Справа № 2-1710/09

Р І Ш Е Н Н Я  

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

24 грудня 2009 року Київський районний  суд  м. Донецька  у складі:

головуючого:                     судді Шликова С.П.,

при секретарі:                           Шаховій А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Відкритого акціонерного товариства “Підприємство електричних мереж – Енерговугілля” про визнання недійсним договору дарування квартири та визнання права спільної сумісної власності, суд -

В С Т А Н О В И В :

Позивач – троцко В.В. звернулась до суду із позовною заявою до відповідачів – ОСОБА_2, ВАТ “Підприємство електричних мереж – Енерговугілля” про визнання недійсним договору дарування квартири та визнання права спільної сумісної власності, мотивуючи свої вимоги наступним:

13.10.1989 року позивач уклала шлюб з відповідачем – ОСОБА_2, з часу реєстрації проживали однією сім`єю разом з сином позивачки від першого шлюбу – ОСОБА_3

12.11.2001 року ВАТ “ПЕМ Енерговугілля” згідно договору купівлі-продажу придбало 2-кімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 47,3 кв.м, житловою площею - 30,3 кв.м.

22 грудня 2001 року відбулося засідання адміністрації ВАТ “ПЕМ Енерговугілля” та профспілкової організації, на якому було прийнято рішення про виділення на сім`ю у складі ОСОБА_2 - чоловік, ОСОБА_1 - дружина та ОСОБА_3 – син, двокімнатної службової квартири за адресою: АДРЕСА_1.

Родина у якості наймачів почала проживати у наданій квартирі і на підставі рішення ВАТ “ПЕМ Енерговугілля” від 22.12.2001 року про виділення вищевказаної квартири всі члени сім`ї були зареєстровані у ній. Весь час, що родина проживає у спірній квартирі, вона сплачує квартирну плату та всі передбачені комунальні платежі.

Чоловік позивачки – ОСОБА_2 повідомив про те, що ВАТ “ПЕМ Енерговугілля” поставило питання про сплату підприємству вартості квартири на, що він дав згоду, про відрахування з його заробітної плати періодичними утриманнями вартості квартири.

Таким чином, позивач вважала, що квартира ними придбана згідно договору купівлі-продажу. Але в червні 2006 року їй стало відомо, що 08.06.2004 року між ОСОБА_2 і ВАТ “ПЕМ – Енерговугілля” укладено договір дарування квартири на користь ОСОБА_2

Позивачці нічого не було відомо про укладення договору дарування, вона вважає, що порушені її права та права її сина ОСОБА_3 на житлову площу, хоча її син як на час надання їм квартири, так й на час укладення угоди працював у ВАТ “ПЕМ – “Енерговугілля”.

На запит адвоката ВАТ “ПЕМ – Енерговугілля” повідомило, що з заробітної плати ОСОБА_2 з липня 2004 року по липень 2006 року утримано рівними частками гроші в зв`язку з укладенням договору відчуження квартири – 3408,69 грн.

Позивач вважає що спірний договір є недійсним, оскільки сторони уклали його з метою приховати іншу угоду – договір купівлі-продажу.

Таким чином, позивач вважає що спірна квартира була набута подружжям, тому вона має право на визнання за нею права власності на ? частку квартири.

Просить суд визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2, укладений між відповідачами 08.06.2004 року, визнати дійсним договір купівлі-продажу, визнати за ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на спірну квартиру.

У судовому засіданні позивач змінила свої позовні вимоги, а саме, просила суд визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2, укладений між відповідачами 08.06.2004 року, змінити умови договору дарування, склавши його на 3-х осіб –ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у рівних частках, або укласти договір купівлі-продажу спірної квартири згідно сплаченої суми у розмірі 4800,00 грн також на 3-х осіб –ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у рівних частках. Свої вимоги позивач обгрунтовувала тим, що її чоловік отримав грошову ссуду на ВАТ “ПЕМ – Енерговугілля” та протягом 3-х років сплачував вартість спірної квартири за рахунок грошових коштів із сімейного бюджету. Основна вимога для договору дарування – безоплатність, тому позивач вважає що відповідачі укладаючи договір дарування приховали договір купівлі-продажу, чим порушили її права та права її сина.

Пізніше позивач змінила резолютивну частину позовної заяви, просила визнати недійсним договір дарування, визнати за нею право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2, визнавши її долю як 16/48, а також визнати право власності на 1/3 частину квартири за ОСОБА_2 та на 1/3 частину квартири за ОСОБА_3, визнавши їх долі по 16/48 кожному.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити з наступних підстав: квартира була надана саме ОСОБА_2 за добросовіну роботу на підприємстві. Договір дарування квартири був укладений у відповідності до вимог законодавства, про укладання договору дарування позивачці було заздалегідь відомо. При укладанні договору дарування ОСОБА_2 стало відомо про те, що він повинен сплатити податок за подаровану квартиру у сумі 3408,69 грн. Оскільки грошей у ОСОБА_2 не було, він надав заяву до ВАТ “ПЕМ – Енерговугілля” з проханням надати йому безвідсоткову позику, отримав необхідні гроші та підписав зобов`язання про щомісячну сплату у розмірі 130 грн протягом 25 місяців з червня 2004 року по червень 2006 року.

Вважає що ОСОБА_2 законно набув права власності на спірну квартиру, просить суд відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_1

Представник відповідача ВАТ “ПЕМ – Енерговугілля” у судовому засіданні надав письмове заперечення проти позову (а.с.50-51), просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на наступне:

Спірна квартира ніколи не мала статус “службової”, була придбана ВАТ “ПЕМ – Енерговугілля” на підставі договору купівлі-продажу 20.11.2001 року. Власник має право здійснювати відносно свого майна любі дії, які не протирічять закону.

