Постанова

Іменем України

07 травня 2019 року

м. Черкаси

справа № 705/5227/18

провадження № 22-ц/793/703/19

категорія: 304020000

Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Бородійчука В.Г.,

суддів: Василенко Л.І., Нерушак Л.В.

секретаря: Винник І.М.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1;

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 березня 2019 року (постановлене в приміщенні Уманського міськрайонного суду Черкаської області під головування судді Гудзенка В.Л., повний текст рішення виготовлено 18 березня 2019 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про статус і повноваження обдарованих.

в с т а н о в и в :

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

29 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про статус і повноваження обдарованих.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що його мати ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло і свідоцтва про право на спадщину за законом по договору від 27 травня 1994 року подарувала, як спільну власність, частину будинку по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 і ОСОБА_1

Усі правовідносини обдарованих регулювалися відповідними нормами чинного в Україні законодавства.

Юридичні дії, що виникали при виконанні договору 1994 року вчинялися за взаємною згодою або вирішувалися в судовому порядку.

Була встановлена змішана форма власності, що враховувала особливості пов'язані з ідеальною часткою співвласників в цілому по будинку з неподільним загальним майном (дворові межі, прибудинкова територія, огорожа, тротуар і інше), і наявність спеціального статусу, що випливав із часток внутрішньо-сімейного характеру мешканців конкретної частини будинку.

Передача окремих об'єктів або всіх прав і обов'язків за договором 1994 року третім особам допускалася тільки у випадку поступки на основі письмової згоди між обдарованими.

Їх правонаступники безпосередньо приймають договірний статус і повноваження пропорційно частки обдарованих без права зміни ідеальних долей інших співвласників будинку.

В таких умовах відступлення частки є чинним, а наступники вважаються повноправними учасниками договору 1994 року за належного оформлення додаткової угоди, нотаріального посвідчення і державної реєстрації.

Дії обдарованих поза повноваженнями і не на умовах договору 1994 року є недійсними і юридичної сили не мають.

ОСОБА_2 виступаючи від свого імені самостійно без виправдних документів у розріз договору дарування 1994 року подарувала по договору від 29 серпня 2017 року ОСОБА_3 і окремо ОСОБА_4 частку спільного майна, а останні зобов'язані були в порядку та на умовах визначених договором 1994 року прийняти ці частки.

Але обдаровані ОСОБА_3 і ОСОБА_4 не визнають діючі договірні положення, а тому в зв'язку з цим позивач просив: 1) прийняти до уваги, що ОСОБА_2 відповідно до наявних у неї документів передала свою частку майнових прав ОСОБА_3 і ОСОБА_4 а тому втратила своє право власності по договору дарування від 27 травня 1994 року; 2) визнати договір дарування від 27 травня 1994 року чинним в повному обсязі на тих принципах що були прописані для обдарованих ОСОБА_3 і ОСОБА_4; 3) зобов'язати ОСОБА_3 і ОСОБА_4 дотримуватися статусу і повноважень по договору від 27 травня 1994 року, діяти в одному просторі і належним чином виконувати його; 4) покласти на ОСОБА_1 повноваження основного розпорядника по майновому комплексу визначеного договором від 27 травня 1994 року, враховуючи розміри його власної пропорційної частки; 5) судовий збір стягнути з відповідачів солідарно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 березня 2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів суду обґрунтованості своїх позовних вимог та не мотивував належними та допустимими доказами, якими діями відповідачі порушили його права.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 березня 2019 року скасувати як незаконне та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції для нового розгляду в первинному обсязі з метою захисту його прав.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що районний суд прийняв помилковий висновок щодо відсутності взаємозалежності двох договорів дарування, які були укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на обмежену частку майна від базового договору дарування, який був укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 і ОСОБА_1

ОСОБА_1 вважає, що відповідач ОСОБА_2 передавши свою частку прав і обов'язків по договору дарування 1994 року втратила їх, а нові обдаровані ОСОБА_3 і ОСОБА_4 набули їх в такій самій мірі і стали її правонаступниками відповідно до положення про правонаступництво.

