РІШЕННЯ

Іменем України

28 лютого 2024 року м. Чернігівсправа № 927/1064/21 (927/108/24)

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Белова С.В.,  

за участю секретаря судового засідання Матюшенко Н.О.,  

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом: Державного підприємства “Дослідне господарство “Івківці” Миронівського інституту пшениці імені В.М.Ремесла Національної академії аграрних наук України”, код ЄДРПОУ 00729847

вул. Незалежності, 3а, с. Івківці, Прилуцький район, Чернігівська область, 17580

відповідач: Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю “Батьківщина”, код ЄДРПОУ 30875436,  

вул. Незалежності, 51, с. Калюжинці, Срібнянський район, Чернігівська область, 17311

про визнання недійсним правочину

поданої в межах справи №927/1064/21 про відкриття провадження у справі про банкрутство Державного підприємства “Дослідне господарство “Івківці” Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України”

За участю:

арбітражний керуючий: Пода В.В.;

відповідач: Підгорний К.Є.;

вільний слухач: Тихоновський Д.М.

У судовому засіданні на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 14 грудня 2021 року відкрито провадження у справі №927/1064/21 про банкрутство Державного підприємства “Дослідне господарство “Івківці” Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України” (код ЄДРПОУ 00729847; вул. Незалежності, 3а, с. Івківці, Прилуцький район, Чернігівська область, 17580); введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

14 грудня 2021 року оприлюднено повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство на офіційному веб-порталі судової влади України за №67871.

25 січня 2024 року на адресу до Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява Державного підприємства “Дослідне господарство “Івківці” Миронівського інституту пшениці імені В.М.Ремесла Національної академії аграрних наук України” до відповідача Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Батьківщина” про визнання недійсною угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 24.06.2020, укладеної між Державним підприємством “Дослідне господарство “Івківці” Миронівського інституту пшениці імені В.М.Ремесла Національної академії аграрних наук України” та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю “Батьківщина”.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 30 січня 2024 року позовну заяву Державного підприємства “Дослідне господарство “Івківці” Миронівського інституту пшениці імені В.М.Ремесла Національної академії аграрних наук України” до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Батьківщина” про визнання недійсною угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 24.06.2020, укладеної між Державним підприємством “Дослідне господарство “Івківці” Миронівського інституту пшениці імені В.М.Ремесла Національної академії аграрних наук України” та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю “Батьківщина” прийнято та ухвалено розглянути у межах справи №927/1064/21 про відкриття провадження у справі про банкрутство Державного підприємства “Дослідне господарство “Івківці” Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України”; ухвалено здійснювати розгляд позовної заяви за правилами спрощеного позовного провадження (в межах справи про банкрутство); розгляд справи по суті призначено на 28 лютого 2024 року; встановлено учасникам справи процесуальні строки.

15 лютого 2024 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить суд залишити без розгляду позовну заяву. Мотивуючи свої заперечення, відповідач посилається на приписи ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства, якими визначено вичерпний перелік осіб, які мають право звернутися з позовними вимогами в межах справи про банкрутство – арбітражний керуючий або кредитор, а тому на думку відповідача до суду звернулась особа не наділена процесуальною дієздатністю, наслідком чого є застосування положення п.1 ч.1 ст. 226 ГПК України. Крім того, відповідач зазначає, що позивач у позовній заяві не обґрунтовує порушення його прав та інтересів оспорюваною ним угодою.  Відповідач також заперечив щодо тверджень позивача про відсутність договору №09/02/2017-ІВ від 09.02.2017 та первинних документів до нього, оскільки зазначений договір існує, у доказ чого відповідачем до відзиву на позовну заяву додано засвідчені копії:  договору №09/02/2017-ІВ від 09.02.2017, платіжних доручень та акту звірки, що підписані обома сторонами.

У судовому засіданні 28 лютого 2024 року представник відповідача заперечив стосовно позовних вимог. Арбітражний керуючий Пода В.В. залишив вирішення позовних вимог на розсуд суду.

Розглянувши клопотання відповідача про залишення без розгляду позовної заяви, що було викладене відповідачем у відзиві на позовну заяву, суд зазначає, що позивачем подано позов за цивільним законодавством, а не за статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства, у зв`язку з чим клопотання відповідача не підлягає задоволенню.

Вислухавши у ході розгляду справи по суті пояснення та доводи представників учасників справи, встановивши обставини справи та дослідивши подані докази, суд встановив:

24.06.2020 між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Батьківщина" (Сторона-1) та Державним підприємством “Дослідне господарство “Івківці” Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України (Сторона-2) було укладено угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до якого:

1. Сторона 1 має перед Стороною 2 не погашене грошове зобов`язання в сумі 5495293,32 грн, що виникло на підставі договору купівлі-продажу майнових прав на незавершене сільськогосподарське виробництво №05/03/2020ІВ від 05.03.2020 року, укладеного між Стороною1 і Стороною 2;

2. Сторона 2 має перед Стороною 1 не погашене грошове зобов`язання в сумі 9890320,01 грн, що виникло на підставі договору №09/02/2017ІВ від 09.02.2017 року, укладеного між Стороною1 і Стороною 2;

3. Строк виконання зобов`язань зазначених в пункті 1 та пункті 2 цієї Угоди настав.

4. Сторони підтверджують реальність та обсяг взаємних заборгованостей, зазначених у пункті 1 та пункті 2 цієї угоди.

