336/4786/18

2/336/331/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2019 року Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі головуючого судді Галущенко Ю.А.,з участю секретаря судового засідання Брагіної І.В.,розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1,ОСОБА_2 до ОСОБА_3 Дніпропетровської області,Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди

за участю позивачів ОСОБА_1,ОСОБА_2

представника позивачів адвоката ОСОБА_4(на підставі ордеру на надання правової допомоги серія ЗП № 68982 ,серія ДН № 003619)

представника відповідача ОСОБА_3 Дніпропетровської області ОСОБА_5(на підставі довіреності від 11.09.2018 р.)

представника відповідача Державної казначейської служби України ОСОБА_6((на підставі довіреності від 08.01.2019 р.) ,-

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2018 р.ОСОБА_1звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 Дніпропетровської області,Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

В обґрунтування позову зазначає,що з 1997 р.він працював в органах внутрішніх справи України,з 02.06.2015 р.на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Шевченківського РВ ЗМУ ГУМСВ України в Запорізькій області.

ОСОБА_3 Дніпропетровської області відносно нього було порушено кримінальну справу,під час досудового розслідування якої 15.09.2015 р.його було затримано слідчим прокуратури Дніпропетровської області в порядку ст.208 КПК України за підозрою у скоєнні злочину, передбаченого ст.368 ч.3 КК України,за попередньою змовою із ОСОБА_2, надалі обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою,з визначенням застави у розмірі 5649800 гр.,а після її зменшення - у розмірі 1378000 гр.,до внесення якої він утримувався під вартою 76 діб.

Вироком Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 08.02.2017 р.ОСОБА_1 було виправдано по обвинуваченню у скоєнні злочину,передбаченого ст.368 ч.3 КК України.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 28.09.2017 р.вирок Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 08.02.2017 р.залишено без змін.

Посилаючись на положення ч. 1 ст. 1166, п. 2 ч. 2 ст. 1167, ст. 1176 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», позивач вказує, що він має право на відшкодування заробітку, що він втратив внаслідок вищезазначених незаконних дій,оскільки з 05.11.2015 р.він був звільнений з роботи в органах внутрішніх справ під час перебування під вартою,до теперішнього часу є безробітним.

Також зазначає,що задля внесення застави у 1378000 гр.його сім’ я була змушена взяти гроші у борг із сплатою відсотків,витрачати кошти на оплату юридичної допомоги та супутні витрати на пересування з м.Запоріжжя до м.Дніпропетровська,де проводилось досудове розслідування.

Крім того, позивач вказує, що йому була завдана моральна шкода внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності,тримання під вартою,яка полягає у втраті місця роботи та спеціального стажу для призначення пенсії,перебування в умовах СІЗО під постійною загрозою для життя та здоров’я як діючому на той час працівнику МВС,втраті життєвих зв’язків з сім’єю,негативних змін в емоційному стані,неможливості налагодити нормальне життя після виправдання.

Публічне затримання біля будівлі УМВС в Запорізькій області,подальше висвітлення у засобах масової інформації цього факту з обвинувальним ухилом,породжували відчуття безсилля у боротьбі за власні права,його ділова репутація була зруйнована,через що він дотепер не може працевлаштуватись,перестав бути годувальником власної сім’ї.

Інші члени його родини в силу цих обставин теж зазнали негативних наслідків,зокрема,дружина втратила керівну посаду в органах МВС,матір після його затримання потрапила у лікарню,понесені витрати за час незаконного кримінального переслідування фактично позбавили сім’ю засобів для існування.

Просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету на його користь завдану прокуратурою Дніпропетровської області майнову (матеріальну) шкоду ,а саме:проценти за користування грошима,отриманими в борг задля внесення застави,у розмірі 224080 гр.,42000 гр.оренда автомобіля,50000 гр.гонорар за послуги адвоката на досудовому слідстві,12800 гр.гонорар за послуги адвоката за участь в суді під час обрання запобіжного заходу протягом досудового слідства,262 000 гр.гонорар за послуги адвоката під час судового розгляду кримінального провадження,110000 гр.розмір втраченого заробітку,11192 гр.комісійні витрати,та відшкодування моральної шкоди у розмірі 1480000 гр.

В грудні 2018 р.до суду був поданий уточнений позов ОСОБА_1та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 Дніпропетровської області,Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

В обґрунтування позову ОСОБА_2зазначає,що з 1999 р.він працював в органах внутрішніх справи України,з вересня 2013 р.на посаді оперуповноваженого відділу боротьби зі злочинами у сфері обігу протиправного контенту,господарської діяльності Управління боротьби з кіберзлочинністю ГУМВС України в Запорізькій області.

ОСОБА_3 Дніпропетровської області відносно нього було порушено кримінальну справу,під час досудового розслідування якої 15.09.2015 р.його одночасно із ОСОБА_1було затримано слідчим прокуратури Дніпропетровської області в порядку ст.208 КПК України за підозрою у скоєнні злочину, передбаченого ст.368 ч.3 КК України,за попередньою змовою із ОСОБА_1, надалі обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою,з визначенням застави у розмірі 4993800 гр.,до внесення якої він утримувався під вартою 13 діб.

19.09.2015 р.під час перебування у СІЗО м.Дніпропетровська до ОСОБА_2невстановленими особами було застосовано насилля та спричинено тілесні ушкодження,зафіксовані висновком СМЕ,що він безпосередньо пов’язує із незаконним кримінальним переслідуванням.

Вироком Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 08.02.2017 р.ОСОБА_2 було виправдано по обвинуваченню у скоєнні злочину,передбаченого ст.368 ч.3 ,ч.2 ст.369-2 КК України.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 28.09.2017 р.вирок Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 08.02.2017 р.залишено без змін.

Посилаючись на положення ч. 1 ст. 1166, п. 2 ч. 2 ст. 1167, ст. 1176 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», позивач ОСОБА_2вказує, що він має право на відшкодування заробітку, що він втратив внаслідок вищезазначених незаконних дій,оскільки з 05.11.2015 р.він був звільнений з роботи в органах внутрішніх справ,до теперішнього часу є безробітним.

Також зазначає,що задля внесення застави у розмірі 4993800 гр.його сім’ я була змушена взяти гроші у борг із сплатою відсотків,витрачати кошти на оплату юридичної допомоги та супутні витрати на пересування з м.Запоріжжя до м.Дніпропетровська,де проводилось досудове розслідування.

Крім того, позивач ОСОБА_2вказує, що йому була завдана моральна шкода внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності,тримання під вартою,яка полягає у втраті місця роботи та спеціального стажу для призначення пенсії,заподіяння під час перебування в умовах СІЗО тілесних ушкоджень,що він вважає елементом тиску,який на нього у той час чинився органами слідства з метою примусити до визнання винуватості,втраті життєвих зв’язків з сім’єю,негативних змін в емоційному стані, невідворотніх негативних змінах у звичайному способі життя.

Публічне затримання біля будівлі УМВС в Запорізькій області безпосередньо біля місці роботи,подальше висвітлення у засобах масової інформації цього факту з обвинувальним ухилом,породжували відчуття безсилля та зневіри ,його ділова репутація була заплямована,через що він дотепер не може працевлаштуватись,перестав бути годувальником власної сім’ї.

Інші члени його родини в силу цих обставин теж зазнали негативних наслідків,зокрема,дружина після його затримання була змушена самостійно вирішувати побутові питання з ремонтом житла,утриманням двох дітей,понесені витрати за час незаконного кримінального переслідування фактично позбавили сім’ю засобів для існування.

Просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету на його користь завдану прокуратурою Дніпропетровської області майнову (матеріальну) шкоду ,а саме:проценти за користування грошима,отриманими в борг задля внесення застави,у розмірі 1037900 гр.,40 000 гр.гонорар за послуги адвоката під час судового розгляду кримінального провадження,192000 гр.розмір втраченого заробітку,та відшкодування моральної шкоди у розмірі 1480000 гр.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 23.08.2018 р.було відкрито загальне позовне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 Дніпропетровської області,Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 27.12.2018 р.було постановлено розглядати справу за позовами ОСОБА_1 та ОСОБА_2до ОСОБА_3 Дніпропетровської області,Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності,в одному провадженні.

17.09.2018 р.відповідачем ОСОБА_3 Дніпропетровської області був наданий відзив на позов ОСОБА_1,за змістом якого вимоги позивача ОСОБА_1про відшкодування моральної шкоди визнані відповідачем частково у розмірі 38400 гр.(з розрахунку 24 місяці знаходження позивача під слідством та судом х 1600 гр.мінімальної заробітної плати),в іншій частині відповідач ОСОБА_3 Дніпропетровської області вважає позов безпідставним та не доведеним доказами.

Відповідачем ОСОБА_3 Дніпропетровської області відзив на позов ОСОБА_2не наданий.

17.09.2018 р.відповідачем ОСОБА_7 казначейською службою України був наданий відзив на позов ОСОБА_1,за змістом якого вимоги ОСОБА_1відповідач вважає належним чином не обґрунтованими,а позов таким,що не підлягає задоволенню.

24.01.2019 р.відповідачем ОСОБА_7 казначейською службою України був наданий відзив на позов ОСОБА_2,за змістом якого вимоги ОСОБА_2відповідач вважає належним чином не обґрунтованими,а позов таким,що не підлягає задоволенню.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1В.у вступному слові позов підтримав у повному обсязі з наведених вище підстав,зауваживши,що за час незаконно кримінального переслідування фактично було зруйновано його життя,він залишився без роботи та права на отримання пенсії за вислугу років,вимушено понесені витрати були фінансовим тягарем для усієї сім’ї,яку він наразі не може забезпечувати. Перенесені за час перебування під вартою нервовий струс,зневіра у здатність захисти свої права,дотепер створюють відчуття остраху перед власною державою,відновити нормальні життєві зв’язки та комфортний емоційний стан майже неможливо,а заявлені ним до стягнення суми лише компенсують фактично понесені витрати.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2Й.у вступному слові підтримав заявлений позов у повному обсязі та просив врахувати,що внаслідок чого незаконного притягнення до кримінальної відповідальності він втратив роботу,де мав бездоганну репутацію та поступовий кар’єрний зріст,в умовах СІЗО отримав тілесні ушкодження,в чому вбачає зацікавленість саме працівників органів досудового розслідування зламати його волю до захисту від незаконних звинувачень. Під час його кримінального переслідування постійно виникали конфлікти у сім’ї,яку він не може забезпечувати належним чином,в тому числі через надмірні витрати,пов’язані з внесенням застави та оплатою послуг адвоката,заявлені ним до стягнення суми не відновлять остаточно його прав,а лише компенсують реальні втрати.

Представник позивачів адвокат ОСОБА_4В.у вступному слові звернув увагу на те,що його довірителі як особи,що в одному кримінальному провадженні були незаконно притягнуті до кримінальної відповідальності,обґрунтовано вимагають відшкодувати завдану їм органами прокуратури матеріальну та моральну шкоду,оскільки Держава несе відповідальність за їх зруйновані життя,спаплюжену ділову репутацію,втрату права на пенсію за вислугу років,шкоду здоров’ю,якої позивачі зазнали під час перебування в умовах СІЗО,інші втрати,як майнові,так і моральні,які неможливо компенсувати у не грошовий спосіб.

Представник відповідача ОСОБА_3 Дніпропетровської області в судовому засіданні у вступному слові висловилась про те,що позивачі ОСОБА_1та ОСОБА_2мають право на компенсацію моральної шкоди у розмірі,який слід розрахувати за 24 місяці перебування під судом та слідством,виходячи з мінімального розміру заробітної плати 1600 гр.В іншій частині просила відмовити у позові ОСОБА_1та ОСОБА_2Й.в повному обсязі з підстав,наведених у відзиві на позов ОСОБА_1

Представник відповідача Державної казначейської служби України просила відмовити у позовах ОСОБА_1та ОСОБА_2як заявленим безпідставно,та врахувати,що їхні вимоги належним чином не обґрунтовані та не підтверджені доказами.

Всебічно вивчивши обставин справи,заслухавши пояснення учасників справи,допитавши свідків,оцінивши в сукупності письмові докази,суд встановив,що позов ОСОБА_1та ОСОБА_2підлягає частковому задоволенню,виходячи з наступного.

З матеріалів справи суд встановив,що 13.07.2015 р.старшим прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про корупційні кримінальні правопорушення прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_8до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015040000000567 було внесено відомості про скоєння працівниками правоохоронних органів кримінального правопорушення,передбаченого ст.368 ч.3 КК України.

15.09.2015 р.ОСОБА_1та ОСОБА_2було затримано слідчим прокуратури Дніпропетровської області в порядку ст.208 КПК України.

16.09.2015 р.ОСОБА_1та ОСОБА_2було повідомлено про підозру у скоєнні злочину,передбаченого ст.368 ч.3 ККУкраїни.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК України,притягнення до кримінальної відповідальності–стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Таким чином, саме з 16.09.2015р. слід відраховувати строк притягнення ОСОБА_1та ОСОБА_2до кримінальної відповідальності.

17.09.2015 р.ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська відносно ОСОБА_1та ОСОБА_2було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 14.11.2015 р.з можливістю внесення застави у розмірі 4100 мінімальних заробітних плат,яка з 01.09.2015 р.становила 1378 гр.

25.09.2015 р.ОСОБА_9за ОСОБА_2було внесено заставу у розмірі 4993800 гр.,що підтверджено квитанцією № 0.0.440262918.1.

28.09.2015 р.ОСОБА_2було звільнено з СІЗО м.Дніпропетровська,де він утримувався під вартою 13 днів.

13.11.2015 р.ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою було продовжено строком до 16.01.2016 р.з можливістю внесення застави у розмірі 1000 мінімальних заробітних плат,яка з 01.09.2015 р.становила 1378 гр.

30.11.2015 р.ОСОБА_10за ОСОБА_1 було внесено заставу у розмірі 1378000 гр.,що підтверджено квитанцією № NOV3561536,01.12.2015р.,ОСОБА_1звільнено із СІЗО м.Дніпропетровська,де він утримувався під вартою протягом 76 діб.

Вказані обставини встановлені вироком Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 08.02.2017 р.у кримінальному провадженні № 336/1354/16-к провадження 1кп/336/29/2017 та в силу ст.82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Зазначеним вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08.02.2017 р. ОСОБА_1 виправдано за обвинуваченням у вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України,ОСОБА_2виправдано за обвинуваченням у вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 369-2,ч.3 ст.368 КК України,.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 28.09.2017 вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08.02.2017 залишено без змін.

Відтак,ОСОБА_1та ОСОБА_2перебували під слідством та судом з 16.09.2015 р. (вручення повідомлення про підозру) по 28.09.2017 р.(дата набрання законної сили вироком суду), що загалом складає 24 місяці.

Положеннями статті 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

В межах спірних відносин таким законом є ОСОБА_11 України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Механізм застосування положень вказаного Закону визначено Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженим наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06 березня 1996 року за № 106/1131 (зі змінами та доповненнями) (далі – Положення).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства,відшкодовується у повному обсязі, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду (п. 1 ст. 2 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду»).

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються):

1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

4) суми, сплачені громадянином у зв’язку з наданням йому юридичної допомоги;

5) моральна шкода.

Згідно ст. 9 Конституції України,ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_12 України, є частиною національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР ратифікована Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод(далі - Конвенція).

Таким чином, з моменту ратифікації Конвенції Держава Україна та її органи влади взяли на себе зобов'язання визнати юрисдикцію Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), керуватись його рішеннями та при вирішенні будь-якого питання діяти через призму визнання людини та її прав та свобод найвищою цінністю.

З наведеного витікає,що рішення національного суду Держави Україна буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.

У справі «Gregorio de Andrade v. Portugal» (№41537/02, 14.11.2006) ЄСПЛ відзначив, що держава несе відповідальність за дії або бездіяльність працівників прокуратури при виконанні ними службових обов’язків(п.38). 

ОСОБА_11 України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду»не містить імперативних вимог щодо процесуальної форми документа,з яким особа має право звернутись до суду за захистом свого порушеного права,то таким способом захисту в силу положень ст.15,16 ЦК України може бути ,зокрема,звернення до суду з відповідною позовною заявою.

При цьому відсутність повідомлень (роз’яснень) особі порядку та строків звернення за відшкодуванням шкоди,попереднього визначення розміру таких відшкодувань,не позбавляє особу права на відшкодування,встановленого законом.

Аналогічну правову позицію висловила ОСОБА_13 Верховного Суду у постаові по справі № 686/23731/15-ц від 20.09.2018 р.