Фактичний вихід з договору 1994 року ОСОБА_2 не зупинив його дію, не позбавив юридичної сили договору, не змінив правовий статус і порядок спільної діяльності, а тому позивач і нові сторони договору залишаються його учасниками.

Вважає, що суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог не врахував необхідності визначення нового статусу обдарованих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 для подальшого встановлення змішаної форми власності будиноволодіння за адресою: АДРЕСА_1 та визначення позивача як єдиного гаранта цілісності майнового комплексу його батьків.

Відзив на апеляційну скаргу

У відзиві ОСОБА_3, що надійшов на апеляційну скаргу ОСОБА_1, остання вказала, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги не вмотивовані та не дають підстав для зміни чи скасування рішення суду.

В обґрунтування доводів відзиву зазначено, що ОСОБА_1 фактично не вказав, яка помилка допущена судом при ухваленні рішення суду та яким чином відповідачі порушують права позивача.

Вважає незаконною вимогу ОСОБА_1 зобов'язувати відповідачів і, зокрема, ОСОБА_3 дотримуватися статусу повноважень по договору дарування від 27 травня 1994 року, оскільки ні ОСОБА_3, ні ОСОБА_4 не були учасниками даного договору. Тому, вважає, що ОСОБА_1. не визначив належним чином спосіб захисту свого порушеного права, який визначений ст. 16 ЦК України та не довів обставин, на які він посилається в своїй позовній заяві.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах від 10 квітня 2019 року відкрито апеляційне провадження.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах від 18 квітня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення учасників справи але без виклику їх в судове засідання.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Судом встановлено, що згідно договору дарування від 27 травня 1994 року ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_2 та ОСОБА_1 1/3 частину житлового будинку в рівних долях з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 на присадибній земельній ділянці розміром 2035 кв.м.

Спірні правовідносини між сторонами по справі виникли внаслідок того, що ОСОБА_2 подарувала 29 серпня 2017 року свою частку будинковолодіння ОСОБА_3 та ОСОБА_4

ОСОБА_1 вважає, що обдаровані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зобов'язані були в порядку та на умовах визначених договором 1994 року прийняти свої частки майна, однак вони не визнають договірні положення 1994 року, а тому, в судовому порядку необхідно визначити їх статус і повноваження для уникнення невигідних майнових наслідків для позивача.

2. Мотивувальна частина

Позиція Апеляційного суду

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду відповідає.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень.

Ч. 2 ст. 77 ЦПК України передбачає, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Згідно встановлених районним судом обставин справи, між сторонами у справі існує спір фактично з приводу користування та володіння нерухомим майном, право власності на яке мають як позивач ОСОБА_1 згідно договору дарування від 27 травня 1994 року так і відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_4 згідно договору дарування від 29 серпня 2017 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом вказаних процесуальних норм, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, і саме вони є підставою для звернення особи за захистом із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Як зазначалося вище, 27 травня 1994 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 і ОСОБА_1 було укладено договір дарування 1/3 частини житлового будинку в рівних долях з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на присадибній земельній ділянці розміром 2 035 кв.м.

Ч.1 ст. 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом першої інстанції правильно було встановлено, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не є сторонами договору дарування від 27 травня 1994 року, а тому даний договір на них не може розповсюджуватися, оскільки вони не мають згідно вказаного договору прав та обов'язків.

Відтак, вимога позивача ОСОБА_1 про виконання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вимог вищевказаного договору є необґрунтованою та суперечить вимогам чинного законодавства. Вимога щодо зобов'язання відповідачів дотримуватися статусу і повноважень по договору від 27 травня 1994 року, діяти в одному просторі є невмотивованою і захист прав позивача у такий спосіб, який вказаний у позовній заяві не ґрунтується на законі.

Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до невірного вирішення спору, що, відповідно, є підставою для його скасування є безпідставними.

Будь-яких належних та допустимих доказів порушення прав позивача з боку відповідачів ОСОБА_1 суду не надано.

У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Апеляційний суд Черкаської області, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про статус і повноваження обдарованих залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Головуючий

Судді

Повний текст постанови виготовлено 07 травня 2019 року.