625/31/24

Провадження № 2/625/35/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" лютого 2024 р.         с. Різуненкове

Коломацький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Скляренка М.О.,

за участі секретаря судового засідання Талавирі С.Г.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в селі Різуненкове Богодухівського району Харківської області цивільну справу за позовом представника позивача адвоката Перепелиці Олександра В`ячеславовича, діючого від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Коломацької селищної ради Богодухівського району Харківської області про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за заповітом,

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача адвокат Перепелиця Олександр В`ячеславович, діючи від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду із позовною заявою до Коломацької селищної ради Богодухівського району Харківської області, в якій просив визнати за позивачем право власності в порядку спадкування за заповітом на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дід позивача ОСОБА_2 , після смерті якого залишилася спадщина, до складу якої входить житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , яким спадкодавець володів на підставі Свідоцтва про право власності, виданого 03 травня 1990 року Різуненківською сільською радою Коломацького району Харківської області, та який відноситься до колгоспного типу двору, головою якого є померлий ОСОБА_2 .

Також, адвокат Перепелиця О.В. вказав, що з набранням чинності Законом України №3718-ХХІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 16 грудня 1993 року та у зв`язку із прийняттям Закону України «Про власність» втратили чинність статті 8-11, 14 Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 09 грудня 1963 року «Про порядок введення в дію Цивільного і Цивільного процесуального кодексів Української РСР», після чого юридичне поняття типу господарства «колгоспний двір» припинило своє існування.

Крім того, представник позивача у позовній заяві зазначив, що разом із спадкодавцем до членів господарства вказаного житлового будинку входила його дружина ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому спадкодавець ОСОБА_2 та його дружина ОСОБА_3 були єдиними членами двору, які мали право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування.

Також, представник позивача у позові запевнив, що після смерті дружини спадкодавця ОСОБА_3 спадкова справа не заводилася, заповітів за життя вона не складала, єдиним її спадкоємцем був її чоловік ОСОБА_2 , який прийняв спадщину після її смерті на підставі ч.3 ст.1268 ЦК України та п. 5 прикінцевих та перехідних положень ЦК України, і на момент своєї смерті залишався останнім членом двору та єдиним власником вищезазначеного будинку.

Обґрунтовуючи заявлену у позові вимогу адвокат Перепелиця О.В. також вказав, що на випадок своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 склав заповіт, посвідчений Різуненківською сільською радою Коломацького району Харківської області за реєстровим номером №43, яким заповів позивачеві все своє майно, а також позбавив права на спадкування своїх дітей: матір позивача ОСОБА_4 та дядька позивача ОСОБА_5 .

Крім цього, представник позивача запевнив, що після смерті свого діда ОСОБА_2 позивач прийняв спадщину звернувшись до нотаріуса із відповідною заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, і що 18 липня 2009 року нотаріусом заведено спадкову справу та позивачеві видано свідоцтво про право на спадщину на земельну частку (пай), що за життя належала ОСОБА_2 ..

З огляду на вказані вище обставини, та враховуючи, що, будучи єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 , позивач не має можливості оформити свої спадкові права на спірний житловий будинок, позаяк за життя ОСОБА_2 не зареєстрував за собою право особистої приватної власності на нього після виключення із законодавства України юридичного поняття «колгоспний двір», що є перешкодою для реалізації ОСОБА_1 права на спадкування , представник позивача просив суд визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ,

Відповідною ухвалою, постановленою суддею Коломацького районного суду Харківської області 08 лютого 2024 року, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження за вказаним вище позовом і справу призначено до розгляду у судовому засіданні.

Будь-які процесуальні дії, як то забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо, не вчинялися.

В підготовче судове засідання представник позивача та сам позивач не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином (а.с.46-47, 53-54), при цьому представником позивача адвокатом Перепелицею О.В. до суду подано заяву за вх. ЕС№ 343/01-51/24 від 28 лютого 2024 року (а.с. 68-72), в якій останній повідомив про підтримання ним заявлених вимог та просив суд провести розгляд справи за його відсутності, а також за відсутності позивача. Крім того, з огляду на визнання відповідачем позову, представник позивача просив суд ухвалити рішення у підготовчому судовому засіданні, задовольнивши заявлену вимогу.

Представник відповідача Коломацької селищної ради Богодухівського району Харківській області, будучи належним чином повідомленим про місце, дату і час розгляду справи (а.с.48,52), у підготовче судове засідання не з`явився, при цьому представником Коломацької селищної ради Богодухівського району Харківської області Мельник М.В. 15 лютого 2024 року до суду подано заяву за вх. ЕС№261/01-51/24 (а.с.50-51), в якій остання просила суд провести розгляд справи за відсутності представника Коломацької селищної ради Богодухівського району Харківської області та зазначила, що відповідач не заперечує проти задоволення заявленої ОСОБА_1 вимоги.

