ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 609/650/18Головуючий у 1-й інстанції Ковтунович О.В.

Провадження № 22-ц/817/462/19 Доповідач - Костів О.З.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 травня 2019 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Костів О.З.

суддів - Сташків Б. І., Хома М. В.,

з участю секретаря - Сович Н.А.

за участю апелянта - ОСОБА_1,

представника апелянта - Чапаєвої Г.М.,

позивача - ОСОБА_3,

представника позивача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Тернополі цивільну справу № 609/650/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 12 березня 2019 року, ухваленого суддею Ковтунович О.В., повний текст якого складено 12 березня 2018 року, по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Шумської міської ради об'єднаної територіальної громади про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2018 року ОСОБА_3 звернулась до Шумського районного суду із даним позовом.

В обґрунтування заявлених вимог позивачка посилалася на те, що вона є власником житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 Вказаний будинок їй подарувала її мама - ОСОБА_5 За вказаною адресою, крім неї, зареєстровані син ОСОБА_6, дочка ОСОБА_7 та колишній чоловік ОСОБА_1, з яким шлюб розірвано відповідно до рішення Шумського районного суду від 04 травня 2017 року. Протягом останнього часу відносини між нею і відповідачем погіршувалися, що призвело до розірвання шлюбу. Починаючи з 2016 року ОСОБА_1 своєю неправомірною поведінкою, яка виражалася у зловживанні спиртними напоями та агресивною поведінкою, зробив спільне життя неможливим, в результаті чого вона не може вільно розпоряджатися своєю власністю та вимушена проживати у своєї мами. Вона не може спільно проживати із відповідачем, який не є членом її сім'ї. Спільного господарства із колишнім чоловіком вона не веде. Син позивача через постійні конфлікти звертався до Шумського районного відділу поліції та за наслідками такого звернення відповідачу було винесене офіційне застереження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї.

Враховуючи наведене, позивач просила її позовні вимоги задоволити у повному обсязі.

Рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 12 березня 2019 року позов задоволено частково.

Усунуто перешкоди в користуванні та розпорядженні власністю ОСОБА_3 житловим будинком з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 Шумського району Тернопільської області шляхом виселення ОСОБА_1 із вказаного житлового будинку без надання йому іншого житлового приміщення.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

29 березня 2019 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Чапаєвої Г.М., подав на вказане рішення суду апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.

Зазначає, що він зареєстрований та проживає спірному житловому будинку з 2002 року по даний час, іншого нерухомого майна на праві приватної власності у нього не має. Жодних перешкод в користуванні спірним житлом він позивачці не чинить. Крім того, припинення шлюбних відносин з власником будинку не є підставою для втрати ним права користування житлом.

Зазначає, що суд зіслався в своєму рішенні на докази, які подані позивачем в порушення ст.83 ЦПК України, а саме, після початку судового розгляду справи по суті.

Враховуючи наведене, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені позову відмовити.

В травні 2019 року ОСОБА_3 в особі представника - адвоката ОСОБА_4 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, надуманими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Відзив мотивовано тим, що після розірвання шлюбу відносини між сторонами погіршилися. Органами поліції відповідачу було винесене офіційне застереження про неприпустимість вчинення насильства у сім'ї. Відповідач ніяким чином не утримує будинок та чинить перешкоди в користуванні та розпорядженні власністю власнику житла.

В судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 та його представник - адвокат Чапаєва Г.М. апеляційну скаргу підтримали, зіславшись на мотиви, викладені в ній.

Позивач ОСОБА_3 та її представник - адвокат ОСОБА_4 проти апеляційної скарги заперечили та просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про день і час слухання справи.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, їх представників, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи із наступного.

Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судом встановлено наступні обставини.

Із договору дарування від 21 жовтня 2003 року, реєстраційного посвідчення та технічного паспорту вбачається, що одноосібним власником житлового будинку з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 є позивачка ОСОБА_3 (а.с.8-14).

Із рішення Шумського районного суду Тернопілської області від 04 травня 2017 року вбачається, що шлюб між сторонами розірвано (а.с.15).

Відповідно до вимог статті 47 Конституції України держава гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Стаття 391 ЦК України наділяє власника правом вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною першою статті 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

За змістом зазначених норм право користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Відповідно до статті 157 ЖК Української РСР членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до частини першої статті 116 ЖК Української РСР якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу маються на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах мешканців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.

Зазначений висновок висловлений Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 369/1217/16-ц.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 17 постанови від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», при вирішенні справ про виселення на підставі статті 116 ЖК Української РСР осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ, тощо.

