У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2024 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

за участю секретаря ОСОБА_4 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 лютого 2024 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно

ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Трикрати Вознесенського району Миколаївської області, мешкає в СТ «Пруди» АДРЕСА_1 , раніше судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12021150020000117.

Учасники судового провадження:

прокурор - ОСОБА_6

обвинувачений - ОСОБА_5

захисник - ОСОБА_7 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 лютого 2024 року відносно ОСОБА_5 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 15.04.2024 р. включно.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Обвинувачений ОСОБА_5 просить ухвалу суду скасувати та відмовити в клопотанні прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Узагальнені доводи апелянта.

Обвинувачений ОСОБА_5 вважає ухвалу суду першої інстанції незаконною, необґрунтованою, такою, що винесена з порушенням вимог КПК України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, без врахування практики Європейського суду з прав людини.

Обставини, встановлені судом першої інстанції.

У провадженні Центрального районного суду м. Миколаєва перебувають матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12021150020000117, за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України.

У судовому засіданні прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження відносно ОСОБА_5 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Клопотання мотивоване тим, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме ризики того, що обвинувачений може переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні та вчинити інше кримінальне правопорушення, наразі не усунуті та не зменшились.

Врахувавши, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 15 років або довічне позбавлення волі, підозрюється у вчиненні вбивства під час невідбутої частини покарання за вчинення попереднього вбивства, обізнаний про місце мешкання потерпілої та свідків, суд дійшов висновку, що зазначені у клопотанні ризики є дійсними та дають підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілу та свідків, вчинити інші кримінальні правопорушення, тому застосування іншого, менш суворого запобіжного заходу, не забезпечить належної поведінки обвинуваченого та виконання ним процесуальних обов`язків.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, обвинуваченого та його захисника, які просили задовольнити апеляційну скаргу, вивчивши матеріали, надані судом та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного.

Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції. Мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходить при постановленні ухвали, і положення закону, яким керується.

Відповідно до вимог ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань, суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ).

Відповідно до ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.

Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об`єднаного Королівства»).

З наведеного слідує, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.

ЄСПЛ наголосив, що п. 3 ст. 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. У рішеннях «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ констатував, що основною метою ст. 5 Конвенції, якою гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження, є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.

Конвенцією покладається обов`язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.

Відповідно до правової позиції, сформованої ЄСПЛ, для продовження строку тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку. Суд вказав, що сторона обвинувачення зобов`язана доводити реальність ризиків, що виправдовують обмеження свободи, в іншому випадку суд може змінити запобіжний захід на більш м`який.

Як зазначив ЄСПЛ у справі «Летельє проти Франції» особлива тяжкість деяких злочинів викликає таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення принаймні протягом певного часу. За виняткових обставинах, цей момент може бути врахований у світлі Конвенції, у всякому разі в тій мірі в якій внутрішнє право визнає поняття порушення публічного порядку внаслідок скоєння злочину. Однак цей фактор можна вважати виправданим і необхідним, тільки, якщо є підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить публічний порядок, або якщо цей порядок дійсно перебуває під загрозою. Попереднє затримання не має перебувати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути «формою очікування» обвинувального вироку.

Вказаних вимог закону та норм міжнародного права судом першої інстанції дотримано в повному обсязі.

Продовження строку дії запобіжного заходу стає можливим за наявності ризиків. Ризик - це невизначена подія, яка по суті, представляє собою ймовірність отримання несприятливих для досудового слідства та суду подій, визначених у ч. 1 ст. 177 КПК України.

Висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості обвинуваченого (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки обвинуваченого під час розслідування та розгляду судом кримінального провадження (способу життя, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків, тощо).

Рішення про застосування одного з видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу (визначеним у КПК України конкретним підставам і меті), що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.

Так, ризик переховування від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності підтверджується тим, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 15 років або довічне позбавлення волі, внаслідок якого настала смерть потерпілого, при цьому вчинене в період умовно-дострокового звільнення підозрюваного від відбування покарання за вчинення аналогічного злочину проти життя людини, з місця вчинення кримінального правопорушення зник. Судове провадження на даний час триває.

Оцінюючи наявність ризику незаконного впливу на потерпілу або свідків у кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує, те, що ОСОБА_5 обізнаний про свідків, яким можуть бути відомі обставини кримінального правопорушення, а потерпіла у судових засіданнях повідомляла, що побоюється обвинуваченого через можливу помсту з його сторони, отже ризик незаконного впливу на потерпілу або свідків є доведеним.

З огляду на обставини інкримінованого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, вчиненого у період іспитового строку за попереднім вироком, за вчинення аналогічного злочину, апеляційний суд вважає, що ризик вчинення інших кримінальних правопорушень також має місце.

Перевіривши мотиви прийнятого судового рішення, апеляційний суд установив, що при вирішенні питання про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 строку тримання під вартою, суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження строку застосування запобіжного заходу, конкретні обставини кримінального провадження та особу обвинуваченого, вимоги закону та існуючу практику Європейського Суду з прав людини.

Продовжений запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу та не суперечить позиції ЄСПЛ у справі Самойлович проти України від 16.05.2013 р., яка полягає в тому, що «у випадку особливої тривалості тримання під вартою особи, підстави для цього повинні бути виключно серйозними».

Апеляційний суд погоджується з висновками суду, що у даній конкретній справі суспільний інтерес превалює над принципом поваги до свободи обвинуваченого та саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків, а менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити уникнення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

Разом з тим, висуваючи вимогу про скасування ухвали суду, апелянт не наводить жодних мотивів на підтвердження власних доводів та жодним чином не спростовує, як встановлені стороною обвинувачення обставини, так і мотиви прийнятого судового рішення.

Отже, правових підстав для скасування ухвали суду першої інстанції, апеляційний суд не вбачає, тому підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_5 не має, ухвалу суду слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 7, 376, 404, 405, 407, 418, 419, 422-1, 424, 532 КПК України, апеляційний суд -

п о с т а н о в и в :

ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 лютого 2024 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 залишити без змін, апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 - без задоволення.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3