Справа №2а– 461
2010 рік
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 лютого 2010 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді Іваненко Ю.Г.
при секретарі - Арнаутові Я.Б.,
з участю позивача - ОСОБА_1
представника відповідача
УПСЗН Голосіївської РДА в м. Києві - Корюковця Ю.В.
представника відповідача КМЦ по
нарахуванню та здійсненню соціальних
виплат - Скиби М.М.
представника відповідача ГУПФУ в м. Києві - Окостня С.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві адміністративну справу за позовною заявою
ОСОБА_1
до Головного Управління Пенсійного фонду України в м.
Києві, Управління праці та соціального захисту
населення Голосіївської районної у м. Києві державної
адміністрації, Київського міського центру по
нарахуванню та здійсненню соціальних виплат
Головного управління соціального захисту населення
виконавчого органу Київської міської ради (Київської
міської державної адміністрації)
про визнання дій неправомірними та зобов’язання чинити дії ,
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду з позовною заявою до ГУПФ в м. Києві УПСЗН Голосіївської РДА у м. Києві, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головного управління соціального захисту населення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання дій неправомірними та зобов’язання чинити дії.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, 1 категорії, інвалід 2 групи, захворювання яке пов'язане з виконанням робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у зв'язку, з чим позивачу повинна бути призначена державна пенсія та додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка виникає після виникнення права на державну пенсію згідно Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796 - XII (зі змінами і доповненнями).
Так, відповідно до ст.. 50 вищевказаного закону, позивачу призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю у розмірі 75 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Також, позивач зазначає, що розміри пенсії для інвалідів 1 категорії осіб, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою згідно ст.. 49 ч. 4 та ст.. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не можуть бути нижчими по ІІ групі інвалідності 8 мінімальних пенсій за віком.
Згідно ст.. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам ІІ групи, учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії у розмірі 5 мінімальних заробітних плат.
Однак, позивач в зазначених вище розмірах пенсію не отримує, а відповідачі відмовляються провести перерахунок та виплатити позивачу додаткову щомісячну пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка виникає після виникнення права на державну пенсію та щорічну допомогу на оздоровлення, в зв’язку з чим ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача ГУПФУ в м. Києві - Окостень С.М. в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, просив відмовити в задоволенні позовних вимог, просив суд застосувати п. 1 ст. 100 КАС України, оскільки позивачем було пропущено річний строк звернення до суду за захистом свої прав.
Представник відповідача УПСЗН Голосіївської РДА у м. Києві – Корюковець Ю.В. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на письмові заперечення, а саме, на те, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" було передбачено обсяг видатків на щорічну допомогу на оздоровлення відповідно до Постанови КМУ "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 12.07.2005 року № 562.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, було визнано неконституційними положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік", що призвело до внесення змін на 2008 рік до окремих положень Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а саме щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення.
Однак, виплату гр. ОСОБА_1 було призначено 01.02.2008, тобто до прийняття рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008. Таким чином, щорічна допомога на оздоровлення за 2008 рік була призначена правомірно і Управління не мало підстав для здійснення перерахунку визначеної компенсації.
Крім того, також просили суд застосувати п. 1 ст. 100 КАС України, оскільки позивачем було пропущено річний строк звернення до суду за захистом свої прав.
Представник відповідача КМЦ по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат – Скиба М.М. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на письмові заперечення, а саме, ст.. 67 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України.
На підставі ст. 117 Конституції України та ст.ст. 62, 67 Закону, КМУ видав Постанову від 12.07.2005 р. № 562 „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", якою встановив такі розміри щорічної допомоги на оздоровлення, а саме: учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, інвалідам 1,11 групи - 120 грн; інвалідам III групи - 90 грн; - евакуйованим із зони відчуження у 1986 році - 75 грн.
Відповідно ст. 63 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету.
Згідно з частиною другою ст. 95 Конституції України будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, їх розмір і цільове спрямування визначаються виключно законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Згідно п.17 ст. 87 Бюджетного кодексу України, належать, зокрема, видатки на державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до п.5 ст. 51 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов’язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань.
Крім того, статтею 73 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік" Кабінету Міністрів України надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до чинного законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп деякі положення статей Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік» визнані неконституційними.
Однак, стаття 73 Закону України "Про Державний бюджет на 2008" є конституційною.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Отже, відповідач вважає, що Центр на період виплати не допустив порушення законодавства, оскільки діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також постановою КМУ від 12.07.2005 р. № 562.
Разом з тим, на час розгляду та вирішення даної справи вищезазначена постанова КМУ від 12.07.2005 р. № 562 є чинною.
Зазначена Постанова не визнана неконституційною чи протиправною, не скасована у встановленому законом порядку і, як зазначалося вище є чинною і була прийнята у відповідності до ст.ст. 116, 117 Конституції України, відповідності до ст.ст. 62,67 Закону України « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
А Центр не в праві діяти всупереч чинному рішенню Уряду України.
Після прийняття КСУ рішення про неконституційність деяких статей Державного бюджету на 2008 рік Верховною Радою України не внесено змін до Закону України « Про Державний бюджет».
Отже, щорічна допомога на оздоровлення виплачена центром на підставі розпорядження управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації.
Строків оформлення документів ( тижневий термін пп. 4.3. Положення ) на виплату щорічної допомоги на оздоровлення Центром не було порушено, виплата зазначеної допомоги проведена поштовим переказом на домашню адресу вчасно ( за 2006р. - 15.12.2006р., в розмірі 120,00 грн.; 2007р. - 18.03.2007р., в розмірі 120,00 грн.; 2008р. - 22.07.2008р., в розмірі 120,00грн.).
Крім того, статтею 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлено річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Позивач до 28 травня 2009 року одержував нараховані йому виплати, заперечень щодо їх розміру не заявляв, законодавчо встановлені розміри компенсаційних виплат повинен був знати, так як нормативно-правові акти, які стосувались підвищення розміру мінімальної заробітної плати офіційно оприлюднені.
Просили суд при вирішенні спору застосувати ст. 100 КАСУ.
Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, як орган виконавчої влади діяв в межах своїх повноважень і ніяким чином не порушував права та законні інтереси позивача.
Вислухавши думку позивача, представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що згідно до ст. 50 України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991р. №796-ХІІ позивачу, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, повинна призначатися додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком.
Після внесення змін від 22.12.2004р. до ст.28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.11.2003р. мінімальна пенсія за віком зрівняна з мінімальним прожитковим мінімумом.
Згідно ст.53 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991р. №796-ХІІ додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, та щомісячна компенсація сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи виплачуються повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.
Згідно ст.48 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щорічна допомога на оздоровлення виплачується в інвалідам II групи, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії у розмірі 5 п’ять мінімальних заробітних плат.
УПСЗН Голосіївського району в м. Києві керуються ст.. 19, 46 Конституції України, Постановою КМ України «Про затвердження типових положень про Головне управління праці та соціального захисту населення обласної, Київської міської, районної, районної у місті Києві та Севастополі» № ТЩ від 30.05.2007р. Відповідно п. 3 Постанови КМ України № 790 від 30.05.2007р. Управління праці та соціального захисту населення призначає та виплачує соціальну допомогу встановлену законодавством, а саме у даному випадку відповідно до Закону України «Про статус і соціальний хист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991р. №796-повинно виплачувати щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі п'ять мінімальних заробітних плат.
Так, при нарахуванні щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення необхідно застосовувати ст. 48 Закону про ЧАЕС враховуючи те, що постанова КМУ "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26.07.1996р. №836 є підзаконним нормативно-правовим актом, а у випадку виникнення колізії між нормами підзаконного нормативного акта та нормами закону, застосуванню підлягають положення останнього.
Постанова КМУ від 26.07.96 N 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не передбачає умови, розміри та порядок виплат щорічної допомоги інвалідам, тому посилання на вказану постанову безпідставні.
Крім того, Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи" має вищу юридичну силу і тому слід керуватися вимогами ст. 48 вказаного Закону, який передбачає право позивача на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат.
У відповідності до статті 46 та 48 Конституції України Верховною Радою України прийнято Закони: 15 липня 1999 року №966- XIV „Про прожитковий мінімум" та 5 жовтня 2000 року № 2017-ІП „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".
Закон України „Про прожитковий мінімум" дає визначення прожиткового мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадянам на достатній життєвий рівень.
Прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України.
Закон України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій.
Основні державні соціальні гарантії встановлюються з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень для кожного, до числа яких відноситься і мінімальний розмір пенсії за віком, що визначається виключно законами України.
Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів.
В ст. 113 Конституції України зазначено, що Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також Указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Суд приходить до висновку, що при нарахуванні позивачу підвищення пенсії, слід керуватися не постановою КМУ, а лише Конституцією та Законами України.
У разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до ст. 54 Закону про ЧАЕС, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
У разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до ст.. 28 вищевказаного закону.
Перерахунок пенсії провадиться з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч.2 ст. 6, ч.2 ст. 19, ч. 1 ст. 68 Конституції України є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та рішеннях Європейського суду з прав людини.
Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.
Зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступень прояву та виражені у певних одиницях виміру.
Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України.
У ст. 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин.
Отже, відповідно до ч.3 ст. 22, ст. 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Слід зазначити, що Рішення Конституційного суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007р. надалі Рішення №6-рп/2007) усунуло порушення щодо постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - визнало такою, що не відповідає Конституції України ст.29 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» котра вносила зміни до діючого закону.
Так, закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому ним законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України. Таке положення закріплено і в ч. 3 ст.27 Бюджетного Кодексу України.
Метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій.
Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень передбачений ст. 48 Конституції України.
Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Бюджетному Кодексі України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.
Згідно п.5 Рішення №6-рп/2007 Конституційний Суд України дійшов висновку, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає ст. 1, 3, ч.2 ст.6, ч.2 ст.8, ч.2 ст.19, ст.ст.21, 22, п.1 ч.2 ст. 92, ч.1,2 і 3 ст.95 Конституції України.
З цього слідує, що Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
Згідно п.п.3.2. п. 3 Рішення №6-рп/2007 Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення ст. 29 Закону про Державний бюджет України не відповідають Конституції України, тобто с неконституційними.
Такого ж висновку Конституційний Суд України дійшов у справі за конституційними доданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу І, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік ,Справа N 1-28/2008 від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008р.
Частиною 1 ст. 67 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796 - XII передбачено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної пенсії за віком та мінімальної заробітної плати.
Отже, Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796 - XII не уповноважено КМУ зменшувати конкретні суми пенсій, компенсацій і допомог, змінювати розмір пенсій, компенсацій і допомоги на оздоровлення, встановлені законом, а надано право роз'яснення порядку застосування цього Закону.
Відповідно до ст.. 8 КАС України, у відповідності до якої суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Також, до ст.. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини " від 23 лютого 2006 року № 3477 -IV, який регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського Суду з прав людини у справах, проти України: зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського Суду з прав людини проти України, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Як вбачається з практики Європейського Суду з прав людини, зокрема, справа "Качко проти України" , " Бурдов проти Росії , №59498/00, пар. 35, ЕСНR 2002 -III (mutatias mutandis), справа Y vonne van Duyn v. Hoffice ( Саse 41/74 van Duyn v. Office; справа про принцип юридичної визначеності), а також ВСУ акцентує увагу на те, що реалізація особою прав, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно - правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Крім того, у випадках коли з набуттям чинності певним законом, його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права.
Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідачі не надали суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своєї бездіяльності.
Разом з тим, відповідно до вимог статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як вбачається з матеріалів справи позивач звернувся до суду 15.01.2010 року.
За таких обставин позивачем порушено строк звернення до адміністративного суду, визначеного КАС України, щодо вимог про зобов’язання нарахувати та виплатити щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком та щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат за період з 1.01.2008 року по 31.12.2008 року.
Таким чином, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають частковому задоволенню, а саме: бездіяльність відповідача необхідно визнати протиправною та зобов’язати його нарахувати та виплатити щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком за період з 1.01.2009 року по 31.12.2009 року.
Крім того, судом не приймаються посилання позивача на ст.. 268 ЦК України, що позовна давність не поширюється на вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю як необґрунтована.
Також, судом не можу бути задоволена вимога позивача про зобов’язання ГУПФУ в м. Києві в подальшому визнати право позивача на отримання основної пенсії згідно ст.. 49, ч. 4 ст. 54 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як інваліду ІІ групи 1 категорії осіб, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком та щомісячної додаткової пенсії, за шкоду, заподіяну здоров’ю, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи відп. до ст. 50 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки обраний спосіб захисту порушених, на думку позивача, прав на майбутнє не передбачений чинним законодавством України.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Разом з тим, позивачем не надано суду оригіналу квитанції про оплату витрат на правову допомогу, а тому судом не може бути присуджено судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа), як документально не підтверджені.
Виходячи з вищенаведеного, керуючись ст.ст. 22, 46, 48, 64, 113 КУ, Законами України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини ”, ст. ст. 2, 4, 8, 17, 71, 72, 99, 100, 102, 159, 160, 161, 162, 163 КАС України, суд –
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головного управління соціального захисту населення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання дій неправомірними та зобов’язання чинити дії – задовольнити частково.
Визнати дії Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головного управління соціального захисту населення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо відмови в перерахуванні та виплаті ОСОБА_1, інваліду 2-ої групи щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком за період з 1.01.2009 року по 31.12.2009 року – протиправними.
Зобов’язати Головне Управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати, а Київський міський центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головного управління соціального захисту населення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) виплатити ОСОБА_1, інваліду 2-ої групи щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, за період з 1.01.2009 року по 31.12.2009 року з урахуванням раніше виплачених сум за вказаний період.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена протягом місяця.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
ГОЛОВУЮЧИЙ Ю.Г.ІВАНЕНКО