Обгрунтовуючи свої посилання в позовній заяві на систематичне порушення відповідачем правил співжиття, що робить неможливим для неї спільне проживання позивачка посилається на акт обстеження домогосподарства по вул.Вишнева, 11, в с.Биківці від 17 квітня 2018 року, з якого вбачається, що "після розлучення сторони по справі не ведуть спільного господарства. Позивачка та її син не можуть проживати у спірному будинку коли там перебуває відповідач, з яким у них постійні неприязні стосунки. На дату обстеження домоволодіння ОСОБА_1 відсутній" (а.с.16).

Крім цього, згідно акту обстеження домогосподарства по вул.Українська, 1, в с.Биківці від 26 квітня 2019 року, поданого разом із відзивом на апеляційну скаргу, позивач періодично проживає у домоволодінні своєї матері.

Однак, наведені документи не доводять факту створення відповідачем перешкод в користуванні нерухомим майном, яке є власністю позивача, а підтверджують лише наявність неприязних стосунків між сторонами та не свідчать про поведінку відповідача, яка б могла бути підставою для його виселення на підставі ст.116 Житлового кодексу.

Також з матеріалів справи вбачається, що 19 січня 2018 року син сторін - ОСОБА_6 звертався до Шумського відділення поліції ГУНП в Тернопільській області із письмовою заявою з приводу протиправних дій батька - відповідача по справі.

За результатами проведеної перевірки 23 січня 2018 року Шумським ВП Кременецького ГУНП в Тернопільській області надано відповідь №539/117/01-2018 року про те, що у зв'язку з відсутністю сторонніх свідків, які могли б підтвердити або спростувати неправомірні дії ОСОБА_1 по відношенню до ОСОБА_6, прийнято рішення про припинення подальшого розгляду звернення з приводу протиправних дій ОСОБА_1 (а.с. 18).

Таким чином, факти, викладені в заяві, в ході проведеної перевірки свого підтвердження не знайшли та до будь-якої відповідальності відповідача притягнуто не було.

В зав"язку із наведеним колегія суддів не приймає до уваги посилання позивачки на винесене відповідачу за результатами розгляду звернення ОСОБА_6, офіційне застереження про неприпустимість вчинення насильства в сім"ї, від 23 січня 2018 року (а.с.19).

Із витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань встановлено, що 06 червня 2018 року в Шумське ВП Кременецького ГУНП в Тернопільській області звернулась ОСОБА_3 з приводу її побиття ОСОБА_1 Відомості про дане кримінальне правопорушення внесені до ЄРДР 06 червня 2018 року за ч.1 ст.126 КК України. На даний час досудове розслідування триває, а тому даний факт не може слугувати підтвердженням обставин,на які посилається позивачка в позовній заяві, оскільки вказані обставини, в розумінні вимог ЦПК України, не мають преюдиційної сили (а.с.120).

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що в матеріалах справи відсутні належні докази систематичного порушення ОСОБА_1 правил співжиття з позивачем, а також вжиття щодо нього заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 17 травня 2018 року у справі «Садов'як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Апеляційний суд, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини та встановлених обставин справи, які підтверджені її матеріалами, погоджується з доводами апеляційної скарги про безпідставність заявлених позовних вимог, оскільки ОСОБА_1, з яким позивачка перебувала у зареєстрованому шлюбі та мають спільних дітей, набув право на проживання у спірній квартирі як член її сім'ї і не втратив це право з припиненням таких стосунків в силу вимог статті 156 ЖК УРСР.

Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло, правомірність застосування якого, за обставинами цієї справи, позивачем не доведено.

При цьому суд апеляційної інстанції враховує також те, що іншого житла відповідач не має, а задоволення позовних вимог призведе до порушення права на житло ОСОБА_1, гарантоване статтею 8 Конвенції.

Зазначений висновок висловлений Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 15 квітня 2019 року у справі № 171/1304/17.

Також колегія суддів погоджується з твердженням апелянта, що суд першої інстанції, в порушення ст.83 ЦПК України, взяв до уваги письмову заяву про надання доказів із додатками, яка подана представником позивача в день ухвалення оскаржуваного рішення.

Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

У відповідності до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для відмови у задоволені позову у зв'язку з його безпідставністю та необрунтованістю.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовільнити.

Рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 12 березня 2019 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Шумської міської ради - об'єднаної територіальної громади про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку - відмовити в зв'язку з його необґрунтованістю та безпідставністю.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складення повного тексту постанови - 07 травня 2019 року.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи