нього як особи, якій можна ввірити матеріальні цінності, тобто винні дії, вчинені при виконанні працівником функціональних обов’язків.

Посилання відповідача на те, що підставою для звільнення є акт ревізії від 06.08.2009 року, згідно якого  матеріальна шкода спричинена ОСОБА_1 ФО-П ОСОБА_2 склала 1527,35 грн., що і стало підставою для втрати довіри до неї, як робітника, спростовується доказами, які були надані в судовому засіданні. Так, зі службової записки від 06.08.09 р. вбачається, що 05.08.09 року був проведений переоблік товару в магазині, який проводили: продавець ОСОБА_1, продавець ОСОБА_3 Приход товару на 06.07.09 р. – 59630,50 грн., надходження товару по накладним – 44637,12 грн., виручка на суму 28492,90 грн. Списування на кіоск та на порчу в сумі – 5689,40 грн. Товар виданий продавцями у борг на суму 380,00 грн. Залишок товару на 05.08.09 р. на суму  66650,62 грн. В результаті підрахунків була виявлена недостача в сумі 3054,70грн.

Дані службової записки не відповідають дійсності, адже переоблік проводили не тільки продавці, а і стороння особа ОСОБА_5, крім того, в цій записці не підраховано суми за товар, які господарі ОСОБА_4 брали для особистих потреб з власного магазину. Наданні факти щодо ОСОБА_5 та те, що господарі брали товар з магазину для власних потреб вказала в судовому засіданні позивачка, а також підтвердили допитані, як свідки адміністратор магазину ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 Доказів того, що позивач реалізовувала товар у борг мешканцям села та завищувала ціни на товар відповідач не надав.

Посилання відповідача на той факт, що 06.08.09 року позивачу пропонувалась прийти для проведення ревізії, а вона відмовилась спростовуються матеріалами справи та показанням свідка ОСОБА_7, яка підписала акт відмови від підпису акта ревізії від 06.08.90 року на прохання відповідача, але особисто не чула, як позивачка відмовилась прийти та підписати акт.

В судовому засіданні встановлено, що матеріальні цінності, нестачу яких виявлено під час роботи позивача у магазині, обслуговувались не тільки нею, а і відповідачем ОСОБА_2, адміністратором Серицькою О.М., Шеховцовою З.О., яка офіційно не працює в магазині, а заміщає продавця у разі необхідності. А тому підставою для застосування п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України може бути не сам факт недостачі, а ті винні дії працівника, які до неї призвели. Таких винних дій відповідач не вказав.

Нестачу товарно – матеріальних цінностей, яку виявила адміністратор в ході проведеної неї разом з відповідачем ОСОБА_2 ревізії 06.08.09 р. позивач пояснює відсутністю можливостей перевіряти кількість товару, яка вивозилась з магазину на іншу торгову точку та яка бралась господарями магазину. Цей обов’язок у більшості випадків брала на себе адміністратор Серицька О.М. Адміністратором Серицькою О.М.,  помічником продавця  ОСОБА_6 допитаними в якості свідків не спростовано твердження позивача, що в момент вивозу товару з магазину адміністрацією, продавець ОСОБА_1 виконувала свої безпосередні обов’язки – продаж продовольчих товарів та не контролювала кількість та асортимент товару, який вивозився з магазину на іншу торгову точку. Крім того при здійсненні ревізії не враховувались товари, які господарі брали для власних потреб з магазину. Дана обставина встановлена при допиті свідка ОСОБА_4

Все це дає підстави вважати, що звільнивши позивача із зайнятої ним посади, роботодавець керувався лише фактами нестачі товарно матеріальних цінностей виявлених при перерахуванні 05.08.09 року і не довів в суді вину позивача у їх виникненні.

В судовому засіданні було встановлено, що умови зберігання товару в магазині були неналежними, оскільки передбачали доступ до нього як продавців, господарів так і інших осіб, які тимчасово зі згоди адміністратора заміняли продавців. Комора,  в якій зберігався товар  - не замикалась. Ці обставини були підтверджені свідками ОСОБА_4,  ОСОБА_5, ОСОБА_6, які були допитані в судовому засіданні.

Акт ревізії складений о 22-00 годині 06.08.09 року поза робочим часом (магазин працює до 20-00 години) не містить відомостей про період за який проводилась ревізія, не зазначено, що перевірялось, які суми були виявлені при перерахуванні, обставини, які свідчили б про вину ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у здійсненні матеріальної шкоди.

Посилання відповідача на те, що актом від 15.09.2009 року територіальної державної інспекції праці у Харківській області, яка робила перевірку магазину не встановлено неправильного застосування норм закону при звільнені позивачки не може підтверджувати обґрунтованість звільнення позивачки за вказаною статтею та наявність  вини працівника.

Сторони не заперечували, що за період роботи позивача ОСОБА_1 з 22 січня 2007 року по 6 серпня 2009 року недостач з вини позивача не було.

За змістом роз’яснень, які містяться у п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» звільнення з підстав втрати довіри суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довіри.

Відповідач не довів в суді винні дії ОСОБА_1, що стали підставою до втрати довіри з боку ОСОБА_2, а тому суд вважає звільнення позивача незаконним.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. При звільненні 06.08.09 р. позивачу не була сплачена заробітна плата за липень 2009 року, оскільки  про звільнення позивач ОСОБА_1 була повідомлена лише 22 серпня 2008 року, що підтверджується поштовим відправленням з повідомленням про вручення, яке міститься в матеріалах справи.

Відповідно  до ст. 235 КЗпП України звільнення вважається без законних підстав у разі порушення власником підприємства правил, які регулюють порядок і підстави звільнення, без виконання яких звільнення працівника неможливе. Згідно із ч.2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату робітнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Заробітна плата за час вимушеного прогулу, який мав місце до постановлення рішення про поновлення на роботі, стягується з роботодавця з розрахунку середнього заробітку працівника, який визначається відповідно до ст. 27 Закону «Про оплату праці» і Порядку обчислення  середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від8 лютого 1995 року № 100.

Для врахування середньої заробітної плати беруться два повні робочі місяці, які передують події. Такими повними місяцями є травень та червень 2009 року, заробітна плата у яких, згідно довідки про доходи ОСОБА_1, становила по 700 грн., що не оспорюється сторонами. Таким чином: 700+700=1400 грн.; 1400 грн. : 38 (робочих днів) =36,84 грн. – середньоденна заробітна плата. Час вимушеного прогулу становить 72 дня (з 06.08.09 по 16.11.2009 р. – в межах позовних вимог). 36,84 грн. х 72 =  2652,48 грн.

Сума виплати за вимушений прогул становить 2652,48 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

На  підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10,11, 209, 212, 214-215, 367 ЦПК  України, п.2 ч.1 ст.41, 116, 235 КЗпП України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення невиплаченої при звільненні заробітної плати задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 на посаді продавця продовольчих товарів в магазині «Ветерок», розташованого в смт Есхар по вулиці Леніна, 30-Б Чугуївського району Харківської області з 6 серпня 2009 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 6 серпня 2009 року по 16 листопада 2009 року в сумі 2652,48 (дві тисячі шістсот п’ятдесят дві гривні 48 коп.).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заробітну плату за липень 2009 року в сумі 700 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у справі в сумі 26,52 грн. та витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи 30 грн. 00 коп.

Рішення в частині стягнення заробітної плати за липень 2009 року та поновлення на роботі допустити до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

Повний текст рішення виготовлений 23 лютого 2010 року.

Суддя                                                                                                           С.А. Оболєнська