Справа № 2-а-107, 2010 року

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2010 року                                     Ставищенський районний суд Київської області в складі:

головуючої – судді:                                         Скороход Т. Н.,

розглянувши у письмовому провадженні в залі суду смт. Ставище справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ставищенському районі про визнання дій неправомірними та зобов’язання здійснити нарахування та виплату недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги „Дітям війни”, -

ВСТАНОВИВ:

До суду з вказаним адміністративним позовом звернувся ОСОБА_2, посилаючись на те, що він відповідно ст. 1 Закону України  “Про соціальний захист  дітей війни” є дитиною війни і йому у відповідності ст. 6 вказаного закону повинна  виплачуватися щомісячна соціальна надбавка до пенсії у розмірі 30 %  мінімальної пенсії за віком. Відповідач йому повідомив, що ним йому виплачувалася вищевказана допомога в розмірі 10 % від прожиткового мінімуму.

Позивач просить суд визнати неправомірною відмову відповідача щодо нарахування та виплати з 15 січня 2009 року по дату винесення рішення судом йому як „Дитині війни” недовиплаченого щомісячного підвищення до пенсії у відповідності зі ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”; зобов’язати відповідача здійснити йому як „Дитині війни” нарахування та виплату на його користь недовиплаченого за вказаний період щомісячного підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до вищевказаного закону з урахуванням фактично виплаченого щомісячного підвищення до пенсії за цей період.

Позивач та представник відповідача подали до суду заяви з проханням слухати справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду доказів. Крім того, представник відповідача направив до суду письмові заперечення, в яких позовні вимоги не визнає, проти позову заперечує, посилаючись на те, що призначення та виплата позивачу надбавки, як дитині війни здійснюється в повному обсязі і згідно до чинного законодавства, просить суд застосувати вимоги ст. 99, 100 КАС України.

Суд, розглянувши матеріали справи та дослідивши письмові докази, вважає, що позов слід задовольнити, виходячи з наступного.

В зв’язку з вказаним, відповідно ст. 128 КАС України, суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до ч. 1 ст.1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”  дитиною війни є особа,  яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої  світової  війни  було менше 18 років.

Статтею 6 даного Закону передбачено, що доплата до пенсії нараховується у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Судом встановлено, що позивач народився 20 серпня 1935 року і є пенсіонером  довічно, і, відповідно, на нього поширюється дія  Закону України  “Про соціальний захист дітей війни”, в тому числі положення ст. 6 цього Закону, що підтверджується копією паспорта (а.с. 4), копією довідки УПСЗН Ставищенської РДА від 03.12.2009 року № 2900 (а.с.5) .

Позивачу відповідачем фактично виплачено вказану допомогу 2008 році в розмірі, встановленому ч. 1 ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в редакції Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (за 2008 рік) в розмірі 10 % від прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, що підтверджується  листом відповідача від 31 грудня 2009 року №  4855/03 (а. с. 6).

Відповідно до п. 41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” текст ч. 1 ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено в наступній редакції, - “дітям війни” (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус  ветеранів  війни,  гарантії  їх  соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Пунктом 2 рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп2008 року (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”. Відповідно до п. п. 5, 6 резолютивної частини даного рішення Конституційного Суду України положення Закону України „Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.  Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.  

Згідно ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове пенсійне страхування” мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Статтею 58 Закону України „Про державний бюджет  на 2008 рік та про внесення  змін до деяких законодавчих актів України” з 1 квітня 2008 року встановлено прожитковий мінімум на одну особу для осіб, які втратили працездатність, в розмірі 481 гривня, з 1 липня 482грн., з 1 жовтня 498,00 грн.

Відповідно до ст. 54 Закону України „Про Державний бюджет України на 2009 рік”  прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, в 2009 році встановлено в розмірах, що діяли у грудні 2008 року. Тобто, з 1 січня 2009 року по 31 жовтня 2009 року  прожитковий мінімум на одну особу для осіб, які втратили працездатність становив  498,00 грн. Статтею 1 Закону України „Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати” від 20 жовтня 2009 року  N 1646-VI  з 1 листопада 2009 року прожитковий мінімум на одну особу для осіб, які втратили працездатність, становить 573 грн.

Відносини, що склалися між позивачем та відповідачем, є публічно-правовими відносинами, виходячи із змісту статті 3 та пункту 2 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач є дитиною війни, тобто наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема, право на отримання зазначеної підтримки „дітям війни”.

Наділивши осіб зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які відносяться до „дітей війни”.

Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист громадяни України, які є дітьми війни.

Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно із статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з позицією позивачки щодо порушення її права на отримання вищевказаної доплати до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з заявою від 03.12.2009 року про недонарахування та недовиплату йому доплати до пенсії в розмірі, встановленому вищевказаним законом. Проте, відповідач відмовив йому в задоволенні даної заяви листом від 31.12.2009 року № 4855/03 (а.с. 6).

Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись вимогами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, суд приходить до висновку, що в період з 15 січня 2009 року по даний час при нарахуванні та виплаті позивачу, як дитині війни, доплати до пенсії застосуванню підлягали норми статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей”, а не положення пункту 41 розділу ІІ Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”,  які істотно звузили обсяг прав, встановлених Законом України “Про соціальний захист дітей” і які визнані неконституційними вищевказаним рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року.

Таким чином, враховуючи викладене, беручи до уваги, що відповідачем в період з 15 січня 2009 року по даний час   доплата до пенсії як дитині війни фактично  нарахована та виплачена в розмірі 10 % від прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - суд вважає, що слід визнати неправомірною відмову відповідача щодо нарахування та виплати з 15 січня 2009 року по даний час позивачу недовиплаченого вищевказаного щомісячного підвищення до пенсії та зобов’язати його здійснити нарахування та виплату даної доплати за зазначений період в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, з урахуванням фактично виплаченого щомісячного підвищення до пенсії за цей період.

Керуючись ст. ст. 22 ч. 3, 64 Конституції України, ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”,  ст. 58 Закону України „Про державний бюджет  на 2008 рік та про внесення  змін до деяких законодавчих актів України”, п. п.  2, 5, 6 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп2008 року (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», ст. ст. 2, 6, 7, 9 та 4, 17, 94, 100, 158-163, 167, 254 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати неправомірною відмову Управління Пенсійного фонду України в Ставищенському районі щодо нарахування та виплати з 15 січня 2009 року по дату винесення рішення ОСОБА_1 як „Дитині війни” недовиплаченого щомісячного підвищення до пенсії у відповідності зі ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Ставищенському районі здійснити з 15 січня 2009 року по дату винесення рішення судом ОСОБА_1 як „Дитині війни” нарахування та виплату з урахуванням фактично виплаченого щомісячного підвищення до пенсії за цей період на його користь недовиплаченого щомісячного підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком (встановленої в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого в період з 15.01.2009 року по 31.10.2009 року статтею 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік», з 01.11.2009 року по час винесення рішення – статтею 1 Закону України „Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати”).

Постанову може бути оскаржено до Київського апеляційного адміністративного суду через Ставищенський районний суд Київської області шляхом подачі  в десятиденний строк заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                              підпис

Копія вірна: Суддя                                                                                                   Т.Н.Скороход