ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2019 р. м. ХарківСправа № 520/1320/19

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Гуцала М.І.,

Суддів: Бенедик А.П. , Донець Л.О. ,

за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2019, головуючий суддя І інстанції: Кухар М.Д. (повний текст складено 14.02.19) по справі № 520/1320/19

за позовом ОСОБА_1

до Національного антикорупційного бюро України , Державної казначейської служби України

про визнання дій протиправними та стягнення майнової та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернулася до суду з адміністративним позовом до Національного антикорупційного бюро України, Державної казначейської служби України, в якому просить:

- визнати протиправними дії детективів Національного антикорупційного бюро України Плюшкіна А.Ю., Жукової В.І., Семиволоса І.І., Сав'юка М.І., Шмітька В.В. та Бойка М.В. щодо проникнення та проведення обшуку в квартирі АДРЕСА_1 07.02.2018, а також вилучення майна.

- стягнути з Державної казначейської служби України шляхом списання з державного бюджету на користь ОСОБА_1 суму коштів у відшкодування майнової шкоди в розмірі 271 583, 90 грн. та моральної шкоди - 50 000 грн., а всього 321 583, 90 грн. завданих протиправними діями детективів Національного антикорупційного бюро України Плюшкіним А.Ю., Жуковою В.І., Семиволосом І.І., Сав'юком М.І., Шмітько В.В. та Бойко М.В. щодо незаконного проникнення та незаконного проведення обшуку в квартирі АДРЕСА_1 07.02.2018, а також незаконного вилучення майна.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2019 відмовлено у відкритті провадження.

Не погодившись з такою ухвалою суду позивач, ОСОБА_1, звернулась до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2019 та направити справу на розгляд до суду першої інстанції.

Національне антикорупційне бюро України надало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

В судовому засіданні представником позивача ОСОБА_8 надано письмові додаткові доводи до апеляційної скарги в яких стверджується, що законом, який встановлює порядок визнання дій службових осіб органу державної влади протиправними та відшкодування шкоди, завданої такими діями є Кодекс адміністративного судочинства. Вважає, що протиправні дії детективів НАБУ не підлягають під ознаки слідчих чи інших процесуальних дій, як такі, що вчинені поза порядком, встановлених КПК України, а тому такі дії не слід ототожнювати з діями, які оскаржуються в рамках кримінального провадження. На думку представника позивача дії відповвдачів варто оскаржувати саме у порядку адміністративного судочинства, як протиправні дії службових осіб.

Відповідачі у судове засідання не прибули, про дату, час та розгляд справи повідомлялись належним чином.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши та оцінивши зібрані під час слухання та наявні в матеріалах справи докази, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частина друга статті 19 КАС України визначає, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи: що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об'єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.

За змістом пунктів 1,2 частини першої статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Чітке розмежування компетенції між судами різних юрисдикцій є запорукою стабільності правової системи як необхідної умови втілення гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина.

Критеріями такого розмежування, тобто передбаченими законом умовами, за якими певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, суб'єктний склад і характер спірних правовідносин у їх сукупності або пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур, та осіб, котрі вправі ініціювати їх вирішення. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу та самі по собі не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих статтями 6, 13 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод (далі - Конвенція, ЄКПЛ).

Регламентована у статті 13 Конвенції гарантія встановлює загальний фундаментальний принцип, відповідно до якого кожна людина і громадянин, які вважають порушеним своє право, визначене Конвенцією, повинні мати реальну можливість у межах національних правових процедур домогтися ретельної перевірки відповідних доводів компетентними органами, в разі їх підтвердження - констатації протиправності відповідних рішень, дій або бездіяльності представників держави, анулювання юридичних наслідків вищезазначених рішень або дій, припинення свавільного обмеження прав, за наявності підстав - також відшкодування шкоди і притягнення винних до відповідальності.

Визначення конкретних способів здійснення такої можливості є прерогативою національного законодавства, яке при регламентації юридично значущих дій завжди обмежує можливість їх вчинення певними правилами. Встановлення й застосування відповідних правил щодо реалізації прав на справедливий судовий розгляд та юридичний захист не суперечать вимогам статей 6, 13 Конвенції, якщо тільки вони не призводять до нівелювання самого змісту зазначених прав.

Дія статті 13 ЄКПЛ поширюється на випадки, коли особа у своїх скаргах до компетентних національних органів, зокрема суду, наводить небезпідставні доводи про порушення своїх прав і свобод, визнаних цією Конвенцією. Водночас ефективні способи їх юридичного захисту не обмежуються лише процесуальним правом окремого оскарження відповідних рішень, дій або бездіяльності службових осіб. Захист може бути реалізовано і шляхом заявлення та перевірки відповідних доводів у межах інших судових процедур.

Зокрема, у кримінальному провадженні твердження про порушення конвенційних прав людини під час одержання доказів можуть бути заявлені під час судового розгляду справи по суті і підлягають ретельній перевірці судом. Констатація факту свавільного втручання у права людини, гарантовані Конвенцією, є безумовною підставою для визнання судом недопустимими доказів, одержаних таким шляхом.

Із урахуванням зазначеного та обставина, що окремі з порушуваних особою питань не підлягають окремому розгляду судом у порядку судочинства відповідного виду, автоматично не свідчить про порушення права цієї особи за статтями 6, 13 ЄКПЛ і не дає підстав відносити спір до компетенції суду іншої юрисдикції, до предмета якої відповідні правовідносини не належать.

Згідно з частиною першою статті 1 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) порядок кримінального провадження на всій території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Відповідно до визначення, закріпленого в пункті десятому частини першої статті 3 КПК України, кримінальним провадженням є досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. За своєю правовою природою кримінальне провадження становить єдиний комплекс вчинюваних в установленому КПК України порядку дій, у межах якого органи досудового розслідування і суд здійснюють функцію притягнення особи до кримінальної відповідальності. Зокрема, таке провадження включає встановлені законом процедури одержання доказів, гарантії законності цих процедур, а також право особи в установлений КПК України спосіб оспорювати правомірність відповідних процесуальних дій та/або рішень у контексті реалізації свого права на захист.

Право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, що належить до загальних засад кримінального провадження, згідно з частиною першою статті 24 КПК України кожному гарантується в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Водночас гарантіями законності процесуальних дій та/або рішень органів досудового розслідування й суду є не лише можливість їх окремого оскарження, а й низка інших визначених кримінальним процесуальним законом механізмів - право підозрюваного, обвинуваченого й інших визначених у КПК України осіб брати участь у проведенні слідчих дій, висловлювати зауваження, заперечення щодо порядку їх здійснення (пункти дев'ятий, десятий частини третьої статті 42 КПК України), а під час судового розгляду кримінального провадження по суті - заявляти клопотання про визнання недопустимими доказів, одержаних з порушенням установленого законом порядку (частина третя статті 89 КПК України).

Обшук житла чи іншого володіння особи становить втручання у її право на повагу до свого житла, передбачене частиною першої статті 8 ЄКПЛ. Відповідно до частини другої зазначеної статті таке втручання допускається лише як виняток у випадках, коли воно здійснюється згідно з законом (законність), є необхідним у демократичному суспільстві (пропорційність) в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (легітимна мета).

На рівні національного законодавства гарантією захисту зазначеного конвенційного права є закріплена у статті 30 Конституції України засада недоторканності житла чи іншого володіння особи, що полягає в недопустимості проникнення до них інакше як за вмотивованим рішенням суду за винятком невідкладних випадків, установлених законом.

Конкретний механізм втілення цієї гарантії регламентовано у статтях 234-236 КПК України. Згідно з закріпленими в цих статтях процесуально-правовими нормами обшук житла чи іншого володіння особи проводиться на підставі ухвали слідчого судді, який при наданні відповідного судового дозволу за поданням слідчого або прокурора зобов'язаний перевірити наявність законних підстав для цього і дотримання інших умов допустимості втручання у право на недоторканність житла.

