ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

                                                             УХВАЛА

                                         ІМЕНЕМ       УКРАЇНИ

09 лютого 2010 року                                                                                               № 35537/09/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

головуючого судді                                     Довгополова О.М.,

суддів:                         Пліша М.А., Стародуба О.П.,

при секретарі судового засідання         Вітер І.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 травня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області про перерахунок та виплату підвищення до пенсії , -

                                                       ВСТАНОВИЛА:

У березні 2009 року позивач звернулася до суду з позовом, у якому, з урахуванням зменшених позовних вимог, просила зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити їй встановлене дітям війни підвищення до пенсії за період за 2006, 2008 роки в сумі 3028,50 грн. відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», згідно з якою дітям війни пенсії або щомісячне довічне утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком. Вимоги обґрунтовані тим, що доплата у розмірі, встановленому зазначеним законом, їй не виплачувалася.

Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 травня 2009 року позовні вимоги задоволено частково: визнано частково неправомірною відмову відповідача щодо підвищення позивачеві пенсії у розмірі, передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»; зобов’язано відповідача нарахувати та виплатити позивачеві підвищення до пенсії, отриманої у період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням змін до цієї ж статті Закону від 28.12.2007 року.

В решті частини позову відмовлено.    

Рішення суду оскаржив відповідач, у скарзі покликаючись на відсутність механізму реалізації статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», просить постанову скасувати, відмовивши в позові.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, враховуючи наступне.

Встановлено, що позивач є дитиною війни, що підтверджується відповідним посвідченням.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року № 2195 (далі – Закон № 2195) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Частиною 2 статті 152 Конституції України встановлено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення  підпункту 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»  від 28.12.2007 року, яким внесено зміни до статті 6 Закону № 2195 , колегія суддів погоджується із судом першої інстанції у задоволенні позову, починаючи з дня ухвалення цього Рішення  Конституційним Судом України, тобто з 22.05.2008 року.

Водночас відмова у задоволенні позову за період до 22.05.2008 року є обґрунтованою, так як відповідач керувався чинними на той час положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року, а тому його дії є правомірними.

Судом правильно відмовлено у задоволенні позовних вимог за 2006 рік, оскільки положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» на поточний рік було зупинено дію статті 6 Закону № 2195 , а тому бездіяльність відповідача у цій частині є правомірною.

Колегією суддів не беруться до уваги доводи відповідача щодо відсутності механізму реалізації статті 6 Закону № 2195, оскільки такі не ґрунтуються на вимогах закону та спрямовані на порушення прав позивача.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 195, 196, 198, 200, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

                                                         УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу  Управління Пенсійного фонду в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області залишити без задоволення, постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 травня 2009 року у справі № 2-а-643/09 – без змін, уточнивши її: з урахуванням статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України  протягом місяця  шляхом подачі  касаційної скарги безпосередньо до  суду касаційної інстанції.

Головуючий:                                                                     О.М. Довгополов

Судді:                                                                                М.А. Пліш

                                                                                           О.П. Стародуб

                    Повний текст рішення виготовлено 12.02.2010 року.