Виходячи з наведеного,суд вважає безпідставними заперечення відповідача ОСОБА_3 Дніпропетровської області,викладені у відзиву на позов ОСОБА_1,за змістом яких підставою для відмови у позові зазначено саме відсутність постанови(ухвали)уповноваженого органу про визначення розміру відшкодовуваної шкоди,як і доказів звернення до таких органів із відповідними питаннями.

В межах заявленого позову,позивач ОСОБА_1просить відшкодувати проценти за користування грошима,отриманими в борг задля внесення застави,у розмірі 224080 гр.,42000 гр.оренда автомобіля,50000 гр.гонорар за послуги адвоката на досудовому слідстві,12800 гр.гонорар за послуги адвоката за участь в суді під час обрання запобіжного заходу протягом досудового слідства,262 000 гр.гонорар за послуги адвоката під час судового розгляду кримінального провадження,110000 гр.розмір втраченого заробітку,11192 гр.комісійні витрати,та відшкодування моральної шкоди у розмірі 1480000 гр.

Вирішуючи питання про наявність підстав для стягнення на користь позивача ОСОБА_1втраченого заробітку та його розміру, суд враховує положення ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», а також п. 8 Положення.

Так, відповідно до ст. 4 вказаного Закону, розмір сум, які передбачені п. 1 ст. 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Порядок розрахунку цих сум наведено у п. 8 Положення, згідно із яким розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.

При цьому, у п. 9 Положення наведено порядок обчислення середньомісячного заробітку.

Вказаним вище вироком суду було встановлено,що на час притягнення ОСОБА_1та ОСОБА_12до кримінальної відповідальності,вони були діючими працівниками оперативних підрозділів ГУМВС України у Запорізькій області,а саме:з 10.09.2015 р.ОСОБА_2обіймав посаду старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу боротьби із злочинами у сфері обігу протиправного контенту і господарської діяльності Управління боротьби із кіберзлочинністю ГУМВС в Запорізькій області;з 02.06.2015 р.ОСОБА_1працював на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Шевченківського РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області.

З 15.09.2015 р.з часу затримання позивачі були фактично усунуті від виконання службових обов’язків,а з 05.11.2015 р.(під час перебування ОСОБА_1під вартою) без попереджень та повідомлень звільнені з роботи в органах внутрішніх справ.

Відтак,твердження позивачів про те,що їх звільнення відбулося саме через притягнення до кримінальної відповідальності, ґрунтуються на фактичних обставинах справи та під час розгляду справи не спростовані.

З наданих суду довідок ліквідаційної комісії ГУМВС України в Запорізькій області вбачається,що ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалась заробітна плата з 16.09.2015 р.(а.с.102), ОСОБА_2не нараховувалась та не виплачувалась заробітна плата з 01.11.2015 р.(а.с.157).

Проаналізувавши вищезазначені докази, суд дійшов висновку, що позивачі набули права на відшкодування втраченого заробітку на підставі положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».

При визначені розміру втраченого заробітку щодо позивача ОСОБА_1,суд розраховує його за 24 місяця перебування під слідством та судом з розміру середньої заробітної плати 2865 гр.45 коп.(з розрахунку заробітна плата за два останні повністю відпрацьовані місяці : за липень 2015 р.у розмірі 2865 гр.57 коп.+заробітна плата за серпень 2105р .у розмірі 2865 гр.33 коп.:2),що становить 68 770 гр.80 коп.,та за вирахуванням сплачених у цей період коштів,а саме:у вересні 2015 р.у розмірі 1437 гр.91 коп.,у жовтні 2015 р.у розмірі 222 гр.18 коп.,складає 66 610 гр.71 коп.(68 770 гр.80 коп.- 1437 гр.91 коп.- 222 гр.18 коп.)

При визначені розміру втраченого заробітку щодо позивача ОСОБА_2,суд розраховує його за 24 місяця перебування під слідством та судом з розміру середньої заробітної плати 5945 гр.64 коп. (з розрахунку заробітна плата за два останні повністю відпрацьовані місяці : за липень 2015 р.у розмірі 6109 гр.59 коп.+заробітна плата за серпень 2015р .у розмірі 5781 гр.69 коп.:2),що становить 142 695 гр.36 коп.,та за вирахуванням сплачених у цей період коштів,а саме:у вересні 2015 р.у розмірі 2158 гр.37 коп.,у жовтні 2015 р.у розмірі 1470 гр.99 коп.,складає 139 066 гр.( 142 695 гр.36 коп.- 2158 гр.37 коп .- 1470 гр.99 коп.)

Також в межах заявленого позову на користь позивача ОСОБА_2підлягають стягненню відсотки за користування позикою у розмірі 1 037 900 гр.як майно (грошові кошти), які він вимушений був сплатити у зв’язку з внесенням за рахунок коштів позики застави у кримінальному провадженні.

Свідок ОСОБА_14Ю.в судовому засіданні показала,що після затримання її чоловіка ОСОБА_2як підозрюваного у кримінальному провадженні,від захисника їй стало відомо про можливість його звільнення з-під варти після внесення застави у розмірі 4900000 гр.,однак їхня сім’я не мала власних коштів у такій сумі,тому вона почала у пошуках грошей зверталась до друзів та знайомих, а коли дізналася,що у СІЗО м.Дніпропетровська її чоловіка жорстоко побили,була згодна на будь-які умови позики,у тому числі під високі відсотки.24.09.2015 р.гроші їй позичив друг сім’ї ОСОБА_15,про що вони склали договір та розписку,25.09.2015 р.гроші вона передала адвокату,який і вносив заставу. 30.04.2016 р.гроші ОСОБА_15були нею повернуті у повному обсязі,із сплатою відсотків за цей період у розмірі 1 037 900 гр.,для цього сім’я продала автомобіль та інше цінне майно.

Свідок ОСОБА_15В.в суді показав,що у вересні 2015 р.до нього звернулася ОСОБА_14Ю.з проханням позичити їй велику грошову суму 4900000 гр.задля внесення застави за її чоловіка ОСОБА_2,який на той час утримувався під вартою. ОСОБА_15необхідну суму ,у свою чергу,теж позичав у знайомих,тому за користування ними необхідно було сплатити відсотки,про що вони із ОСОБА_14зазначили у договорі позики.30.04.2016 р.суму позики йому повернули з відсотками,про що він склав розписку.

Зазначені обставини також підтверджуються розпискою ОСОБА_14 про отримання від ОСОБА_15грошових коштів готівкою у сумі 4900000 гр.на підставі договору позики від 24.09.2015 р.,договором позики між вказаними вище особами від 24.09.2015 р.,за умовами якого ОСОБА_14отримала вказану суму в борг під 48% річних,розпискою ОСОБА_9від 25.09.2015 р.про те,що ОСОБА_14передала йому 4900000 гр.готівкою для внесення застави за ОСОБА_2,квитанцією від 25.09.2015 р.№ 0.0.440262918.1 про внесення ОСОБА_9суми застави 4900000 гр.за ОСОБА_2

Із аналогічних передбачених законом підстав на користь позивача ОСОБА_1суд стягує суми,сплачені у зв’язку з наданням йому юридичної допомоги,у загальному розмірі 312 000 гр.,які складаються з гонорару адвоката за участь у судовому розгляді в сумі 250 000 гр.,гонорару адвоката за участь у кримінальному провадженні під час досудового розслідування у сумі 62 000 гр., комісійні витрати у розмірі 2500 гр.,які були сплачені установі банку – філії ПАТ «ОСОБА_16 ОСОБА_9» за послуги по перерахуванню коштів застави по квитанції від 30.11.2015 р.№ NOV3561536,які підтверджені квитанціями про їх сплату,що відповідають вимогам процесуального закону щодо їх належності та допустимості як доказів у справі.

Водночас,при розгляді даної справи не підтверджено достатніми належними доказами вимоги позивача ОСОБА_1про стягнення на його користь витрат на оренду автомобіля у розмірі 42 000 гр.,гонорару за послуги адвоката на досудовому слідстві 50000 гр.та 12800 гр.за участь в суді під час обрання та зміни запобіжного заходу протягом досудового слідства,11 192 гр.99 коп.комісійних витрат,тому підстав для їх задоволення не вбачається.

На підтвердження заявлених вимог про стягнення на його користь матеріальних збитків у розмірі 224 080 гр.–процентів за користування позикою,позивач ОСОБА_1посилався на досліджені в судовому засіданні показання свідків та письмові докази,з яких суд встановив наступне.

