Справа № 466/4670/17 Головуючий у 1 інстанції: Зима І.Є.

Провадження № 22-ц/811/1493/18 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія:52

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючої - судді Копняк С.М.,

суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря - Жукровська Х.І.,

з участю представника апелянта ОСОБА_2, позивача ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4, представника Органу опіки та піклування ШРА ЛМР Брикси Р.З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 04 травня 2018 року, постановленого в складі головуючої - судді Зими І.Є., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6, з участю третьої особи: Органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, про стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6 про позбавлення його батьківських прав відносно їх малолітнього сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, а також просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість по аліментах на утримання сина за минулий час загальною сумою 16 500, 00 грн. за період з 17.03.2011 р. до 17.03.2014 р. у відповідності до вимог ст. 194 СК України у розмірі по 500 грн. 00 коп. щомісячно.

В обґрунтування позову зазначала, що перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 05.08.2006 р., який за рішенням суду розірвано 17.06.2011 р. У шлюбі в них народився син - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2

З часу розлучення малолітній син зареєстрований та проживає з нею по АДРЕСА_1 та перебуває повністю на її утриманні. Рішенням суду від 14.04.14 р. призначено стягнення аліментів з відповідача на утримання сина в сумі по 500 грн. 00 коп. щомісячно, починаючи з 17.03.2014 р. до досягнення дитиною повноліття. Призначені аліменти відповідач не сплачує, в зв'язку із чим у нього виникла заборгованість.

Крім того, батько дитини не виконує жодного з покладених законом на нього обов'язків по вихованню дитини, не піклується про сина, не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться його успіхами, станом здоров'я, не піклується про фізичний і духовний розвиток, його навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, що негативно впливає на його фізичний розвиток як складову виховання. Всі питання щодо виховання вирішуються позивачем самостійно без участі та підтримки батька, для розвитку дитини вона прикладає всі свої зусилля та можливості.

Разом з цим, орган опіки і піклування Шевченківської райадміністрації надав висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно його сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2

З врахуванням того, що відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов'язків просила суд про задоволення її позовних вимог.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 04 травня 2018 року позов задоволено частково.

Позбавлено ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 батьківських прав відносно малолітнього сина - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В решті позовних вимог відмовлено за безпідставністю.

Стягнуто з ОСОБА_6 в користь ОСОБА_3 640 грн. 00 коп. сплаченого судового збору.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 04 травня 2018 року оскаржив представник відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_2

В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що оскаржує рішення в частині позбавлення батьківських прав, оскільки вважає його в цій частині таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи. Зазначає, що надані суду першої інстанції, зокрема рішення суду про розірвання шлюбу між сторонами, свідоцтво про народження сина, довідки ЛКП «Збоїща-408» та характеристики з навчального закладу, не містять інформації про ухилення від виконання батьківських обов'язків. Стверджує, що висновок органу опіки та піклування від 25.10.2016 року № 3609-529 про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав має для суду рекомендаційний характер та вважає, що такий є поверхневим, ухвалений без повного з'ясування обставин та не свідчить про ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, є недостатньо обґрунтованим та суперечить інтересам дитини. Вважає, що свідчення свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не стверджують факту ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, оскільки інформацію про те, що участь відповідача у вихованні дитини та матеріальне забезпечення дитини їм відомо виключно зі слів позивачки та з дитиною вони детально не спілкувалися.

Позов про позбавлення відповідача батьківських прав пред'явлений з підстави ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, тобто з підстави, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, проте мотивований неможливістю виїхати дитині за межі України, що не є тотожним.

Звертає увагу на те, що позбавлення батьківських прав слід розглядати як крайній захід впливу сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що свідомо і добровільно, умисно ухиляються від належного виховання своїх дітей, якщо змінити їхню поведінку іншими засобами неможливо. Крім цього, зазначає, що реалізація свого права на отримання аліментів від відповідача з боку позивача, після розірвання шлюбу, свідчить про те, що не можна вважати, що батько ухиляється від матеріального забезпечення дитини.

Просить рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 04 травня 2018 року в частині задоволення позову про позбавлення батьківських прав скасувати та в задоволенні позову в цій частині відмовити, в решті рішення суду залишити без змін.

08.08.2018 року представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому посилається на те, що судом першої інстанції належним чином розглянуто дану справу, повно та всебічно досліджено усі докази, проаналізовано усі пояснення, які були надані в суді. Обставини, які були встановлені у висновку органу опіки і піклування знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в суді. В той же час, відповідач жодним чином не намагався спростувати такий висновок, окремо не звертався в органи опіки і піклування та не намагався поставити такий висновок під сумнів у суді. Просить залишити апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_2 без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 04 травня 2018 року - без змін.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року.

Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» Апеляційний суд Львівської області ліквідовано та створено новий - Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.

04 жовтня 2018 року у газеті «Голос України» опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду.

А відтак, справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який постановив ухвалу, що оскаржується.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_6 ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню та утриманню свого сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 Зокрема, не піклується про нього, не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться його успіхами, станом здоров'я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідним харчуванням та медичним доглядом, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання освіти.

Аналізуючи підстави звернення до суду з указаним позовом, норми міжнародних правових актів та сімейного законодавства України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з правильністю висновків суду першої інстанції.

Так, судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 перебувала з відповідачем ОСОБА_6 в зареєстрованому шлюбі з 05.08.2006 р. по 17.06.2011 р. Шлюб розірвано на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 17.06.2011р.

Від даного шлюбу у подружжя ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_7, що стверджується копією свідоцтва про народження.

Малолітній син зареєстрований та проживає разом з позивачкою за адресою: АДРЕСА_1, що вбачається із довідки ЛКП «Збоїща -408» № 3457 від 15.09.2016р.

Відповідно до акту обстеження цього ж ЛКП за № 2508/1-543 від 15.0.2016р., відповідач ОСОБА_6 за вказаною адресою не був зареєстрований і не проживає. Аналогічний акт був складений комісією ЛКП «Збоїща-408» 25.01.2018р.

Із характеристики з навчального закладу СЗШ № 99 м. Львова малолітнього ОСОБА_7 вбачається, що батько не цікавиться успішністю навчання сина, не приходить на батьківські збори, не відвідує виховні заходи.

Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 пояснили, що відповідач - батько, з дитиною не проживає, участі у його вихованні не бере, матеріально не забезпечує.

Згідно висновку Шевченківської районної адміністрації ЛМР від від 25.10.2016р. № 3609-529, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_6 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, оскільки він не виконує обов'язків, покладених на нього чинним законодавством, як батька дитини.

Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Відповідно до статей 3, 18 Конвенції про права дитини 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладно у пункті 8 статті 7 СК України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів дитини.

На необхідності дотримання вказаного принципу неодноразово наголошено у практиці ЄСПЛ, яка застосовується судами України на підставі частини четвертої статті 10 ЦПК України та положень Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (Рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Mamchur v. Ukraine», п. 100).

У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (Рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», п. 54).

Статтею 150 СК України визначено обов'язок батьків щодо виховання та розвитку дитини.

Згідно з частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 164 СК України батько може бути позбавлений судом батьківських прав, якщо він ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Вказане свідчить, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, що тягне за собою правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.

У процесі розгляду справи відповідач ОСОБА_6 не був позбавлений можливості спростувати позовні вимоги позивача ОСОБА_3, надавши відповідні заперечення проти позову та апеляційну скаргу. Участь відповідача, явка якого у розгляді справи судом була визнана обов'язковою, здійснювалась через його представника, котрий не завжди міг відповісти на поставлені судом питання.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав визначено як крайня міра впливу на батьків, вирішення питання про її застосування потребує з'ясування низки обставин, які характеризують дотримання батьками своїх обов'язків по вихованню дитини, саме лише заперечення батька проти позбавлення його батьківських прав не може розцінюватись як достатня підстава для відмови у задоволенні позовної вимоги про позбавлення його батьківських прав.

Матеріалами справи підтверджується факт того, що сторони з липня 2009 року разом не проживають (а.с. 12), позивач проживає разом із сином ОСОБА_7, який знаходиться на її утриманні. Відповідач проживає окремо, коштів на утримання дитини не надає (а.с. 14-15). Згідно довідки Золочівського РВДВС від 17.08.2016 року ОСОБА_3 не отримувала аліментів від ОСОБА_6 у період з 01.01.2016 року по 01.08.2016 року згідно виконавчого листа № 466/1636/14-ц від 25.04.2014 р., виданого Шевченківським районний судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання сина ОСОБА_7 в сумі 500 грн. щомісячно, починаючи з 17.03.2014 р. до досягнення дитиною повноліття (а.с. 15). Із змісту наявних у справі характеристик ОСОБА_7, наданих педагогами школи, яку відвідує син сторін, вбачається, що належну увагу сину приділяє його мати, батько не цікавиться успішністю сина, не приходить на батьківські збори та не відвідує виховні заходи з участю його сина ОСОБА_7 (а.с.19-20).

На спростування наведеного відповідачем надано довідки про відсутність судимості та відсутність психо- та норкологічних захворювань, долучено довідку з місця праці, довідку про відсутність заборгованості по сплаті аліментів станом на 01.01.2018 року, характеристику за місцем його проживання, згідно якої відповідач характеризується позитивно, свідоцтво про шлюб та народження сина в іншому шлюбі. Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що наявність іншої сім»ї та дитини в іншому шлюбі жодним чином не повинно порушувати інтереси дитини, яка залишилась у неповній сім»ї.

При цьому відповідачем не надано жодного доказу, який би підтверджував те, що він займається вихованням свого сина від першого шлюбу - ОСОБА_7, забезпечує його необхідним харчуванням, медичним доглядом, про те, що він піклується про його фізичний і духовний розвиток, виявляє інтерес до його внутрішнього світу.

Відповідно до положень ст. 12 Конвенції ООН "Про права дитини" від 20 листопада 1989 р. (ратифікована Україною 27 лютого 1991 р.) держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини. Поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

Згідно зі ст. 13 Конвенції дитина має право вільно висловлювати свої думки.

1 квітня 2007 для України набула чинності Європейська конвенція про здійснення прав дітей. Положеннями ст. 3 Європейської конвенції передбачено права дитини бути проінформованим та висловити свою думку під час розгляду справи (судового розгляду).

Дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється наступними правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультації; мати можливість висловлювати свої думки; бути поінформованою про можливі наслідки реалізації цих думок та про можливі наслідки будь-якого рішення.

Положеннями ст. 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей передбачено порядок прийняття рішення судовими органами під час розгляду справи, що стосується дитини.

Так, якщо внутрішнім законодавством дитина взнається такою, що має достатній рівень розуміння, перед прийняттям рішення судовий орган:

- упевнюється в тому, що дитина отримала всі відповідну інформацію.

- у відповідних випадках консультує дитину сам або через інших осіб чи інші органи в зрозумілий дитині спосіб (у разі необхідності - приватно), якщо це явно не суперечить найвищим інтересам дитини.

- надає можливість дитині висловлювати її думки.

- приділяє належну увагу думкам, висловленим дитиною.

У законодавстві України також закріплені відповідні положення.

Згідно зі ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Статтею 14 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що під час вчинення дій, пов'язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини.

Законодавством України не визначено вікових обмежень щодо висловлення (заслуховування) думок дитини під час вирішення спірних питань в суді. В той же час щодо дитини, яка бажає висловити свою думку, або яку суд бажає заслухати, ставиться вимога щодо її здатності сформулювати свої погляди та мати достатній рівень розуміння ситуації.

Ініціатива про заслуховування думки дитини може виходити від самого суду. Так, про необхідність заслуховування думки дітей та обов'язковості її врахування при вирішенні спорів про відібрання дітей зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року «Савіни проти України». У пункті 59 цього рішення суд зауважив, що на жодному етапі провадження у справі судді не заслуховували дітей (під час розгляду справи у відповідних судових інстанціях України).

При цьому, нез'ясована на етапі судового розгляду думка дитини (крім випадків, коли є обґрунтовані підстави вважати, що дитина необ'єктивно спримає ситуацію або не може висловити свої думки) зазвичай має наслідком неможливість постановлення судом законного та обґрунтованого рішення.

Так, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 15 березня 2017 року у справі №643/1976/15-ц (справа щодо позбавлення батьківських прав) судом звернуто увагу на те, що думка дитини має бути з'ясована і врахована судом при розгляді справ, що стосується її прав. Враховуючи, що на етапі розгляду справи у судах нижчих інстанцій думка дитини не була з'ясована, ухвалені у справі судові рішення в частині позбавлення батьківських прав підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

З врахуванням наведеного, з ініціативи суду апеляційної інстанції в присутності психолога та представника органу опіки і піклування, була заслухана думка дитини ОСОБА_7 щодо позбавлення його батька батьківських прав, який пояснивши, що любить батька, бажає з ним спілкуватись, однак бачив його останній раз приблизно рік чи два тому, тому що батько до нього не приходить, не телефонує йому, зовсім ним не опікується і він думає, що, напевно, правильним буде позбавити батька батьківських прав.

Приймаючи до уваги вищевикладене у своїй сукупності, колегія суддів приходить до висновку про доведеність факту ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків по вихованню та матеріальному утриманню своєї малолітньої дитини протягом тривалого часу, при цьому протягом розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанції жодного доказу на спростування тверджень позивача та висновків суду першої інстанції не надано. Колегія суддів не може визнати твердження представника відповідача щодо виконання ним своїх батьківських обов»язків переконливими та достовірними, оскільки вони не підтверджені жодним належним доказом.

При цьому колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом відповідальності батьків.

З огляду на встановлені обставини справи, з урахуванням усталеної практики ЄСПЛ у подібних справах, беручи до уваги необхідність дотримання якнайкращих інтересів дитини виховуватися і розвиватися у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_6 батьківських прав стосовно малолітньої ОСОБА_7 Встановлені судом обставини свідчать про те, що рішення суду в цій частині є законним та обґрунтованим, відповідає інтересам дитини.

При цьому, слід звернути увагу і на те, що позбавлення особи батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, як це передбачено законом, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Отже, суд першої інстанції ухвалив правильне по суті і справедливе рішення, дійшовши його на підставі повно з'ясованих обставин, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами. Всупереч обов'язку доказування відповідач належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених статтями 76, 77, 78 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення, відповідно до ст. 376 ЦПК України, не представив.

За приписами п. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції, дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом, а відтак підстав для скасування ухваленого у справі рішення апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 04 травня 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 06 травня 2019 року.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

Ніткевич А.В.