Обшук є слідчою дією, яка здійснюється уповноваженими службовими особами органів досудового розслідування в межах кримінального провадження. Підстави та порядок санкціонування і проведення такої процесуальної дії, контроль їх дотримання, правові наслідки порушення, а також правила використання результатів обшуку встановлено нормами кримінального процесуального закону в контексті розв'язання питань, які підлягають вирішенню у кримінальному провадженні.

Перевірка законності способів отримання доказів, тобто відповідності їх вимогам КПК України, згідно з частиною першою статті 86 цього Кодексу є критерієм оцінки доказів на предмет допустимості. З огляду на положення частини другої статті 91 КПК України оцінка доказів є невід'ємним елементом доказування як сукупності встановлених кримінальним процесуальним законом дій слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, спрямованих на встановлення обставин, що мають значення для кримінальної справи.

З'ясування законності проведення слідчих дій у кримінальному провадженні, яке не припинено, судом адміністративної юрисдикції здатне призвести до передчасного вирішення питань, які підлягають розв'язанню судом під час розгляду кримінальної справи по суті. Така ситуація може негативно відбитися на перебігу і результатах кримінального провадження з точки зору виконання його основних завдань. Встановлення правомірності/протиправності процесуальної дії в порядку адміністративного судочинства означатиме констатацію юридичного факту, який безпосередньо впливає на оцінку доказів, за межами встановленої кримінальним процесуальним законом процедури з порушенням закріпленої у статті 22 КПК України засади змагальності. Адже наведена засада вимагає надання іншим учасникам процесу можливості під час судового розгляду кримінального провадження взяти участь у дослідженні доказів, висловити свої позиції й аргументи щодо їх оцінки, які були би сприйняті судом і одержали відповідь при прийнятті рішення з цих питань.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не погоджується з діями детективів НАБУ щодо проникнення та проведення обшуку в квартирі за адресою по АДРЕСА_1, а також вилучення майна в рамках кримінального провадження №42015000000000722, які вчинялись ними на підставі ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 01.02.2018, якими на думку позивача, їй завдано матеріальної і моральної шкоди.

Згідно ч. 3 ст. 32 КПК України, у разі якщо кримінальне правопорушення, досудове розслідування якого проводилося територіальним управлінням Національного антикорупційного бюро України, вчинено у межах територіальної юрисдикції місцевого суду за місцезнаходженням відповідного територіального управління Національного антикорупційного бюро України, то кримінальне провадження здійснює суд, найбільш територіально наближений до суду за місцезнаходженням відповідного територіального управління Національного антикорупційного бюро України, іншої адміністративно-територіальної одиниці (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя).

Згідно ст. 24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування визначено у Главі 26 КПК України.

Частиною першою статті 303 КПК України визначено перелік дій слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування.

В силу частини другої статті 303 КПК України скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді, згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.

Крім цього, з ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 26.10.2018, вбачається, що позивачу роз'яснено його право на оскарження дій службових осіб під час досудового розслідування.

Враховуючи те, що у даній справі спір стосується правомірності дій посадових осіб відповідача, які здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що такий спір не має вирішуватися судами за правилами КАС України.

Позовна заява ОСОБА_1 до Національного антикорупційного бюро України, Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій та стягнення суми коштів у відшкодування майнової шкоди не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства, оскільки спірні правовідносини регулюються кримінально-процесуальним законодавством та їх вирішення передбачено в порядку кримінального судочинства.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 757/59807/17-ц та від 23.01.2019 у справі №802/1335/17-а.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки, даний спір підлягає вирішенню в порядку кримінального процесуального судочинства, а тому правомірно було відмовлено у відкритті провадження у даній справі.

За змістом частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, оскільки судове рішення ухвалено судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Зважаючи на результати апеляційного перегляду судового рішення та вимоги ст. 139 КАС України, у справі відсутні підстави для здійснення нового розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 250, 310, 312, 313, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2019 по справі № 520/1320/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)М.І. Гуцал

Судді(підпис) (підпис) А.П. Бенедик Л.О. Донець

Повний текст постанови складено 03.05.2019.