ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 914/2585/21(914/799/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Васьковський О. В. - головуючий, Жуков С. В., Погребняк В. Я.

за участю секретаря судового засідання Аліференко Т. В.

розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.10.2023

та рішення Господарського суду Львівської області від 08.08.2023

у справі за позовом ОСОБА_1 ,

до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача керуючого реструктуризацією ОСОБА_1 арбітражного керуючого Шимчишина Ігоря Степановича

про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, поновлення права власності

у межах справи №914/2585/21

за заявою ОСОБА_1

про неплатоспроможність

Учасники справи: не з`явилися;

1. Стислий зміст заявлених вимог

1.1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ "ПриватБанк", відповідач) про:

- скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31739428 від 06.10.2016 10:30:12 державного реєстратора Тузяк Павла Тарасовича Годовицько-Басівської сільради Пустомитівського району Львівської області, згідно якого вчинено запис про переоформлення права власності на квартиру АДРЕСА_1 на користь АТ "ПриватБанк";

- скасування права власності АТ "ПриватБанк" на вказане нерухоме майно та поновити право власності позивача на це майно (квартиру).

1.2. В обґрунтування заявлених вимог позивачка зазначає про те, що лише в січні 2022 року з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.01.2022 їй стало відомо про переоформлення права власності на спірне майно на АТ "ПриватБанк". Позивачка вважає такі дії державного реєстратора неправомірними, а рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень безпідставним, прийнятим з грубим порушенням законодавства України, а саме Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредиторів в іноземній валюті".

1.3. Відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову застосувавши строк позовної давності, зазначаючи наступне:

- оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав з внесенням 06.10.2016 відповідного запису в Державний реєстр прав, відомості якого згідно з п.5 ч.1 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень", є відкритим та доступним. За загальним правилом, особа повинна бути обізнана про стан своїх майнових прав та обов`язків;

- позивачка могла дізнатись про оскаржуване рішення державного реєстратора з 06.10.2016, в той час як з даним позовом звернулась до суду 07.03.2023. При цьому в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що позивачка не могла дізнатись про порушення свого права до вказаної дати і звернутись за його захистом до суду;

- відповідач заявив про пропуск строку позовної давності, як самостійної підстави для відмови в задоволенні позову, та зазначив про те, що початок перебігу строку слід обчислювати з дати внесення запису до Державного реєстру прав, а тому позивачці необхідно було реалізувати своє право на звернення до суду відповідно до 06.10.2019.

1.4. Третя особа письмові пояснення по суті спору не надала, але в засіданнях місцевого господарського суду керуючий реструктуризацією ОСОБА_1 арбітражний керуючий Шимчишин І. С. проти позову не заперечив.

2. Стислий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області віл 08.08.2023, яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 25.10.2023, позов задоволено частково:

- скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31739428 від 06.10.2016 10:30:12 державного реєстратора Тузяк П.Т. Годовицько-Басівської сільради Пустомитівського району Львівської області, згідно якого вчинено запис про переоформлення права власності на квартиру АДРЕСА_1 на користь АТ "ПриватБанк";

- присуджено до стягнення з відповідача на користь позивачки 2684 грн судового збору;

- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

2.2. Судові рішення мотивовані наступним:

- перебіг позовної давності за вимогами про скасування рішення про державну реєстрацію та скасування права власності починається від дня внесення відповідного запису до Державного реєстру прав;

- згідно з положеннями Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", який діяв в період з 07.06.2014 по 21.04.2021, не могло бути примусово звернено стягнення (відчужено без згоди власника) на майно, що віднесене до об`єктів житлового фонду, що є предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", за умов, визначених у Законі;

- позивачка мала правомірні очікування щодо того, що в період дії мораторію на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті на її квартиру, що знаходиться в іпотеці, не може бути звернено стягнення без її згоди, окрім того, відповідачем не було повідомлено позивача про намір звернути стягнення на її майно, тому причини пропуску строку позовної давності ОСОБА_1 за позовними вимогами до АТ "ПриватБанк" про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування права власності, є поважними;

- за відсутності згоди ОСОБА_1 на перехід права власності на предмет іпотеки до АТ "ПриватБанк" на спірний об`єкт нерухомого майна не могло бути примусово звернуто стягнення шляхом реєстрації за іпотекодержателем права власності у зв`язку із дією станом на 06.10.2016 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті";

- скасування на підставі судового рішення державної реєстрації права власності, проведеної на підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, є самостійною підставою для припинення за АТ "ПриватБанк" речового права та поновлення права власності на квартиру за ОСОБА_1 , оскільки відповідні права повертаються у стан, що існував до скасованої державної реєстрації, а дата і час державної реєстрації набуття речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної (скасованої) державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, залишаються незмінними, що узгоджується з положеннями статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", вимоги про скасування права власності відповідача на спірний об`єкт нерухомого майна та поновлення права власності позивачки на це майно задоволенню не підлягають.

3. Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

3.1. 27.06.2007 між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ "ПриватБанк" (правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк") укладено кредитний договір №LVKBGK00000030, на підставі якого АТ КБ "ПриватБанк" надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 25 000 дол. США терміном до 25.06.2027 на придбання житла і на оплату страхових платежів.

3.2. З метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором 27.06.2007 сторонами укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Радехівського районного нотаріального округу Юрченко О.В. та зареєстрований в реєстрі за №1605, за умовами якого:

- ОСОБА_1 передала в іпотеку банку нерухоме майно - квартиру під номером АДРЕСА_1 , загальною площею - 50,6 кв.м., житлова площа - 28,3 кв.м., придбане на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 27.06.2007 приватним нотаріусом Радехівського районного нотаріального округу Юрченко О.В. та зареєстрований в реєстрі за №1601 (п. 33.3 договору);

- вартість предмета іпотеки складає 158 065 грн (п.33.4. договору);

- звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний повідомити іпотекодавця (п.27 договору).

3.3. 30.07.2007 ДКП "Червоноградське МБТІ" зареєструвало право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 , що підтверджується витягом №15405182.

3.4. У зв`язку із наявністю заборгованості позичальника за кредитним договором, відповідач (банк) звернув стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку у спосіб, визначений у іпотечному застереженні в договорі, а саме - шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

3.5. Водночас, матеріали справи не містять жодних доказів виконання відповідачем обов`язку, передбаченого у п.27 договору - повідомлення іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.

3.6. 06.10.2016 державний реєстратор Тузяк П.Т. здійснив реєстрацію права власності на належне позивачці нерухоме майно, а саме на квартиру від номером АДРЕСА_1 за відповідачем - АТ "ПриватБанк".

3.7. Проте, відповідач не довів жодними доказами факту пред`явлення державному реєстратору доказів повідомлення іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.

3.8. Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки: 294256808 від 11.01.2022, підставою для прийняття такого рішення став договір іпотеки, серія та номер: 1605 від 27.06.2007, посвідчений приватним нотаріусом Радехівського районного нотаріального округу Юрченко О.В.

3.9. Будь-яких доказів повідомлення іпотекодавця про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за банком матеріали справи не містять.

3.10. Спірне нерухоме майно - квартира під номером АДРЕСА_1 , є місцем постійного проживання позичальника - ОСОБА_1 , не перевищує 140 кв.м. (загальна площа квартири становить 50,6 кв.м.), доказів наявності в позичальника іншого нерухомого житлового майна матеріали справи не містять.

3.11. На підтвердження постійного проживання у квартирі під номером АДРЕСА_1 , позивачка надала копії рахунків-квитанцій за комунальні послуги за квітень 2023 року (водопостачання та водовідведення, поводження з побутовими відходами, розподіл (доставку) природного газу), отримані на ім`я споживача ОСОБА_1 .

3.12. Квартиру було передано в іпотеку банку з метою забезпечення зобов`язань за кредитом, наданим в іноземній валюті. Кредитний договір від 27.06.2007 на придбання житла (спірної квартири) і на оплату страхових платежів є споживчим кредитом в розумінні Закону України "Про захист прав споживачів" в редакції, чинній станом на дату його укладення.

3.13. Станом на 06.10.2016 (дату реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за банком) діяв мораторій на примусове стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, встановлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", а державний реєстратор не мав підстав для проведення державної реєстрації права власності на вказану квартиру за відповідачем в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки.

Щодо строку позовної давності

3.14. Перебіг позовної давності за вимогами про скасування рішення про державну реєстрацію та скасування права власності починається від дня внесення відповідного запису до Державного реєстру прав (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2022 у справі №138/28/20), тому у даному випадку перебіг позовної давності розпочався з 07.10.2016 (наступного дня після внесення державним реєстратором запису про реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за банком) і сплив 07.10.2019.

3.15. Позивачка звернулась з даним позовом до суду 08.03.2023, вказуючи, що дізналась про існування оспорюваного рішення державного реєстратора 11.01.2022, отримавши Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в межах справи про її неплатоспроможність, і в лютому 2022 року звернулась зі скаргою до Міністерства юстиції України в порядку ст.37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", однак, у зв`язку з тим, що 24.02.2022 в Україні розпочалась повномасштабна війна через військову агресію рф, розгляд скарги тривав майже рік і лише 06.02.2023 наказом Міністерства юстиції України №363/7 скаргу залишено без розгляду по суті, оскільки встановлений законом строк на подання скарги сплив до дня її подання.

3.16. Інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі прав, є відкритою та загальнодоступною. Разом з цим, така інформація є платною і задля отримання цієї інформації фізична особа має вчинити певні дії - отримати електронний цифровий підпис для отримання інформації в електронній формі через офіційний веб-сайт Міністерства юстиції України або звернутися із заявою до визначених законом розпорядників такої інформації, і в обох випадках здійснити сплату адміністративного збору.

3.17. В матеріалах справи відсутні будь-які докази повідомлення банком позивачки про факт перереєстрації права власності на квартиру, в якій вона постійно проживає та виконує обов`язки власника щодо утримання цієї квартири.

3.18. Фізична особа як власник нерухомого майна має обов`язок бути обізнаною про стан своїх майнових прав, проте, очевидно, не має передбаченого законом обов`язку систематичного вжиття дій, спрямованих на отримання інформації з Державного реєстру речових прав про підтвердження права власності на квартиру, у якій вона постійно проживає.

3.19. Також слід врахувати, що з 2014 року по 2021 рік діяв мораторій на звернення стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті. 23.04.2021 дію цього мораторію продовжено Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті" від 13.04.2021 №1381-IX.

3.20. Позивачка була обізнана про дію мораторію, встановленого Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" з 2014 року, та була переконана, що на її квартиру не може бути звернено стягнення (адже кредит був отриманий в іноземній валюті, квартира використовується як місце постійного проживання позивачки, таке нерухоме житлове майно було придбане за кредитні кошти, у позивачки немає у власності іншого нерухомого житлового майна, загальна площа квартири не перевищує 140 кв.м.), правильним є висновок суду першої інстанції про те, що позивачка не мала підстав перевіряти державні реєстри на предмет зміни власника її квартири, оскільки така зміна прямо заборонена законом.

3.21. Натомість, позивачка мала правомірні очікування щодо того, що в період дії мораторію на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті на її квартиру, що знаходиться в іпотеці, не може бути звернено стягнення без її згоди.

3.22. Крім того, позивачка всі ці роки самостійно утримувала квартиру, отримувала платіжні квитанції на своє ім`я та оплачувала комунальні послуги, що входить у обов`язки власника квартири.

4. Стислий зміст вимог касаційної скарги

4.1. АТ "ПриватБанк" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 та рішення Господарського суду Львівської області від 08.08.2023, ухвалити нове рішення про відмову у позові.

5. Узагальнені доводи касаційної скарги

5.1. Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій не врахували висновок щодо застосування статті 261 ЦК України в подібних правовідносинах, який був викладений у постанові Верховного Суду від 25.04.2022 у справі №138/28/20. Також судами не було надано належної оцінки аргументам відповідача про те, що позивачка не мала жодних перешкод у період з жовтня 2016 року по січень 2022 року (тобто, впродовж більш ніж п`яти років) дізнатися про зміну власника квартири шляхом отримання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо відповідного об`єкту нерухомості.

5.2. Суди застосували висновок, викладений у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18.01.2023 у справі №580/1300/22, який не є релевантним до спірних правовідносин, оскільки у вказаній адміністративній справі спір виник між громадянином та суб`єктом владних повноважень, тоді як у справі, що переглядається, спір виник між двома суб`єктами цивільних правовідносин.

6. Позиція інших учасників справи щодо касаційної скарги

6.1. Позивачка у відзиві заперечувала проти касаційної скарги, просила Суд залишити скаргу без задоволення з підстав аналогічних тим, які наведені в оскаржуваних відповідачем рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.

7. Касаційне провадження

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 14.12.2023 касаційну скаргу АТ "ПриватБанк" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 та рішення Господарського суду Львівської області від 08.08.2023 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків шляхом сплати судового збору у визначеному розмірі.

7.2. 18.12.2023 до Верховного Суду направлено заяву скаржника про усунення недоліків касаційної скарги з доказами сплати судового збору.

7.3. Ухвалою Верховного Суду від 12.01.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "ПриватБанк" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 та рішення Господарського суду Львівської області від 08.08.2023, призначено її до розгляду в судовому засіданні на 13.02.2024 о 14:45. Крім того, витребувано з Господарського суду Львівської області та/або Західного апеляційного господарського суду матеріали справи №914/2585/21 (914/799/23).

7.4. 24.01.2024 до Верховного Суду надійшли на запит з Господарського суду Львівської області витребувані матеріали справи №914/2585/21 (914/799/23).

7.5. В судове засідання 13.02.2024 учасники справи не забезпечили явку своїх представників, про поважність причин нез`явлення Суд не повідомили.

7.6. Колегія суддів враховує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

7.7. Оскільки явка представників учасників справи у судове засідання не була визнана обов`язковою, до визначеної дати проведення судового засідання від учасників справи не надійшло заяв чи клопотань, пов`язаних з рухом касаційної скарги, із вказівкою на наявність обставин, які б об`єктивно унеможливили розгляд справи у судовому засіданні 13.02.2024, з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутністю представників учасників цієї справи.

8. Позиція Верховного Суду

8.1. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ "ПриватБанк", в якому просила скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо переоформлення права власності на квартиру АДРЕСА_1 на користь АТ "Приватбанк", а також скасування права власності банку на вказане нерухоме майно і поновлення права власності позивача на це майно.

8.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення державного реєстратора прийняте з порушенням законодавства України, а саме Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредиторів в іноземній валюті", тому переоформлення права власності на належне позивачці майно за відповідачем є неправомірним.

8.3. Суди попередніх інстанцій частково задовольнили позов та скасували рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відповідно до якого вчинено запис про переоформлення права власності на спірний об`єкт нерухомого майна (квартиру) на користь відповідача, визнавши в цій частині позовні вимоги обґрунтованими. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено, оскільки скасування судом рішення про державну реєстрацію права власності є самостійною підставою для припинення за відповідачем речового права та поновлення права власності на квартиру за позивачкою. Також суди попередніх інстанцій розглянули заяву відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності та дійшли висновку про поважність наведених позивачкою причин пропуску строку позовної давності.

8.4. За змістом наведеного в касаційній скарзі обґрунтування відповідач заперечує висновки судів попередніх інстанцій саме щодо строку позовної давності, зазначаючи про неправильне застосування судами норм матеріального права та неврахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.

8.5. Надаючи оцінку доводам скаржника та запереченням на касаційну скаргу, перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд, враховуючи приписи статті 300 ГПК України та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, зазначає наступне.

8.6. Положення Конституції України передбачають захист як права власності, так і права на житло.

8.7. Так статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

8.8. Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

8.9. Статтею 628 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено зміст договору, який становить умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

8.10. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

8.11. Відповідно до статті 1 Закону "Про іпотеку" іпотекою є вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

8.12. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України "Про іпотеку").

8.13. Згідно з частиною першою, третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, на дату укладення між сторонами іпотечного договору) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

8.14. Відповідно до статті 36 вищезгаданого Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

8.15. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

8.16. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

8.17. Згідно з встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи:

- між ОСОБА_1 та КБ "ПриватБанк" укладено кредитний договір від 27.06.2007 №LVKBGK00000030, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 25000 дол. США терміном до 25.06.2027 на придбання житла і на оплату страхових платежів;

- в забезпечення виконання позивачкою умов кредитного договору 27.06.2007 між ОСОБА_1 та КБ "ПриватБанк" укладено іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку нерухоме майно (квартиру АДРЕСА_1 , загальна площа - 50,6 кв.м., житлова площа - 28,3 кв.м.), придбане на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 27.06.2007 приватним нотаріусом Радехівського районного нотаріального округу Юрченко О.В. та зареєстрований в реєстрі за №1601; вартість предмета іпотеки - 158 065 грн;

- за умовами іпотечного договору передбачено можливість здійснення звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний повідомити іпотекодавця;

- 30.07.2007 Червоноградським МБТІ зареєстровано право власності позивачки на спірне нерухоме майно (квартиру);

- у зв`язку із наявністю заборгованості позичальника за кредитним договором, банк звернув стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку - шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем;

- докази повідомлення банком іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку суду не надані;

- 06.10.2016 державний реєстратор Тузяк П.Т. здійснив реєстрацію права власності на належне позивачці нерухоме майно (квартиру) за АТ "ПриватБанк".

8.18. Крім того, судами попередніх інстанцій враховано, що на дату вчинення оспорюваного рішення державного реєстратора з переоформлення права власності на квартиру позивачки на користь відповідача, діяли тимчасові обмеження стосовно звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлені Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

8.19. Так, відповідно до частини 1 вказаного вище Закону, протягом дії цього Закону не може бути примусово звернено стягнення (відчужене без згоди власника) на майно, що віднесене до об`єктів житлового фонду (далі - нерухоме житлове майно), об`єкт незавершеного житлового будівництва, майнові права на нього, що є предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно/об`єкт незавершеного житлового будівництва/майнові права виступають як забезпечення виконання зобов`язань фізичної особи (позичальника або майнового поручителя) за кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об`єктом незавершеного житлового будівництва, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна;

- або таке нерухоме житлове майно придбавалося за кредитні кошти і при цьому умовами кредитного договору передбачена заборона реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою знаходження нерухомого житлового майна, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує 140 квадратних метрів для квартири та 250 квадратних метрів для житлового будинку.

8.20. Пункт 2 Розділу П Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті" № 1381-ІХ від 13.04.2021 передбачає, що Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 28, ст. 940; 2015 р., № 43, ст. 386; 2020 р., № 38, ст. 279; із змінами, внесеними Законом України від 16.09.2020 № 895-ІХ) втрачає чинність через п`ять місяців з дня набрання чинності цим Законом.

8.21. 23.04.2021 набрав чинності Закон України № 1381-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті", спрямований на захист та відновлення платоспроможності позичальників (фізичних осіб), які отримали споживчі кредити в іноземній валюті, шляхом їх реструктуризації.

8.22. Дію Закону України (який втратив чинність 21.04.2021) поновлено п`ять місяців з дня набрання чинності Законом №1381-IX, тобто діє з 23.04.2021 до 23.09.2021.

8.23. За правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 10.04.2019 в справі № 726/1538/16-ц (провадження № 14-111цс19), Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" застосовується при одночасній наявності всіх перерахованих у ньому умов.

8.24. Мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави).

8.25. Положення вказаного Закон є правовою підставою, яка унеможливлює органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

8.26. Згідно з встановленими судами попередніх інстанцій обставинами у цій справі відповідач вчинив дії, спрямовані на набуття права власності на нерухоме майно в позасудовому порядку на підставі іпотечного договору, укладеного з позивачем. В свою чергу державний реєстратор здійснив відповідну реєстраційну дію щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно за відповідачем.

8.27. Разом з цим, відповідачем здійснено звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації за іпотекодержателем права власності за відсутності згоди та без повідомлення позивачки (іпотекодавця). Крім того, на час переоформлення права власності на користь відповідача (06.10.2016) діяли обмеження щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, введені Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", який підлягає застосуванню до правовідносин сторін.

8.28. Відповідачем вищевикладене не було спростовано і в касаційній скарзі не наведено аргументів, які б свідчили про протилежне.

8.29. Позивачка заявила однією з вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за відповідачем.

8.30. Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, врегульовані Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

8.31. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на дату вчинення оспорюваного рішення з реєстрації права власності на нерухоме майно за відповідачем) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

8.32. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

8.33. За змістом статті 37 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

8.34. У статті 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначені загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Застосовувані способи захисту цивільних прав мають відповідати характеру спірних правовідносин та природі спору, що існує між сторонами.

8.35. У разі, якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. При цьому позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №914/2350/18 (914/608/20) (провадження №12-83гс21) від 21.12.2022).

8.36. У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено порушення прав позивачки в результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно (квартиру) за АТ "ПриватБанк". Зважаючи на те, що заявлена позивачкою вимога щодо скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 06.10.2016 спрямована на відновлення становища, яке існувало до порушення, а відтак відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України, колегія суддів вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо обґрунтованості вищезгаданої позовної вимоги та її задоволення.

8.37. Відносно решти заявлених позовних вимог, а саме щодо скасування права власності відповідача на спірне нерухоме майно (квартиру) та поновлення права власності позивачки на це майно, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відмову в їх задоволенні, оскільки скасування на підставі судового рішення державної реєстрації права власності, проведеної на підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, є самостійною підставою для припинення за відповідачем речового права та поновлення права власності на квартиру за позивачкою.

8.38. Відносно аргументів касаційної скарги про невірне застосування норм матеріального права, якими врегульовано питання щодо застосування строків позовної давності, зокрема статті 261 ЦК України, та неврахування судами висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах колегія суддів зазначає наступне.

8.39. За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

8.40. Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

8.41. Положеннями частини третьої статті 267 ЦК України передбачено можливість застосування позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

8.42. Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, тому, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

8.43. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення ЄСПЛ у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; рішення ЄСПЛ у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

8.44. З огляду на викладене, суд зобов`язаний у будь-якому випадку, в разі подання заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності, розглянути її, і якщо позовна давність спливла - відмовити в позові у зв`язку з її закінченням за відсутності наведених позивачем поважних причин пропуску вказаного строку.

8.45. Водночас, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно з нормами частини п`ятої статті 267 ЦК України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску строку позовної давності, саме на позивача покладено обов`язок доведення тієї обставини, що зазначений строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права (подібна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц та від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17).

8.46. Поряд з цим, на відміну від визначення дати початку перебігу позовної давності, що є юридичним фактом, який встановлюється шляхом надання юридичної оцінки (кваліфікації) встановленим фактичним обставинам справи, визнання поважними причин пропуску позовної давності належить до процесуальних повноважень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки за змістом наведених норм права щодо "інституту позовної давності" в сукупності із нормами ГПК України, що обмежують повноваження касаційного суду в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин (стаття 300), касаційний суд має право лише здійснити перевірку застосування судами правових норм глави 19 ЦК України на предмет правильності такого застосування встановленим обставинам.

8.47. Суд звертається до сталої правової позиції як Касаційного господарського суду, так і Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо визнання поважними причин пропуску позовної давності, викладеної в постановах від 21.03.2018 у справі №910/27026/14, від 08.05.2018 у справі №911/2534/17, від 15.05.2018 у справі №922/2058/17, від 19.09.2018 у справі №911/2817/17, від 23.07.2019 у справі №910/9077/18, від 25.07.2019 у справі №910/14803/17, від 17.09.2019 у справі №910/14469/18, від 22.10.2019 у справі №910/2968/18, від 03.12.2019 у справі №916/2553/18, від 23.01.2020 у справі №916/2128/18, від 09.02.2021 у справі №5023/5507/12 та від 01.06.2021 у справі №910/9544/19, від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, від 30.06.2021 у справі №172/260/16-ц (провадження №61-3024св19), від 01.07.2021 у справі №363/848/17 (провадження №61-4515св19), від 25.08.2021 у справі №5/92б (905/355/20) тощо.

8.48. Згідно з встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи:

- перебіг позовної давності розпочався з 07.10.2016 (наступного дня після внесення державним реєстратором запису про реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за банком) і сплив 07.10.2019;

- позивачка звернулась з даним позовом до суду 08.03.2023, зазначаючи про те, що про існування оспорюваного рішення державного реєстратора вона дізналась лише 11.01.2022, отримавши Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в межах справи про її неплатоспроможність;

- в лютому 2022 року позивачка зверталася зі скаргою до Міністерства юстиції України в порядку статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Однак у зв`язку з тим, що 24.02.2022 в Україні розпочалась повномасштабна війна через військову агресію рф, розгляд скарги тривав майже рік і лише 06.02.2023 наказом Міністерства юстиції України №363/7 скаргу позивачки залишено без розгляду по суті, оскільки встановлений законом строк на подання скарги сплив до дня її подання.

8.49. За висновком судів попередніх інстанцій, позивачка мала законні підстави розраховувати на дію встановленого законом мораторію (правомірні очікування того, що в період дії мораторію на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті на її квартиру, що знаходиться в іпотеці, не може бути звернено стягнення без її згоди) та не могла дізнатися про порушення своїх прав в межах строку позовної давності, оскільки відповідач не повідомив позивачку ані про намір звернути стягнення на її майно, ані про сам факт звернення стягнення на предмет іпотеки. З огляду на викладене, суди визнали поважними причини пропуску позивачкою строку позовної давності за вимогою про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно (житлову квартиру), а порушене право позивачки таким, що підлягає судовому захисту.

8.50. Враховуючи встановлені судами обставини подання відповідачем заяви про застосування позовної давності, пояснення позивачки щодо строку позовної давності та наведені причини пропуску строку позовної давності при зверненні за захистом порушеного права у цій справі, дослідження наведених учасниками справи доводів з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про право позивачки отримати судовий захист у спірних правовідносинах через поважність пропуску нею позовної давності та відхиляє протилежні аргументи скаржника.

8.51. Стосовно тверджень скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у Верховного Суду від 25.04.2022 у справі №138/28/20 (пункт 5.1 даної постанови) щодо застосування позовної давності, судова колегія зазначає, що висновки суду у вказаній справі були зроблені з урахуванням конкретних обставин, а також наявних і оцінених судами доказів, а отже, застосування судами положень статей 256, 257, 261, 267 ЦК України у справі, на які посилається скаржник, залежало від встановлення певної сукупності фактів, які мають матеріально-правове значення у питанні застосування або, навпаки, незастосування позовної давності, які є відмінними від тих, що встановлені у справі №914/2585/21(914/799/23).

8.52. Крім того, як уже зазначалося вище, визнання поважними причин пропуску позовної давності належить до процесуальних повноважень судів першої та апеляційної інстанцій, тоді як ГПК України (стаття 300) обмежує повноваження касаційного суду в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин.

8.53. Посилання в касаційній скарзі на застосування судами попередніх інстанцій висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 18.01.2023 у справі №580/1300/22, який не є релевантним до спірних правовідносин сторін відхиляється колегією суддів з наступних підстав.

8.54. У постанові по справі №580/1300/22 Верховний Суд сформулював правовий висновок стосовно застосування принципу "легітимних очікувань", що, головним чином, походить від англійського терміну "legitimate expectations" як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. Зокрема, Суд зазначив, що:

- принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (стаття 41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи (статті 22, 57, 58, 94 та 152 Конституції України);

- реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими;

- правовим підґрунтям (основою) для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норма права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору;

- відсутність у законі безпосередніх приписів щодо певного права, яке, однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, що визначає механізм реалізації такого права, самостійно не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права;

- легітимні очікування не можна ототожнювати із сподіваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи норм права (законодавства); не можуть виникати легітимні очікування, якщо існує реальний спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства; обов`язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (вимоги).

8.55. Наведений висновок є загальний і принцип "легітимних очікувань" є складовою принципу юридичної визначеності, тому його застосування до спірних правовідносин у справі, що переглядається, не призвело до прийняття незаконного або необґрунтованого рішення по суті спору. Натомість вказані аргументи наведені скаржником на спростування визнаних судами попередніх інстанцій поважними причин пропуску позивачкою строку позовної давності, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

8.56. Доводи касаційної скарги щодо ненадання судами попередніх інстанцій належної оцінки окремим фактам і доказам підлягають відхиленню як такі, що за своєю суттю зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, а відтак не узгоджуються з межами визначених статтею 300 ГПК України повноважень суду касаційної інстанції, яка передбачає, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

8.57. Відхиляючи доводи скаржника, Суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").

8.58. За результатами касаційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувані відповідачем рішення судів попередніх інстанцій ухвалені відповідно до норм чинного законодавства, натомість доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються встановленими судами першої і апеляційної інстанцій обставинами та наявними у матеріалах справи доказами.

9. Висновки за результатами касаційного провадження

9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

9.2. Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

9.3. Зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій у цій справі обставини, надану оцінку та аналіз доводів і заперечень учасників справи, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень і відмову у задоволенні касаційної скарги.

9.4. Оскільки Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 та рішення Господарського суду Львівської області від 08.08.2023 у справі №914/2585/21(914/799/23) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. В. Васьковський

Судді С. В. Жуков

В. Я. Погребняк