ВАТ “ПЕМ – Енерговугілля” як власник спірної квартири, реалізувало своє право розпорядження майном, подарувавши квартиру ОСОБА_2

Договір дарування квартири робітниеу ВАТ “ПЕМ – Енерговугілля” ОСОБА_2 є дійсно договором дарування. Доказом цього є рішення правління товариства від 23.04.2004 року (протокол №7) відповідно до якого за добросовісне відношення до роботи та поліпшення житлових умов підприємство дарить 2-х кімнатну квартиру АДРЕСА_2, електромонтеру з експлуатації мереж ОСОБА_2 Договір посвідчений нотаріально. Ствердження позивача про те, що ОСОБА_2 сплачував за квартиру кошти є безпідставними, оскільки відповідно до діючого законодавства, з подарунків, одержаних фізичними особами утримується податок.

Гроші, сплачені ОСОБА_2 були саме податком з доходу, одержаного у вигляді квартири, та які було перераховано до бюджету. Таким чином, представник відповідача ВАТ “ПЕМ – Енерговугілля” вважає, що оскаржуваний договір дарування квартири укладений з додержанням вимог закону, тому просить суд відмовити у задоволенні позову троцко В.В. повністю.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ВАТ “Підприємство електричних мереж – Енерговугілля” про визнання недійсним договору дарування квартири та визнання права власності не підлягають задоволенню з наступних підстав:

Судом встановлено, що 20.11.2001 року між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ВАТ “ПЕМ – Енерговугілля” був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, договір був посвідчений державним нотаріусом Шостої донецької державної нотаріальної контори ОСОБА_6 (а.с.19).

Як вбачається з наданої суду копії протоколу №17 (а.с.8) від 22.12.2001 року, ОСОБА_2 на родину з 3-х осіб (він, дружина, син) була надана квартира АДРЕСА_2.

Як встановлено у судовому засіданні, за період з 01.01.2001 року по 31.12.2002 року зазначена вище квартира у число службових не включалась, що підтверджується наданою відповіддю Голови Київської районної у м.Донецьку ради (а.с.10).

Як вбачається з наданої копії довідки з ЖЕД№9 (а.с.17), у квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані та проживають з 16.01.2002 року ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3

У судовому засіданні встановлено, що 23.04.2004 року відбулося засідання правління ВАТ “ПЕМ – Енерговугілля”, на якому було прийнято рішення за добросовісне відношення до роботи та поліпшення житлових умов підприємство дарить 2-х кімнатну квартиру АДРЕСА_2, електромонтеру з експлуатації мереж ОСОБА_2, про що свідчить надана копія протоколу №7 (а.с.52).

Також судом встановлено, що 18.06.2004 року між ВАТ “ПЕМ – Енерговугілля” та ОСОБА_2 був укладений договір дарування квартири АДРЕСА_2, про що свідчить надана копія договору (а.с.9), посвідченого державним нотаріусом П`ятої донецької державної нотаріальної контори ОСОБА_7

Згідно ст.717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплптно майно (дарунок) у власність.

Згідно ч.2 ст.718 ЦК України, договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

У відповідності до ст.4.2. Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається сума (вартість) подарунків у межах, що підлягають оподаткуванню згідно з нормами статті 14 цього Закону;

Крім того ст.14.1 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку, оподатковуються за правилами, встановленими цим Законом для оподаткування спадщини.

Як встановлено у судовому засіданні, у зв`язку із даруванням ОСОБА_2 вищезазначеної квартири, з нього був утриманий податок у сумі 3408,69 грн та перерахований до бюджету, що підтверджується наданою довідкою ВАТ “ПЄМ – Енерговугілля” (а.с.53), письмовою заявою ОСОБА_2 про надання позики (а.с.98), письмовим зобов`язанням ОСОБА_2І (а.с.99).

Таким чином, у судовому засіданні спростоване посилання позивачки на те, що ОСОБА_2 була начебто сплачена вартість квартири АДРЕСА_2 у сумі 3408,69 грн за договором купівлі-продажу, шляхом щомісячних утримань із заробітної плати на користь ВАТ “ПЕМ – Енерговугілля”.

У відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Як встановлено у судовому засіданні, зміст договору дарування від 18.06.2004 року не суперечить чинному законодавству, особи, які вчинили правочин мали повний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін були вільними, правочин вчинений у формі, встановленой законом, спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд вважає, що позивачем не надано будь-яких доказів якіб обгрунтовували її позовні вимоги щодо визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_2, укладеного 18.06.2004 року між ВАТ “ПЕМ – Енерговугілля” та ОСОБА_2

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 13.10.1989 року перебували у зареєстрованому шлюбі, про що свідчить надана копія свідоцтва про шлюб (а.с.13).

Однак, згідно ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Таким чином, суд вважає безпідставними та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства України вимоги ОСОБА_1 щодо визнання за нею права власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2, визнавши її долю як 16/48, визнання права власності на 1/3 частину квартири за ОСОБА_2 та на 1/3 частину квартири за ОСОБА_3, визнавши їх долі по 16/48 кожному.

На підставі вищевикладеного, ст.ст. 203, 204, 215, 717, 718 ЦК України, ст.57 СК України, Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, керуючись ст.ст.15, 15-1, 30, 62, 202, 202-1, 203 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

Заяву про апеляційне оскарження рішення може бути подано до Апеляційного суду Донецької області через Київський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Апеляційного суду Донецької області через Київський районний суд м. Донецька протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційну скаргу може бути подано без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення.  

Суддя: