Дата документу 02.05.2019 Справа № 334/4872/16-ц

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 22-ц/807/1751/19 Головуючий у 1-й інстанції: Козлова Н.Ю.

Є.У.№ 334/4872/16 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2019 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Дашковської А.В.,

розглянув в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за позовом Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району до ОСОБА_3 про відшкодування коштів надміру перерахованої держаної допомоги,

за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3 про відшкодування коштів надміру перерахованої державної допомоги. Зазначало, що відповідач перебувала на обліку в УПСЗН та з 04.07.203 їй була призначена щомісячна допомога по догляду за чоловіком ОСОБА_4, інвалідом 1 групи. Посилаючись на те, ОСОБА_3 несвоєчасно повідомила УПСЗН про смерть свого чоловіка, яка сталася 08.01.2014, внаслідок чого їй безпідставно було виплатило грошову допомогу за лютий 2014, просило суд на підставі ст.1212 ЦК України стягнути з неї 1218 грн. надмірно сплаченої допомоги.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2019 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту, необґрунтованість, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати рішення суду, прийняти по справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідач порушила 10-денний строк повідомлення УПСЗН про смерть свого чоловіка, внаслідок чого Банк безпідставно перерахував їй виплату соціальної допомоги за списками отримувачів допомоги, які були сформовані завчасно. І хоча УПСЗН 28.01.2014 проінформувало Банк про припинення з 01.02.2014 соціальних виплат ОСОБА_3, проте Банк це повідомлення проігнорував і здійснив безпідставне зарахування коштів на рахунок відповідачки.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 вказує, що своєчасно повідомила позивача про смерть свого чоловіка, надавши копію його свідоцтва про смерть, проте позивач здійснив у лютому 2014 виплату грошової допомоги. Оскільки вона діяла добросовісно, а позивач виплатив ці кошти добровільно, отримана нею соціальна виплата у відповідності до ст.1215 ЦК України поверненню не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно п. 1 ч. 1 ст.ст. 374, 375 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що переплата грошової допомоги відповідачу виникла не у зв'язку із рахунковою помилкою зі сторони позивача та останнім не доведено факт недобросовісного набуття відповідачкою отриманих коштів.

З таким висновком суду слід погодитись, оскільки він відповідає вимогам закону та ґрунтується на матеріалах справи.

За вимогами ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно зі статтею 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; інше майно, якщо це встановлено законом.

У зазначеній нормі права відсутнє визначення поняття «рахункова помилка». У Кодексі законів про працю України міститься згадка про лічильну помилку при виплаті заробітної плати, що на думку колегії суддів є синонімічним до поняття «рахункова помилка».

У постанові Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 2009 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» надається роз'яснення поняттю лічильної (рахункової) помилки - це помилка, яка була допущена під час проведення арифметичних підрахунків. До лічильних помилок, наприклад, належить неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період, тощо. Не можуть вважатися ними не пов'язані з обчисленнями помилки в застосуванні закону та інших нормативно-правових актів.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 перебувала на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району і з 01.07. 2013 їй було призначено грошову допомогу на догляд за чоловіком ОСОБА_4, інвалідом І групи, у сумі 1147,00грн. щомісячно, а з 01.12.2013 року 1218,00 грн. щомісячно (а.с.4,8, 9-15).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, про що ОСОБА_3 повідомила позивача 20.01.2014 (а.с.7).

Розпорядженням УПСЗН від 28.01.2014 ухвалено про припинення виплати ОСОБА_3 соціальної допомоги по догляду за інвалідом 1 групи, про що того ж дня було повідомлено відділення «Ощадбанку», проте Банк здійснив виплати за лютий 2014.

Позивачем не доведено, що переплата соціальної допомоги сталася внаслідок рахункової помилки та що відповідач, набуваючи переплату у сумі 1218 грн., діяла недобросовісно.

Порушення відповідачкою 10-денного строку повідомлення УПСЗН про смерть чоловіка не свідчить про її недобросовісність.

Відповідно до календаря за 2014 рік закінчення 10-денного строку, передбаченого п.5.1 Інструкції щодо порядку оформлення і ведення особових справ отримувачів соціальної допомоги, затвердженої наказом №345 від 19.09.2006, припадає на вихідний день - суботу, отже повідомлення про смерть інваліда в перший робочий день після закінчення вихідних не є недобросовісністю з боку відповідачки.

Оскільки відсутній факт недобросовісного набуття відповідачем отриманих коштів, які є соціальною виплатою та не встановлено й наявності рахункової помилки, то відповідно до статті 1215 ЦК України поверненню зазначена сума не підлягає.

Висновки суду першої інстанції узгоджуються із правовою позицією, викладеною Верховним Судом України в постановах від 2 липня 2014 року (справа 6-91 цс 14) та від 22 січня 2014 року (справа 6-151 цс 13), які і обов'язковими для виконання судами всіх інстанцій.

З врахуванням встановлених обставин у справі та зазначених вимог закону суд першої інстанції правильно відмовив позивачу у задоволенні позову.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляції, не вбачає.

Докази та обставини, на які посилається УПФУ в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 268, 374,375,382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2019 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Головуючий:

Судді: