ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2490/24 Справа № 205/7988/15-ц Суддя у 1-й інстанції - Терещенко Т. П. Доповідач - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2024 року                                                                м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого – судді Макарова М.О.        

суддів – Барильської А.П., Демченко Е.Л.,

при секретарі – Керімовій-Бандюковій Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 квітня 2023 року по справі за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2015 року Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі – ПАТ «Універсал Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки

В обґрунтування позову посилалися на те, що 06 серпня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 було укладено генеральний договір про надання кредитних послуг №BL7214, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредитні послуги в рамках ліміту встановленого в базовій валюті, що дорівнює 71 500 доларів США, строком користування до 01 серпня 2028 року. Додатковими угодами №BL7214/KL+ і №7835/7214/К-1 до генерального договору про надання кредитних послуг №ВL 7214 від 06 серпня 2008 року, укладеними між банком та ОСОБА_1 було погоджено, що банк зобов`язався встановити ліміт позичальнику за кредитною лінією в сумі 56 500 доларів США, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти не пізніше 31 липня 2009 року, та сплатити плату за користування кредитною лінією в розмірі 16,45% річних, а також банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти в сумі 15 000 доларів США, а позичальник зобов`язався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти та сплатити плату за користування кредитною лінією в розмірі 16,45% річних, а за користування кредитом понад встановлений строк встановлюється підвищена процентна ставка на рівні 32,9% річних. 06 серпня 2008 року з метою забезпечення виконання вищезазначених зобов`язань, між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки/нерухомого майна-квартири, який посвідчено нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Панченко О.В. з реєстровим номером 5721, де згідно з п. 1.1 вищевказаного договору, іпотекодавці передали в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , яка належить іпотекодавцям на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 24 червня 2008 року. Пунктом 1.2 зазначеного договору визначено, що заставна вартість предмету іпотеки дорівнює його ринковій вартості, яка згідно звіту незалежного суб`єкта оціночної діяльності, становить 534 911 грн.

Таким чином,  ОСОБА_1 , як позичальник за вищезазначеними кредитними угодами, зобов`язалась належним чином виконувати умови правочинів, зокрема своєчасно погашати кредит згідно графіку погашення кредиту та сплачувати проценти за користування кредитними коштами порядку на умовах та в строки визначені договорами. Зазначає, що факт укладення кредитного договору №BL7214/KL та кредитного договору №7835/7214/К-1 від 06 серпня 2008 року, надання кредитних коштів та неналежне виконання зобов`язання позичальником встановлено, зокрема, у постанові Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2017 року у справі №205/7987/15. Вказує, що станом на 15 вересня 2015 року за кредитним договором №BL7214/KL+ від 06 серпня 2008 року обліковується заборгованість у розмірі 59 017,48 доларів США, а також за кредитним договором №7835/7214/К-1 від 06 серпня 2008 року у розмірі 9 033,76 доларів США. На підставі викладеного завернулась до суду з цим позовом, в якому просила в рахунок часткового погашення заборгованості  ОСОБА_1  за кредитними договорами №BL7214/KL+ і №7835/7214/К-1 від 06 серпня 2008 року - у розмірі 68 051,24 доларів США, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 ,  ОСОБА_2 ,  ОСОБА_3  шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах за початковою ціною визначеною суб`єктом оціночної діяльності в межах виконавчого провадження, а також стягнути з  ОСОБА_1 ,  ОСОБА_2 ,  ОСОБА_3  на користь АТ «Універсал Банк» понесені судові витрати.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 квітня 2023 року позов задоволено та ухвалено звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитними договорами №BL7214/KL + і №7835/7214/К-1 від 06 серпня 2008 року - у розмірі 68 051,24 доларів США, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах за початковою ціною визначеною суб`єктом оціночної діяльності в межах виконавчого провадження; вирішено питання стосовно судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що позов є обґрунтованим та існують правові підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що 06 серпня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 було укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № BL7214, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредитні послуги у валютах, вказаних у цьому договорі, в рамках ліміту, встановленого в базовій валюті, у розмірі 71 500 доларів США, з кінцевим строком повернення не пізніше 01 серпня 2028 року та сплатою процентів за користування кредитом, у розмірі, визначеному в додаткових угодах до договору.

Відповідно до додаткової угоди № BL7214/KL+ до генерального договору про надання кредитних послуг № BL7214 від 06 серпня 2008 року, укладеної між сторонами у справі, банк зобов`язався встановити позичальнику ліміт за кредитною лінією в сумі 56 500,00 доларів США, а позичальник зобов`язався прийняти, належним чином використовувати та повернути банку кредитні кошти не пізніше 31 липня 2009 року та сплатити 16,45% річних за користування кредитною лінією.

06 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №7835/7214/К-1 до генерального договору про надання кредитних послуг № BL7214 від 06 серпня 2008 року, за умовами якої банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти в сумі 15 000 доларів США, а позичальник зобов`язався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти та сплатити плату за користування кредитною лінією в розмірі 16,45% річних.

З метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, 06 серпня 2008 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

Вказане нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, належить відповідачам на підставі свідоцтва про право власності від 24 червня 2008 року, виданого Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради. Загальна вартість предмету іпотеки складає 534 911 грн.

Позивач свої зобов`язання за кредитними договорами виконав належним чином, надав позичальнику кредитні кошти у визначеному їх умовами розмірі. У свою чергу відповідач ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання не виконала, допустила прострочення повернення кредитних коштів, внаслідок чого станом на 15 вересня 2015 року виникла заборгованість в розмірі 68 051,24 доларів США.

Відповідно до пункту 2.1.1. договору іпотеки, у разі невиконання або неналежного виконання боржником зобов`язань за будь-яким з вищевказаних договорів, що обумовлюють основне зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки в повному обсязі переважно перед іншими кредиторами.

Задовольняючи позовні вимоги, районний суд обґрунтовано виходив з того, що позов є обґрунтованим та існують правові підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

В силу положень ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору; одностороння відмова від його виконання не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Правові наслідки порушення зобов`язання, забезпеченого іпотекою, передбачені ЗУ «Про іпотеку».

Згідно із ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 ЗУ «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Стаття 3 ЗУ «Про іпотеку» визначає, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону. Іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є майнові права на об`єкт незавершеного будівництва, посвідчується нотаріусом на підставі документів, що підтверджують майнові права на цей об`єкт. Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов`язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Відповідно до ст. 7 ЗУ «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Виконання забезпечувального зобов`язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов`язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Згідно із ст. 589 ЦК України, ч. 1 ст. 33 ЗУ «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених ст. 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене в статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пункту 2.1.1. договору іпотеки, у разі невиконання або неналежного виконання боржником зобов`язань за будь-яким з вищевказаних договорів, що обумовлюють основне зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки в повному обсязі переважно перед іншими кредиторами.

Пунктами 4.1., 4.2. договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення здійснюється іпотекодержателем у випадках та на підставах, передбачених законодавством України, зокрема, у разі порушення будь-якого основного зобов`язання, що забезпечене іпотекою за цим договором, та/або будь-якого зобов`язання іпотекодавців за цим договором. Звернення стягнення здійснюється на підставах: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; застереження про задоволення вимог іпотекодержателя; за договором між іпотекодавцями та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із ст. 12 ЗУ «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Частинами 1, 2 статті 590 ЦК України передбачено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 33 ЗУ «Про іпотеку» визначено підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено ЗУ «Про іпотеку», згідно з ч. 3 ст. 33 якого звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Пунктами 4.3., 4.4. договору іпотеки встановлено, що у випадку порушення іпотекодавцями зобов`язань за цим договором та/або боржником будь-якого основного зобов`язання, що забезпечено іпотекою за договором, іпотекодавцеь надсилає іпотекодавцям та,або боржнику повідомлення, оформлене відповідно до вимог ЗУ «Про іпотеку». У разі невиконання іпотекодавцями та/або боржником вимог, зазначених у повідомленні, про яке йдеться в п. 4.3. договору, іпотекодавець здійснює звернення стягнення на предмет іпотеки.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач в уточненій позовній заяві 2022 році змінив як предмет так і підстави позову, що суперечить положенням ст.49 ЦПК України та не допускається, колегія суддів відхиляє, оскільки за змістом уточненої позовної заяви підстави позову залишились незмінними, а саме наявність невиконаних боргових зобов`язань між сторонами, які забезпечені шляхом укладення договору іпотеки, так і предмет позову залишився той самий, а саме звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення боргу.

А отже доповнення позову новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилань на норми матеріального та процесуального права не вважається зміною підстав позову.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 та у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/2575/19.

Доводи апеляційної скарги про те, що банком не виконані вимоги ст. 35 ЗУ «Про іпотеку» щодо належного повідомлення відповідачів про звернення стягнення на предмет іпотеки, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки в матеріалах справи наявні вимоги банку до відповідачів від 03 червня 2015 року та 03 липня 2015 року про сплату заборгованості за вищезазначеними кредитними договорами, у зв`язку з несплатою позичальником ОСОБА_1 заборгованості по кредиту (т. 1 а. с. 77-82).

Посилання апелянта на те, що у вимогах про погашення боргу банк посилається на неіснуючий кредитний договір з іншим номером, який між сторонами не укладався, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки помилка в одній цифрі номеру кредитного договору, що поряд з іншою інформацією, яка ідентифікує сторін, є опискою, та носить формальний характер.

Доводи апеляційної скарги про пропуск банком строку позовної давності,оскільки ними було подано уточнений позов лише у 2022 році, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.

За змістом ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Стаття 267 ЦК України передбачає, що особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Крім того, відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення» встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже, відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, суд має встановити обґрунтованість чи безпідставність позовних вимог, належним чином мотивувати свої висновки. Так, у випадку обґрунтованості позовних вимог суд може відмовити у їх задоволенні у зв`язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності. При цьому, відмовити у позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Так, позов до суду поданий у 2015 році з вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки, у зв`язку з несвоєчасним погашенням заборгованості за кредитними договорами, а саме порушенням взятого на себе зобов`язання, що і стало підставою для такого звернення. Даний позов поданий до суду в межах строку позовної давності, а відсутність судового рішення про стягнення заборгованості жодним чином не впливає на подачу до суду позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми, що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.

Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу  ОСОБА_1  — залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 квітня 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді А.П. Барильська

Е.Л. Демченко