ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2019 р.Справа № 1840/3732/18

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Григорова А.М.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Бершова Г.Є. ,

за участю секретаря судового засідання Ткаченко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.11.2018 року, головуючий суддя І інстанції: О.В. Соп'яненко, м. Суми, повний текст складено 22.11.18 року по справі № 1840/3732/18

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області

про зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, мотивуючи вимоги тим, що подала до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Олександрівської сільської ради Буринського району Сумської області за .ежами населеного пункту. Листом від 25.07.2018 р. відповідач повідомив про відсутність погодження сільською радою відведення позивачу у власність земельної ділянки. Також повідомив що вказана земельна ділянка розташована в масиві, який передбачається для створення регіонального ландшафтного парку "Сеймський". В листі не вказано, яке рішення за наслідками розгляду заяви прийнято, однак дозвіл не був наданий. Вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою наведений у ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, при цьому в листі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області не вказано жодної з них. Таким чином, підстави для відмови позивачу в надані дозволу на розроблення проекту землеустрою відсутні. З метою ефективного захисту прав позивача в даному випадку єдиним правильним способом захисту є зобов'язання відповідача надати такий дозвіл. Просить визнати бездіяльність протиправною та зобов'язати відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Відповідач позов не визнав, у наданому суду відзиві на позовну заяву зазначив, що з урахуванням прийнятого Кабінетом Міністрів України розпорядження від 31.01.2018 №60-р передбачається передача земель у власність за погодженням з ОТГ (шляхом прийняття відповідною радою рішення). На запит управління об'єднана територіальна громада мотивованої відповіді не надала. Земельна ділянка, яка планується до відведення, розташована на території регіонального ландшафтного парку "Сеймський". Не погоджується із позовною вимогою про зобов'язання надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою, оскільки питання надання таких дозволів є виключною компетенцією органів Держгеокадастру. Просить відмовити в задоволенні позову.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22.11.2018р. адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Сумській області по наданню ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Олександрівської сільської ради Буринського району Сумської області за межами населеного пункту. Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Сумській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Олександрівської сільської ради Буринського району Сумської області за межами населеного пункту шляхом видачі відповідного наказу у межах своєї компетенції.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головним управлінням Держгеокадастру у Сумській області подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що суд першої інстанції при її прийнятті дійшов висновків, що не відповідають дійсним обставинам справи, а також судом невірно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зазначає, що Головним управлінням Держгеокадастру у Сумській області рішенням, прийнятим у формі листа від 07.05.2018 № Г-4583-2723/21-18, було відмовлено громадянці ОСОБА_1 у задоволенні її заяви (клопотання) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0 га для особистого селянського господарства, яка розташована на території Олександрівської сільської ради Буринського району Сумської області. Вказує, що Буринська міська ОТГ не приймала ніякого рішення про погодження надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га. Додатково зазначає, що на виконання вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.01.2018 № 60-р та у відповідності до ст.151, ст.117, ст.122 ЗК України, наказом Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 22.12.2018 р. № 18-10507/16-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 4762,5017 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Буринської міської об'єднаної громади Буринського району Сумської області актом приймання-передачі були передані у комунальну власність Буринській міській раді. Крім того, на відповідний запит Відділ у Буринському районі Головного управління в інформаційній довідці від 14.12.2018 № 1203/416-18 повідомив, що земельна ділянка площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Олександрівської сільської ради Буринського району Сумської області яка планується для передачі у власність ОСОБА_1 була включена в додаток до акту приймання-передачі у комунальну власність земельних ділянок. Дана земельна ділянка площею 5,5183 га для сільськогосподарського призначення була зареєстрована 15.09.2017 року та присвоєно їй кадастровий номер НОМЕР_1. Таким чином, розпорядником земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га, яку бажає отримати у власність ОСОБА_1, є Буринська міська рада. Додатково апелянт зазначає, що Відділом у Буринському районі Головного управління надано Інформаційну довідку від 20.04.2018 № 366/416-18, в якій зазначено, що земельна ділянка, яка планується до відведення у власність для ведення особистого селянського господарства розташована в масиві, який передбачається для створення регіонального ландшафтного парку «Сеймський». Апелянт також не погоджується з висновками суду першої інстанції, що зобов'язання Головного управління надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою. На підставі вищевикладеного просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.11.2018 року по справі № 1840/3732/18 та прийняти рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі у зв'язку з їх необґрунтованістю.

Сторони про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином, на адреси визначені в апеляційній скарзі та позовній заяві, про що свідчать поштові повідомлення про вручення, які містяться в матеріалах справи .

Позивач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений заздалегідь та належним чином.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними, а тому підлягають задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що у квітні 2018 року позивач звертався до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Олександрівської сільської ради Буринського району Сумської області за межами населеного пункту (а.с. 27).

07.05.2018 відповідач відмовив у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Повідомив, що на запит управління Буринська міська ОТГ не надала обґрунтованої та мотивованої відповіді щодо погодження або непогодження зазначеного відведення. Крім того, вказано, що земельна ділянка, яка планується до відведення, розташована в масиві, який передбачається для створення регіонального ландшафтного парку "Сеймський" (а.с. 12). Суд не погоджується з таким рішенням відповідача та вважає відмову необґрунтованою.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів виходить з наступного.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III, а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 81 Земельного Кодекс України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 та п. «а» ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. «в» ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України).

У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно з ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

З аналізу наведених норм вбачається, що відповідача наділено повноваженнями розпоряджатися земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності.

Згідно з ч. ч. 6, 7 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Відповідно до статті 118 Земельного Кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. Разом з цим, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 року в справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27.02.2018 року в справі № 545/808/17.

З матеріалів справи вбачається, що правовий статус Головного управління Держгеокадастру у Сумській області визначено Положенням про Головне управління Держгеокадастру у області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2016 року за № 1391/29521, у підпункті 13 пункту 4 якого встановлено, що Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Як вбачається з листа Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 07.05.2018р. № Г--4583-2723/21-18 вбачається, що відповідач посилання на рішення колегії Держземагентства України від 14.10.2017 №2/1, яким доручено начальникам головних управлінь агентства за зверненнями щодо відведення земельних ділянок забезпечити обов'язкове направлення на розгляд місцевих рад запитів на етапі надання згоди на розроблення відповідної документації землеустрою. Також відповідач посилається на вимоги розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.04.2014 №333-р та від 22.09.2016 №688-р.

Однак, як вірно зазначено судом першої інстанції, врахування чи неврахування позиції органу місцевого самоврядування під час вирішення питання щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою не передбачено статтею 118 ЗК України та у відповідності до частини сьомої цієї статті відсутність такого погодження не є підставою для відмови у наданні такого дозволу.

Крім того, слід відмітити, що Буринської міською радою у відповідь на запит ГУ Держгеокадастру у Сумській області не було відмовлено в погодженні відведення позивачці земельної ділянки, а лише повідомлено, що оскільки земельна ділянка, на яку претендує ОСОБА_4, розташована за межами населеного пункту, у Буринської міської ради відсутні повноваження щодо розпорядження даною земельною ділянкою. Вказано, що розпорядником останньої є ГУ Держгеокадастру у Сумській області, яке повинно прийняти рішення у відповідності до ст. 19 Конституції України.

Отже, твердження відповідача про непогодження Буринською міською радою відведення земельної ділянки ОСОБА_4 не відповідає дійсності.

Як вбачається зі змісту листа від 07.05.2018р. № Г--4583-2723/21-18, в обґрунтування підстав для відмови відповідач також посилається на те, що земельна ділянка, яка планується до відведення ОСОБА_1 у власність для ведення особистого селянського господарства, розташована в масиві, що передбачається для створення регіонального ландшафтного парку «Сеймський» згідно з розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 14.12.1995 № 237 «Про розширення мережі природно-заповідного фонду».

Разом з тим, вказане вище розпорядження не є нормативно-правовим актом, генеральним планом населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемою землеустрою і техніко - економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектом землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Наданий відповідачем Проект організації території регіонального ландшафтного парку «Сеймський», на який посилається відповідач в апеляційній скарзі, станом на час звернення ОСОБА_1 (04.04.2018) не був затверджений, вказаний Проект затверджено рішенням Сумської обласної ради лише 27.04.2018.

У зв'язку з викладеним, доводи відповідача про віднесення земельної ділянки до масиву земель, які передбачаються для створення регіонального ландшафтного парку «Сеймський», у розумінні ч.7 ст.118 ЗК України не є підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки станом на час подання позивачкою заяви обрана нею земельна ділянка не вважалася такою, що не відповідала вимогам законів, нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє посилання відповідача в обґрунтування відмови на розпорядження голови Сумської обласної державної адміністрації від 14.12.1995 № 237 «Про розширення мережі природно-заповідного Фонду», рішення Сумської обласної ради від 07.10.2016 «Про утворення комунального закладу Сумської міської ради «Регіональний ландшафтний парк «Сеймський».

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказана вище підстава відмови не передбачена статтею 118 Земельного кодексу України, а тому та обставина, що територія Олександрівської сільської ради Буринського району Сумської області зарезервована під регіональний ландшафтний парк «Сеймський», не може бути підставою для відмови у наданні дозволу.

Такий висновок суду першої та апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.11.2018 по справі № 818/907/17.

На підставі викладеного колегія судців зазначає, що оскільки позивачем, з урахуванням вищезазначених норм Земельного Кодексу України, подано відповідні документи, що не заперечується відповідачем, то у відповідача не було правомірних підстав відхиляти клопотання щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства.

Стосовно посилань відповідача на те, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 22.12.2018 р. № 18-10507/16-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 4762,5017 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Буринської міської об'єднаної громади Буринського району Сумської області актом приймання-передачі були передані у комунальну власність Буринській міській раді, колегія суддів зазначає наступне.

Дані посилання ГУ Держгеокадастру у Сумській області є необґрунтованими.

Наданий відповідачем наказ Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 22.12.2018 р. № 18-10507/16-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», станом на час звернення ОСОБА_1 (04.04.2018) не був прийнятий , вказаний наказ прийнято 22.12.2018.

Враховуючи вищенаведене, те що на момент звернення ОСОБА_1 з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, звернення до суду з позовною заявою, наказу від 22.12.2018 р. № 18-10507/16-18-СГ не існувало, дані обставини не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Крім того, колегія суддів зазначає, що факт передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Буринській міській раді жодним чином не порушую право особи, оскільки, як вже було зазначено надання дозволу на розробку проекту землеустрою не означає позитивного висновку щодо надання відповідної земельної ділянки саме цій особі.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що ГУ Держгеокадастру у Сумській області відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Олександрівської сільської ради Буринського району Сумської області за межами населеного пункту фактично допустив протиправну бездіяльність.

Твердження відповідача про втручання суду першої інстанції у дискреційні повноваження ГУ Держгеокадастру в Сумській області, колегія суддів вважає необґрунтованими, з наступних підстав.

Слід зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи відповідача, що зобов'язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою є втручанням в його дискреційні повноваження та виключну компетенцію з наступних підстав.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 Земельного Кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними. Тому ці доводи апеляційної скарги колегія суддів відхиляє.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Колегія суддів зазначає, що за наявності належним чином поданих ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області документів у відповідності до вимог частини другої статті 123 Земельного кодексу України, та з урахуванням позиції суду про необґрунтованість причин відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, є підстави вважати, що у суб'єкта владних повноважень відсутні перешкоди у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою згідно клопотання від 04.04.2018року.

Крім того, колегія суддів зазначає, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою є першою стадією земельно-правової процедури щодо безоплатного отримання земельних ділянок.

При цьому, надання дозволу на розробку проекту землеустрою не означає позитивного висновку щодо надання відповідної земельної ділянки саме цій особі.

В той же час, юридичне (правове) значення першої стадії земельно-правової процедури під час звернення особи за отриманням дозволу та безпосередньо його отримання, як і наступних етапів вказаної процедури, полягає в тому, що з отриманням такого дозволу у особи виникає обґрунтоване сподівання, що у разі проходження нею усіх визначених законом стадій цієї процедури (розробки, погодження і затвердження проекту землеустрою) бажана земельна ділянка, за умови дотримання цією особою усіх приписів закону, буде їй надана у власність або користування, а тому у особи після отримання дозволу щодо певної земельної ділянки виникає легітимний інтерес, який може бути захищений в судовому порядку.

З огляду на вказане, реалізуючи принцип «належного урядування», суб'єкт владних повноважень під час прийняття рішення про надання дозволу особі за умови, якщо на розроблення даної земельної ділянки вже надано відповідний дозвіл іншій особі, має враховувати цю обставину та у випадку прийняття рішення про надання такого дозволу мотивувати (обґрунтувати) можливість (необхідність, доцільність) його надання, з урахуванням критеріїв, визначених частиною 2 статті 2 КАС України, про що зазначити у відповідному рішенні. В протилежному випадку, неврахування легітимного інтересу особи, якій вже надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою, може бути розцінено як порушення прав цієї особи.

Конституційний Суд України у Рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 розтлумачив поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Такий висновок суду першої та апеляційної інстанцій узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.01.2019 по справі № 806/2978/17.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Сумській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Олександрівської сільської ради Буринського району Сумської області за межами населеного пункту шляхом видачі відповідного наказу у межах своєї компетенції.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Доводи апелянта щодо правомірності відмови Головного управління Держгеокадастру у Сумській області області, викладену у листі 07.05.2018р. № Г--4583-2723/21-18, у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Олександрівської сільської ради Буринського району Сумської області є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Також колегія суддів зазначає, що ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 03.10.2018р. дана справа визначена, як незначна.

Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Враховуючи вищенаведене, те що дана справа віднесена судом першої інстанції до справ незначної складності, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України .

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.11.2018 року по справі № 1840/3732/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Григоров

Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло Г.Є. Бершов

Повний текст постанови складено 07.05.2019 року