Свідок ОСОБА_17Т.в суді показала,що 15.09.2015 р.вона дізналася про те,що її син ОСОБА_1затриманий та перебуває під вартою,з можливістю звільнення після внесення застави,задля чого його дружина ОСОБА_17зверталась до знайомих та друзів,шукала гроші у борг,проте лише після зменшення розміру застави у листопаді 2015 р.вони змогли позичити суму 1400000 гр.,під високі відсотки,про що нею був укладений договір з ОСОБА_18

Свідок ОСОБА_18В.в суді показав,що з вересня 2015 р.до нього кілька разів в силу дружніх відносин зверталась ОСОБА_17О.з проханням позичити гроші на внесення застави за її чоловіка ОСОБА_1,який на той час тримався під вартою,проте необхідна сума була занадто велика,він допомогти не міг.У листопаді 2015 р. після зменшення розміру застави він зміг позичити ОСОБА_17гроші у сумі 1400000 гр.,про що був складений договір,а оскільки надав у позику не тільки свої гроші, за користування ними необхідно було сплатити відсотки,про що також зазначили у договорі позики.Весною 2016 р.суму позики йому повернули з відсотками.

Зазначені обставини також підтверджуються договором позики між ОСОБА_19та ОСОБА_18від 29.11.2015 р.,за умовами якого ОСОБА_19отримала вказану вище суму в борг під 48% річних,квитанцією від 30.11.2015 р.№ NOV3561536 про внесення ОСОБА_10суми застави 1378000 гр.за ОСОБА_1

Однак,жодних письмових доказів,які б підтвердили сплату відсотків та їх розмір,за користування коштами позики,позивачем ОСОБА_1суду надано не було,хоча у розумінні ст.208 ч.1 п.3 ЦК України,дотримання письмової форми такого правочину є обов’язковим.

З наведених міркувань суд відмовляє позивачу ОСОБА_1В.у задоволені позову в цій частині як недоведеному доказами.

При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди,завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності,суд виходить з такого.

Позивачі зазначали, що спричинена їм моральна шкода полягала у порушенні внаслідок незаконного кримінального переслідування нормальних життєвих зв’язків, погіршенні стосунків із оточуючими, негативних змін в емоційному стані,втраті життєвих перспектив кар’єрного зросту та можливості працювати за обраною професією взагалі.

Зазначені факти в судовому засіданні підтвердили свідки ОСОБА_14,ОСОБА_19,ОСОБА_17,які показали,що сам факт публічного затримання позивачів,обшуків за місцем їх мешкання,з висвітленням цих подій у негативному світлі у ЗМІ,були психотравмуючими факторами як для позивачів,так і для їх сімей,обумовили негативні зміни психоемоційної та соціальної сфер особистості позивачів, порушили можливості повноцінної життєдіяльності, до теперішнього часу незаконне притягнення до кримінальної відповідальності є тягарем та невідворотньо заплямувало їхню суспільну репутацію,що обмежує продуктивну самореалізацію позивачів внаслідок втрати роботи,чим їм спричинено психологічні (моральні) страждання.

Враховуючи вищезазначені обставини, а також досліджені в судовому засіданні докази, суд доходить висновку, що позивачі, перебуваючи під слідством та судом протягом значного періоду часу(повних два роки), перебуваючи ув’язненими внаслідок застосування до них запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також під дією інших запобіжних заходів протягом часу досудового розслідування і судового розгляду,зазнавши втручання під час досудового розслідування у право на повагу до приватного життя ,яке гарантує ст.8 Конвенції,дійсно зазнали моральної шкоди, яка виразилася у порушенні нормальних життєвих зв’язків, втраті роботи та перспектив самореалізації в обраній професії,втраті права на пенсію за вислугу років,руйнуванні репутації,погіршенні стосунків із оточуючими, негативних змінах в емоційному стані, – що надає позивачам право на отримання компенсації на підставі положень ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Так, відповідно до частин 2-3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

З урахуванням викладеного розмір відшкодування слід розраховувати, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом.

Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 2 грудня 2015 р. у справі № 6-2203цс15.

Аналогічні роз’яснення надані в абзаці 2 п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про ОСОБА_7 бюджет України на 2019 рік» у 2019 році установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня – 4173 гривні.

Відтак, саме виходячи із вищевказаного розміру мінімальної заробітної плати слід обчислювати розмір моральної шкоди відповідно до вимог ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено,оскільки він є гарантованим мінімумом.

Виходячи з наведеного,мінімальний розмір компенсації моральної шкоди для кожного з позивачів становить 100 152 гр.(з розрахунку 4173 гр.*24 місяця).

Водночас,суд за результатами розгляду справи,з’ясувавши доводи позивачів щодо обґрунтування ними як обставин спричинення,так і розміру моральної шкоди,дослідивши та оцінивши докази,знаходить підстави для збільшення мінімального розміру компенсації моральної шкоди для кожного з позивачів з таких мотивів.

Позивач ОСОБА_1В.у період кримінального переслідування перебував під вартою 76 діб,в цей період тривалий час був обмежений у можливості спілкування з сім’єю,позбавлений належних побутових умов ,нормального харчування та відпочинку,його матір ОСОБА_19після ув’язнення сина потрапила у лікарню,що додатково створювало для ОСОБА_1психотравмуючу ситуацію,його дружина ОСОБА_17як співробітник поліції була вимушена залишити керівну посаду,перебувала під загрозою звільнення.

Позивач ОСОБА_2,який утримувався під вартою 13 діб,перебуваючи під контролем держави в умовах СІЗО,не був убезпечений від насилля та зазнав тілесних ушкоджень,його дружина та двоє малолітніх дітей залишилися без годувальника,у непридатному для проживання внаслідок залиття помешканні.

Негативний суспільних резонанс,наданий ЗМІ подіям,пов’язаним із затриманням позивачів у публічному місті,до теперішнього часу має своїм наслідком руйнування ділової репутації позивачів,яка не була остаточно відновлена і після їх виправдання.

Тривалість та тяжкість вимушених змін у життєвих та суспільних стосунках позивачів,ступінь зниження престижу,репутації,час та зусилля,необхідні для відновлення попереднього стану і очевидна неможливість такого відновлення у повному обсязі приводять суд до висновку,що з урахуванням вимог виваженості,справедливості та дієвості судового захисту порушених прав, відшкодування завданої позивачам моральної шкоди необхідно визначити у розмірі 500 000 гр.кожному,що є достатньою компенсацією їх немайнових втрат.

На підставі ст.56,129 Конституції України, ст.3 Закону України «Про гарантії Держави щодо виконання судових рішень», Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»,ст. ст.12,13,76,81,141,258,259,265,280,284,353,355 ЦПК України,суд-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 Дніпропетровської області області,Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Державної Казначейської служби України шляхом безспірного списання з рахунку,на якому обліковуються кошти державного бюджету ,передбачені на державні видатки за бюджетною програмою КПКВК 3504030 на відшкодування шкоди,завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання,досудового слідства,прокуратури і суду,на користь ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_1,реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ,відшкодування середнього заробітку,втраченого за час кримінального переслідування ,у розмірі 66 610 гр.71 коп., витрати на юридичну допомогу у розмірі 312 000 гр.,комісійні витрати на оплату послуг банку за перерахування застави у розмірі 2500 гр.,відшкодування моральної шкоди в розмірі 500 000 гривень,а всього стягнути суму 881 110 (вісімсот вісімдесят одну тисячу сто десять)гривень 71 копійку.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 Дніпропетровської області області,Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди -задовольнити частково.

Стягнути з Державної Казначейської служби України шляхом безспірного списання з рахунку,на якому обліковуються кошти державного бюджету ,передбачені на державні видатки за бюджетною програмою КПКВК 3504030 на відшкодування шкоди,завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання,досудового слідства,прокуратури і суду,на користь ОСОБА_2 ,ІНФОРМАЦІЯ_2,реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ,відшкодування середнього заробітку,втраченого за час кримінального переслідування ,у розмірі 139 066 гр.,відшкодування відсотків за користування грошовими коштами застави у розмірі 1 037 900 гр.,відшкодування моральної шкоди в розмірі 500 000 гривень,а всього стягнути суму 1676 966 (один мільйон шістсот сімдесят шість тисяч дев’ятсот шістдесят шість)гривень .

В іншій частині у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення,а у разі оголошення вступної та резолютивної части рішення,зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ю.А.Галущенко