  Частиною 3 статті 211 ЦПК України передбачено право учасника справи заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Враховуючи, що сторони до суду не з`явилися, надавши згоду на розгляд справи у судовому засіданні за їх відсутності, при цьому відповідач визнав позовні вимоги, а позивач наполіг на їх задоволенні, суд вважає за можливе розглянути справу у судовому засіданні без участі сторін та без фіксування судового засідання звукозаписувальним технічним засобом на підставі ч.2 ст.247 ЦПК України.

При цьому суд розглядає справу у загальному порядку, оскільки підстави для заочного розгляду справи відсутні.

Дослідивши зміст позовної заяви із додатками, а також інших матеріалів справи, включаючи і зміст заяви відповідача про визнання позову суд дійшов такого висновку.

Так, положеннями ст. 189 ЦПК України визначено, що завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частиною першою статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Предмет позову - це матеріальний зміст позовних вимог, що має свій прояв у матеріально-правовій заінтересованості позивача.

Підстава позову - це ті обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і які обґрунтовуються поданими при подачі заяви чи у судовому процесі доказами.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 49 ЦПК України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до ч.4 ст. 200 ЦПК України ухвалення у підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статями 206 та 207 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 200 ЦПК України визначено, що у разі визнання позову відповідачем за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення.

Відповідно до частин першої, другої статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Пленум Верхового Суду України у п. 24 постанови від 12 червня 1999 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснив, що у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Визнання позову відповідачем - це одностороннє вільне волевиявлення відповідача, спрямоване на припинення спору з позивачем. Право відповідача на визнання позову повністю або частково є виявом принципів диспозитивності і змагальності.

Так, частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 30 грудня 2008 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Валківського районного управління юстиції Харківської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 77 років помер ОСОБА_2 , про що в Книзі реєстрації смертей 30 грудня 2008 року зроблено відповідний актовий запис за №158 (а.с.9).

Як вбачається із свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок (домоволодіння), виданого виконкомом Різуненківської сільської ради народних депутатів 03 травня 1990 року та зареєстрованого у Валківському бюро технічної інвентаризації 03 травня 1990 року за реєстровим №16, житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 в цілому дійсно належить на праві особистої власності колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_2 (а.с. 10).

Згідно інформаційної довідки за №02-08/472, виданої 15 серпня 2023 року КП «Валківське бюро технічної інвентаризації» Валківської міської ради Харківської області, за головою колгоспного двору ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок (домоволодіння), виданого виконкомом Різуненківської сільської ради народних депутатів згідно рішення виконкому Валківської районної ради народних депутатів №42 від 20 лютого 1990 року, зареєстровано право приватної власності на житловий будинок з господарськими будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.11).

Як вбачається із погосподарської книги за 1991-1995 роки, членами домогосподарства, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 (голова домогосподарства), а також його дружина ОСОБА_6 (а.с. 12-13).

Відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 , виданого 12 грудня 1955 року виконкомом Різуненківської сільської ради Коломацького району Харківській області, 06 травня 1955 року між ОСОБА_2 , 1931 року народження, та ОСОБА_7 , 1929 року народження, укладений шлюб, після укладення якого дружині присвоєно прізвище ОСОБА_8 . Вказане свідоцтво оформлено російською мовою, а тому всі його дані, включаючи і прізвища, імена та по батькові подружжя, записані рукописним шрифтом російською мовою (а.с.14).

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 23 серпня 2023 року повторно Валківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Богодухівському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 72 років померла ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що 28 січня 2002 року складено відповідний актовий запис №03 (а.с.15).

Як вбачається із заповіту, посвідченого 18 березня 2002 року виконавчим комітетом Різуненківської сільської ради Коломацького району Харківської області та зареєстрованого в реєстрі за №43, ОСОБА_2 на випадок своєї смерті здійснив особисте розпорядження, за яким все своє майно заповів своєму онукові ОСОБА_1 та позбавив права на спадкування своїх дітей: позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с. 16).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого державним нотаріусом Валківської державної нотаріальної контори Харківської області Кобзар Н.Я. 18 липня 2009 року та зареєстрованого в реєстрі за №2184, ОСОБА_1 на підставі заповіту, посвідченого 18 березня 2002 року виконавчим комітетом Різуненківської сільської ради Коломацького району Харківської області та зареєстрованого в реєстрі за №43, успадкував після смерті ОСОБА_2 право на земельну частку (пай) розміром 3,98 в умовних кадастрових гектарах у землі, яка перебуває у колективній власності КСП "Різуненкове", відповідно до сертифіката серії ХР№0194337, виданого 06 жовтня 1997 року Коломацькою районною державною адміністрацією на ім`я спадкодавця (а.с. 17).

Згідно інформації, наданої завідувачем Валківської державної нотаріальної контори Наталією Кобзар (а.с. 18), щодо спадщини померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 18 липня 2009 року Валківською державною нотаріальною конторою Харківської області відкрита спадкова справа №243/2009 рік на підставі заяви онука спадкодавця ОСОБА_1 про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на право на земельну частку (пай), яка зареєстрована у книзі обліку та реєстрації спадкових справ за №585. Крім того, в інформації зазначено, що ОСОБА_1 є спадкоємцем всього належного спадкодавцю майна на підставі заповіту, посвідченого 18 березня 2002 року Різуненківською сільською радою Коломацького району за реєстровим №43, який на час відкриття спадщини є чинним, не змінений та не скасований. Спадкоємці, передбачені ст. 1241 ЦК України відсутні: син спадкодавця ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , а також донька спадкодавця ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , на час відкриття спадщини були працездатними за віком та станом здоров`я, права на обов`язкову частку у спадщині не мали. Крім того, заповідач ОСОБА_2 своїм заповітом позбавив їх права на спадщину. Дружина спадкодавця ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Будь-які інші заяви щодо спадщини ОСОБА_2 (про прийняття спадщини чи відмови від неї) станом на 22 листопада 2023 року до нотаріальної контори не надходили, свідоцтва про право на спадщину на інше майно спадкодавця не видавались, що підтверджується наявною інформацією у Спадковому реєстрі.

Крім того, у вказаній інформації завідувач Валківської державної нотаріальної контори зазначила, що з наданої 15 серпня 2023 року КП «Валківське бюро технічної інвентаризації» інформаційної довідки за №02-08/472, а також з наданих до нотаріальної контори технічних паспортів та свідоцтва про право особистої власності на будинок, виданого 03 травня 1990 року виконавчим комітетом Різуненківської сільської ради Коломацького району, зареєстрованого у Валківському міжміському БТІ 03 травня 1990 року в книзі 1 за №16, вбачається, що житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належить до колгоспного типу двору, головою двору значиться ОСОБА_2 . За життя власника будинок з колгоспного типу двору на робочий тип двору не переоформлений та належним чином не зареєстрований.

При цьому, як зазначила завідувач Валківської державної нотаріальної контори оформити в нотаріальному порядку спадкові права на вказаний будинок неможливо, позаяк житловий будинок за життя спадкодавцем не був зареєстрований відповідно до вимог чинного законодавства України, а тому відсутні відомості про членів колгоспного двору та майнові права щодо цього об`єкту нерухомого майна, а отже склад належного спадкодавцю спадкового майна є невизначеним (а.с. 18).

Із інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину), сформованої Валківською державною нотаріальною конторою 22 листопада 2023 року за №74836465, вбачається, що 18 липня 2009 року Валківською державною нотаріальною конторою до Спадкового реєстру внесено реєстраційний запис про реєстрацію спадкової справи №47451564, спадкодавець – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 19).

Інформаційними довідками зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) та (спадкові справи та виданні на їх підставі свідоцтва про право на спадщину), сформованих Валківською державною нотаріальною конторою 08 січня 2024 року за №75351736 та №75351806, підтверджується, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за життя заповітів не складала і у Спадковому реєстрі відсутня інформація про зареєстровані після її смерті спадкові справи (а.с. 20-21).

ІНФОРМАЦІЯ_8 в селі Різуненкове Валківського району Харківської області у ОСОБА_9 та ОСОБА_4 народився син ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданим Різуненківською сільською радою народних депутатів Валківького району Харківській області 05 вересня 1983 року. Вказане свідоцтво оформлено російською мовою, а тому всі його дані, включаючи прізвища, імена та по батькові дитини та батьків народженої дитини, записані рукописним шрифтом російською мовою (а.с.22 ).

Із свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 , виданого 24 грудня 1962 року Різуненківською сільською радою народних депутатів Валківського району Харківській області, вбачається що ІНФОРМАЦІЯ_9 в селі Різуненкове Валківського району Харківської області народилася ОСОБА_10 , батьком якої є ОСОБА_2 , а матір`ю – ОСОБА_6 . Вказане свідоцтво оформлено російською мовою, а тому всі його дані, включаючи і прізвища, імена та по батькові дитини та батьків народженої дитини, записані рукописним шрифтом російською мовою (а.с. 23).

Відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_6 , виданого 22 січня 1983 року Різуненківською сільською радою народних депутатів Валківського району Харківській області, 22 січня 1983 року між ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , укладений шлюб, після укладення якого дружині присвоєно прізвище ОСОБА_11 . Вказане свідоцтво також оформлено російською мовою, а тому всі його дані, включаючи і прізвища, імена та по батькові подружжя, записані рукописним шрифтом російською мовою (а.с.24).

22 травня 2023 року КП "Валківське бюро технічної інвентаризації" Валківської міської ради на замовлення позивача ОСОБА_1 проведено технічну інвентаризацію житлового будинку садибного типу за адресою: АДРЕСА_1 , та за результатами якої 02 серпня 2023 року складено відповідний технічний паспорт житлового будинку садибного типу (25-32).

Як вбачається із аналітично-інформаційної довідки щодо вірогідної ринкової вартості об`єкта нерухомого майна, складеного 30 січня 2024 року суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_12 , ринкова вартість житлового будинку загальною площею 44,7 метрів квадратних, житловою площею 25,1 квадратних метри, 1961 року побудови, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , складає 111750 гривень 00 копійок (а.с.33).

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 1 статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У статті 328 ЦК України закріплені положення, згідно яких право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і воно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Правовідносини щодо майна колгоспного двору регулювалися ст.ст. 120-126 ЦК Української PCP.

Положеннями ст.ст.120, 123 ЦК Української PCP (в редакції від 18 липня 1963 року), визначалося, що майно колгоспного двору належало його членам на праві сумісної власності.

Відповідно до п. 6 Постанови пленуму Верховного суду України від 22 грудня 1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні, розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.

Чинним законодавством України поняття «колгоспний двір» не визначено. З прийняттям Закону України «Про власність» від 07 лютого 1991 року, який втратив чинність 20 червня 2007 року, колгоспний двір припинив своє існування. З ЦК Української РСР вилучено статті, що встановлювали його статус (Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 16 грудня 1993 року № 3718-XII, який набрав чинності з 18 січня 1994 року).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За змістом ст. 1222 ч. 1 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народженні живими після відкриття спадщини.

У силу ст.ст. 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), яке може здійснюватися за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст.ст. 1220-1221, 1223 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою, і саме з нього виникає право на спадкування, а місцем відкриття - є останнє місце проживання спадкодавця.

Відповідно до вимог ч.1 ст.1223 ЦК України право на спадщину мають особи, зазначені в заповіті.

Згідно із ст.ст. 1268-1270 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. При цьому прийняття спадщини з умовою чи із застереженням не допускається.

Відповідно до ч. 1ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Частиною 1 статті  1297 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців,свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину, а ст.16 ЦК України передбачено, що засобом захисту свого права є визнання права.

У п.23 постанови Пленуму Верховного Суду від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено підстави для державної реєстрації прав, так, зокрема, державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: свідоцтва про право на спадщину; судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно та ін.

Відповідно до положень ст. 49 Закону України «Про нотаріат» від 02 вересня 1993 № 3425-XII нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.

Пунктами 4.15 та 4.18 Глави 10 Розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Мін`юст України «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» від 22 лютого 2012 № 296/5 встановлено, що видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Приписами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частинами 1, 2 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їх їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

        В судовому засіданні підтверджено, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , дійсно, до 15 квітня 1991 року мав  статус колгоспного  двору,  головою та  єдиним членом якого був спадкодавець ОСОБА_2 , якому на день його смерті  на підставі свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок (домоволодіння), виданого виконкомом Різуненківської сільської ради народних депутатів 03 травня 1990 року та зареєстрованого у Валківському бюро технічної інвентаризації 03 травня 1990 року за реєстровим №16, належало право на майно колгоспного двору, що набуте спадкодавцем правомірно, тобто на підставах, що не заборонені законом.

Крім того, у судовому засіданні доведено належними та допустимими доказами, що він є єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_2 та таким, що прийняв спадщину у встановленому законом порядку, шляхом подання нотаріусу у встановлений строк заяви про прийняття спадщини.

Отже, з урахуванням вищевказаного, з огляду на те, що у судовому засіданні повністю доведені належними і допустимими доказами  всі обставини, на які  представник позивача посилався як на підставу заявленої вимоги, а також взявши до уваги те, що право  на житловий будинок набуто спадкодавцем правомірно на підставах, що не заборонені законом, і що позивач є єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті спадкодавця ОСОБА_2 , врахувавши позицію відповідача, згідно якої він повністю визнав позов, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення заявленої  вимоги та визнання за позивачем  права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом.

Керуючись ст. ст. 4, 10 - 13, 76 - 81, 200, 206, 263 - 265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов представника позивача адвоката Перепелиці Олександра В`ячеславовича, діючого від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Коломацької селищної ради Богодухівського району Харківської області про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за заповітом задовольнити.

Визнати за   ОСОБА_1 ,  ІНФОРМАЦІЯ_11 , індивідуальний податковий номер: НОМЕР_7 , в порядку спадкування за заповітом право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 29 лютого 2024 року.

Суддя:                                                                  М.О. Скляренко