5. Керуючись статтею 601 Цивільного кодексу України, сторони дійшли згоди зарахувати зустрічні однорідні грошові вимоги за зобов`язаннями, зазначеними у пункті 1 та пункті 2 цієї Угоди, і таким чином з моменту підписання цієї Угоди вважатимуть:

5.1. Зобов`язання Сторони 1 (передбачені пунктом 1 цієї угоди) таким, що припинено у повному обсязі, заборгованості Сторони 1 перед Стороною 2 по вказаному зобов`язанню, яке виникло на підставі Договору купівлі-продажу майнових прав на незавершене сільськогосподарське виробництво №05/03/2020ІВ від 05.03.2020 року, після проведення зарахування на підставі цієї угоди, немає;

5.2. Зобов`язання Сторони 2 (передбачені пунктом 2 цієї угоди) по договору №09/02/2017ІВ від 09.02.2017 року таким, що припинено частково на суму 5495293,32 грн . Заборгованість Сторони 2  перед Стороною 1 по договору №09/02/2017ІВ від 09.02.2017 року після проведення зарахування зустрічних однорідних вимог за цією угодою становить 4395026,69 грн.

6. Підписанням цієї Угоди сторони свідчать про відсутність будь-яких претензії Сторін одна до одної щодо зарахування однорідних вимог.

Мотивуючи свої позовні вимоги позивач зазначає, що зміст правочину суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства. Позивач зокрема зазначає, що при проведенні інвентаризації позивача, встановлено відсутність договору №09/02/2017-ІВ від 09.02.2017 та первинних документів, які б посвідчували здійснення господарських операцій за вищевказаним договором, що на думку позивача свідчить про відсутність у позивача зобов`язань перед відповідачем за договором №09/02/2017-ІВ від 09.02.2017. А оскільки, як вважає позивач, у позивача відсутнє зобов`язання перед відповідачем за договором №09/02/2017-ІВ від 09.02.2017, то зарахування зустрічних однорідних вимог є неможливим. Крім того, позивач у позовній заяві зазначає, що на даний час між сторонами існує спір щодо визнання Договору купівлі-продажу майнових прав на незавершене сільськогосподарське виробництво №05/03/2020ІВ від 05.03.2020 року недійсним. Позивач зазначає, що оскільки у позивача не існувало зобов`язання перед відповідачем, так як договір №09/02/2017-ІВ від 09.02.2017 між позивачем та відповідачем не укладався, а господарські операції не проводилися, то зарахування однорідних вимог неможливо, за відсутності вимог, що виключає настання правових наслідків.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.

До загальних засад цивільного законодавства належить, зокрема, свобода договору (частина перша статті 3 Цивільного кодексу України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, зокрема є, договори та інші правочини.

За приписами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно частини 1 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України та відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

На кожну із сторін, яка підписує договір, покладається обов`язок узгодження всіх  спірних питань, які виникають під час укладення договору, до моменту його підписання, та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при підписанні такого договору, а також кожна сторона не позбавлена права відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи частина суперечить інтересам сторони або нормам чинного законодавства.

Так, у даному випадку, сторони погодили умови договору та встановили відповідні зобов`язання з урахуванням загальних принципів цивільного законодавства.

Відповідно до положень статті 526 Цивільного кодексу України, статей 193, 198 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно статті 601 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.  

У даному випадку, укладаючи угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог від 24 червня 2020 року сторони погодили умови договору та встановили відповідні зобов`язання з урахуванням загальних принципів цивільного законодавства.

Суд не приймає доводи позивача стосовно відсутності (не існування) у позивача зобов`язань перед відповідачем за договором №09/02/2017-ІВ від 09.02.2017, у зв`язку з встановленням позивачем відсутності договору №09/02/2017-ІВ від 09.02.2017 та первинних документів, які б посвідчували здійснення господарських операцій за вищевказаним договором, оскільки дані твердження позивача спростовуються наявними у матеріалах справи копіями договору №09/02/2017-ІВ від 09.02.2017 та копіями платіжних доручень.

Крім того, суд враховує те, що про відсутність договору №09/02/2017-ІВ від 09.02.2017 та договірних зобов`язань за ним, позивач не міг не знати, укладаючи спірну угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог.  

Суд також звертає увагу на те, що у межах справи про банкрутство було також розглянуто позовну заяву з вимогою позивача щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав на незавершене сільськогосподарське виробництво №05/03/2020ІВ від 05.03.2020. Так, рішенням Господарського суду Чернігівської області від 14 червня 2023 року (справа № 927/1064/21 (927/128/23)), залишеним в силі постановою Північного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2023 року, у позові було відмовлено повністю.

Суд звертає увагу на те, що 14 грудня 2021 року відкрито провадження у справі про банкрутство Державного підприємства “Дослідне господарство “Івківці” Миронівського інституту пшениці імені В.М.Ремесла Національної академії аграрних наук України”, а розгляд кредиторських вимог у справі про банкрутство не здійснено до даного часу. Разом з цим, позивач, звертаючись з подібними позовними заявами про визнання недійсними низки договорів починаючи з 17 січня 2023 року, здійснює затягування розгляду кредиторських вимог, чим порушуються права кредиторів у справі про банкрутство.

Суд також звертає увагу на те, що визнання угоди недійсною не вплине на визнання грошових вимог у справі про банкрутство, оскільки факти перерахування коштів підтверджуються платіжними документами.

На підставі викладеного вище, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними, не доведеними належними та допустимими доказами у справі, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Інші докази та пояснення судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.    

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі “Проніна проти України”, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах “Трофимчук проти України”, “Серявін та інші проти України” обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 42, 73-81, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.  

Повне рішення складено та підписано 28 лютого 2024 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя                                                                                               С.В. Белов

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/